Головуючий 1 інстанції  Стріжакова Т.В.

Справа № 6064 ,  2006р.       Доповідач Курило В.П.

Категорія 41

УХВАЛА

Іменем України

25 липня  2006 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Курило В.П.

суддів   Санікової О.С, Олєйникової Л.С.

при секретарі Проляпа О.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Торезького міського суду від 14 квітня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Колективного підприємства „Магазин №4 „Дитячий світ" про стягнення заробітної плати, компенсації у зв"язку із тимчасовою непрацездатністю, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2005 року позивачка звернулась в суд з позовом до відповідача про стягнення заборгованості по заробітній платі, відшкодування моральної шкоди, про зміну формулювання причин звільнення. Вона посилалась на те, що згідно з наказом від 21 березня 2005 року вона звільнена з роботи відповідачем за ст. 41 КЗпП України. Копію наказу вона отримала тільки 21 квітня 2005 року і до цього часу вона працювала у відповідача на посаді ІНФОРМАЦІЯ_1. Потім вона знаходилась на лікарняному, а коли 8 травня 2005 року вона прийшла на роботу, її до роботи не допустили. Належну їй заробітну плату за період роботи з 2 квітня по 20 квітня 2005 року не сплатили. Лікарняний лист до оплати не прийняли. З 8 травня 2005 року вона неодноразово зверталась до керівництва підприємства з вимогами про виплату їй заробітної плати, але відповідач так і не сплатив їй заборгованість.

Вона вважає, що відповідач не мав підстав для звільнення її з роботи за пі ст. 41 КЗпП України, тому він повинен змінити формулювання причин її звільнення на ст. 38 КЗпП України - як звільнення у зв"язку з порушенням відповідачем умов трудового договору, тобто не нарахуванням і не сплатою заробітної плати. Окрім того, відповідач зобов"язаний їй нарахувати с оплатити час її тимчасової непрацездатності.

Позивачка просила зобов"язати відповідача змінити формулювання причин її звільнення з роботи, стягнути заборгованість по заробітній платі, допомогу по тимчасовій непрацездатності, середній заробіток за час затримки розрахунку, компенсацію заробітної плати у зв"язку з порушенням строків її виплати і заподіяну порушенням трудового законодавства і її трудових прав моральну шкоду в сумі 1500 грн.

У лютому 2006 року до суду надійшли доповнення позивачки до її позовних вимог, у яких вона просила встановити факт її роботи у відповідача з 21 березня 2005 року по 8 травня 2005 року, стягнути заборгованість по заробітній платі, а також середній заробіток за весь час затримки розрахунку до ухвалення судом рішення та відшкодувати заподіяну у зв"язку з цим моральну шкоду (а.с. 36).

З березня 2006 року позивачка подала в суд заяву про уточнення предмету позову і просила стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі за період з 1 квітня 2005 року по 20 квітня 2005 року 220.32 грн., заборгованість по тимчасовій непрацездатності за період з 20 квітня 2005 року по 7 травня 2005 року включно, відшкодувати моральну шкоду в сумі 1500 грн., стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку з 8 травня 2005 року по 3 березня 2006 року в сумі 2353.38 грн. Від решти вимог відмовилась (а.с.85). У той же день вона звернулась до суду з заявою про відмову від позову про зміну причин звільнення з роботи, викладених у наказі про її звільнення.

Ухвалою Торезького міського суду від 3 березня 2006 року відмова від частини позову прийнята судом. Провадження по справі в частині спору про зміну формулювання причин звільнення з роботи за наказом від 21 березня 2005 року закрито.

Рішенням того ж суду від 14 квітня 2006 року в задоволені позовних вимог про встановлення факту роботи, стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації у зв"язку з тимчасовою непрацездатністю, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, моральної шкоди відмовлено.

В апеляційній скарзі позивачка ставить питання про скасування рішення суду з поверненням справи на новий розгляд у суд першої інстанції виходячи з того, що суд не повно з"ясував обставини, що мають суттєве значення для справи. Суд не врахував, що вона фактично працювала у відповідача з 2 квітня 2005 року по 19 квітня 2005 року включно і про це нею надано переконливі докази. Відповідач видавав два накази про звільнення її з роботи від 21 березня і 1 квітня 2005 року, останній був сфальсифікований. Суд взагалі не врахував, що відповідачем надані сфальсифіковані докази. Рішення суду порушує її законні права і інтереси.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представників відповідача, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Звертаючись в суд з позовом про стягнення заробітної плати за період з 1 по 20 квітня 205 року, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку і виплати саме цієї заробітної плати, допомоги по тимчасовій непрацездатності і відшкодування моральної шкоди, позивачка посилалась на те, що незважаючи на наявність наказу відповідача про її звільнення з роботи від 21 березня 2006 року вона фактично продовжувала працювати по 20 квітня 2005 року. Потім захворіла і лікувалась в лікарні по 8 травня 2005 року.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивачки обгрунтуються на законі.

Висновок суду є правильним, таким, що грунтується на доказах, повно, об"єктивно і всебічно перевірених в судовому засіданні.

Судом встановлено, що позивачка працювала у відповідача з 17 жовтня 1995 року на посаді ІНФОРМАЦІЯ_1. Це підтверджується записом у трудовій книжки позивачки ( а.ч.27). Наказом відповідача НОМЕР_1 позивачка звільнена з роботи на підставі ст. 41 КЗпП України з 1 квітня 2005 року ( а.с.41).

Судом також встановлено, що саме з цього часу трудові правовідносини між сторонами були припинені остаточно. Останнім днем її роботи у відповідача був 1 квітня 2005 року.

Заперечуючи проти такого висновку, позивачка посилається на те, що в період з 1 квітня по 20 квітня 2005 року працювала на підприємстві, здавала звіти підприємства за роботу  у  першому  кварталі  2005   року.   На  підтвердження  цих  доводів   позивачка посилається на підписи у звітах, адресованих у Пенсійний Фонд, податкову інспекцію, центр зайнятості, тощо.

Суд дослідив ці документи і встановив, що на звітах стоїть дата здачі звітів у відповідні органи 6, 7 і 14 квітня 2005 року (а.с. 24, 25). Між тим суд дослідив і інші докази, надані сторонами і встановив, що фактично останнім днем роботи позивачки у відповідача був 1 квітня 2005 року. Це підтверджується табелями обліку робочого часу за березень і квітень 2005 року, книгою по підприємству руху трудових книжок, розрахунковими відомостями, спис очним складом колективу трудящих підприємства.

Доводи позивачки і її представника про те, що ці докази сфальсифіковані відповідачем нічим не підтверджені. За таких умов суд зробив правильний висновок про те, що позивачка дійсно могла підписати відповідні звіти 1 квітня 2005 року, щоб підприємство їх здало у строки, встановлені контролюючим органом саме для цього підприємства.

Відповідно до ст. 1 Закону України „Про заробітну плату" і ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Встановивши, що позивачка з 2 квітня 2005 року у відповідача не працювала, ні яку роботу не виконувала, суд зробив правильний висновок про те, що права на отримання заробітної плати за період з 2 квітня по 20 квітня 2005 року вона не має.

Позивачка просила суд стягнути компенсацію втрати частини заробітної плати у зв"язку порушенням строку виплати, середній заробіток за час затримки розрахунку моральну шкоду, посилаючись на те, що відповідач порушив її законні права і інтереси, не сплативши заробітну плату за період її роботи саме з 2 по 20 квітня 2005 року.

Встановивши, що відповідач не мав перед позивачкою боргу по заробітній платі за період з 2 по 20 квітня 2005 року, суд зробив правильний висновок про те, що підстав для застосування компенсації, і правил передбачених ст.ст. 116,117, 237-1 КЗпП України не має.

Вимоги позивачки про стягнення допомоги по тимчасовій непрацездатності також не грунтуються на законі через те, що на час тимчасової непрацездатності позивачки сторони по справі у трудових правовідносинах не перебували.

Не було у суду першої інстанції підстав для задоволення вимог позивачки про встановлення факту її роботи у відповідача у період з 2 по 20 квітня 2005 року. Відповідно до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Встановлення факту роботи за певний період судом діючим законодавством не передбачено. За таких умов суд зробив правильний висновок про те, що ці вимоги не грунтуються на законі.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального законодавства, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду першої інстанції ухвалено судом з додержанням норм матеріального і процесуального законів, тому підстав для його скасування не має.

Керуючись ст.. 304, 307, 308 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу відхилити. Рішення Торезького міського суду від 14 квітня 2006 року запиши без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з часу її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення ухвали суду апеляційної інстанції.