ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 жовтня 2011 року Справа № 2а/2370/7170/2011
19.10.11
Черкаський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді –Чалої А.С.
суддів: Руденко А.В., Тимошенко В.П.,
при секретарі –Журавлі В.В.,
за участю: представників позивача –ОСОБА_1, ОСОБА_2 за довіреностями;
представників відповідача –ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 за довіреностями,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси адміністративну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Черкасиобленерго»до державної податкової інспекції у м. Черкаси про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИВ:
Публічне акціонерне товариство «Черкасиобленерго»звернулось до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м. Черкаси від 12.05.2011 року №0001502301 та №0001512301.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м. Черкаси від 12.05.2011 року № 0001502301 про визначення позивачу грошового зобов’язання зі сплати дивідендів у сумі 5331474 грн. в зв’язку з порушенням позивачем статті 59 Закону України «Про Державний бюджет на 2009 рік», яка встановила, що господарські товариства, 50 і більше відсотків акцій (часток, паїв) яких знаходяться у власності господарських товариств, частка держави в яких складає не менше 50 відсотків сплачують до І червня 2009 року безпосередньо до Державного бюджету України дивіденди, нараховані за результатами фінансово-господарської діяльності за 2008 рік у розмірі базових нормативів відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів пропорційно розміру державної частки (акцій, паїв) у статутних фондах господарських товариств, акціонером яких є держава і володіє в них контрольним пакетом акцій, є незаконним, оскільки, по-перше, згідно Закону України «Про систему оподаткування» обов’язок сплати дивідендів як податку передбачений тільки для бюджетних державних некорпоратизованих, казенних або комунальних підприємств, яким позивач не являється. По-друге, питання нарахування та виплати дивідендів акціонерам господарського товариства на дату прийняття Закону «Про Державний бюджет на 2009 рік»були врегульовані Законом України «Про господарські товариства»і Цивільним кодексом України, інше (додаткове) регулювання вказаних правовідносин, передбачене статтею 59 Закону України «Про державний бюджет України на 2009 рік», з огляду на приписи Конституції України, Бюджетного кодексу, Закону України «Про систему оподаткування», враховуючи позицію Конституційного Суду України, не може бути застосоване до ВАТ «Черкасиобленерго». Крім того, пунктом 11 статті 13 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»передбачено, що після призначення розпорядника майна і до припинення процедури розпорядження майном органи правління боржника не мають права без згоди розпорядника майна приймати рішення про виплату дивідендів. Господарський суд Черкаської області у своїй ухвалі від 12.05.2009 року у справі №14-01/1494 оцінив дії Загальних зборів ВАТ «Черкасиобленерго»по спрямуванню частини прибутку товариства на виплату дивідендів, як грубе порушення ч. 11 ст. 13 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»та ухвалив заборонити позивачу здійснювати виплату дивідендів акціонерів боржника відповідно до рішень органів управління боржника. З огляду на незаконність рішення загальних зборів про розподіл прибутку товариства за 2008 рік, на яке посилаються працівники ДПІ у м. Черкаси в акті перевірки, в бухгалтерському обліку ВАТ «Черкасиобленерго»дивіденди нараховані не були, що унеможливлює застосування ст. 59 Закону України «Про державний бюджет України на 2009 рік», оскільки в ній йдеться про виплату до бюджету саме нарахованих дивідендів.
Також, позивач вважає незаконним податкове повідомлення-рішення № 0001502301 в частині донарахування ПДВ та вказує, що він законно відобразив суму
податкового кредиту по податкових накладних № 55 та № 56 від 21.12.2009 року - в декларації з ПДВ за грудень 2009 року без порушень вимог Закону про ПДВ, а визнання працівниками ДПІ в м. Черкаси податкових накладних недійсними та зняття суми податкового кредиту в декларації за грудень 2009 року є безпідставним та незаконним.
Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити.
В судовому засіданні представники відповідача проти позову заперечили та вказували, згідно звіту про фінансові результати за 2008 рік чистий прибуток
позивача становить 50121000 грн. Згідно витягу з протоколу № 14 чергових загальних зборів акціонерів ВАТ «Черкасиобленерго»від 27.03.2009 року прийнято рішення про виплату дивідендів. Відповідно, до 1 червня 2009 року до Державного бюджету України
ВАТ «Черкасиобленерго» повинно було сплатити 5331474 грн. дивідендів. Ухвала господарського суду Черкаської області від 12.05.2009 року по справі 14-01/1494 не стосується обов'язку товариства, встановленого ст. 59 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік», нарахувати та сплатити до Державного бюджету України 5331474 грн. дивідендів, тому податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м. Черкаси від 12.05.2011 року №0001502301 є правомірним. Щодо податкового повідомлення-рішення № 0001502301 в частині донарахування ПДВ, представники відповідача вказували, що згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг). Оскільки поставок товару від контрагента позивача в грудні 2009 року не було, фактично в даній ситуації першою подією є дата списання коштів з банківського рахунку ВАТ «Черкасиобленерго»23 та 25 грудня 2009 року. Натомість наявні податкові накладні, які датовані 21 грудня 2009 року і які з огляду на законодавчі норми не мають відношення до операцій з перерахування коштів 23 та 25 грудня 2009 року.
Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази кожен окремо та в їх сукупності, виходячи з їх належності та допустимості, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог з огляду на наступне.
Рішенням загальних зборів акціонерів ВАТ «Черкасиобленерго»від 15 серпня 2011 року найменування товариства було змінене на ПАТ «Черкасиобленерго», яке є правонаступником ВАТ «Черкасиобленерго».
В березні 2011 року посадовими особами відповідача проведена документальна планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 року по 31.12.2010 року.
За результатами перевірки складено акт від 27.04.2011 року №1104/23-2/22800735.
В зазначеному акті перевірки зафіксовані порушення відповідачем пп. 7.2.3, пункту 7.2, пп. 7.4.5 пункту 7.4, пп. 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та статті 59 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік».
На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято спірні податкові повідомлення-рішення від 12.05.2011 року № 0001502301 та № 0001512301.
Дані рішення були оскаржені позивачем в апеляційному порядку, проте податковими органами скарги позивача залишені без задоволення.
Податковим повідомленням-рішенням від 12.05.2011 року №0001512301 позивачу донараховано дивіденди на акції (частки, паї) господарських товариств, у статутних капіталах яких є державна власність на загальну суму 5 331 474 грн.
Податковим повідомленням-рішенням від 12.05.2011 року №0001502301 позивачу збільшено суму грошового зобов’язання по податку на додану вартість в розмірі 306 945 грн., з них за основним платежем - 245 556 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями -61389 грн.
Підставою для визначення суми грошового зобов’язання по сплаті дивідендів став висновок відповідача про порушення позивачем статті 59 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік», якою встановлено обов’язок господарських товариств, 50 і більше відсотків акцій (часток, паїв) яких знаходяться у власності господарських товариств, частка держави в яких складає не менше 50 відсотків, сплатити до І червня 2009 року безпосередньо до Державного бюджету України дивіденди, нараховані за результатами фінансово-господарської діяльності за 2008 рік у розмірі базових нормативів відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів пропорційно розміру державної частки (акцій, паїв) у статутних фондах господарських товариств, акціонером яких є держава і володіє в них контрольним пакетом акцій.
Судом встановлено, що у 2008 році засновниками ВАТ «Черкасиобленерго»виступали: Українська енергозберігаюча сервісна компанія (далі - ЗАТ «Укреско»), при цьому, до статутного фонду ЗАТ «Укреско»внесено 25% акцій ВАТ «Черкасиобленерго»та Національна акціонерна компанія «Енергетична компанія України»(далі - НАК «ЕКУ») - 46% акцій ВАТ «Черкасиобленерго». Тобто, 71% акцій ВАТ «Черкасиобленерго»знаходилося у статутних фондах товариств (НАК «ЕКУ»та ЗАТ «Укреско»), акціонером яких є держава і володіє в них контрольним пакетом акцій.
Отже, відповідач вважає, що позивач відповідно до вимог статті 59 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік»повинен був до 1 червня 2009 року сплатити безпосередньо до Державного бюджету України дивіденди у сумі 5 331474 грн. за результатами фінансової діяльності 2008 року, що ним зроблено не було.
Суд вважає такий висновок відповідача неправомірним з огляду на наступне.
Статтею 59 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік»встановлено, що: господарські товариства, 50 і більше відсотків акцій (часток, паїв) яких знаходиться у власності господарських товариств, частка держави в яких складає не менше 50 відсотків (крім дочірніх компаній та підприємств Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», а також закритого акціонерного товариства «Укргаз-Енерго»), сплачують до 1 червня 2009 року безпосередньо до Державного бюджету України дивіденди, нараховані за результатами фінансово-господарської діяльності за 2008 рік у розмірі базових нормативів відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів пропорційно розміру державної частки (акцій, паїв) у статутних фондах господарських товариств, акціонером яких є держава і володіє в них контрольним пакетом акцій. Господарські товариства, у статутному фонді яких є корпоративні права держави (крім Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»), сплачують до 1 червня 2009 року до Державного бюджету України дивіденди, нараховані за результатами фінансово-господарської діяльності за 2008 рік пропорційно розміру державної частки (акцій, паїв) у їх статутних фондах у розмірі базових нормативів відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів.
Ухвалою господарського суду Черкаської області від 14.05.2004 року порушено провадження у справі про банкрутство ВАТ «Черкасиобленерго».
Згідно протоколу № 14 чергових загальних зборів акціонерів ВАТ «Черкасиобленерго»від 27 березня 2011 року акціонерами прийнято рішення про затвердження розподілу прибутку ВАТ «Черкасиобленерго»за 2008 рік, а саме: спрямувати отриманий товариством за підсумками роботи у 2008 році прибуток: 15% - фонд виплати
дивідендів; 5% - резервний фонд; 80% - фонд розвитку виробництва. Виплату дивідендів вирішено здійснити у термін до 1 червня 2009 року.
Розпорядник майна ВАТ «Черкасиобленерго»звернувся до господарського суду Черкаської області з клопотанням про винесення ухвали про заборону органам управління
ВАТ «Черкасиобленерго»вчиняти дії по виплаті та нарахуванні дивідендів як відповідно
до рішення загальних зборів акціонерів від 27.03.2009 року (протокол № 14, шосте питання)
так і надалі.
За результатами розгляду даного клопотання ухвалою господарського суду Черкаської області від 12.05.2009 року по справі 14-01/1494, з метою забезпечення вимог кредиторів, заборонено боржнику здійснювати виплату дивідендів акціонерам боржника відповідно до рішень органів управління боржника.
Дію загальних зборів акціонерів боржника суд оцінив як грубе порушення ч. 11 ст. 13 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Відповідно до частини 11 статті 13 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»після призначення розпорядника майна і до припинення процедури розпорядження майном органи правління боржника не мають права без згоди розпорядника майна приймати рішення про: реорганізацію (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) і ліквідацію боржника; створення юридичних осіб або про участь в інших юридичних особах; створення філій та представництв; виплату дивідендів; проведення боржником емісії цінних паперів; вихід із складу учасників боржника юридичної особи, придбання в акціонерів раніше випущених акцій боржника.
Аналізуючи положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік»та Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», суд приходить до висновку, що вимоги закону про Держбюджет, є обов’язковими для виконання позивачем як господарським товариством, 71 відсоток акцій якого знаходиться у власності господарських товариств, частка держави в яких складає не менше 50 відсотків, проте беручи до уваги його статус боржника, до спірних правовідносин слід застосовувати вимоги Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (стаття 13), який в даному випадку є спеціальним законом, що встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності суб'єкта підприємницької діяльності –боржника та повного або часткового задоволення вимог кредиторів, зокрема, забороняє органам правління боржника без згоди розпорядника приймати рішення про виплату дивідендів.
Отже, зважаючи на встановлену ухвалою господарського суду Черкаської області від 12.05.2009 року по справі 14-01/1494 заборону здійснювати виплату дивідендів акціонерам боржника відповідно до рішень органів управління позивача, суд вважає правомірними ненарахування та невиплату позивачем дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності за 2008 рік.
Окрім того, суд зазначає, що згідно п. 24 статті 1 Бюджетного кодексу України Закон про Державний бюджет України затверджує Державний бюджет України та містить положення щодо забезпечення його виконання протягом бюджетного періоду.
Одним з розділів доходів бюджету є неподаткові надходження: доходи від власності та підприємницької діяльності; адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційної господарської діяльності; інші неподаткові надходження (ст. 9 Бюджетного кодексу України).
Таким чином, Закон України про Державний бюджет України встановлює, зокрема, основи регулювання відносин у частині спрямування неподаткових надходжень до Державного бюджету як елементу його доходної частини.
Згідно Додатку № 1 до Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік»дивіденди, нараховані на акції (частки, паї) господарських товариств, які є у державній власності є частиною доходу Державного бюджету України на 2009 рік з визначенням коду бюджетної класифікації 21010100, який згідно бюджетної класифікації, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 27.12.2001 року № 604, відноситься до неподаткових надходжень –доходів від власної та підприємницької діяльності.
З огляду на викладене, помилковим є визначення податковим органом дивідендів, які повинні сплачуватись позивачем, у якості грошового зобов’язання та у порядку, визначеному Податковим кодексом України, який є спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Податковий кодекс України не містить у переліку видів загальнодержавних або місцевих податків та зборів такий платіж як дивіденди, нараховані на акції (частки, паї) господарських товариств, які є у державній власності.
У складі загальнодержавних податків та зборів, встановленого статтею 14 Закону України «Про систему оподаткування»від 25.06.1991 р. № 1251-XII (чинного на час виникнення спірних відносин), також відсутній такий платіж як дивіденди, що сплачуються до бюджету суб’єктом господарювання - акціонерним товариством, у статутному фонді якого є державна частка.
Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 14 вказаного Закону (пункт 3 частини першої статті 14 в редакції Закону України від 24.12.2002 р. № 349-IV) прирівняними до податку на прибуток є зобов’язання зі сплати до бюджету дивідендів лише державних некорпоратизованих, казенних або комунальних підприємств, яким не є підприємство позивача.
Спірне податкове повідомлення-рішення від 12.05.2011 року № 0001512301, прийнято відповідачем в порядку визначеному п. 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, який передбачає, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо: платник податків не подає в установлені строки податкову (митну) декларацію; дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках; згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган; рішенням суду, що набрало законної сили, особу визнано винною в ухиленні від сплати податків; дані перевірок щодо утримання податків у джерела виплати, в тому числі податкового агента, свідчать про порушення правил нарахування, утримання та сплати до відповідних бюджетів податків і зборів, передбачених цим Кодексом, у тому числі податку на доходи фізичних осіб таким податковим агентом; результати митного контролю, отримані після закінчення процедури митного оформлення та випуску товарів, свідчать про заниження або завищення податкових зобов'язань, визначених платником податків у митних деклараціях.
Згідно пп. 14.1.39 п. 14.1 статті 14 Податкового кодексу України грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Аналізуючи наведені положення, суд приходить до висновку, що у податкового органу не було правових підстав вважати суму дивідендів грошовим зобов’язанням у розумінні Податкового кодексу України, а відповідно приймати податкове повідомлення-рішення, застосовуючи положення цього Кодексу.
Щодо збільшення позивачу суми грошового зобов’язання по податку на додану вартість в розмірі 306 945 грн. податковим повідомленням-рішенням від 12.05.2011 року № 0001502301 суд зазначає наступне.
Підставою для збільшення позивачу суми податкового зобов’язання по податку на додану вартість став висновок відповідача про недійсність двох податкових накладних № 55 та 56 від 21.12.2009 року, виписаних ТОВ «Постачання енергокомпаній».
Спеціальним законом, який визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку на додану вартість до бюджету є Закон України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997р. № 168/97-ВР, який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин.
Податковий кредит відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»- сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8.1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такого платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку (пункт 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).
Право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних надається особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону, відповідно до якої особи, що підпадають під визначення платників податку згідно із статтею 2 Закону України «Про податок на додану вартість», зобов'язані зареєструватися як платники податку на додану вартість (п.п. 7.2.4 пункту 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).
Будь-якій особі, діяльність якої підлягає оподаткуванню, податковим органом присвоюється індивідуальний податковий номер та видається свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість за її заявою.
Відповідно до положень Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна є єдиною підставою для визначення сум податкового кредиту, оскільки тільки цей документ підтверджує одну з подій, що її здійснено покупцем: чи то оплату покупцем товару чи отримання товару від продавця, що є підставою для виникнення податкових зобов'язань з податку на додану вартість.
При цьому податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов’язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (пп.7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).
Відповідно до пп. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Згідно пункту 7. 5. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається (пп. 7.5.1) - дата здійснення першої з подій:
- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Судом встановлено, що між ТОВ «Постачання енергокомпаній»та позивачем укладено договір поставки товару (ремонтних комплектів) від 12.05.2009 року, де ТОВ «Постачання енергокомпаній»- Постачальник, а позивач – Покупець.
На виконання умов договору позивач здійснив оплату товару, що підтверджується платіжними дорученнями № 8935 від 25.12.2009 року на суму 399936 грн., № 9085 від 25.12.2009 року на суму 500000 грн. та № 9088 від 25.12.2009 року на суму 559840 грн., а всього на загальну суму –1 459 776 грн.
Податкові накладні №№ 55 та 56 від 21.12.2009 року на загальну суму 1 459 712 грн., виписані ТОВ «Постачання енергокомпаній», отримані позивачем 31 грудня 2009 року.
Аналізуючи зазначені первинні документи, їх реквізити та зміст, у суду не виникає сумнівів, що здійснення позивачем оплати ремонтних комплектів відбулось саме на виконання умов договору поставки від 12.05.2009 року укладеного між ТОВ «Постачання енергокомпаній»та позивачем, а спірні податкові накладні виписані постачальником за фактом попередньої оплати товару позивачем.
Згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер, дату виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, податковий номер платника податку (продавця та покупця), опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг).
Податкові накладні №№ 55 та 56 від 21.12.2009 року складені у відповідності до вимог пп. 7.2.1 п. 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що сторонами не заперечуються.
Отже, позивач правомірно включив до складу податкового кредиту за грудень 2009 року суму ПДВ згідно податкових накладних №№ 55 та 56 від 21.12.2009 року по першій з подій –списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг).
Суд зазначає, що незначні недоліки в заповненні податкових накладних, одержаних
від постачальника, не є підставою для висновку про неправомірність віднесення понесених покупцем витрат до податкового кредиту, ці недоліки не роблять накладні недійсними та не свідчать про їх неналежність та недопустимість як доказів.
Суми ПДВ були включені позивачем до складу податкового кредиту у тому звітному періоді - грудень 2009 року, в якому були отримані податкові накладні, оскільки здійснення поставки товару та надання послуг не звільняє учасників господарської операції від складання первинних документів, які передбачені законодавством про бухгалтерський облік, а відтак суд встановив, що платник податку –позивач надав належні підтверджуючі первинні документи, які свідчать про здійснення господарських операцій і мав право на формування податкового кредиту в деклараціях за грудень 2009 року. Порушення позивачем Закону України «Про податок на додану вартість»відсутні.
Всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним спірних податкових повідомлень-рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку про задоволення адміністративного позову в повному об’ємі.
Керуючись ст. ст. 2, 9, 69-71, 86, 94, 97, ст. ст. 158-163 КАС України,
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у місті Черкаси від 12.05.2011 року № 0001502301.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у місті Черкаси від 12.05.2011 року № 0001512301.
Стягнути з Державного бюджету України на користь публічного акціонерного товариства «Черкасиобленерго»3 (три) грн. 40 коп. судових витрат.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя А.С. Чала