АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-ц-1405/11Головуючий по 1 інстанції
Категорія : 57 Кащук А.М.
Доповідач в апеляційній інстанції
Пономаренко В. В.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 серпня 2011 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:
головуючогоПономаренка В.В.,
суддівКорнієнко Н.В, Гончар Н.І.,
при секретаріМакарчук Н.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_6 та апеляційну скаргу ОСОБА_7 на рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 19 квітня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа без самостійних вимог на боці відповідача – територіальна Державна інспекція праці у Черкаській області про стягнення заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки, розрахунку при звільненні, моральної шкоди
в с т а н о в и л а :
01 липня 2009 року ОСОБА_6 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_7 про стягнення заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки, розрахунку при звільненні, моральної шкоди, мотивуючи свої вимоги тим, що 6 листопада 2008 року вона заключила трудовий договір з ОСОБА_7 і була прийнята на роботу на посаду продавця в магазин «ІНФОРМАЦІЯ_1», що знаходиться у АДРЕСА_1.
Відповідно до умов укладеного договору відповідачка повинна була виплачувати позивачці заробітну плату в розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством України, але в порушення умов договору з 6 листопада 2008 року не виплачувала їй заробітну плату та не надавала відпустки.
26 травня 2009 року ОСОБА_7 звільнила ОСОБА_6 з роботи, не виплативши заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку. Такими діями відповідача, позивачці була завдана моральна шкода, яка полягала у моральних стражданнях, та вимагала додаткових зусиль по організації свого життя. В зв’язку з наведеними вище обставинами позивачка змушена була звернутися до суду та просила стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі в сумі 4855 грн. за період з 06.11.2008 р. по 30.06.2009 р. та 10000 грн. моральної шкоди.
В ході розгляду справи позивачка неодноразово змінювала та збільшувала свої позовні вимоги. Так в змінених позовних вимогах від 17 травня 2010 р. ОСОБА_6 просила стягнути з ОСОБА_7 завдану моральну шкоду в сумі 1000 грн.; заборгованість по заробітній платі в сумі 4007.46 грн. за період з 06.11.2008 р. по 26.05.2009 р., середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в сумі 3650.79 грн. за період з 26.05.2009 р. по 01.11.2009 р. та компенсацію за невикористану відпустку в сумі 260.62 грн..
19 січня 2010 р. позивачка звернулася до суду із заявою про збільшення позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди з 1000 грн. до 3000 грн., а також просила стягнути з відповідачки на її користь понесені судові витрати по оплаті правової допомоги в сумі 4200 гривень, в іншій частині позовні вимоги залишила без змін.
Рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області від 19 квітня 2011 року позов ОСОБА_6 задоволено частково.
Стягнуто з приватного підприємця ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 заборгованість по заробітній платі за травень 2009 року в сумі 457 грн., компенсацію за 10 днів невикористаної відпустки в сумі 260 грн., середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в сумі 1000 грн. та в відшкодування моральної шкоди – 500 грн., а всього 2218 грн.
Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 судові витрати по оплаті правової допомоги в сумі 308 грн.
Стягнуто з ОСОБА_7 судові витрати в дохід держави в сумі 171 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що дане рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове, яким задоволити позовні вимоги.
В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_7 просила суд змінити рішення суду першої інстанції яким відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з неї на користь позивача середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та відшкодування за завдану моральну шкоду. Мотивуючи тим, що дане рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів в апеляційної скарги, судова колегія проходить до висновку про відхилення апеляційних скарг виходячи з наступного.
Відповідно до ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_7 зареєстрована, як фізична особа - підприємець і має на праві власності три магазини: магазин «ІНФОРМАЦІЯ_1» в АДРЕСА_1, де працює позивачка та магазини « ІНФОРМАЦІЯ_1» і «ІНФОРМАЦІЯ_2» в АДРЕСА_2.
В підприємницькій діяльності ОСОБА_7 використовувала працю найманих робітників. Позивачка ОСОБА_6 працювала у приватного підприємця ОСОБА_8 продавцем у магазині «ІНФОРМАЦІЯ_1» в м. Ватутіне Черкаської області з 06.11.2008 року по 26.05.2009 року на підставі трудового договору, зареєстрованого в Звенигородському районному центрі зайнятості, згідно до якого позивачка працювала з тривалістю 40 годин робочого часу на тиждень з двома вихідними днями та відпусткою тривалістю 24 календарних дні з оплатою праці щомісяця в розмірі мінімальної заробітної плати.
Разом з ОСОБА_6 в магазині «ІНФОРМАЦІЯ_1» в м. Ватутіне з 01.01.2009 року по 26.05.2009 року працювала ОСОБА_9, з якою не укладався письмовий трудовий договір.
Згідно до протоколу №4 засідання робочої групи по сприянню легалізації ринку праці в м. Ватутіне від 16.04.2008 року, листа начальника УПСЗН Ватутінської міської ради, Черкаської області за період з 01.01.2008 року по травень 2009 року перевірка у ПП ОСОБА_7 проводилась лише раз 16.04.2008 року. Згідно до протоколу № 4 у ПП ОСОБА_7 зареєстровано одного найманого працівника, відомості про порушення трудового законодавства відсутні. Встановлено, що до працевлаштування позивачки, відповідачка порушень трудового законодавства не допуска, а під час роботи ОСОБА_6 у відповідачки перевірки не проводилися.
Позивачка стверджує, що за весь час роботи не отримувала заробітну плату, не отримала компенсацію за відпустку за відпрацьований час, при цьому, як на доказ посилається на покази свідків ОСОБА_10- бувшого чоловіка відповідачки та ОСОБА_9, з якою разом працювала в магазині.
Представник позивачки, як на письмовий доказ також посилається на пояснення водія експедитора ОСОБА_11, які містяться у висновку від 27.08.2009 року за результатами перевірки службою внутрішньої безпеки ГУБОЗ ВВБ в Черкаській області за зверненням гр. ОСОБА_12 (батька відповідачки), щодо можливих неправомірних дій з бо начальника СГІРФО Звенигородського РВ УМВС підполковника міліції ОСОБА_10 , де ОСОБА_13 пояснив, що працював водієм в ПП ОСОБА_14, розвозив товари по її магазинах і з цією метою на нього був виписаний тимчасовий реєстраційний талон. З 26.05.2009 року він звільнився так, як ОСОБА_7 перестала виплачувати заробітну плату.
Суд першої інстанції прийшов до переконання, що пояснення водія свідчать про те, що спочатку ОСОБА_7 платила заробітну плату, а потім перестала і він звільнився, що суперечить поясненням позивачки, свідків ОСОБА_10 і ОСОБА_9, що заробітна плата не виплачувалась взагалі.
Суд першої інстанції вірно критично ставиться до показів свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_9 в частині того, що відповідачка взагалі не виплачувала заробітну плату продавцям, оскільки ОСОБА_10 бувший чоловік відповідачки з яким у неї виникли неприязні стосунки, пов'язані з розлученням і розподілом майна, а свідок ОСОБА_9 є особою зацікавленою, оскільки і сама виступає позивачем за аналогічним позовом і як на доказ посилається на покази ОСОБА_6 Крім того, покази цих свідків спростовуються, як письмовими доказами (відомість про сплату страхов внесків в ПФУ), так і показами свідків ОСОБА_15, ОСОБА_16, поясненнями головно державного інспектора праці в Черкаській області Романенка В.І.
Доказом виплати заробітної плати працівникам є відомість про виплату заробітної плати. Відповідачка не надала суду відомості про виплату заробітної плати позивачці та іншим найманим працівникам, які працювали в магазинах в м. Ватутіне та м. Звенигородка Черкаської області та пояснила, що з магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» в м. Ватутіне, розташованому по АДРЕСА_1 у неї було викрадено не тільки товар, а й всю робочу документацію по всіх найманих працівниках (табелі обліку робочого часу, відомості на виплату заробітної плати та інші ), яка зберігалася в кабінеті цього магазину, що підтверджується :
її зверненнями 26.05.2009 року до Ватутінського MB УМВС в Черкаській області (ЖРЗПЗ №370 від 26.05.2009 р.) та до Звенигородського РВ УМВС в Черкаській області (ЖРЗПЗ № 927 від 26.05.2009 р.), з приводу викрадення у неї не тільки товару із магазину, але й викрадення документів, зокрема табелів обліку робочого часу та відомостей на виплату заробітної плати, які зберігалися в її кабінеті в магазині «ІНФОРМАЦІЯ_1» м. Ватутіне, в чому вона підозрює свого бувшого чоловіка ОСОБА_10, який мав доступ до її кабінета;
заявами ОСОБА_7 до Звенигородської міжрайонної прокуратури, де в поясненні прокурору від 28.06.2009 року ОСОБА_7 писала про викрадення у неї робочої документації. За результатами перевірки слідчим прокуратури ОСОБА_18 в постановах від 10.06.2009 року та 13.06.2009 pоку, 30.09.2009 pоку та за якими прийняте рішення про відмову у порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_10 на підставі ст.6 п.2 КПК України;
відмовними матеріалами Звенигородської міжрайонної прокуратури № 06/2 - 105, де міститься пояснення відібране 26.05.2009 року дільничим Ватутінського MB УМВС Лисогором В.М. у гр. ОСОБА_20, яка пояснила, що бачила, як 26.05.2009 року з магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» , що у АДРЕСА_1 близько 14-00 год. невідомий чоловік худорлявої статури носив з магазину товар у автомобіль «бус», а ввечері вона дізналася від господарки, що товар вивезено без її дозволу;
висновком від 07.07.2009 pоку перевірки ВСГІРФО УМВС України в Черкаській області за заявою ОСОБА_7 щодо неправомірних дій ОСОБА_10, де зазначено, що ОСОБА_7 звернулася з заявою 27.05.2009 року, де повідомила, що ОСОБА_10 перешкоджає їй здійснювати підприємницьку діяльність, вивіз товар з магазинів на значну суму, забрав ключі від гаражів, які використовуються, як склади товару та поточну документацію на торгівлю (табелі обліку робочих днів та видачі заробітної плати, договори з постачальниками та інше). З цього ж висновку вбачається, що ОСОБА_10 заперечував будь-яке відношення до підприємницької діяльно ОСОБА_7
З викладеного вбачається, що з заявами до правоохоронних органів про викрадення робочої документації відповідачка звернулася до звернення позивачки з позовом до суду, тому суд першої інстанції вірно не може розцінювати такі дії, як намір ухилитися від виплати заробітної плати.
Відповідачка в обгрунтування своїх тверджень щодо виплати заробітної плати
позивачці посилається, як на доказ на:
відомості про сплату нею страхових внесків за позивачку до Пенсійний фонду (а.с. 94);
протоколи засіданнь комісії Звенигородської райдержадміністрації з питань легалізації тіньової зайнятості, погашення заборгованості із заробітної плати, пенсій, стипендій та інших соціальних виплат за 2008-2009 роки ОСОБА_7 в магазинах «ІНФОРМАЦІЯ_1» та Фототехніка («ІНФОРМАЦІЯ_2»), що розташовані в м. Звенигородка, які підтверджують ведення нею відомостей на виплату заробітної плати та табелів обліку робочого часу та виплату нею заробітної плати в розмірі не нижче мінімальної;
покази свідка ОСОБА_15 про те , що в магазинах в м. Звенигородка ОСОБА_7 вела відомості на виплату заробітної плати та табелі обліку робочого часу і претензій по невиплаті заробітної плати до неї у найманих працівників не було;
пояснення головного державного інспектора праці у Черкаській області Романенка В.І. про те, що підприємець ОСОБА_7 неодноразово перевірялася на предмет дотримання законодавства про працю і порушень виявлено не було, працівники не скаржилися на невиплату зарплати, відомості про виплату заробітної плати велися.
У суда першої інстанції вірно викликали сумнів пояснення позивачки про те, що вона працюючи у відповідача більше, як шість місяців та жодного разу не отримуючи заробітної плати погодилась чекати виплати невизначений строк, зваживши на «скрутне фінансове становище відповідачки»,в той час, як відповідачка була власницею трьох магазинів, а розмір заробітку позивачки дорівнює мінімальній заробітній платі. При цьому позивачка не зверталась з приводу не виплати заробітної плати в жоден орган (суд, прокуратуру, управління праці та соціального захисту населення, до державного інспектора праці), не скористалась анонімною телефонною лінією, яка діяла та номер якої публікувався у місцевій пресі, а до суду з позовом звернулась лише 01.07.2009 року, вже після звернення відповідачки до правоохоронних органів з заявою п викрадення у неї робочої документації.
Відповідно до вимог ст.233 КЗпП України, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Уразі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Пленум Верховного Суду України в п.25 постанови від 24.12.1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз'яснив, що за вирішенням спору про оплату праці працівники, можуть звернутися до обраної на підприємстві КТС або до суду в строки передбачені ст.233 КЗпП України. У справах про оплату праці діє тримісячний строк звернення з заявою до суду, який обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Пропуск без поважних причин тримісячного строку звернення до суду є самостійною підставою для відмови в позові.
Закінчення строку виплати заробітної плати (ст.115 КЗпП України) не є початком перебігу зазначеного процесуального строку, якщо не оспорюється право на її одержання. В даному випадку позивачка оспорює право на одержання заробітної плати, яка зі слів відповідачки їй вже виплачена, доказів того, що відповідачка визнавала за нею цю заборгованість позивачка суду не надала, а тому перебіг тримісячного строку звернення до суду позивачки починався з часу закінчення строку на виплату заробітної плати.
Відповідно до норм цивільного процесуального законодавства кожна сторона зобов'язується довести в судовому засіданні ті обставини, на які посилається, як на підставу свої вимог та заперечень, надані сторонами докази мають бути належними та допустимими.
З огляду на досліджені в судовому засіданні докази, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що позивачка не надала суду належних доказів на підтвердження своїх позовних вимог в частині невиплати їй заробітної плати за період з 06.11.2008 року по квітень 2009 року, а тому в цій частині позовних вимог відмовив, як за безпідставністю, так і в зв'язку з пропущенням строку звернення до суду.
Відповідачка визнала, що не виплатила позивачці заробітну плату за 19 календарних днів травня місяця 2009 року та компенсацію за не відбуту відпустку за 2009 рік за фактично відпрацьований час.
Відповідно до ст.ст.94,95 КЗпП України власник виплачує працівникові за виконану ним роботу - заробітну плату, яка не може бути меншою мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України «Про оплату праці». Статтею 115 КЗпП України передбачено, що заробітна плаї виплачується не рідше двох разів на місяць, тому суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що з відповідачки на користь позивачки слід стягнути заробітну плату за травень місяць 2009 року за фактично відпрацьований час по 26.05.2009 року, що становить 16 робочих днів. Відповідно до «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою KM України №100 від 08.02.1995 року середньоденна зарплата позивачки становить 28.60 грн. (заробітна плата за березень - 605 грн. + заробітна плата за квітень - 625 грн. = 123 грн. поділена на кількість робочих днів за ці два місяці - 43 дні), таким чином заробітна плата за травень 2009 року становить 457.67 грн. (28.60 грн. х 16 днів ), які підлягають стягненню відповідачки на користь позивачки.
Згідно із частинами 1,4 ст. 83 КЗпП України, ст. 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.
Відповідно до п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно до ст. 83 КЗпП України вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним відпусти тільки в разі звільнення його з роботи.
Позивачка поставила вимоги стягнути компенсацію за відпустку за 2008-2009 роки в сумі 260.62 грн., однак суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що позивачка не надала суду доказів того, що за 2008 рік їй не надавалась відпустка чи компенсація за неї і критично поставився до показів свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_9 та в цій частині вірно позовні вимоги позивача не задовольнив.
Вимоги позивачки, щодо невиплати компенсації за не відбуту відпустку за фактично відпрацьований час в 2009 році, відповідачка визнає і суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що вони підлягають до задоволення. З урахуванням
того, що позивачка мала право раз на рік на відпустку тривалістю 24 календарних дні, з
урахуванням фактично відпрацьованого часу позивачка має право на отримання компенсації за 10 днів не відбутої відпустки. Суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що підлягає стягненню з відповідачки на користь позивачки компенсація за відпустку за 2009 рік за фактично відпрацьований час по 26.05.2009 року і вираховував її відповідно до «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою KM України № 100 від 08.02.1995 року і компенсація за 10 днів відпустки становить 295.70 грн. (10 відпускних днів, помножених на середньоденну заробітну плату, яка становить 29.57 грн.). Середньоденна заробітна плата визначена шляхом ділення суми заробітку за весь відпрацьований час 2897.67 грн. (січень - березень 2009 р. - по 605 грн.; квітень 2009 р. - 625 грн.; травень 2009 р. - 457.67 грн.) на загальну кількість відпрацьованих робочих днів, яка склала 98 робочих днів (в 2009 році: січень - 19 днів, лютий - 20 днів, березень -21 день, квітень - 22 дні, травень - 16 днів).
Відповідно до п.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позовних вимог, а тому суд не може вийти за їх межі Виходячи з заявлених позовних вимог з відповідачки стягнуто на користь позивачки, як компенсацію за 10 днів відпустки 260.62 грн.
Відповідно до ст.116 КЗпП України, ст.24 Закону України «Про оплату праці» при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства провадиться в день звільнення. Вразі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник повинен в зазначений строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до копій наказів, наданих відповідачкою ОСОБА_7, позивачка ОСОБА_6 була звільнена з роботи наказом від 19.06.2009 року за прогули з 20.05.2009 року, але як вбачається з пояснень сторін, позивачка припинила роботу з 26.05.2009 pоку.
Відповідно до ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноважено ним органу, належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП Україні при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплати працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
В п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», зазначено, що встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства суми у день звільнення, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини, при цьому сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
З листа направленого відповідачкою позивачці від 15.06.2009 року вбачається, що відповідачка пропонувала вирішити питання про припинення трудового договору, з'явитися для дачі пояснень з приводу прогулів, однак доказів того, що відповідачка пропонувала позивачці отримати розрахунок при звільненні вона суду не надала, докази отримання позивачкою рекомендованого листа теж відсутні.
Враховуючи, що відповідачка не провела з позивачкою остаточний розрахунок при звільненні та не довела відсутність своєї вини в цьому в судовому засіданні, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в межах суми заявлених позовних вимог, підлягають частковому задоволенню.
При частковому задоволенні позову працівника, суд першої інстанції вірно визначив розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми на яку той мав право, частки, яку вона становила в заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи. При цьому суд виходив з того, що середній заробіток позивачки на день звільнення, виходячи з порядку його обчислення, встановленого п.2 розділу II Постанови Кабінету Міністр України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», (що береться за 2 останніх місяці роботи, що передували звільненню) склали - 28.60 грн. в день, а середньомісячний - 615 грн. Позивачка просила стягнути середній заробіток в сумі 3650.79 грн. за період з 26.05.2009 року по 01.11.2009 pоку, хоча при повному задоволенні позовних вимог, розмір середнього заробітку за затримку розрахунку в межах заявлених позовних вимог становив би 3174.60 грн. (28.60 грн. х 111 днів). При частковому задоволенні позову, суд вірно визначив розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми на яку позивачка має право, а саме 718.29 грн. (зарплата за травень 2009 р. - 457.67 грн. та компенсація за відпустку 260.62 грн.), частка,, яку вона становить в заявлених вимогах, істотності цієї часті порівняно з середнім заробітком та визначив розмір відшкодування в сумі 1000 грн.
Згідно із ст.237-1 КЗпП України відшкодування моральної шкоди власником або уповноваженим ним органом працівнику проводиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Невиплатою заробітної плати позивачці була завдана моральна шкода, яка полягала у моральних стражданнях, необхідності прикладання додаткових зусиль по організації свого життя, яку з урахуванням вимог розумності та справедливості, суд оцінив в сумі 500 грн., з чим погоджується і колегія суддів.
Не знаходять свого об’єктивного підтвердження і доводи відповідачки ОСОБА_7 в апеляційні скарзі про те, що її вина у несвоєчасній виплаті заробітної плати позивачу за травень місяць 2009 року та компенсації за невикористану відпустку за 2009 рік – не доведена, а тому і стягнення судом з неї на користь позивача середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди є помилковими і тому на думку відповідачки в цій частині рішення суду першої інстанції необхідно змінити.
Наведене свідчить, що рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним та обґрунтованим.
Доводи апеляційних скарг правильності висновків суду не спростовують і не дають підстав для їх задоволення, тому суд апеляційні скарги відхиляє, а рішення суду першої інстанції залишає без змін.
Керуючись ст.ст.303,304,307,308,313,314,315,317,319 ЦПК України, судова колегія судової палати ,-
у х в а л и л а :
Апеляційні скарги ОСОБА_6 та ОСОБА_7 – відхилити.
Рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 19 квітня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа без самостійних вимог на боці відповідача – територіальна Державна інспекція праці у Черкаській області про стягнення заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки, розрахунку при звільненні, моральної шкоди – залишити без змін.
Ухвала набирає чинності одразу після проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до суду касаційної інстанції на протязі двадцяти днів.
Головуючий :
Судді :