У Х В А Л А

06 лютого 2025 року м. Чернігів справа № 927/588/24

Господарський суд Чернігівської області у складі судді А.С. Сидоренка, розглянувши матеріали заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «КЛАДЬКІВКА» про відстрочення виконання судового рішення по справі

за позовом фізичної особи-підприємця Погребняк Маргарити Олександрівни (код НОМЕР_1 ) АДРЕСА_1 (зареєстроване місцезнаходження фізичної особи-підприємця) АДРЕСА_2 (фактична адреса)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «КЛАДЬКІВКА» (код 44076922) 16624, с. Вертіївка Ніжинського району Чернігівської області, вул. Польова, 3-б

про стягнення 805 148 грн 14 коп.

за участі представників сторін:

від стягувача: Кобець Р.Ю. - адвокат (ордер серії АІ № 1816669 від 06.02.2025)

від боржника: Федоровська І.О. - адвокат (ордер серії АІ № 1816215 від 05.02.2025)

Ухвала виноситься після перерви, оголошеної в судовому засіданні 06.02.2025 на підставі ст. 216 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 06.02.2025, на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини ухвали.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 25.09.2024 ухвалено:

позов фізичної особи-підприємця Погребняк Маргарити Олександрівни до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «КЛАДЬКІВКА» про стягнення 805 148,14 грн задовольнити частково;

стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «КЛАДЬКІВКА» на користь фізичної особи - підприємця Погребняк Маргарити Олександрівни 741 145,83 грн заборгованості, 34 453,81 грн інфляційних, 25 007,47 грн 3% річних та 12 009,59 грн судового збору.

28.01.2025 через систему «Електронний суд» до Господарського суду Чернігівської області надійшла заява від 27.01.2025 № 6 Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «КЛАДЬКІВКА» про відстрочення виконання судового рішення (надалі - Заява), якою заявник просить відстрочити виконання рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.09.2024 у справі № 927/588/24 на 6 (шість) місяців з моменту ухвалення відповідної ухвали.

В обґрунтування Заяви боржник посилається на важкий фінансовий стан, в якому він опинився внаслідок тяжкого збігу обставин, а тому одномоментне виконання судового рішення може паралізувати господарську діяльність товариства. На думку заявника, відстрочення виконання вищезгаданого судового рішення забезпечить належне функціонування юридичної особи і його планове виконання на користь стягувача.

При цьому, боржник зазначає, що на сьогоднішній день він вчиняє дії, спрямовані на стягнення в судовому порядку дебіторської заборгованості з ПП «Зерно-Трейд» в сумі 2 223 988,40 грн (справа № 927/1105/24); отримання зазначених коштів надасть змогу повністю розрахуватися з ФОП Погребняк М.О.

Також боржник посилається на форс-мажорні обставини, пов`язані з проведенням польськими фермерами блокування пунктів пропуску на кордоні України та Польщі, протестуючи проти неконтрольованого припливу зерна та іншої сільськогосподарської продукції з України. Дана обставина спричинила неможливість боржника знайти автомобільний транспорт для своєчасного та повного перевезення та відвантаження товару за контрактами, укладеними з фірмою Veles Agro sp.z.o.o (Польща), і як наслідок - неможливість розрахуватися з ФОП Погребняк М.О. Згідно Підтвердження Польсько-української господарчої палати у м. Варшава вказані події носять ознаки форс-мажорних обставин.

Крім того, на фінансовий стан товариство вплинула велика повінь у Чернігівській області 2023 року, яка призвела до підтоплення полів та порушення транспортного сполучення, що мало своїм наслідком нанесення збитків юридичній особі.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 30.01.2025 постановлено:

призначити розгляд Заяви в судовому засіданні на 06 лютого 2025 року;

встановити процесуальний строк для подання фізичною особою-підприємцем Погребняк Маргаритою Олександрівною заперечень на Заяву - до 04.02.2025 включно.

Постановляючи ухвалу від 30.01.2025 суд врахував те, що за змістом ст. 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Якщо судове рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, чи рішення, що підлягає виконанню, набрало законної сили, то відсутність матеріалів судової справи у зв`язку з їх витребуванням судом апеляційної чи касаційної інстанції не перешкоджає розгляду заяви, передбаченої абзацом першим цієї частини, крім випадку зупинення виконання судового рішення судом касаційної інстанції або зупинення виконавчого провадження. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у двадцятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

19.11.2024 до Господарського суду Чернігівської області надійшов запит Північного апеляційного господарського суду - ухвала від 15.11.2024 у справі № 927/588/24 про відкриття апеляційного провадження та призначення справи до розгляду, п. 5 резолютивної частини якої постановлено витребувати з місцевого господарського суду матеріали даної справи; як наслідок 20.11.2024 матеріали справи № 927/588/24 були направлені до Північного апеляційного господарського суду і станом на 29.01.2025 до місцевого господарського суду не повертались.

Однак, з огляду на вищенаведені положення ст. 331 Господарського процесуального кодексу України, відсутність матеріалів даної справи у зв`язку з їх витребуванням судом апеляційної інстанції не перешкоджає розгляду Заяви.

При цьому, за правилами ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

За наявною в Єдиному державному реєстрі судових рішень інформацією 15.01.2025 Північним апеляційним господарським судом прийнято постанову за наслідками апеляційного перегляду вищезгаданого рішення від 25.09.2024, а тому з огляду на наведені вище правила ст. 241 Господарського процесуального кодексу України останнє є таким, що набрало законної сили 15.01.2025.

30 січня 2025 року, у встановлений судом процесуальний строк, через систему «Електронний суд» до Господарського суду Чернігівської області надійшли заперечення на Заяву, зі змісту яких вбачається, що, на думку стягувача, наведені боржником доводи не підтверджують наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його виконання неможливим у розумінні ч. 2 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України.

В обгрунтування своїх заперечень стягувач зазначає, що рішення Господарського суду Чернігівської області ухвалено 25.09.2024, однак протягом усього часу від боржника не надійшло жодних пропозицій для врегулювання погашення боргу.

Щодо доводів боржника про скрутний фінансовий стан стягувач вказує, що, на його думку, за змістом ст. 331 Господарського процесуального кодексу України тяжкий фінансовий стан боржника не є підставою для відстрочки виконання рішення суду, не є винятковою і не прогнозованою обставиною в умовах ринкової економіки, є одним із можливих ризиків підприємницької діяльності.

При цьому, відсутність станом на даний час грошових коштів, достатніх для виконання рішення господарського суду, тяжке фінансове становище не є тими виключними обставинами, які могли бути підставою для задоволення заяви про відстрочення виконання рішення у даній справі.

Разом з тим, боржник є самостійним господарюючим суб`єктом, який вільний у виборі контрагентів, самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями, тому грошові зобов`язання виникли внаслідок його власної господарської діяльності.

Отже, у розумінні ст. 42 Господарського кодексу України здійснення підприємницької діяльності на власний ризик означає покладання на суб`єкта господарювання тягаря несприятливих наслідків такої діяльності; оскільки як стягувач так і боржник є суб`єктами господарювання, тому несуть однакову економічну відповідальність за свої дії та однакові ризики.

Таким чином, незадовільний фінансовий стан не є безумовною винятковою підставою для відстрочки виконання рішення, а посилання на скрутний фінансовий стан боржника не звільняє останнього від здійснення оплати, оскільки чинним законодавством України не передбачено звільнення від обов`язку оплати у зв`язку з відсутністю коштів.

Також стягувач вважає, що фінансовий звіт за 2023 рік не можна вважати належним доказом фінансового стану боржника, оскільки наданий звіт про фінансові результати за 2023 рік не підтверджує скрутного матеріального становища на час розгляду Заяви, а саме у 2024-2025 роках.

З огляду на зазначене обставини, на які посилається боржник, не є тими виключними обставинами (в розумінні ст. 331 Господарського процесуального кодексу України) для відстрочення виконання судового рішення, а є лише способом для затягування його виконання, оскільки боржник продовжує ухилятися від виконання своїх зобов`язань за договором.

Окрім того, боржником не доведено факт неспроможності одним платежем перерахувати кошти, стягнуті рішенням суду у даній справі, або ж те, що така можливість є, проте розрахунок з позивачем призведе до загрози банкрутства відповідача.

Також стягувач вважає безпідставними доводи боржника про можливість відстрочення рішення суду, враховуючи введення воєнного стану на території України, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази, що свідчать про повне зупинення та/або переривання господарської діяльності боржника у зв`язку із веденням воєнного стану та як наслідок виникнення обставин, що унеможливлювали своєчасне виконання зобов`язань за договором.

На переконання стягувача в зв`язку з введенням на території України воєнного стану через збройну агресію рф всі громадяни та підприємства, установи та організації України знаходяться в однаковому становищі, тому стягувач у справі також знаходиться в несприятливому економічному становищі, а отже правомірно очікує на сплату йому боргу за рішенням суду.

Крім того, обставини впливу воєнного стану на спроможність виконання договірних зобов`язань мають доводитися боржником щодо конкретних правовідносин. Натомість у матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували вплив будь-яких форс-мажорних обставин на можливість виконання боржником своїх зобов`язань.

Отже, посилання на військову агресію без надання належних та допустимих доказів безпосереднього впливу зазначених обставин на можливість виконання судового рішення також не є підставою для відстрочки виконання рішення.

Враховуючи те, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист, з урахуванням відсутності у матеріалах справи належних та допустимих доказів винятковості обставин, з якими закон пов`язує можливість відстрочення виконання судового рішення, а також враховуючи інтереси стягувача та ступінь вини боржника у виникненні спору, ФОП Погребняк М.О. вважає, що відстрочення виконання рішення у даному випадку суперечитиме завданням господарського судочинства, якими, зокрема, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів держави, фізичних та юридичних осіб.

До початку судового засідання 06.02.2025 боржником подані докази часткового погашення заборгованості перед стягувачем (платіжна інструкція № 1404 від 04.02.2025 на суму 400 000,00 грн).

Крім того, боржник надав докази існування заборгованості перед податковим органом, що також, на думку товариства, позбавляє його можливості одномоментного погашення заборгованості перед ФОП Погребняк М.О.

В судовому засіданні 06.02.2025 оголошено перерву на 10 хв.

За заявою стягувача, задоволеною ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 03.02.2025, призначене на 06.02.2025 судове засідання проведено в режимі відеоконференції.

Розглянувши подані документи і матеріали, вислухавши пояснення повноважних представників сторін, з`ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення Заяви по суті, господарський суд ВСТАНОВИВ:

частинами 1 та 5 ст. 331 ГПК передбачено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (частини 3, 4 ст. 331 ГПК).

Питання про розстрочення виконання рішення суду господарські суди мають вирішувати із дотриманням балансу інтересів сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про відстрочення виконання рішення суду є з`ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку відстрочення (подібний висновок наведено в п.4.12 постанови Верховного Суду від 21.01.2020 у справі №910/1180/19).

Відповідна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 914/416/20.

На державу покладено позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як у теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі "Чижов проти України", заява № 6962/02). За практикою Європейського суду з прав людини в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ("Корнілов та інші проти України", заява № 36575/02, ухвала від 07.10.2003). І навіть строк у два роки та сім місяців не був визнаний надмірним і не вважався таким, що суперечить вимозі стосовно його розумної тривалості, передбаченої у статті 6 Конвенції (ухвала від 17.09.2002 у справі "Крапивницький та інші проти України", заява № 60858/00).

Відповідна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 січня 2020 року у справі № 910/1180/19.

За змістом ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 331 Господарського процесуального кодексу України, ця стаття не вимагає. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Таким чином, підставою для звернення сторони до суду із заявою про відстрочку або розстрочку виконання судового рішення є наявність обставин, що ускладнюють його виконання або роблять його неможливим у визначений строк.

За змістом ст. 2, 13, 14, 73, 74, 76 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є, серед іншого, верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема письмовими, речовими і електронними доказами.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Як вже зазначалось вище, однією з підстав для звернення до суду із Заявою став поточний фінансовий стан боржника, який не дозволяє йому виконати рішення суду відразу в повному обсязі, не нашкодивши, при цьому, стабільності діяльності юридичної особи.

На підтвердження вказаної вище обставини боржником надано фінансову звітність малого підприємства (Баланс на 31 грудня 2023 р.), зі змісту якої вбачається, що за результатами 2023 року товариство дійсно мало збиток в сумі 446,5 тис. грн.

Разом з тим, згідно Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (ст. 1, 3) інформація про фінансовий стан та результати діяльності підприємства міститься у фінансовій звітності, метою складання якої є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства.

Наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 № 73 затверджене Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28 лютого 2013 року за № 336/22868), розділ II якого передбачає, що фінансова звітність складається з: балансу (звіту про фінансовий стан), звіту про фінансові результати (звіту про сукупний дохід), звіту про рух грошових коштів, звіту про власний капітал і приміток до фінансової звітності.

За правилами ст. 13, 14 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» звітним періодом для складання фінансової звітності є календарний рік. Проміжна фінансова звітність складається за результатами першого кварталу, першого півріччя, дев`яти місяців. Крім того, відповідно до облікової політики підприємства фінансова звітність може складатися за інші періоди.

Фінансова звітність підприємств не становить комерційної таємниці, не є конфіденційною інформацією та не належить до інформації з обмеженим доступом, крім випадків, передбачених законом.

Враховуючи наведене вище, боржник зобов`язаний формувати та подавати фінансову звітність, зокрема, до податкового органу як за календарний рік, так і проміжну фінансову звітність (за результатами першого кварталу, першого півріччя, дев`яти місяців).

Отже, для здійснення судом об`єктивного аналізу фінансового стану товариства, як такого, що посилається на скрутне фінансове становище, необхідним є дослідження фінансової звітності у т.ч. і за результатами дев`яти місяців 2024 року; однак відповідні докази заявником надані не були, що позбавило суд можливості з`ясувати які саме фінансові активи (прибуток/збиток) має юридична особа.

Подання боржником до початку судового засідання 06.02.2025 доказів погашення заборгованості перед стягувачем в сумі 400 000,00 грн суд розцінює як таке, що не узгоджується з твердженням товариства про фінансову неспроможність виконувати відповідне зобов`язання.

Щодо посилання боржника на повінь в Чернігівській області в 2023 році, яка призвела до підтоплення полів та порушення транспортного сполучення, суд вказує, що на підтвердження даної обставини заявником надані інформація з сайту Куликівської громади Чернігівської області, інформація про надзвичайні ситуації та основні небезпечні події, які зареєстровані на території області за період 8:00 10 травня по 8:00 11 травня 2023 року, та копію звернення від 10.04.2023 № 19 до селищного голови Куликівської громади. Однак з перелічених документів вбачається, що населений пункт, який в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань значиться як місцезнаходження боржника (с. Вертіївка Ніжинського району Чернігівської області), відсутній в переліку населених пунктів, які потерпали від підтоплення у відповідний період; докази, які би підтвердили перебування в оренді у боржника земельних ділянок на відповідних територіях останнім також надані не були; як наслідок - неможливим є встановлення факту пошкодження (втрати) внаслідок підтоплення належних боржнику тих чи інших посівів (як і факт нанесення товариству збитків у зв`язку з цим).

Щодо визначення заявником однією з підстав подання Заяви настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), що унеможливлюють швидкий та повний розрахунок з контрагентами, у т.ч. з ФОП Погребняк М.О., суд зазначає наступне:

відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із статтею 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини третьої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За загальним правилом обов`язковою передумовою для покладення відповідальності за порушення зобов`язання є вина особи, яка його порушила (частина перша статті 614 ЦК України), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути.

За змістом частини другої статті 218 ГК України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.

Так, норма частини другої статті 218 ГК України передбачає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

В статті 141 Закону України "Про Торгово-промислові палати в Україні" вказано, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Ознаками форс-мажорних обставин є такі елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за таких умов здійснення господарської діяльності.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 141 Закону України "Про торгово-промислові палати України" шляхом видачі сертифіката.

Статтями 4.1, 4.2, 4.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії Торгово-промислової палати України від 18.12.2014 № 44 (5) (нова редакція), Торгово-промислова палата України відповідно до статті 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" здійснює засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) з усіх питань договірних відносин, інших питань, а також зобов`язань/обов`язків, передбачених законодавчими, відомчими нормативними актами та актами органів місцевого самоврядування, крім договірних відносин, в яких сторонами уповноваженим органом із засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) визначено безпосередньо регіональну ТПП.

ТПП України уповноважує регіональні ТПП засвідчувати форс-мажорні обставини з усіх питань, що належать до компетенції ТПП України, за винятком засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), що стосуються зобов`язань за:

- умовами зовнішньоторговельних угод і міжнародних договорів України;

- умовами зовнішньоекономічних договорів, контрактів, типових договорів, угод, в яких безпосередньо передбачено віднесення такої функції до компетенції ТПП України;

- умовами договорів, контрактів, типових договорів, угод між резидентами України, в яких безпосередньо передбачено віднесення такої функції до компетенції ТПП України.

У випадку настання тимчасової неможливості виконання регіональною ТПП своєї функції із засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зокрема, через відсутність уповноваженої особи, окупацію території, настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) тощо дану функцію виконує ТПП України або інша регіональна торгово-промислова палата, найближча за розташуванням, якщо це не суперечить умовам договору, контракту, угоди тощо між сторонами, або за письмовою угодою сторін.

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи на підставі доказів у порядку статті 86 ГПК України. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

Відповідні висновки викладені в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.08.2022 у справі № 922/854/21.

Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначений Законом України «Про правовий режим воєнного стану».

За змістом ст. 1, 2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та Указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.

Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» затверджено Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», яким введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб; в подальшому строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався, востаннє - Законом України від 29.10.2024 № 4024-IX «Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», яким затверджено Указ Президента України від 28 жовтня 2024 року 740/2024 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», згідно якого продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 10 листопада 2024 року строком на 90 діб.

Отже, в силу приписів ч. 2 ст. 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» введення воєнного стану в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року є форс-мажорною обставиною (обставиною непереборної сили).

Як вже було вказано вище, згідно Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» (ст. 14, 141) наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами шляхом видачі сертифіката.

При цьому, з огляду на вищенаведені висновки Верховного Суду боржник як сторона, яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в т.ч., саме для конкретного випадку, тобто для випадку неможливості належного виконання зобов`язань за Договором № 23/06/01 про виконання сільськогосподарських робіт від 23.06.2023, укладеним між сторонами, питання стягнення заборгованості за яким вирішувалось під час вирішення даного спору.

Натомість звертаючись із Заявою боржник не надав доказів на підтвердження факту існування форс-мажорних обставин, які вплинули на неможливість виконання зобов`язань перед ФОП Погребняк М.О. (виданий Торгово-промисловою палатою України сертифікат); надані заявником Підтвердження Польсько-української господарчої палати у м. Варшава від 12.03.2024 № PUIG/2024/SSZ/03/12 та № PUIG/2024/SSZ/03/12/1 підтверджують факт існування форс-мажорних обставин, які мали своїм наслідком неможливість виконання товариством зобов`язань за контрактами, укладеними з фірмою Veles Agro sp.z.o.o (Польща).

Отже, наведене вище в своїй сукупності свідчить про те, що боржником належними та допустимими доказами не доведений факт наявності виняткових випадків для надання відстрочки виконання рішення, а також не підтверджено обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення у визначений строк, а тому суд доходить висновку, що Заява є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

За змістом ч. 7 ст. 331 Господарського процессуального кодексу України про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю, приватному виконавцю.

Керуючись ст. 2, 13, 14, 73, 74, 76, 233, 234, 240, 331 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

Заяву від 27.01.2025 № 6 Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «КЛАДЬКІВКА» про відстрочення виконання судового рішення залишити без задоволення.

Копії цієї ухвали надіслати сторонам.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та може бути оскаржена до Північного апеляційного господарського суду у строк, встановлений ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повний текст ухвали складено 11.02.2025.

Дата набрання ухвалою законної сили - 06.02.2025.

Суддя А.С.Сидоренко