Головуючий 1 інстанції Шальєва В.А.

Справа №   7010,  2006р.       Доповідач Курило В.П.

Категорія 5

УХВАЛА Іменем України

25 липня 2006 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Курило В.П.

суддів  Санікової О.С., Олейнікової Л.С.

при секретарі    Чернишенко К.Ф.

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду міста Донецька від 16 травня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 3-я особа ОСОБА_4 про припинення права власності на частку у спільному майні, визнання права власності на частку квартири,

ВСТАНОВИВ:

До апеляційного суду Донецької області надійшла апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду міста Донецька від 16 травня 2006 року, яким задоволені позовні вимоги ОСОБА_2. Припинено право ОСОБА_3 на 1/3 частку квартири 16 в будинку АДРЕСА_1. Визнано за ОСОБА_2 право власності на вказану частку квартири. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 судовий збір 51 грн. і на користь держави 506.24 грн. Стягнуто з ОСОБА_4 витрати на інформаційно-технічне забезпечення справи 30 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати, відмовити в задоволені позовних вимог. Він посилається на те, що суд не притягнув його до участі у справі, хоч він є зацікавленою особою. Розглядаючи справу, суд не повно з"ясував обставини, що мають суттєве значення для справи і не врахував, що ОСОБА_4 є його боржником. Раніше ухвалою суду був накладений арешт на усе майно, що належить йому по праву власності. Тому відчужувати свою частку квартири на користь будь кого відповідач не мав права. А тому суд не міг визнати право власності на частку квартири, що належить відповідачеві, за його матір"ю позивачкою ОСОБА_2 Дії сторін по справі направлені на усунення можливості виконання рішення суду про стягнення суми боргу.

Розглядаючи справу, судом першої інстанції встановлено, що квартира 16 в будинку АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2, ОСОБА_4 і ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу 25 вересня 1995 року, номер реєстру НОМЕР_1. Ухвалою Київського районного суду міста Донецька від 26 жовтня 2005 року визначено, що ОСОБА_4 належить право власності на   1/3   частину   цієї  квартири.   Між   співвласниками   квартири   склалися   неприязні правовідносини, що приводить до постійних сварок і конфліктів. Стан здоров"я позивачки і її дорослого сина - третьої особи по справі ОСОБА_4, який є інвалідом дитинства 3 групи, погіршився. Останні три роки відповідач в квартирі не проживає, а у вересні 2005 року знявся з реєстраційного обліку за адресою квартири. За таких умов суд дійшов висновку про те, що спільне користування спірною квартирою не є можливим. Розподіл квартири на дві квартири з виділом належної відповідачеві частки не можливий. З врахуванням незначного розміру частки в квартирі відповідача, її вартості, згоди сторін, добровільної сплатою позивачкою відповідачеві вартості його частки у сумі 55724 грн., суд припинив право власності відповідача на частку квартири і визнав за позивачкою право власності на вказану частку квартири.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 35 ЦПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до ухвалення судом рішення, якщо рішення в справі може вплинути на їх права або обов"язки щодо однієї із сторін.

Розглядаючи справу, суд повно, всебічно і об"єктивно перевірив доводи і заперечення сторін, встановленим фактам і доказам дав правильну правову оцінку і правильно дійшов висновку про те, що з врахуванням правовідносин, що склалися між сторонами, спільне користування квартирою не є можливим. Для повного з"ясування обставин, що мають суттєве значення, суд призначав судово-технічну експертизу і встановив не тільки дійсну вартість квартири і вартість частки квартири, що належить відповідачеві, а ще й питання про можливість виділу частки відповідача в натурі для організації окремої квартири. Суд встановив, що спірна квартира знаходиться у багатоквартирному будинку і її розподіл на дві частини не можливий.

При цьому суд правильно встановив, хто по справі є належними сторонами. Доводи скарги про те, що стороною по справі у якості 3-ї особи мав бути залучений і ОСОБА_1 безпідставні. Ухвалене по справі рішення не може вплинути на його права і обов"язки щодо однієї із сторін по справі.

Той факт, що на час розгляду справи в суді належне відповідачеві майно, у тому числі і частка спірної квартири були арештовані і відповідачеві було заборонено його відчуження у даному випадку не може бути підставою для скасування рішення суду.

Як видно з матеріалів справи відчуження майна відповідача не відбувалось. Його частка квартири виділена йому за рішенням суду у грошовому виразі, що відповідає дійсній вартості частки квартири у 55724 грн. Тому виконання рішення суду на користь ОСОБА_1 можливе на рахунок і вказаної грошової суми.

Рішення суду відповідає вимогам закону і підстав для його скасування не має.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що рішення суду відповідає нормам матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального законодавства, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.. 304, 307, 308 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу відхилити. Рішення Київського районного суду міста Донецька від 16 травня 2006 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з часу її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення ухвали суду апеляційної інстанції.