Справа    № 22/ 1869 2006 р.                       Головуюча у   І- й інстанції Гансецька І.А.

Категорія   ЗО                                               Доповідач      Снітко С.О.

Ухвал а

Іменем        України

8 вересня 2006 року

Колегія  суддів  судової палати в цивільних справах  апеляційного     суд) Житомирської області в складі:

головуючого                                    Снітка С.О.

суддів                                                 Балашкевича С.В.,

Павицької   Т.М.

при секретарі                                     Рудницькій О.П.

з участю відповідачки, представника позивачів

розглянувши у відкритому судовому   засіданні в місті Житомирі   цивільну справу зе позовом   ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про виселення за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Корольовського   районного суду м.Житомира від 18 липня 2006 р.,

в стан о вила :

25.01.2006 р. ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 пред'явила позов    до  ОСОБА_3. ОСОБА_4. про виселення.

В заяві зазначила, що 30.12.2004 р. купила у відповідачки для сина квартиру АДРЕСА_1

Згідно договору купівлі- продажу продавець зобов'язувалася до 1.04.2005р. звільнити квартиру, але цього не зробила. 16.04.2005р. попереджена нотаріусом про звільнення квартири, але до цього часу нею користується, в зв'язку з чим вона-позивачка не може вселитися, тому ОСОБА_1 просила суд про задоволення позову.

Рішенням Корольовського районного суду м.Житомира від 18 липня 2006 р. позов задоволено. Постановлено виселити ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1

У апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду, а справу направити на новий судовий розгляд, оскільки суд порушив ст. 169 ЦПК України, не визнав причину її неявки в судове засідання поважною, не відклав слухання справи. 18.07.2006 р. вона знаходилася на лікуванні на денному стаціонарі в обласній   психіатричній    лікарні,   що стверджується   довідкою. Крім того рішення

2

суду вона вважає незаконним і необгрунтованим через невідповідність висновків суду обставинам справи, неповноту дослідження доказів по справі, в зв'язку з чим було неправомірно застосовано норми процесуального права, що є порушенням ст.ст. 213, 214 ЩІК України.

Перевіривши справу в межах заявлених позовних вимог та у межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про законність та обгрунтованість судового рішення та безпідставність апеляційної скарги.

Із матеріалів справи видно, що згідно договору купівлі - продажу квартири від 30.12.2004 р. ОСОБА_3 продала, а ОСОБА_2., діючи за згодою матері ОСОБА_2, купив квартиру АДРЕСА_1

Згідно п.8 даного договору ОСОБА_3 зобов'язувалась в строк до 01.04.2005 року звільнити квартиру, однак свого зобов'язання не виконала і продовжує із своїм сином ОСОБА_4  проживати у спірній квартирі.

Відповідно до ст.ст. 4,48 Закону України „ Про власність ", ст.ст. 319, 383, 391 ЦК України власник має право володіти, користуватись та розпоряджатись належним йому майном, використовувати помешкання для власного проживання, а також вимагати усунення будь-яких порушень його права.

З врахуванням того, що ОСОБА_2. з моменту реєстрації договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 в Державному реєстрі правочинів є її власником, суд прийшов до обгрунтованого висновку про те, що він вправі вимагати виселення відповідачів, які зобов'язались звільнити спірну квартиру до 01.04.2005 року.

Крім зазначеного, судом встановлено, що відповідачі двічі ставили питання в судовому порядку про визнання договору недійсним, про розірвання договору купівлі - продажу квартири, але їм в задоволенні позовів відмовлено і дані рішення набрали законної сили.

За таких обставин суд обгрунтовано виселив відповідачів з квартири. При цьому суд не зазначив у рішенні, що відповідачі підлягають виселенню як тимчасові жильці без надання іншого житла Тому колегія суддів доповнює рішення районного суду такою вказівкою.

Житомирська обласна психіатрична лікарня №1 на запит апеляційного суду повідомила, що лікування у відділенні денного стаціонару відноситься до напівстаціонарної форми і тому ОСОБА_3 в цей період могла приймати участь в судових засіданнях, зокрема 18.07.2006року ( а.с.66).

Оскільки вона не явилась в судове засідання без поважної причини, то суд підстав для відкладення слуханням справи не знайшов, розглянув справу у відсутності відповідачки. Згідно довідки, на яку ОСОБА_3 посилається в скарзі, 18.07.2006р. вона взагалі на лікуванні не знаходилась.

з

Колегія суддів вважає, що рішення суду є законним та обгрунтованим, висновки суду відповідають обстаинам справи, докази суд дослідив повно та всебічно, норми процесуального права застосував правильно, порушень ст.ст. 213, 214 ЦПК України не допустив.

Керуючись ст.ст.ЗОЗ, 304, 307, 308, 313, 315 ЦПК України,   колегія судів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, а рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 18 липня 2006 року залишити без змін, доповнивши його резолютивну частину вказівкою, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4  підлягають виселенню з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житла.

Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.