ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 2-а/1970/1677/11
"12" липня 2011 р. м. Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, в складі головуючої судді Мірінович У.А. при секретарі Хоменко Л.В.
за участю:
позивача –ОСОБА_1
представника позивача –ОСОБА_2,
представника відповідача –Андрухів Б.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні залі суду у місті Тернополі адміністративну справу
за позовною заявою ОСОБА_1
до Управління МВС України в Тернопільській області
про скасування рішення,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління МВС України в Тернопільській області про визнання протиправним рішення комісії УМВС України в Тернопільській області щодо відмови у надані позивачу статусу учасника бойових дій, яке викладене у протоколі № 2 від 24 лютого 2011 року та зобов’язання комісію УМВС України в Тернопільській області з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій визнати позивача учасником бойових дій та видати посвідчення встановленого взірця.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, суду пояснив, що наказом № 144 від 22 червня 1989 року по військовій частині №7574 (місто –Вільнюс) позивач –як призовник, який прибув з Тернопільського обласного військкомату, був зарахований в списки даної частини, для проходження дійсної строкової служби в Збройних силах СРСР. В період проходження військової строкової служби, позивач двічі в період з 16 січня 1990р. по 25 березня 1990 року і з 19 липня 1990 р. по 03 листопада 1990 року, направлявся у службові відрядження для виконання службо –бойових завдань на Закавказзі в містах Кіровабад та Ханлар Азербайджанської РСР, Нагірно –Карабахську автономну область Азербайджанської РСР, в тому числі м. Степанокерт даної області, де в цей період часу відбувались конфлікти між вірменським і азербайджанським населенням, для подолання якого були введені збройні війська Міністерства оборони СРСР та підрозділи Міністерства внутрішніх справ СРСР. Підчас проходження служби у зазначених містах, позивач –як військовослужбовець, в бойовій екіпіровці з використанням та з застосуванням різного роду зброї, виконував завдання по охороні державних установ, ніс службу на блок –постах по охороні населених пунктів. У складі оперативно - військових груп брав участь у військових операціях з прочісуваннях місцевості по виявленню та знешкодженню незаконних збройних формувань. Ризикуючи життям та здоров’ям попереджав кровопролиття серед озброєного населення ворогуючих сторін. Зазначені факти відображені у військовому квитку НОМЕР_3 позивача, а саме у розділі 14 –„Участь в боях, бойових походах, партизанських загонах і винищувальних батальйонах: на Закавказзі з 16.01 по 25.03.1990 р., з 19.07 по 03.11. 1990 р.” та в обліково –послужній картці до військового квитка НОМЕР_3 зроблено у рядку 18 запис –„Участь в боях і бойових походах на Закавказзі з 16.01 по 25.03.1990 р., з 19.07 по 03.11. 1990 р.”, архівній довідці від 12.11.2010 року № 146931.
В лютому місяці 2011 року позивач звернувся з письмовою заявою до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області про надання йому статусу учасника бойових дій та видачу посвідчення встановленого взірця. Однак, протоколом № 2 від 24.02.2011 року, рішенням комісії УМВС України в Тернопільській області з питань розгляду матеріалів пов'язаних із встановленням статусу учасника бойових дій (учасника війни), позивачу відмовлено в надані такого статусу, а одночасно —і у ви дачі відповідного посвідчення, мотивуючи тим, що Республіка Азербайджан не входить до «Переліку держав та періодів ведення бойових дій на їх території», який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1994 року № 63.
Представник позивача таку відмову вважає протиправною, оскільки відповідно до «Переліку держав і періодів бойових дій на їх території», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1994 року № 63, до держав де проводились бойові дії також відносяться і інші країни після грудня 1979 року та відповідно до вимог чинного законодавства учасниками бойових дій визнаються особи, які проходили службу, працювали чи перебували у відрядженнях у державах, де в цей період велись бойові дії, і брали участь в бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ.
Також, представник позивача звернув увагу суду на те, що загальновідомим є факт, що в період, який передував відокремлен ню колишніх союзних республік РСР та створення на їх території незалежних дер жав, а саме - з 1989 року по 1991 рік в СРСР зокрема, в Кавказьких республіках виникали непоодинокі етнічні конфлікти, що супроводжувались збройними сутич ками. Збройні сили СРСР і органи внутрішніх справ у вказаних регіонах виконува ли бойові завдання, метою яких був захист мирного населення та приборкання конфліктуючих сторін. На час існування СРСР та партійної ідеології, яка панувала в той період, не визнавалось, що в союзних республіках могли вестись бойові дії і інформація про їх трагічні наслідки замовчувалась. Посилаючись на викладене, відмову позивача вважає безпідставно, необґрунтованою та прийнятою без врахування усіх обставин - формальною, так як позивач був позбавлений можливості надати свідчення, які б могли вплинути на прийняття рішення по суті його звернення.
Позивач підтримав обґрунтування представника позивача в повному обсязі, просив позов задовольнити.
Представник відповідача, заперечуючи проти позову, суду пояснив, що оскільки республіка Азербайджан, в яку був відряджений позивач не входить в «Перелік держав і періодів бойових дій на їх території», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1994 року № 63, то комісією УМВС України в Тернопільській області по розгляду питань, пов'язаних із встановленням статусу учасника бойових дій (учасника війни) прийнято рішення про відмову у наданні позивачу статусу учасника бойових дій.
Допитаний в процесі судового розгляду в якості свідка ОСОБА_4 дав наступні покази:
свідок разом з позивачем у період з 19 червня 1989 року по 06 травня 1991 року проходив військову службу в одному взводі та в одному відділенні військовій частині №7574 та з 28.02.1991 року разом були переведені у військову частину № 3700 в м. Снічі. За час проходження військової служби свідок з позивачем перебували у службових відрядженнях, а саме: з 16 січня по 25 березня 1990 року в містах Генджа, Ханлар Азербайджанської РСР; з 21 травня по 28 травня 1990 року перебували в місті Тбілісі та з 28 травня по 14 червня 1990 року перебували в місті Гроздан; з 18 липня по листопад 1990 року в місті Степанокерт.
Відмітив, що з 16 січня по 25 березня 1990 року свідок разом з позивачем приймав участь у бойових діях. Кожного ранку їх наряд виїжджав на патрулювання у гірську місцевість, де були розміщені будинки мирного населення та у Гроздані проводили нічне патрулювання в гірській у місцевості з метою запобігання нальотів зі сторони незаконних збройних формувань. Також зазначив, що у місті Степанокерт підчас перебування у відрядженні з 18 липня по грудень 1990 року був оголошений надзвичайний стан, а тому в умовах надзвичайного стану та з метою виконання службово-бойових завдань, свідок разом з позивачем також виконували бойові завдання та були у бойовій екіпіровці, використовували вогнепальну зброю –автомати «Калашникова».
Свідок звернув увагу суду на те, що йому було надано статус учасника бойових дій за період, який він перебував у службовому відрядженні на Закавказзі і ніс службу в одному взводі та відділенні з ОСОБА_1, що підтверджується військовим квитком НОМЕР_1 та посвідченням серії НОМЕР_2.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення сторін та учасника судового процесу, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.
Судом встановлено, що наказом по військовій частині № 7574 за № 144 від 22 червня 1989 року (місто –Вільнюс) ОСОБА_1 –як призовник, який прибув з Тернопільського обласного військкомату, був зарахований в списки даної частини, для проходження дійсної строкової служби в Збройних силах СРСР, про що був внесений запис у військовий квиток НК № 5196682 (а.с. 11-13).
Крім того, згідно записів внесених у військовий квиток НОМЕР_3, а саме у розділ 14, позивач приймав участь у боях на Закавказзі з 16.01 по 25.03.1990 р., з 19.07 по 03.11. 1990 р. та в обліково –послужній картці до військового квитка НОМЕР_3 міститься у рядку 18 запис про участь позивача у боях на Закавказзі з 16.01 по 25.03.1990 р., з 19.07 по 03.11. 1990 р.
Відповідно до архівної довідки від 12.11.2010 року №146931, у період з 16.01 по 25.03.1990 р. позивач, як військовослужбовець перебував у службовому відряджені в м. Кіровобад та Ханлар Азейбаржанської РСР для виконання урядових завдань та в період з 19.07 по 03.11.1990 р. перебував у службовому відряджені у Нагірно –Карабахській автономній області Азербайджанської РСР, м. Степанокерт для виконання службово –бойових завдань по охороні громадського порядку при надзвичайній ситуації. Як слідує з військового квитка НОМЕР_3 (рядок 15) та архівної довідки від 12.11.2010 року №146931, позивач в період виконання службово – бойових завдань (з 16.01 по 25.03.1990 р. та з 19.07 по 03.11. 1990 р.) по штату військової частини № 7574 обіймав наступні посади: стрілець, сапер, старший сапер та старший стрілець –гранатометник та на озброєння йому була передана вогнепальна зброя (а.с. 12).
Судом встановлено, що позивач з червня 1989 року по 06 травня 1991 року проходив дійсну строкову службу в Збройних силах СРСР з ОСОБА_4 у військовій частині №7574 та ОСОБА_4 визнано учасниками бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 виданим Управлінням МВС України в Тернопільській області 25 жовтня 2007 року та військовими квитками НОМЕР_1 та НОМЕР_3.
Згідно військового квитка НОМЕР_1 виданого на ім’я ОСОБА_4, останній підчас проходження дійсної строкової служби в Збройних силах СРСР приймав участь у боях на Закавказзі з 16.01 по 24.03.90 року, з 21.05 по 14.06.90р. та з 19.07 по 07.12.90 року. Таким чином, згідно записів у військових квитках НОМЕР_1 та НОМЕР_3, підчас проходження дійсної строкової службу в Збройних силах СРСР у військовій частині №7574, ОСОБА_4 та позивач приймали участь у боях на Закавказзі в один і той ж період, а саме з 16.01 по 25.03.1990 р. та з 19.07 по 03.11. 1990 р.
Як слідує з матеріалів справи, в тому числі з архівної довідки від 12.11.2010 року №146931 та показів свідка - ОСОБА_4, у період перебування у службових відрядженнях в Азербайджанській РСР (з 16.01 по 25.03.1990 р. та з 19.07 по 03.11. 1990 р.) позивач —як військовослужбовець, в бойовій екіпіровці з використанням та засто суванням різного роду зброї, виконував завдання по охороні державних установ, ніс службу на блок - постах по охороні населених пунктів в тому числі в умовах надзвичайного стану, а також виконував інші військові завдання, метою яких був захист мирного населення та приборкання конфліктуючих сторін.
В лютому місяці 2011 року позивач звернувся з письмовою заявою до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області про надання йому статусу учасника бойових дій та видачу посвідчення встановленого взірця.
Однак, згідно листа відповідача від 22.03.2011 року за вих. №2/7-907, рішенням комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області від 24.02.2011 року (протокол № 2) позивачу відмовлено у наданні статусу учасника бойових дій з тих мотивів, що республіка Азербайджанської РСР у яку був відряджений позивач не входить до затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1994 року № 63 „Переліку держав і періодів бойових дій на їх території”.
Не погодившись з таким рішенням, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»від 22.10.1993 року № 3551-XII (далі –Закон № 3551-XII ) учасниками бойових дій визнаються учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів).
Перелік держав, зазначених у цьому пункті, періоди бойових дій у них та категорії працівників визначаються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 63 від 08 лютого 1994 року «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»затверджено перелік держав, яким надавалася допомога за участю військовослужбовців Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки та осіб рядового, начальницького складу і військовослужбовців Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР, військовослужбовців Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, інших військових формувань, осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, і періодів бойових дій на їх території, де також міститься вказівка, що бойові дії велися і в інших країнах після грудня 1979 року, але інформація про участь в них надає генеральний штаб Збройних сил колишнього РСР відносно військових фахівців.
Постановою Кабінету Міністрів України № 458 від 26.04.1996 року «Про комісії для розгляду питань, пов’язаних із встановленням статусу учасника війни, відповідно до Закону Україну «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»та наказом Міністерства Оборони України № 208 від 26.07.1996 року «Про затвердження Положення про комісії для розгляду питань, пов’язаних із встановленням статусу учасника війни відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»вирішення питань, пов’язаних зі встановленням статусу учасника бойових дій покладається на комісії. Встановлення відповідного статусу ветерана війни є виключною компетенцією відповідних комісій, які приймають рішення шляхом голосування членів цієї комісії.
Слід зазначити, що у відповідності до ст. 4 Закону № 3551-XII ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.
Відповідно до пункту 4 Положення про комісії для розгляду питань, пов’язаних із встановленням статусу ветеранів війни та визначенням осіб, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», затвердженого Наказом Міністерства оборони України № 208 від 26.07.1996 року, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 28.08.1996 року за № 484\1509 (далі –Положення № 208), комісії зобов’язані приймати документи для розгляду, реєструвати їх у спеціальній книзі обліку, уважно вивчати документи, інформувати заявника про прийняття документів на розгляд і дату засідання комісії. Заслуховувати пояснення громадян, які їх подали, свідків, представників організацій, установ та громадських організацій ветеранів, досліджувати інші докази громадян і в десятиденний термін з дня одержання документів прийняти відповідне рішення про встановлення статусу, про що інформувати заявника. У разі відмови громадянину у встановленні йому відповідного статусу ветерана війни, комісії сповіщають причину (мотиви) відмови.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Відповідно до статей 11, 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, враховуючи, що у переліку держав, де проводились бойові дії міститься вказівка, що бойові дії велися і в інших країнах після грудня 1979 року, однак комісія УМВСУ Тернопільській області щодо розгляду питань, пов’язаних із встановленням статусу ветеранів війни відмовила 24.02.2011 року ОСОБА_1 у встановленні статусу учасника бойових дій з тих мотивів, що республіка Азербайджанської РСР у яку був відряджений позивач не входить до „Переліку держав і періодів бойових дій на їх території” затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1994 року № 63, причому позивач для заслуховування на засідання комісії не був запрошений, в результаті чого був позбавлений можливості заявити клопотання про дачу пояснень свідком та подання інших документів, які б могли вплинути на прийняття рішення комісії, таке рішення комісії є необґрунтованим та прийнятим без урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення, а тому підлягає до скасування.
Разом з тим, вирішення питань, пов’язаних із встановленням статусу учасника бойових дій та визначення осіб, на яких поширюється чинність Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” щодо надання відповідного статусу є виключною компетенцією відповідних комісій, а тому в частині позовних вимог щодо зобов’язання комісію УМВС України в Тернопільській області з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій визнати позивача учасником бойових дій та видати посвідчення встановленого взірця слід відмовити.
Проте, частиною 2 ст.11 КАС України, визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Виходячи з того, що позивач був позбавлений можливості надати свідчення, які б могли вплинути на прийняття рішення по суті його звернення через порушення порядку розгляду питань пов’язаних із встановленням статусу учасника бойових дій, передбаченої законодавством, заява позивача потребує повторного розгляду. Щодо вказаної категорії спорів, аналогічна позиція Вищого адміністративного суду викладена в ухвалі від 20 травня 2011 року у справі К-18296/08.
На підставі викладеного та враховуючи необхідність повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, суд вважає можливим вийти за межі позовних вимог та зобов’язати комісію Управління МВС України в Тернопільській області щодо розгляду питань, пов’язаних із встановленням статусу учасника бойових дій (учасника війни), повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо встановлення йому статусу учасника бойових дій.
Керуючись ст.ст. 2, 11, 69, 70, 71, 94, 160 –163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління МВС України в Тернопільській області про скасування рішення комісії УМВС України в Тернопільській області щодо відмови у наданні статусу учасника бойових дій, яке викладене у протоколі №2 від 24 лютого 2011 року та зобов’язання комісію УМВС України в Тернопільській області з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій визнати ОСОБА_1 учасником бойових дій та видати посвідчення встановленого взірця –задовольнити частково.
2. Рішення комісії УМВС України в Тернопільській області щодо розгляду питань, пов’язаних із встановленням статусу ветеранів війни від 24.02.2011р. щодо відмови у встановленні статусу учасника бойових дій ОСОБА_1 –скасувати.
3. Зобов’язати комісію Управління МВС України в Тернопільській області щодо розгляду питань, пов’язаних із встановленням статусу учасника бойових дій (учасника війни), повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо встановлення йому статусу учасника бойових дій.
4. У задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про зобов’язання комісію УМВС України в Тернопільській області з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій визнати ОСОБА_1 учасником бойових дій та видати посвідчення встановленого взірця - відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, який ухвалив постанову. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу (оголошення вступної та резолютивної частини постанови), а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 15 липня 2011 року.
Головуючий суддя Мірінович У.А.
копія вірна
Суддя Мірінович У.А.