Справа №2-2255/07
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 липня 2007 року Придніпровський районний суд м.Черкаси в складі:
головуючого-судді Шамової Т.В.
при секретарі Марінченко Н.М.
з участю адвокатів ОСОБА_1 ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Черкаси цивільну справу за позовом
ОСОБА_3 до приватного підприємця ОСОБА_4
про стягнення боргу, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_3. звернувся до суду з позовом про стягнення на його користь з приватного підприємця ОСОБА_4 боргу за договором позики в сумі 11349.00 грн..
В судовому засіданні позивач свої позовні вимоги доповнив. Пояснив, що приблизно в жовтні-листопаді 2006 року він, працюючи консультантом на будівництві універсального магазину по АДРЕСА_1 уклав з ПП ОСОБА_4 договір про те, що позичає відповідачу гроші в сумі, які необхідні для забезпечення виконання позичальником робіт на улаштування бетонної основи та фундаменту під вищезазначеним магазином. Згідно цього договору позики він передав працівникам ПП ОСОБА_4 11349.00 грн., а саме: в листопаді 2006 року 2240.00 грн. для виплати ОСОБА_5. за виконані краном КС 3577 монтажні роботи; 2900.00 грн. для виплати ОСОБА_6. за работу на екскаваторі та автомобілі КАМАЗ; 434.00 грн. для виплати ОСОБА_7. за роботу, виконану на автомобілі «Газель»; 3455.00 грн. на купівлю куб.м. бетону та 1 куб.м. цементного розчину; 500.00 грн. для виплати ОСОБА_5. в якості доплати за роботу «Камазів»; 1820.00 грн. для виплати ОСОБА_5. за подачу бетону краном. Всі ці кошти отримували безпосередньо вищеназвані особи, а не особисто відповідач, що фіксувалося у «відомості виплати грошей постачальникам». Проте, позичальник зобов»язався повернути йому гроші після закінчення будівництва. В грудні 2006 року ПП ОСОБА_4. сповістив, що поверне борг-11349.00 грн. при першій можливості, але свої зобов»язання не виконав. Також з 10 вересня 2006 року і до кінця листопада 2006 року включно у відповідача знаходився в оренді його автомобіль ГАЗ 33021, на якому працював ОСОБА_6. За оренду машини ПП ОСОБА_4. винен йому 2720.17 грн., хоча письмово договір оренди з відповідачем не укладався. Вважає, що всі вищеперелічені кошти та передача автомобіля в оренду є позикою ОСОБА_4. Тому на підставі ст. 1049 ЦК України просить стягнути з ПП ОСОБА_4 на свою користь 14069.17 грн. боргу.
Адвокат ОСОБА_1. також додав, що гроші, які були передані ОСОБА_3. працівникам відповідача, та надання автомобіля в оренду, це були інвестиції у діяльність приватного підприємця ОСОБА_4 і він повинен був їх оприходувати.
Відповідач позовні вимоги ОСОБА_3 не визнав. Пояснив, що твердження позивача в судовому засіданні не відповідають дійсності. Будівництвом універсального магазину по АДРЕСА_1 займався не він; з особами, що зазначені в позовній заяві та були присутніми в судовому засіданні в якості свідків, у нього ніколи не було ніяких правовідносин, в тому числі трудових. Ніяких грошей від позивача не отримував, договорів позики чи оренди автомобіля з ОСОБА_3. ніколи не укладав. Тому просить залишити позовні вимоги, змінені ОСОБА_3. у судовому засідані, без задоволення.
Заслухавши пояснення учасників процесу, допитавши свідків, дослідивши матеріали цивільної справи, суд вважає, що цей позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов»язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладенним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ст.1046 ЦК України).
Жодна зі сторін не заперечувала, що ПП ОСОБА_4. особисто не отримував від ОСОБА_3 грошові кошти. Вони, зі слів позивача, передавалися ним працівникам відповідача. Проте, всупереч вимог ст.60 ЦПК України, ОСОБА_3 не надав суду доказів наявності трудових правовідносин між ПП ОСОБА_4 і особами, яким він віддавав гроші. Навіть, свідки ОСОБА_6., ОСОБА_7. в судовому засіданні підтвердили, що будівництво велося іншою особою, а не відповідачем, з яким трудову угоду вони не укладали.
Позивач також не надав суду доказів, що автомобіль ГАЗ 33021 належить йому особисто, а не структурі, в якій він працює офіційно-ВАТ «Укртелеком». Тобто, що ОСОБА_3 взагалі мав право, не зловживаючи службовим становищем, передавати будь-кому даний транспортний засіб, а тим більше в оренду без укладення письмової угоди про це.
Також викликає сумніви розрахунок суми за оренду вищезгаданого автомобіля, наданий суду позивачем. По-перше, невідомо чи має особа, яка його склала, повноваження на здійснення таких функцій. По-друге, цей розрахунок зроблений за період «з 10 вересня по 01.12.2007 року (82 дні)», тобто наперед, адже зараз липень 2007 року і на цей час будь-які відносини між сторонами відсутні. По-третє, ОСОБА_3 мав можливість і при пред»явленні даного позову до Соснівськоого райсуду м.Черкаси в квітні 2007 року, і в попередніх та судових засіданнях змінити (збільшити, доповнити) свої позовні вимоги в письмовій формі, як того вимагає ст.173 ЦПК України, доплативши держмито. Проте, протягом досить тривалого часу позивач не зробив цього, що свідчить, на думку суду, про спробу затягування вирішення справи по суті.
Але всі ці обставини не мають суттєвого значення для вирішення справи по суті, адже ніяким чином не впливають на розв»язання спору про повернення боргу за договором позики. А ОСОБА_3 наполягав, що між ним і ПП ОСОБА_4 було укладено саме договір позики.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавець є юридична особа,-незалежно від суми (ч.1 ст. 1047 ЦК України).
Суд критично оцінює твердження ОСОБА_3 щодо визнання боргу ОСОБА_4 шляхом написання 19 грудня 2006 року останнім розписки на зворотній стороні «відомості про виплату грошей постачальникам». По-перше, в цьому тексті відсутнє зазначення суми та особи, якій відповідач начеб-то зобов»язується виплатити кошти. По-друге, зі слів ОСОБА_3 випливає, що договір позики був укладений між ним та ОСОБА_4 у жовтні-листопаді 2006 року, а текст датований 19.12.06 p.. По-третє, в тексті йдеться про «суму за транспорт», а з позову, пояснень ОСОБА_3 і свідків випливає, що кошти сплачувалися позивачем за роботу водієві, за купівлю бетону, цементного розчину та ін.. Навіть, сама «відомость», що не відповідає ніяким вимогам законодавства, відноситься, судячи з її назви до «постачальників», яким не був ПП ОСОБА_4.
Згідно положень ст.1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані в меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.
Також суд щонайменше дивує посилання ОСОБА_3 в позові на ст.10 ЦК України, яка стосується міжнародних договорів.
Згідно ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь в справі.
ОСОБА_3. не висував вимогу щодо стягнення з ПП ОСОБА_4 судових витрат. При цьому, збільшивши в судовому засіданні свої вимоги про стягнення з відповідача на свою користь 2720.17 грн. за оренду автомобіля, ОСОБА_3 не доплатив держмито в прибуток держави. А відповідач долучив до матеріалів справи квитанцію про оплату послуг адвоката в сумі 300.00 грн. за надання юридичної допомоги в суді.
Судові витрати між сторонами необхідно розподілити відповідно до вимог ст.88 ЦПК України.
Керуючись ст.ст.15, 57, 60, 210, 212, 213 ЦПК України, на підставі ст.ст. 1046, 1047, 1051 ЦК України, суд,-
ВИРІШИВ:
Відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до приватного підприємця ОСОБА_4 про стягнення боргу в сумі 14069.17 грн. (чотирнадцять тисяч шістдесят дев"ять гривень сімнадцять копійок).
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 витрати по оплаті допомоги адвоката в сумі 300.00 грн. (триста гривень).
Достягнути держмито з ОСОБА_3 в прибуток держави в сумі 27.21 грн. (двадцять сім гривень двадцять одна копійка).
На рішення може бути подана заява про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а апеляційна скарга-протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.