Справа № 2-2750/11

Р І Ш Е Н Н Я  

іменем України

"04" серпня 2011 р.

Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді                Мальцев Д. О.

при секретарі                           Нестерович Н. М., Кульчицькій К. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів за договорами позики в розмірі 2186163,95 (два мільйони сто вісімдесят шість тисяч сто шістдесят три гривні дев’яносто п’ять копійок) грн. Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач позичивши у нього кошти на певний строк, своїх зобов’язань щодо повернення коштів не виконує, а тому він змушений звернутися до суду за захистом своїх прав з даним позовом.

У судовому засіданні позивач та представник позивача позов підтримали, просили задовольнити його в повному обсязі.

Відповідач у судове засідання не з’явився. Причини неявки суду невідомі. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся, шляхом направлення судової повістки. В судовому засіданні 25.05.2011 року був присутній представник відповідача. Також, у судовому засідання, призначене на 10.06.2011 року представник відповідача був присутній. Будучи обізнаним, що в провадженні суду перебуває вказана справа, відповідач в ході розгляду справи не цікавився, в судові засідання не з’являвся, з матеріалами справи не знайомився, заперечень до суду не надав, а також заяви про неможливість прибути у судове засідання до суду не направив.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність відповідача, оскільки позивач та представник позивача не заперечували проти розгляду справи без участі відповідача.

Суд, заслухавши пояснення позивача, представника позивача, дослідивши докази зібрані в справі, вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.

Договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (ч. 1 ст. 1047 ЦК).

Частина 2 ст. 1047 ЦК допускає пред'явлення на підтвердження укладення договору позики та його умов розписки позичальника або іншого документа, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми грошей або кількості речей.

Перевіряючи обставини справи судом встановлено, що 18 липня 2007 року в м. Києві між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики. Відповідно до цього договору ОСОБА_1 передав у власність ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 180000 (сто вісімдесят тисяч гривень) грн. доларів США.

Відповідно до п. 2 Договору позики від 18.07.2007 року позика передається позивачем відповідачу безпосередньо при підписанні договору готівкою.

Згідно з п. 4 договору відповідач зобов’язувався повернути всю позику до 20 лютого 2008 року.

Факт прийому передачі грошових коштів в сумі позики підтверджується розпискою підписаною відповідачем (а.с. 10).

Станом на 05.05.2010 року відповідач не виконав свої зобов’язання по договору позики від 18 липня 2007 року, а саме не повернув 180000 грн.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов’язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до ст.ст. 1046, 1049 ЦК України на позичальника покладається обов’язок повернення позикодавцю позику у такій же сумі грошових коштів, які були передані позичальнику позикодавцем у строк та в порядку, що встановлені укладеним договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 533 ЦК України, грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях. Також ч. 2 цієї статті встановлено, що якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Враховуючи встановлені судом обставини, а саме те, що відповідач позичив у позивача кошти, в розмірі 180000 долара США, свої зобов’язання щодо повернення коштів у встановлені терміни відповідач не виконав, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення коштів в розмірі еквівалентному 180000 долара США за курсом НБУ, що становить 1434600 грн.

Разом з тим, вимоги щодо стягнення з відповідача встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми не підлягають задоволення з огляду на наступне.

Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті - гривні, то норми ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням установленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення виконання грошового зобов'язання, яке визначене договором у гривні.

          Крім цього, судом встановлено, що за умовами укладеного між сторонами договору визначено інший розмір процентів (1 % від несплаченої суми за кожен день прострочення), ніж передбачений ст. 625 ЦК України. Таким чином суд дійшов до висновку що положення ст.625 ЦК України не може бути застосоване у правовідносинах які виникли між позивачем та відповідачем.

Відповідно до ст.ст. 59, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Позивачем не надано розрахунку щодо стягнення з відповідача пені, яка передбачена п.5 договору позики від 18 липня 2007року у розмірі 1% від несплаченої суми за кожен день прострочення, а посилання представника позивача на стягнення  пені в розмірі  який передбачений ст.1 Закону України «Про відповідальність за неналежне виконання грошових зобов’язань» судом до уваги не приймаються оскільки, відповідно до преамбули вказаного закону, цей закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

Відповідно до ст.ст. 79, 88 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 1700,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. 525, 526, 533, 1046, 1047 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 59, 60, 79, 88, 169, 212 –215, 223, 294 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 1434816 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові аитрати в розмірі 1700 гривень судового збору та 120 гривень витрат на інформаційно – технічне забезпечення розгляду справи.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги через Шевченківський районний суд м. Києва протягом 10 днів з дня проголошення рішення, а особами, які не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: