Головуючий 1 інстанції Юр»єва Т.І.

Справа №   5915 ,  2006р.     Доповідач Курило В.П.

Категорія ЗО

РІШЕННЯ

Іменем України

25 липня 2006 року Апеляційний суд Донецької області у складі

головуючого судді Курило В.П. суддів   Санікової О.С., Олейнікової Л.С. при секретарі  Чернишенко К.Ф. адвоката ОСОБА_1

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на рішення Кіровського районного суду міста Донецька від 11 квітня 2006 року у справі за позовом Комунально-комерційного підприємства Донецької міської ради „Донелектроавтотранс" до ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_3, 3-ї особи товариство з обмеженою відповідальністю фірма „Содєйствіє" Колективне підприємство „По обміну і приватизації житлового приміщення", Управління комунальних ресурсів Донецького облвиконкому про визнання приватизації, договору купівлі-продажу квартири недійсними і виселенні,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2005 року Комунальне комерційне підприємство „Донелектроавтотранс" звернулось до ОСОБА_4, товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма „Сприяння" житлово-експлуатаційне підприємство філіал №2, Фонду комунального майна про визнання приватизації недійсною та виселення. Позивач посилався на те, що 22 лютого 1990 року виконком Донецької міської ради рішенням №54/2 „Про розподіл площі в будинках НОМЕР_1 та НОМЕР_2 поАДРЕСА_1, що будувалось на кредитах управління капітального будівництва міськвиконкому" виділив Трамвайно-тролейбусному управлінню дев"ять квартир у тому числі і квартири НОМЕР_3 і НОМЕР_4 як службові для заселення працівниками Донецького трамвайно-тролейбусного управління. Рішенням НОМЕР_5 Донецька міська рада перейменувала Донецьке трамвайно-тролейбусне управління у комунальне підприємство „Донелектроавтотранс", а рішенням НОМЕР_6 перейменувала в Комунальне комерційне підприємство Донецької міської ради „Донелектроавтотранс".

Службова однокімнатна квартира АДРЕСА_2 була виділена водію позивача ОСОБА_7 у зв"язку з трудовими відносинами на сім"ю з двох осіб у тому числі і її сина ОСОБА_4 -відповідача по справі.

30 січня 2001 року було прийнято спільне рішення НОМЕР_13 адміністрації підприємства і профспілкового комітету про надання ОСОБА_7 однокімнатної службової квартири НОМЕР_3, що розташована в цьому ж будинку по АДРЕСА_3   у порядку поліпшення житлових умов через те, що вона разом із дорослим сином проживала у однокімнатній квартирі.

В квартирі НОМЕР_6 залишився проживати ОСОБА_4 -відповідач по справі. Вказана квартира є службовою і не підлягає приватизації Незважаючи на це, житлово-експлуатаційне підприємство -2 товариства з обмеженою відповідальністю „ Сприяння" халатно віднеслося на цієї обставини, видало відповідачеві документи на приватизацію квартири і фонд комунального майна прийняв рішення про приватизацію вказаної квартири. Позивач просив скасувати розпорядження фонду комунального майна про приватизацію спірної квартири, визнати приватизацію недійсною, недійсним свідоцтво про приватизацію квартири і виселити ОСОБА_4 з квартири на підставі ст. 124 ЖК України.

У листопаді 2005 року позивач подав позовну заяву з доповненнями і уточненнями про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним та виселенні. Позивач посилався на те, що після приватизації квартири, ОСОБА_4 26 травня 2005 року продав її відповідачам ОСОБА_2 і ОСОБА_3. Вважає таку угоду не дійсною, оскільки вона суперечить вимогам закону. Просив визнати таку угоду недійсною.

У березні 2006 року Комунальне комерційне підприємство Донецької міської ради „Донелектроавтотранс" звернулось в суд з додатковим позовом про визнання недійсною і зняття реєстрації місця проживання і виселенні ОСОБА_2, ОСОБА_3 і їх неповнолітню дитину Іванову Ганну, 2004 року народження. Позивач посилався на те, що договір купівлі-продажу квартири є недійсним і відповідачі не придбали право користування квартирою.

Рішенням Кіровського районного суду міста Донецька від 11 квітня 2006 року, задоволені позовні вимоги Комунального комерційного підприємства Донецької міської ради „Донелектроавтотранс". Позивачеві поновлений строк на звернення у суд з вказаним позовом. Визнана приватизація квартири АДРЕСА_2 незаконною. Свідоцтво про приватизацію цієї квартири, видане Управлінням Комунальних ресурсів Донецького міськвиконкому НОМЕР_7 визнане недійсним.

Визнаний недійсним договір купівлі-продажу цієї ж квартири, укладений ОСОБА_2., ОСОБА_3 і ОСОБА_4., зареєстрований у реєстрі НОМЕР_8 приватного нотаріуса ОСОБА_8.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 і ОСОБА_3 59890 грн.

ОСОБА_2 ОСОБА_3 і їх неповнолітня донька ОСОБА_9 виселені з квартири АДРЕСА_2 без надання іншого жилого приміщення.

У апеляційній скарзі відповідачів ставиться питання про скасування рішення суду з ухваленням нового рішення про. відмову в задоволені позовних вимог. Суд не врахував, що приватизація квартири відбулася законно і вони є добросовісними набувачами.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду скасуванню в частині спору про виселення відповідача ОСОБА_4 В іншій частині рішення суду відповідає вимогам закону, виходячи з наступного.

Розглядаючи справу, суд встановив, що ОСОБА_4 проживав в квартирі АДРЕСА_2, яка відповідно до рішення Донецького міськвиконкому від 22 лютого 1990 року була надана позивачеві у якості службового житла для заселення працівників Трамвайно-тролейбусного управління.

На підставі ордеру НОМЕР_9 для службового жилого приміщення від 25 серпня 1994 року вказана квартира була надана ОСОБА_7 - матері відповідача ОСОБА_4   у зв"язку з трудовими обов'язками як тимчасовий захід поліпшення житлових умов. Спірна квартира складала одну кімнату площею 14.9 кв.м.

Відповідно до ордеру НОМЕР_10 для службового жилого приміщення від 16 травня 2001 року Ворошиловського райвиконкому міста Донецька ОСОБА_7 - матері ОСОБА_4 на склад сім'ї 1 особа надана службова однокімнатна квартира площею 14.6. кв.м, за адресою АДРЕСА_4.

27 червня 2001 року ОСОБА_7 знялася з реєстраційного обліку по квартирі АДРЕСА_2. У спірній квартирі залишився проживати і зареєстрованим ОСОБА_4, який протягом 2001-2005 років у позивача не працював.4 травня 2005 року ОСОБА_4 отримав свідоцтво про приватизацію вказаної квартири і 26 травня 2005 року продав її сім"ї ІНФОРМАЦІЯ_1.

Розглядаючи справу, Суд першої інстанції виходив з того, що квартира АДРЕСА_2 приватизована незаконно, тому не могла бути предметом купівлі-продажу. Тому суд визнав приватизацію квартирі і видане свідоцтво про приватизацію і договір купівлі-продажу квартири, укладений ОСОБА_4. і подружжя ІНФОРМАЦІЯ_1и незаконними. Сторони повернув у первинний стан, виселивши сім"ю ІНФОРМАЦІЯ_1 із спірної квартири і стягнувши з ОСОБА_4 на користь ІНФОРМАЦІЯ_1 сплачену ними суму за договором купівлі-продажу 59890 грн.

Цей висновок суду є правильним, таким, що грунтується на законі.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 проживав в квартирі АДРЕСА_2, яка відповідно до рішення виконкому Донецької міської ради від 21 лютого 1990 року визнана службовою і виділена позивачеві для заселення його працівниками. Рішення про переведення спірної квартири із службових у інший вид житла виконкомом не приймалось.

Відповідно до ст. 2 Закону України „Про приватизацію державного житлового фонду" квартири, віднесені у встановленому порядку до числа службових, приватизації не підлягають.

Між тим судом встановлено, що ОСОБА_4 приватизував цю квартиру. Вказані дії суперечать вимогам ст. 2 Закону України „Про приватизацію державного житлового фонду". Тому суд законно визнав таку приватизацію і видане свідоцтво про приватизацію недійсними.

Доводи скарги про те, що вини ОСОБА_4 у незаконній приватизації спірної квартири не має не можуть бути поводом для скасування рішення суду. Незалежно він наявності або відсутності вини будь кого з осіб, що приймали міри до приватизації квартири, приватизація спірної квартири суперечить вимогам ст. 2 Закону України „Про приватизацію державного житлового фонду".

Визнавши приватизацію квартири незаконною, суд обгрунтованно дійшов висновку про те, що подальша купівля-продаж квартири є також незаконними. І відповідно до ч.З ст. 215 ЦК України визнав таку угоду недійсною.

Доводи скарги про те, що відповідачі є добросовісними покупцями безпідставні. Договір купівлі-продажу квартири не міг бути укладений через те, що спірна квартира не підлягала приватизації.

Рішення суду в зазначеній частині відповідає вимогам закону. Доводи скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального законів, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає

рішення без змін, якщо визнає, що рішення суду першої інстанції ухвалене з

додержанням норм матеріального і процесуального законів.                           

Тому підстав для скасування рішення суду в зазначеній частині не має.

Разом з тим, суд першої інстанції не врахував, що відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦПК України у разі недійсності угоди кожна із сторін зобов"язана повернути другій стороні у натурі все, що вона отримала у виконання цієї угоди.

Виконуючи вимоги вказаної норми закону, суд першої інстанції в рішенні суду обговорив тільки частково питання про повернення сторін у первинний стан. Зокрема, суд стягнув з ОСОБА_4 грошову суму, що він отримав від купівлі-продажу спірної квартири подружжя ІНФОРМАЦІЯ_1.

Питання ж про повернення спірної квартири її наймачу, суд не обговорив. Тому судова колегія доповнює резолютивну частину рішення про повернення квартири АДРЕСА_2 у користування наймачу квартири ОСОБА_4.

Крім того, з мотивувальної частини рішення видно, що суд задовольнив позовні вимоги                       Комунального    комерційного    підприємства    Донецької    міської    ради „Донелектроавтотранс" про виселення ОСОБА_4 із спірної квартири. Але мотиви прийнятого рішення судом не приведені як і не приведений в резолютивній частині рішення правовий висновок про виселення ОСОБА_4 із спірної квартири.

Рішення суду в зазначеній частині суперечить вимогам закону і тому підлягає скасуванню, виходячи з наступного.

Звертаючись в суд з вказаним позовом, позивач посилався на правила, передбачені ст. 124 ЖК України.

Відповідно до ст. 124 ЖК України робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.

Із змісту приведеної норми закону випливає, що виселенню із службового жилого приміщення підлягають без надання іншого жилого приміщення робітники, які у зв"язку з умовами праці і на підставі трудового договору отримали службове жиле приміщення, а потім припинили трудові відносини.

З матеріалів справи видно, що спірну квартиру отримала ОСОБА_7 - мати відповідача ОСОБА_4 у зв"язку з трудовими відносинами з позивачем і у зв"язку з відповідними умовами праці. Це підтверджується списком працівників Донецького трамвайно-тролейбусного управління, підписаного спільно начальником управління і головою профспілки підприємства ( а.с. 17), випискою з протоколу спільного засідання адміністрації і профспілки Донецького трамвайно-тролейбусного управління (а.с.61), ордером НОМЕР_9 від 25 серпня 1994 року для службового житла (аю.с.149).

З приведених документів видно, що ОСОБА_7 отримала спірну однокімнатну службову квартиру на склад сім"ї 2 особи : вона і сін ОСОБА_4 як тимчасова міра поліпшення житлових умов без зняття з квартирного обліку , в подальшому квартиру надати згідно черзі на склад сім"ї 2 особи.

Спільним рішенням адміністрації і профспілкового комітету позивача від ЗО січня 2001 року ОСОБА_7 виділена однокімнатна службова квартира АДРЕСА_4 на склад сім"ї одна особа - вона сама як тимчасова міра поліпшення житлових умов. З квартирного обліку вирішено її не знімати.

Підставою для винесення такого рішення з"явився той факт, що ОСОБА_7 працює у позивача з березня 1972 року і проживає в одній кімнаті з дорослим сином (а.с.6).

16 травня 2001 року виконкомом Ворошиловської районної ради ОСОБА_7 виданий ордер НОМЕР_10 для службової жилої площі, на право заселення вказаної квартири ( а.с. 150).

Рішенням виконкому Кіровської районної ради у місті Донецьку НОМЕР_11 дозволено ЖЕП №2 товариства з обмеженою відповідальністю „Сприяння" виключити квартиру АДРЕСА_4 з числа службових і за ОСОБА_7 закріплена вказана однокімнатна квартира з випискою ордера на її зайняття ( а.с.94). Як видно з рішення виконкому підставою для виведення службової квартири з числа службових з"явилось спільне клопотання адміністрації і профспілки позивача (а.с.143).

З матеріалів справи також видно, що 24 вересня 2001 року ОСОБА_7 зверталась до керівництва позивача з проханням виключити обидві квартири і НОМЕР_1 і НОМЕР_2 з числа службових і це питання вирішувалось позитивно. Рішенням НОМЕР_12 спільного засідання адміністрації і профспілкового комітету позивача у зв"язку з отриманням ОСОБА_7 іншої квартири, її сім"я із складом 2 особи у тому числі і син ОСОБА_4 виключені з списків на отримання житла. Службову квартиру НОМЕР_4, що займає ОСОБА_4 вирішено переоформити на ОСОБА_4 (а.с.227). Саме тому товариство з обмеженою відповідальністю „Сприяння" видало дозвіл ОСОБА_4 на приватизацію спірної квартири, хоч рішення виконкому про переведення службової квартири у комунальну не приймалось.

Таким чином, наведені докази свідчать про те, що ОСОБА_4 на час надання спірної квартири НОМЕР_4 у 1994 році і на час переоформлення спірної квартири у 2000 році в , трудових відносинах з позивачем не перебував, отримав право користування спірною квартирою у зв"язку з перебуванням його матері у трудових відносинах з позивачем. Позивач, надавши його матері у порядку поліпшення житлових умов іншу квартиру і дозволивши її переведення з службових до іншого виду житла, визнавав за відповідачем право користування спірною квартирою. Тому право його виселення відповідно до ст. 124 ЖК України без надання іншого жилого приміщення позивач не має. Іншого - не службового житла для надання ОСОБА_4 позивач не пропонує.

За таких умов позовні вимоги в зазначеній частині не грунтуються на законі і суд першої інстанції повинен був відмовити в їх задоволені.

  Але суд першої інстанції викладеного не врахував, неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до п.1, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України неповне з"ясування судом обставин, що мають значення для справи і неправильне застосування судом норм матеріального права є підставою для скасування рішення суду з ухваленням нового рішення.

Тому судова колегія скасовує рішення суду в частині спору про виселення ОСОБА_4 із квартири і ухвалює нове рішення про відмову в задоволені позовних вимог через те, що вони не грунтуються на законі.

Керуючись ст.ст. 304, 307, 308, 309 ЦПК України, апеляційний суд

ВИРІШИВ:

Апеляційну скаргу задовольнити частково. Рішення Кіровського районного суду міста Донецька від 11 квітня 2006 року в частині спору про виселення ОСОБА_4 скасувати. В задоволені позовних вимог Комунальному комерційному підприємству Донецької міської ради „Донелектроавтотранс" до ОСОБА_4 про виселення з квартири АДРЕСА_2 без надання іншого жилого приміщення відмовити. Доповнити резолютивну частину рішення висновком: квартиру АДРЕСА_2 повернути у користування наймачу ОСОБА_4.

В іншій частині це ж рішення залишити без зміни, апеляційну скаргу відхилити.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з часу його проголошення і може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення рішення суду апеляційної інстанції.