Справа № 2-а-1008/08
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 лютого 2008 року 15 год. 20 хв. м. Рівне
Рівненський окружний адміністративний суд під головуванням судді Шевчук С.М., за участю секретаря судового засідання Паршутич С.Л. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:
органу прокуратури: Ткачук М.В. (копія довіреності в матеріалах справи);
позивача: ОСОБА_1;
відповідача: Військової частини А 1671 - представник Лук'янчук В.Г. (копія довіреності в матеріалах справи);
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Військового прокурора Рівненського гарнізону в інтересах особи ОСОБА_1про визнання дій відповідача протиправними, стягнення з військової частини А 1671 на користь позивача компенсації за не отримане речове майно в розмірі 3000,88 грн., суд, -
В С Т А Н О В И В:
Військовий прокурор Рівненського гарнізону в інтересах особи ОСОБА_1звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини А 1671 про визнання дій відповідача протиправними, стягнення з військової частини А 1671 на користь позивача компенсації за не отримане речове майно в розмірі 3000,88 грн.
В судовому засіданні прокурор та позивач вказали, що просять визнати дії суб'єкта владних повноважень - військової частини А 1671 протиправними та просять стягнути з відповідача компенсацію за не отримане позивачем речове майно в розмірі 3000,88 грн. Надали пояснення, які повністю співпадають з позицією, яка викладена в позовній заяві.
Представник відповідача в судовому засіданні надав пояснення, які повністю співпадають з позицією, яка викладена в запереченнях на позовну заяву, а зокрема вказав, що відповідно до ст.2 Закону України “Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів” з 11.03.2000 року призупинено дію ч.2 ст.9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”. Законами України про державний бюджет на 2000-2007 роки не передбачено витрат на грошову компенсацію замість належного до видачі речового майна звільненим у запас або відставку військовослужбовцям, Міністерству оборони України та військовій частині А 1671 кошти на зазначені цілі з Державного бюджету не виділялися. Просив відмовити у задоволенні позову.
Заслухавши в судовому засіданні пояснення позивача, прокурора, представника відповідача, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позов слід задоволити повністю .
Суд виходив з наступного.
Позивач - ОСОБА_1 наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 29.12.2004 року № 385 (а.с.9-10) звільнений з військової служби у запас з правом носіння військової форми одягу у зв'язку зі скороченням штатів.
З 12.03.2005 року позивача, згідно наказу по стройовій частині від 01.02.2005 року № 27 (а.с.11), виключено з списків особового складу військової частини і всіх видів забезпечення.
На дату звільнення з позивачем не було проведено розрахунку щодо компенсації за невикористане речове майно. Заборгованість становить 3000,88 грн., що підтверджується довідками від 01.11.2006 року № 15 (а.с.7) та № 16 (а.с.8).
На письмове звернення позивача до військової частини А 1671 про виплату грошової компенсації за не отримане речове майно (а.с.4), позивач отримав лист про відмову у виплаті такої компенсації (а.с.5).
В судовому засіданні встановлено, що у зв'язку з прийняттям Закону України „Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів” від 17.02.2000 року, передбачено з 11.03.2000 року призупинення дії ч.2 ст. 9 Закону України „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, що призвело до призупинення права отримувати грошову компенсацію за продукти харчування та речове майно військовослужбовцями. В Державному бюджеті України на зазначені цілі коштів не передбачалося.
З 01.01.2007 року відновлено видачу грошової компенсації військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі. Однак, п. 59 ст. 71 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік” дію п.2 ст.9-1 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» зупинено.
Разом з тим, суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.
Відповідно ч. 1 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі по тексту постанови - Закону) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів, в тому числі згідно з пунктом 2 ч. 1 статті 9-1 військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів.
Порядок виплати грошової компенсації визначається Кабінетом Міністрів України.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 р. № 1444 затверджено «Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час», згідно з п. 27 якого військовослужбовці, звільнені у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення.
На день звільнення ОСОБА_1, як встановлено судом під час розгляду справи, позивачу не було виплачено компенсацію за належне до видачі речове майно, речового майна позивач також не отримував.
Обґрунтовуючи неможливість виплатити належну позивачу грошову компенсацію за речове майно, яке підлягало видачі у порядку, встановленому Постановою № 1444, відповідач посилається на Закон України від 17.02.2000 «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів». Відповідно до положень цього закону передбачалося призупинити дію ч.2 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», зокрема, в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них та замість речового майна.
Аналізуючи зміст наведених нормативно-правових актів, суд приходить до висновку, що вимоги Військового прокурора Рівненського гарнізону та позивача є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відносини, що склалися між позивачем та відповідачем є публічно-правовими відносинами, виходячи із змісту ст. 3 та п. 2 ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України „Про військовий обов'язок і військову службу”, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно зі ст. 1 Закону України „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.10.2005 року № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру.
Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.
Враховуючи те, що позивач перебував на військовій службі як різновиді публічної служби, він наділений державою певним правовим статусом, який поєднує в собі сукупність визначених прав та обов'язків, а крім того певними соціальними благами (пільгами, гарантіями тощо).
Це, зокрема, підтверджується положеннями ст.1-2 Закону України „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, згідно з якою військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Нормативно-правові акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги військовослужбовців та членів їх сімей, є недійсними.
Відповідно до ст. 2 Закону України „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Як вже зазначалося вище, порядок забезпечення військовослужбовців речовим майном, а також надання грошових компенсацій за належне їм речове майно здійснюється на підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 1444 від 28.10.2004 року.
Таким чином зазначене право позивача як військовослужбовця за своєю природою є певною соціальною гарантією, нерозривно пов'язаною зі статусом військовослужбовця.
Наділивши військовослужбовців зазначеною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які несуть військову службу, виконуючи функції, пов'язані із захистом Вітчизни.
В даному випадку передбачене ст. 9-1 Закону України „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та Постановою № 1444 право військовослужбовця на отримання речового майна чи грошової компенсації за належне їм речове майно може розглядатися як абсолютне право особи, надане їй в силу особливого правового та соціального статусу, яке не може бути відчужене від неї без зміни цілісності правового статусу.
З прийняттям Закону України від 17.02.2000 «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» дію частини другої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" було призупинено в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них та замість речового майна (за винятком військовослужбовців Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони та Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, що використовують цивільний одяг, який зашифровує особу та відомчу належність військовослужбовців).
Зазначені дії з боку законодавця можуть бути охарактеризовані як відстрочення виконання взятого на себе публічного зобов'язання щодо забезпечення правового статусу військовослужбовців. Тобто, в даному випадку призупинення дії правової норми, якою передбачено право військовослужбовців на отримання речового майна або грошової компенсації за належне їм речове майно, не означає припинення або втрати права військовослужбовців на отримання зазначених гарантій, а є лише відстроченням у часі.
При цьому слід зауважити, що таке відстрочення виконання у часі державою взятого на себе зобов'язання повинно розцінюватися як неналежне виконання нею зобов'язання, а саме його складової - обов'язку по реалізації гарантій, які надаються військовослужбовцям в силу їх особливого правового статусу та несення ними військової служби - виконання функцій по захисту Вітчизни як виконання конституційного обов'язку перед державою.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Таким чином, аналізуючи зміст наведених нормативно-правових актів, суд приходить до висновку, що Постанова Кабінету Міністрів України № 1444 від 28.10.2004 р., яка є чинною на даний час, безпосередньо передбачає право на отримання грошової компенсації за не отримане речове майно.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що вимоги Військового прокурора Рівненського гарнізону в інтересах особи ОСОБА_1про визнання дій відповідача, пов'язані з відмовою у виплаті позивачу компенсації за не отримане речове майно, протиправними, стягнення з військової частини А 1671 на користь позивача компенсації за не отримане речове майно в розмірі 3000,88 грн. є обґрунтованими та визнаються судом такими, що підлягають задоволенню.
Підстави для застосування ст. 94 КАС України у суду відсутні.
Керуючись ст.ст. 160 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
П О С Т А Н О В И В :
Позов Військового прокурора Рівненського гарнізону в інтересах особи ОСОБА_1задоволити повністю.
Визнати дії військової частини А 1671, пов'язані з відмовою у виплаті позивачу компенсації за не отримане речове майно протиправними.
Присудити до стягнення з відповідача - Військової частини А 1671 (33000, м.Рівне, вул. Соборна, 231, код ЗКПО 07726579, р/р 35210001002737, в ГУДК в Рівненській області) на користь громадянина ОСОБА_1(АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) грошову компенсацію за не отримане речове майно в сумі 3000,88 грн. (три тисячі вісімдесят вісім копійок).
Виконавчий лист видати після набрання, відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, постановою законної сили в порядку, визначеному частиною 1 статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо заяву про апеляційне оскарження було подано, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, який ухвалив постанову. Заява про апеляційне оскарження подається протягом 10 днів з дня складення постанови в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом 20-ти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя С.М.Шевчук
Повний текст постанови складено та підписано 03.03.2008 року.
Постанова не набрала законної сили.
Суддя С.М.Шевчук