Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

(заочне)

          27 вересня  2011 року.                                                                                            справа № 2-508/11

                              Вільногірський міський суд Дніпропетровської області в складі:

                                        головуючого судді                                         Шаповала Г.І.

                              при секретарі                                                  Кудіній Н.І.

                              з участю:   

                              представника позивача  адвоката              ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Вільногірську, Дніпропетровської області, цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до відділу  Державної виконавчої служби Вільногірського міського управління юстиції, Дніпропетровської області, ОСОБА_3, Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковбасна ліга»про визнання права власності та зняття арешту з майна,

                                                                      У С Т А Н О В И В:

          Згідно позову, що надійшов до суду 21.06.2011 року, позивач, керуючись ст.ст.3,113 ЦПК України, ст.60 Закону України «Про виконавче провадження», ст.ст. 60,61,73 СК України, ст.ст. 11,16,316,321,55,368,371,392 ЦК України, прохає: 1. визнати за ним  право спільної сумісної власності з ОСОБА_3  на автомобіль легковий універсал VIN KNEJC522535101519 «КIА Sоrrento», реєстраційний номер НОМЕР_1, колір сіра перлина, 2003 року випуску; 2. виключити із опису та  зняти арешт з зазначеного автомобіля, що був накладений згідно акту опису та арешту майна від 10.06.2011 року, складеного державним виконавцем відділу Державної виконавчої служби Вільногірського МУЮ, Дніпропетровської області, ОСОБА_4,  в порядку виконання виконавчого документу –наказу господарського суду Дніпропетровської області від 22.09.2009 року у справі № 6/379-09, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ТОВ «Ковбасна ліга»- 28071 грн. 20 коп.

          В обгрунтування позовних вимог в позову зазначено, що 01.09.1984 року позивач уклав шлюб з відповідачем-2, ОСОБА_3, який було зареєстровано в бюро ЗАЦС Вільногірського міськвиконкому Дніпропетровської області, актовий запис № 147. З 01.09.1984 року і по цей час, він та відповідач -2,  перебувають  в зареєстрованому шлюбі, і проживають сумісно.

          09.07.2005 року, на підставі біржової угоди купівлі - продажу № 159028, фактично ним та відповідачем -2, був придбаний у спільну сумісну власність автомобіль «КIА Sоrrento»,  реєстраційний номер НОМЕР_1, хоча власником цього автомобіля була зазначена тільки відповідач-2.  Згідно  свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу РВС № 310565, виданого 09.07.2005 року відділом Дніпродзержинського МРЕВ ДАІ УМВС України в Дніпропетровської області, вищезазначений автомобіль «КIА Sоrrento»,  реєстраційний номер НОМЕР_1, був вписаний власністю одноособово відповідач-2. Таким чином, згідно до вказаних вище: угоди купівлі —продажу від 09.07.2005 року, та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, на цей час власником спірного автомобілю «КIА Sоrrento»,  реєстраційний номер НОМЕР_1, начебто є одноособово відповідач-2. Як йому стало відомо, 16.06.2011 року, працівником відповідача-1, відділом державної виконавчої служби Вільногірського міського управління юстиції, ОСОБА_4, був складений акт опису й арешту майна у вигляді автомобіля «КIА Sоrrento»,  реєстраційний номер НОМЕР_1, на підставі виконавчого провадження, відкритого відповідачем-1, по стягненню з відповідача-2 (як фізичної особи —підприємця) на користь відповідача-3, ТОВ «Ковбасна Ліга», заборгованості в розмірі 28071 грн.20 коп., згідно до наказу господарського суду Дніпропетровської області, виданого 22.09.2009

          Відповідач-1, не мав право накладати арешт в цілому на спірний автомобіль, приймаючи до уваги наступне.

Конституцією України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 року відповідно до Закону № 475/97 ВР від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Згідно ст.392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

          Згідно  ч. І ст.60 Закону України «Про виконавче провадження», - особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Відповідно до п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 серпня 1976 року №6 «Про судову практику в справах про виключення майна з опису»при вирішенні питання про належність описаного майна слід керуватися нормами цивільного та шлюбно-сімейного законодавства, що регулюють право власності і його захист. Згідно ч.2 ст. 60 СК України, - вважається, що кожна річ, набута під час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Отже, вказаною нормою передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. До спільного майна подружжя відносяться придбані під час шлюбу будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не передбачено законом. Таким чином спірний автомобіль «КIА Sоrrento»,   реєстраційний номер НОМЕР_1, з часу його придбання на ім'я відповідача-2 в 2005 році, є їх з відповідачем-2 спільною сумісною власністю.

          Згідно  ч. І ст.73 СК України, - за зобов'язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі.          Згідно  ч. І ст.371 ЦК України, - кредитор співвласника майна, що є у спільній сумісній власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, може пред'явити позов про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї.

          З даними нормами в цілому кореспондується припис, викладений в п.5.1.4 Інструкції про проведення виконавчих дій», затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 74/5 від 15.12.1999 року, - стягнення на майно боржника звертається в розмірах і обсягах, потрібних для виконання за виконавчими документами, з урахуванням витрат на виконання та стягнення виконавчого збору. Якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, то стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця. Стягнення може бути звернено на майно боржника, яке належить йому на праві приватної власності.

          В їх випадку ні відповідач-1 (державний виконавець), ні відповідач-3 (кредитор відповідача-2), до суду з відповідними поданнями або позовами не зверталися, і відповідно виділ частки відповідача-2, з належного їм на праві спільної сумісної власності автомобіля «КIА Sоrrento»,  реєстраційний номер НОМЕР_1, судом не проводився, а тому відповідач-1 не мав право включати до опису та арештовувати належний, в тому числі, йому на праві спільної сумісної власності з відповідачем-2, спірний автомобіль. При цьому в акті опису й арешту майна, відповідач-2, чомусь не зазначила, що спірний автомобіль належить нам з нею на праві спільної сумісної власності, а  відповідач-1, належним чином не з'ясував, коли і на яких підставах відповідач-2 стала власником спірного автомобіля, і що цей автомобіль, який був придбаний в шлюб, не вважається приватною власністю відповідача-2, а тому арешт на нього накладати незаконно. Аналогічний висновок зроблений в ухвалі колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 23.06.2010 року (головуючий Ярема А.Г.), якою були скасовані рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 17.03.2009 року, та ухвала апеляційного суду Дніпропетровської області від 14.05.2009 року.

          Відповідно до п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 в1д 26.12.2003р. «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження»вимоги інших осіб щодо належності їм, а не боржнику, майна, на яке накладено арешт, вирішується шляхом пред'явлення ними відповідно до правил підвідомчості (ЦПК та ГПК) позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на майно і звільнення його з-під арешту.

          Згідно  п.19 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.12.2010 року № 13 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби», - судам при розгляді справ з приводу оскарження дій державного виконавця стосовно арешту майна боржника потрібно враховувати, що в межах статті 181 КАС України  розглядаються вимоги щодо арешту (опису) майна, які не пов'язані зі спором про право на це майно. Таким чином даний спір підлягає розгляду в порядку, передбаченому ЦПК України. Ціна позову визначена ним, виходячи з вартості спірного автомобіля (100 грн.), вказаної в пункті 3 угоди купівлі —продажу цього автомобіля від 09.07.2005 року. Доказами правомірності даних позовних вимог є документи, копії яких додаються до цього позову: свідоцтво про укладення шлюбу, правовстановлюючі документи на спірний автомобіль, акт опису й арешту майна.

          В судовому засіданні представник позивача, який не обмежений в його повноваженнях,  позовні вимоги та їх обгрунтування, що викладені в позовній заяві, підтримав в повному обсязі. Додатково пояснив, що  позивачу  про накладення арешту на автомобіль повідомила дружина тоді, коли він хотів поїхати на автомобілі в Росію, після чого він звернувся  з позовом. У випадку задоволення позову, судові витрати у справі  прохає покласти на позивача.

Позивач в судове засідання не з’явився, але надав заяву про розгляд справи за його відсутності з участю  його представника –адвоката ОСОБА_1, де також зазначив, що позов підтримує.

Відповідачі в судове засідання не з’явилися, причин неявки суду не повідомили, але самі були повідомлені про час, дату та місце судового  засідання належним чином, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення повісток, за виключенням відповідача  ОСОБА_3., яка надала заяву про розгляд справи за її відсутності, де зазначила, що позов визнає в повному обсязі. З врахуванням думки представника позивача, який заявив про згоду розглядати справу за відсутності відповідачів, суд, керуючись ст.ст. 169, 224 ЦПК України,  на місці виніс ухвалу про проведення судового засідання за відсутності відповідачів –юридичних осіб, які не з’явилися в судове засідання без поважних причин, та за відсутності відповідача –ОСОБА_3., яка надала заяву про розгляд справи за її відсутності.

Суд вважає, що між сторонами  виник спір стосовно наявності права спільної сумісної власності подружжя на автомобіль та стосовно законності  накладення арешту на цей автомобіль  з метою виконання зобов’язань одного із подружжя, без виділення  частки цього одного із подружжя в їх спільній сумісній власності.

Вислухавши представника позивача, оцінивши надані докази в їх сукупності та взаємозв’язку, керуючись законом, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що  позивач   ОСОБА_2  та відповідач - ОСОБА_3 перебувають в зареєстрованому шлюбі з  01.09.1984 р. та мешкають спільно однією сім’єю за однією і тією ж адресою –АДРЕСА_1. В період перебування у шлюбі,  09.07.2005 року,  ОСОБА_3 придбала, згідно договору купівлі-продажу через товарну біржу «Еверест»спірний автомобіль за 100.00 грн.

Згідно  ст. 60 СК України, 1. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). 2. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.                                                                                                               

Згідно ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. 2. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.                              

На підставі положень  даних норм права слід зробити висновок,  що автомобіль –входить  до  спільної сумісної власності подружжя, тобто позивача - ОСОБА_2 та відповідача –ОСОБА_3, а у випадку поділу  спільного майна подружжя, їхні частки є рівними.                                                            

Згідно  ч. ч. І, 2 ст.73 СК України, - за зобов'язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі; стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби.

Згідно  ч. І ст.371 ЦК України, - кредитор співвласника майна, що є у спільній сумісній власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, може пред'явити позов про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї.                                                  

Згідно ч.6 ст. 52 ЗУ «Про виконавче провадження, у разі якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.

На підставі положень цих норм права  слід зробити висновок, що відповідачем -  відділом ДВС Вільногірського МУЮ, Дніпропетровської області,  в особі державного виконавця  Волкової Г.Ю.,  було здійснено опис та накладення арешту на спірний автомобіль всупереч  вимог закону, тобто без виділення частки  відповідача – ОСОБА_3 в її  спільному сумісному  майні з ОСОБА_2 При цьому відповідач не прийняв до уваги все  набуте подружжям спільне сумісне майно, і, таким чином, не було визначено розмір часток, та  яке конкретно майно має бути виділеним  позивачу –ОСОБА_2 та відповідачу –ОСОБА_3          Також державним виконавцем не було прийнято заходів до встановлення того, що  договір, з якого виникли зобов’язання у відповідача ОСОБА_3, та в зв’язку з чим був накладений арешт на спірний  автомобіль, був укладений в інтересах  її сім’ї, і те, що було одержане за договором, було використано на  потреби сім’ї. Відповідно до закону, і виділення частки в спільному майні подружжя і встановлення факту укладення договору в інтересах сім’ї, мають бути встановленими за рішенням суду, проте таких рішень суду відповідачі не надали.

Згідно  ч. І ст.60 Закону України «Про виконавче провадження», - особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.                                                                                          

Згідно ст.392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.                                                            

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує заяву  представника позивача, який не обмежений в його повноваженнях, про покладення всіх судових витрат у справі на позивача.                    

  На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 88, 209 ч.3, 212-215,222,223, 294 ЦПК України, суд                    

                                                            В И Р І Ш И В:

          Позов задовольнити в повному обсязі.                                                                       

          Визнати за ОСОБА_2,  ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженцем м. Вільногірська, Дніпропетровської області, який мешкає  АДРЕСА_1,  право спільної сумісної власності з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2,  уродженкою м. Вільногірська, Дніпропетровської області, яка мешкає  АДРЕСА_1,  на автомобіль легковий універсал VIN KNEJC522535101519 «КIА Sоrrento», реєстраційний номер НОМЕР_1, колір сіра перлина, 2003 року випуску.

          Виключити із опису та  зняти арешт з автомобіля легкового універсалу VIN KNEJC522535101519 «КIА Sоrrento», реєстраційний номер НОМЕР_1, колір сіра перлина, 2003 року випуску, накладений згідно акту опису та арешту майна від 10.06.2011 року, складеного державним виконавцем відділу Державної виконавчої служби Вільногірського МУЮ, Дніпропетровської області, ОСОБА_4,  в порядку виконання виконавчого документу –наказу господарського суду Дніпропетровської області від 22.09.2009 року у справі № 6/379-09, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ТОВ «Ковбасна ліга»- 28071 грн. 20 коп.

          Судові витрати у справі в виді: судового збору –51.00 грн.,  витрат з оплати інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи –120.00 грн., всього на суму –171.00 грн. покласти на позивача, згідно заяви його представника, який не обмежений в його повноваженнях.

          Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом десяти днів з дня отримання його копії.

          Заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився  в судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

          Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

          Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

          Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення через Вільногірський міський суд, Дніпропетровської області. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

          Копію рішення протягом двох днів з часу виготовлення його в повному обсязі,  надіслати рекомендованим листом з повідомленням про вручення сторонам.

          Головуючий суддя                                           Шаповал Г.І.