Справа № 2-а-1205/08
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 лютого 2008 року 16 год. 45 хв. м. Рівне
Рівненський окружний адміністративний суд під головуванням судді Шевчук С.М., за участю секретаря судового засідання Паршутич С.Л. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:
позивача:ОСОБА_1;
відповідача: Рівненського обласного військового комісаріату - представник Савчук В.О. (копія довіреності в матеріалах справи);
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1до Рівненського обласного військового комісаріату про визнання дій відповідача неправомірними і незаконними та стягнення грошової компенсації за не отримане продовольче забезпечення в сумі 27703,78 грн., суд,-
В С Т А Н О В И В:
ПозивачОСОБА_1 звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Рівненського обласного військового комісаріату про стягнення грошової компенсації за продовольче забезпечення в сумі 27703,78 грн.
Позивач в судовому засіданні надав пояснення, які повністю співпадають з позицією, яка викладена в позовній заяві. А зокрема пояснив, що він проходив військову службу у Рівненському обласному військовому комісаріаті до 24.09.2004 року, де і знаходився на продовольчому забезпеченні. Вказує, що не отримував продовольчого забезпечення або грошової компенсації замість нього в період з 11.03.2000 року по 24.09.2004 року. Вважає, що порушене його законне, гарантоване державою право на отримання продовольчого забезпечення за рахунок держави. Просить позов задоволити повністю. Визнати дії Рівненського обласного військового комісаріату неправомірними і незаконними, стягнути з відповідача 27703,78 грн. грошової компенсації за не отримане продовольче забезпечення.
Відповідач надав суду письмові заперечення, представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив, а зокрема зазначив, що
Представник відповідача вказує, що позивачем порушено строк звернення до адміністративного суду. В обґрунтування правомірності дій відповідача, представник відповідача посилається на Закон України 17.02.2000 року «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» (яким було призупинено дію частини 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в частині одержання військовослужбовцями грошової компенсації замість продовольчого пайка). Законами України про державний бюджет України на 2001-2007 роки, витрати на придбання продуктів харчування за нормою № 7 або компенсації замість них не передбачалися, Міністерству оборони України з державного бюджету кошти на зазначені цілі не виділялися. З 2007 року було виключено з Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» положення про видачу продовольчого пайка і компенсації замість нього. На даний час такої норми в Законі не існує. Наполягаючи на застосуванні наслідків, передбачених ст. 100 КАС України, просив у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення позивача, представника відповідача, розглянувши письмові заперечення відповідача, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити повністю.
Суд виходив з наступного.
Судом встановлено, щоОСОБА_1 проходив військову службу у Рівненському обласному військовому комісаріаті. Згідно з наказом (по особовому складу) Головнокомандувача Сухопутних військ Збройних сил України від 30.07.2004 року № 211 (а.с.12), ОСОБА_1звільнено у запас за станом здоров'я з правом носіння військової форми одягу. Відповідно до наказу (по стройовій частині) Військового комісара Рівненського обласного військового комісаріату від 23.09.2004 року № 189 (а.с.11), з 24.09.2004 року позивача виключено зі списків особового складу Рівненського обласного військового комісаріату та всіх видів забезпечення.
За період служби позивачу з 11 березня 2000 року по день виключення зі списків особового складу Рівненського обласного військового комісаріату та всіх видів забезпечення - 24.09.2004 року позивачу не виплачувалася грошова компенсація за продовольче забезпечення.
Згідно до вимог ст. 95 Конституції України, виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 4 Бюджетного Кодексу України, при здійсненні бюджетного процесу в Україні положення нормативно-правових актів застосовуються лише в частині, в якій вони не суперечать положенням Конституції України, цього Кодексу та Закону про Державний бюджет України.
За вимогами ст. 21, 22 Бюджетного Кодексу України, відповідач є розпорядником (відповідного рівня) коштів бюджетного призначення і використовує кошти, які надійшли в порядку виконання Закону України "Про Державний бюджет України".
До 11 березня 2000 року частина 2 ст.9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” передбачала, що військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.
Законом України “Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів” (від 17.02.2000 року, який вступив в дію 11.03.2000 року), дію ч.2 ст. 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” в частині одержання військовослужбовцями речового майна і продовольчих пайків або за бажанням військовослужбовців грошової компенсації замість них було призупинено.
Закон України від 11.03.2000 року “Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів” набув чинності з 11 березня 2000 року, неконституційним у встановленому порядку не визнаний та підлягає обов'язковому виконанню на території України. На день звернення позивача до суду зазначена норма закону не втратила свою силу та є чинною.
Законами України про Державні бюджети на 2000-2004 роки не були передбачені видатки з Державного бюджету саме на виплату грошової компенсації за продовольчі пайки. Відтак, відповідач є розпорядником бюджетних коштів, який здійснює видатки та платежі тільки в межах відповідних асигнувань, встановлених на поточний рік. Оскільки таких бюджетних асигнувань на виплату компенсації за продовольчі пайки з березня 2000 року по даний час для військових формувань Міністерства оборони України не було передбачено, то дії відповідача по невиплаті грошової компенсації за продовольче забезпечення відповідають приписам закону, яким визначено видатки для Міністерства оборони України та відповідно Рівненського обласного військового комісаріату.
Посилання позивача на постанову КМ України №426-2002 «Про норми харчування військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту та Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації” не стосується предмету спору, оскільки встановлює норми раціонального харчування військовослужбовців та не поширюється на встановлення чи відміну пільг у вигляді продовольчих пайків.
Посилання позивача на статті 17, 22 Конституції України в частині забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їх сімей, та в частині, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до діючих законів не допускається зменшення змісту та об'єму існуючих прав і свобод, приймається судом до уваги.
Однак, згідно до п.1 ч.2 ст.17 КАС України, компетенція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи, що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України. Таким чином, питання щодо відповідності нормативно-правових актів, якими зупинено дію норми Закону України про право військовослужбовців на грошову компенсацію замість продовольчих пайків, Конституції України, то вказане не відноситься до компетенції адміністративних судів.
Крім того, норми Конституції України, як норми прямої дії, застосовуються судом у тих випадках, коли правовідносини не врегульовані Законом. Правовідносини ж, які виникли між сторонами у даному випадку, врегульовані Законами України Державний бюджет України на відповідний рік, Законом України “Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів”, ст.ст. 4, 21, 22 Бюджетного кодексу України. А зокрема, стаття 95 Конституції України, вказує, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Частина 2 ст. 4 Бюджетного Кодексу України передбачає, що при здійсненні бюджетного процесу в Україні положення нормативно-правових актів застосовуються лише в частині, в якій вони не суперечать даному Бюджетному кодексу та Закону про Державний бюджет України. Законами України про Державний бюджет України на 2000-2004 роки не було передбачено видатків саме на виплату грошової компенсації за продовольче забезпечення.
Стягнення інфляційних витрат не відносяться до компетенції адміністративних судів, оскільки такі витрати є наслідком цивільного правопорушення, а отже, в судовій практиці визначені як різновид цивільної та господарсько-правової відповідальності.
Отже, з доказів по справі вбачається, що вина відповідача щодо ухилення від виплати такої компенсації відсутня.
У своєму запереченні відповідач зазначає про те, що позивач порушив строк звернення до суд, оскільки заявив вимогу за період 2000-2004 рік.
Кодекс адміністративного судочинства набув чинності з 01 вересня 2005 року. До набрання чинності зазначеного Кодексу, позивачі мали б звернутися до суду за правилами глави 31-А ЦПК (1963 р.), статтею 248-5 якого передбачено двомісячний строк звернення до суду з моменту встановлення порушеного права.
Частиною 2 ст. 99 КАС України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу було відомо про призупинення надання продовольчого забезпечення (компенсації) військовослужбовцям у 2000 році.
Відповідно до ч.1 ст.100 КАС України, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Представник відповідача наполягав на застосуванні наслідків, передбачених ст.100 КАС України.
За вище викладених обставин, суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1до Рівненського обласного військового комісаріату про визнання дій відповідача неправомірними і незаконними, стягнення компенсації за продовольче забезпечення в сумі 27703 грн. 78 коп.
Керуючись ст.ст. 160 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
П О С Т А Н О В И В :
У задоволенні позову ОСОБА_1до Рівненського обласного військового комісаріату відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо заяву про апеляційне оскарження було подано, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, який ухвалив постанову. Заява про апеляційне оскарження подається протягом 10 днів з дня складення постанови в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом 20-ти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя С.М.Шевчук
Повний текст постанови складено та підписано 03.03.2008 року.
Постанова не набрала законної сили.
Суддя С.М.Шевчук