ФАСТІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

08500, м. Фастів, вул. Івана Ступака, 25, тел. (04565) 6-17-89, факс (04565) 6-16-76, email: inbox@fs.ko.court.gov.ua

________________________________________________________________________________

2-а/381/29/25

381/372/25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2025 року м. Фастів

Фастівський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючої судді Анапріюк С.П.,

з участю секретаря Куценко К.В.,

представника позивача Паруль Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,

ВСТАНОВИВ:

22 січня 2025 року через систему «Електронний суд» представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Паруль Юлія Олегівна звернулася до ІНФОРМАЦІЯ_1 з позовною заявою, в якій просить суд визнати протиправною та скасувати постанову № 383-24 від 16.01.2025 у справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , а також закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю складу правопорушення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 16.01.2025 позивача зупинили невідомі особи, які назвались працівниками територіального центру комплектування та соціальної підтримки, які в подальшому примусово доставили його до приміщення ТЦК. Будь-яких повісток на 16.01.2025 позивачу не вручалось. ОСОБА_1 повідомив працівникам ТЦК, що у нього відсутня при собі медична документація, яка підтверджує наявність проблем зі здоров?ям та просив надати можливість підготуватись для проходження ВЛК та пройти її за місцем проживання. Однак, незважаючи на це, постановою від 16.01.2025 позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП і накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17000,00 гривень. Підставою для притягнення до відповідальності зазначено ту обставину, що позивач відмовився від проходження військово-лікарської комісії.

Позивач вважає вказану постанову протиправною з огляду на те, що він не перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_2 . Також він повідомив працівникам ТЦК про те, що не відмовляється, а бажає проходити медичний огляд за місцем свого проживання. Також зазначає, що оскаржувана постанова прийнята після 5 годин перебування позивача у приміщенні ТЦК. Вказує, що мав намір та бажання скористатись правничою допомогою та звернувся до адвоката, однак працівники ТЦК не дозволили їй брати участь при ухваленні оскаржуваної постанови.

За цих обставин вважає постанову від 16.01.2025, якою його притягнуто до адміністративної відповідальності, протиправною та такою, що підлягає скасуванню судом із закриттям провадження у справі.

Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 27 січня 2025 року позовну заяву залишено без руху з наданням позивачу десятиденного строку з дня її вручення для усунення недоліків.

29 січня 2025 року через систему «Електронний суд» представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Паруль Юлія Олегівна подала до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви з додатками.

Також в цій заяві наявне клопотання представника позивача про надання їй можливості брати участь у судовому засіданні в режимі відео конференції.

Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 29 січня 2025 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін на 10 лютого 2025 року.

Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 29 січня 2025 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін на 10 лютого 2025 року.

Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 29 січня 2025 року задоволено заяву представника позивача про надання їй можливості брати участь у судовому засіданні в режимі відео конференції.

Учасникам справи надіслано копію ухвали суду про відкриття провадження у справі, якою відповідачу встановлено п`ятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Текст судової повістки, відповідно до довідки про доставку електронного листа, надіслано відповідачу 31.01.2025 на його електронну пошту та доставлено до електронної скриньки в цей же день.

Відповідач не скористався правом подати відзив, пояснення або заперечення на позовну заяву.

Згідно з ч. 4 ст. 159 КАС України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Крім цього, ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 29.01.2025 у відповідача витребувано належним чином засвідчену копію постанови про накладення адміністративного стягнення № 383-24 від 16.01.2025 стосовно ОСОБА_1 , а також належним чином засвідчені копії всіх матеріалів, на підставі яких була прийнята вказана постанова.

Витребувані докази зобов?язано подати до суду в строк до 07.02.2025.

Відповідно до витягу з розносної книги Фастівського міськрайонного суду Київської області, копію ухвали суду від 29.01.2025 року про витребування доказів отримано уповноваженою особою відповідача 06.02.2025 року.

Крім цього, відповідно до інформації з веб-порталу судової влади України ухвали суду від 29.01.2025 та, зокрема ухвала про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду оприлюднена судом 31.01.2025. Аналогічні відомості щодо оприлюднення ухвал суду про відкриття провадження, участь представника позивача у режимі відео конференції, витребування доказів від 29.01.2025 містяться на сайті ЄДРСР.

Однак, станом на день розгляду справи судом (10.02.2025 року) вимоги вказаної ухвали суду відповідачем не виконані та витребувані докази до суду не надано.

Відповідно до ч. 9 ст. 80 КАС України, у разі неподання суб`єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, зокрема, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами.

У судове засідання з?явилася представник позивача Паруль Ю.О., підтримала вимоги позовної заяви з підстав, що викладені у ній, та просила суд задовольнити її повністю.

Позивач у судове засідання не з?явився, про місце, день та час розгляду справи повідомлений належним чином шляхом направлення тексту повістки на адресу його електронної пошти, про що свідчать відомості довідки про доставку електронного листа. Про причини неявки суд не повідомив, клопотання про відкладення розгляду справи до суду не подав.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про місце, день та час розгляду справи повідомлений належним чином шляхом направлення тексту повістки до його електронного кабінету, про що свідчать відомості довідки про доставку електронного листа; а також підпис уповноваженої особи відповідача на розписці про вручення повістки. Про причини неявки суд не повідомив, клопотання про відкладення розгляду справи до суду не подав.

Особливості повідомлення учасників справи у цій категорії справ визначено статтею 268 КАС України.

Відповідно до ч. 1 цієї статті, учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду.

Згідно із ч. 3 вказаної статті, неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

З огляду на вказане суд вважає можливим здійснити розгляд справи за відсутності учасників справи, які не з`явилися.

Заслухавши вступне слово присутніх у судовому засіданні учасників справи, з`ясувавши обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд встановив таке.

Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення від 16.01.2025, складеним Інструктором управління ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_4, 16.01.2025 о 14 годині 30 хвилин в ході здійснення перевірки встановлено, що ОСОБА_1 відмовився проходити військово-лікарську комісію, своїми діями порушив ч. 10 ст. 1, ч. 11 ст. 38 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу», ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», п. 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів Додаток №2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487, Постанову Кабінету Міністрів України №560 від 16.06.2024, чим порушує законодавство про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період. Вчинив правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Протокол містить пояснення позивача, в яких він зазначив: «від ВЛК відмовляюсь тому, що не маю медичного документа, ВЛК буду проходити по місцю прописки».

На підставі вказаного протоколу 16.01.2025 начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_3 прийнято постанову №383-24, за змістом якої о 14 годині 30 хвилин в ході здійснення перевірки встановлено, що ОСОБА_1 відмовився проходити військово-лікарську комісію, своїми діями порушив ч. 10 ст. 1, ч. 11 ст. 38 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу», ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», п. 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів Додаток №2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487, Постанову Кабінету Міністрів України №560 від 16.06.2024, чим порушує законодавство про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період.

Враховуючи, що ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, цією постановою його визнано винним та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 17000,00 грн.

Копію постанови позивач отримав 16.01.2025 року.

Крім цього, суд встановив, що відповідно до витягу з реєстру територіальної громади №2023/010211664 від 13.12.2023, ОСОБА_1 з 28.08.2014 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Нормативно-правове обґрунтування.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі - Закон №3543-XII), Законом України «Про військовий обов?язок і військову службу», Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560 (далі - Порядок №560).

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вина особи, яка притягається до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ст. 62 Конституції України).

Відповідно до ч. 1-3 ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Поняття адміністративного правопорушення викладено в частині першій статті 9 КУпАП, за змістом якої адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

У ст. 245 КУпАП закріплено, що завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Згідно зі ст. 251 КУпАП, доказами у справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 283 КУпАП, постанова по справі про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

Згідно із ст. 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).

Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Відповідно до ст. 33 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України.

При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 132-2 цього Кодексу, та за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису). Особливості накладення стягнення при розгляді справ без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті та за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1-279-8 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період, тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно із ч.1 ст. 22 Закону №3543-XII громадяни зобов`язані:

з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду;

надавати в установленому порядку під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно, власниками яких вони є, Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, силам цивільного захисту з наступним відшкодуванням державою їх вартості в порядку, встановленому законом;

проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

Громадяни, які перебувають на військовому обліку, в добровільному порядку реєструють свій електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного чи резервіста.

Згідно із ч. 10 ст. 1 38 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу», громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані:

уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки;

прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів;

проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно;

проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов`язок у запасі;

виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.

Резервісти зобов`язані прибувати до військової частини, в якій вони проходять службу у військовому резерві, за викликом командира цієї військової частини.

Частиною 11 ст. 38 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу», передбачено, що призовники, військовозобов`язані, резервісти в разі зміни їх сімейного стану, стану здоров`я, адреси місця проживання (перебування), номерів засобів зв`язку та адреси електронної пошти (за наявності електронної пошти), освіти, місця роботи, посади зобов`язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідні органи, де вони перебувають на військовому обліку, у тому числі у випадках, визначених Кабінетом Міністрів України, через центри надання адміністративних послуг та інформаційно-телекомунікаційні системи.

Відповідно до п. 28 Порядку №560, виклик громадян до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки чи їх відділів, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ під час мобілізації здійснюється шляхом вручення (надсилання) повістки (додаток 1).

Відповідно до п. 74 Порядку № 560 резервістам та військовозобов`язаним, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, за рішенням керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки видається направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду за формою згідно з додатком 11. При цьому особам віком до 45 років видається направлення щодо визначення їх придатності до проходження військової служби у десантно-штурмових військах, силах спеціальних операцій, морській піхоті.

Направлення реєструється в журналі реєстрації направлень на військово-лікарську комісію за формою згідно з додатком 12 та видається резервісту та військовозобов`язаному під особистий підпис.

Під час вручення направлення резервістам та військовозобов`язаним під особистий підпис доводяться вимоги законодавства щодо відповідальності громадян за ухилення від військової служби під час мобілізації, у тому числі за ухилення від проходження медичного огляду за направленням районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, та строк завершення медичного огляду.

Висновки суду.

Заслухавши учасників справи, які з?явились у судове засідання, д ослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, на предмет їх належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, надавши оцінку зібраним у справі доказам в цілому та кожному доказу окремо, суд встановив наступні обставини та дійшов до таких висновків.

У межах розгляду цієї справи суду належить здійснити перевірку постанови відповідача як рішення суб`єкта владних повноважень у справі про притягнення до адміністративної відповідальності на предмет його відповідності вимогам законності, верховенства права, правам, свободам та законним інтересам осіб, вимогам розумності, добросовісності, безсторонності (неупередженості).

Правовою підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність в її діях чи бездіяльності відповідного складу правопорушення.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 04.09.2019 у справі №285/1535/15, який на пппідставі ч. 5 ст. 242 КАС України, враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, адміністративне правопорушення - це вчинок, який має форму або дії, або бездіяльності. Проте, щоб вчинок можна було кваліфікувати як адміністративне правопорушення, він повинен мати сукупність юридичних ознак, що визначають склад правопорушення, а саме: об`єктивну сторону, об`єкт, суб`єктивну сторону (внутрішня сторона діяння, елементами якої є вина, мотив і мета) і суб`єкт. Наявність усіх ознак правопорушення є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності. Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності.

Статтею 284 КУпАП регламентовано, що одним з можливих наслідків розгляду і вирішення справи про адміністративне правопорушення є притягнення особи до адміністративної відповідальності шляхом винесення постанови про накладення адміністративного стягнення.

При цьому суд звертає увагу, що винесення постанови про накладення адміністративного стягнення є одним з найсуворіших наслідків вирішення справи про адміністративне правопорушення, оскільки внаслідок накладення стягнення особа зазнає негативних наслідків особистого, майнового чи організаційного характеру, що безумовно призводить до втручання у сферу її особистих прав, свобод та законних інтересів. Внаслідок цього рішення суду про притягнення особи до адміністративної відповідальності має бути достатнім чином обґрунтованим для забезпечення правомірності та пропорційності втручання у сферу особистих прав особи, якого вона зазнає внаслідок накладення на неї стягнення.

З огляду на це притягнення особи до адміністративної відповідальності може бути правомірним результатом розгляду і вирішення справи про адміністративне правопорушення, якщо орган, який ухвалює відповідне рішення, у встановленому законодавством порядку шляхом дослідження належних, допустимих, достовірних, достатніх доказів встановить факт вчинення діяння, яке, відповідно до чинного законодавства, містить ознаки складу адміністративного правопорушення, а також вину особи у вчиненні такого діяння.

Перевіряючи доводи позовної заяви, суд зазначає, що диспозиція ч. 3 ст. 210-1 КУпАП передбачає порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинене в особливий період. Зазначена норма є бланкетною, тобто при її застосуванні необхідно застосовувати законодавчі акти, які визначають, зокрема, правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні.

Однак, в оспорюваній постанові відповідача наявне лише посилання на норму права, зокрема на ч. 10 ст. 1, ч. 11 ст. 38 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу», ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», п. 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів Додаток №2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487, Постанову Кабінету Міністрів України №560 від 16.06.2024», які порушив позивач, із зазначенням того, що ОСОБА_1 відмовився проходити військово-лікарську комісію.

У контексті зазначеного суд акцентує увагу на тому, що ч. 1 ст. 22 Закону №3543-XII, та ч. 10 ст. 1, ч. 11 ст. 38 Закону №2232-ХІІ, а також п.1 Правил №1487 та Постанова Кабінету Міністрів України №560 від 16.06.2024 містять декілька окремих абзаців, які передбачають конкретні обов`язки громадян у сфері мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Однак, у тексті постанови не зазначено який саме обов`язок чи обов`язки, встановлені цими нормативно-правовими актами, не виконано позивачем. Натомість після переліку цих нормативно-правових актів міститься констатування факту, а саме: «відмовився проходити військово-лікарську комісію».

Вказане свідчить про відсутність чіткого формулювання обвинувачення як в тексті протоколу про адміністративне правопорушення, так і в тексті оскаржуваної постанови. Однак, таке формулювання є важливою умовою справедливого та об`єктивного розгляду справи, є необхідним для реалізації права на захист, про що неодноразово наголошував у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини.

Зокрема, у рішенні від 25.07.2000 у справі "Маттоціа проти Італії" Європейський суд зазначив, що "обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення; а також про характер обвинувачення, тобто юридичну кваліфікацію згаданих фактів. Хоча ступінь "детальності" інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту.

Разом з тим, суд враховує, що ч. 1 ст. 22 Закону №3543-XII передбачено обов`язок громадян з?являтись за викликом до ТЦК, надавати в установленому порядку під час мобілізації майно, власниками якого вони є, проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

Однак, суд відзначає, що докази на підтвердження відомостей про вручення позивачу повістки про його виклик для направлення для проходження медичного огляду, прийняття уповноваженою особою рішення та вручення ОСОБА_1 направлення для проходження ВЛК, що є обов`язковою передумовою притягнення його до відповідальності за відмову від проходження медичного огляду, відповідач суду не надав.

Більш того, належних та достовірних у розумінні ст. 73-74 КАС України доказів вручення позивачу такого направлення під особистий підпис та роз`яснення йому вимог законодавства щодо відповідальності громадян за ухилення від військової служби під час мобілізації, у тому числі за ухилення від проходження медичного огляду за направленням районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, як це передбачено абз. 2-3 пункту 74 Порядку №560, відповідач також не надав.

З огляду на це суд наголошує, що протокол та оскаржувана постанова не може бути єдиним та достатнім доказом вчинення правопорушення. Водночас відповідач не надав суду доказів, з яких навіть сторонній спостерігач, має змогу встановити, що позивач за наявності відповідних правових підстав публічно та вголос відмовився від проходження ВЛК і такі дії належить кваліфікувати за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Відповідно до приписів чинного законодавства матеріали справи про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, у цьому випадку повинні містити достатню сукупність належних, допустимих, достовірних доказів, з яких буде вбачатися, що позивач як військовозобов`язаний відмовився проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, докази вручення йому направлення під особистий підпис та роз`яснення йому вимог законодавства щодо відповідальності громадян за ухилення від військової служби під час мобілізації, у тому числі за ухилення від проходження медичного огляду за направленням районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

При цьому, з огляду на презумпцію протиправності рішення суб`єкта владних повноважень, що закріплена у ч. 2 ст. 77 КАС України, обов`язок доведення вчинення особою відповідного правопорушення, а отже і обов`язок доведення правомірності власного рішення, покладається саме на суб`єкта владних повноважень.

Суд враховує, що ухвалою від 29.01.2025 року у відповідача витребувано копії всіх матеріалів, на підставі яких спірною постановою відповідача притягнуто до адміністративної відповідальності, тобто у тому числі й копії документів, які могли б підтвердити обставини та факти, викладені у цій постанові.

Однак, у встановлений судом строк відповідач не надав до суду жодного документа, який стосується суті пред`явлених позовних вимог та притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Натомість з доказів, що містяться у матеріалах справи, неможливо встановити та дійти обґрунтованого висновку про наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого цією статтею.

За цих обставин суд висновує, що в межах цієї справи відповідач не надав доказів на підтвердження правомірності свого рішення, а суд із наявних у справі матеріалів не встановив обставин, які б свідчили про зворотнє.

Суд наголошує, що притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.

Відповідно до статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до частини першої статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Частиною другою статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З наведеної норми слідує, що під час прийняття суб`єктом владних повноважень відповідного рішення таке рішення повинно містити інформацію про докази, які підтверджують викладені в ньому факти. У випадку ж відсутності покликань на певні докази, що підтверджують факт викладеного порушення, суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення.

З огляду на це суд відзначає, що відповідач не виконав обов`язок доказування, який на нього покладено згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України, та відповідно до якої в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається саме на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі, що не виконано відповідачем.

За таких обставин суд висновує, що наявність підстав для притягнення позивача до адміністративної відповідальності та, відповідно, правомірність спірної постанови відповідачем не доведена.

Крім цього, суд враховує, що відповідно до письмових пояснень до протоколу від 16.01.2025, ОСОБА_1 зазначив про те, що не має при собі медичних документів та буде проходити ВЛК за місцем прописки.

Суд наголошує, що зазначені обставини безпідставно не були враховані уповноваженими посадовими особами відповідача, хоча повинні були з огляду на таке.

Згідно з абз. 2-3 п. 3.5 р. 3 Положення про військово-лікарську експертизу у Збройних силах України, затвердженого Наказом Міністерства оборони України №402 від 14.08.2008 року, військовозобов`язаний під час проведення медичного огляду зобов`язаний надати членам ВЛК ТЦК та СП медичну карту амбулаторного хворого за формою № 025/о, затвердженою наказом МОЗ України від 14 лютого 2012 року № 110 «Про затвердження форм первинної облікової документації та Інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я незалежно від форми власності та підпорядкування», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28 квітня 2012 року за № 661/20974 (далі - форма № 025/о), виписки з медичної документації щодо перенесених захворювань, отриманих травм, поранень тощо, якщо така інформація відсутня в ЕСОЗ.

Вказане дозволяє суду стверджувати, що надання медичної документації, яка відсутня в ЕСОЗ, навіть якщо з такої документації не вбачається наявність підстав для виключення особи з військового обліку, є обов`язком самого військовозобов`язаного який направляється на ВЛК. Більш того, такий обов`язок обумовлений необхідністю детального дослідження стану здоров`я військовозобов`язаного з метою прийняття повного та обґрунтованого висновку щодо його придатності/непридатності до військової служби.

Крім цього, відповідач порушив право позивача на захист, відмовивши/проігнорувавши висловлене ним бажання скористатися правничою допомогою під час розгляду справи про адміністративне правопорушення стосовно нього та перебування його адвоката в цей час у приміщенні ТЦК.

З огляду на це суд висновує, що начальник ІНФОРМАЦІЯ_3 полковник ОСОБА_2 під час розгляду справи про адміністративне правопорушення не забезпечив дотримання прав позивача як особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, щодо індивідуалізації відповідальності та реалізації вимог статті 245 КУпАП щодо своєчасного, всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи.

Отже, в межах розгляду цієї справи за результатами перевірки рішення суб`єкта владних повноважень про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП суд встановив необґрунтованість та неправомірність такого рішення.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 08.07.2020 у справі № 463/1352/16-а, у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Аналізуючи всі доводи позовної заяви, колегія суддів також бере до уваги висновок ЄСПЛ, викладений у рішенні у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Відповідно до ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» висновки ЄСПЛ є джерелом права.

Згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до вимог п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Підсумовуючи усе викладене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для визнання спірної постанови протиправною та її скасування із закриттям справи про адміністративне правопорушення.

Отже, позов у цій справі підлягає задоволенню повністю.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно із ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

З матеріалів справи встановлено, що при зверненні до суду з цим позовом позивач поніс судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 605,60 грн.

Зважаючи на результат розгляду справи, витрати в розмірі 605,60 грн підлягають стягненню на користь позивача з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань.

Керуючись ст. 3, 9, 19, 20, 72-77, 139, 241-247, 250, 286 КАС України, суд

В И Р І Ш И В :

Задовольнити повністю адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності.

Скасувати Постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 № 383-24 від 16.01.2025 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності на підставі ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Закрити справу про адміністративне правопорушення щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений ним судовий збір у розмірі 605 (шістсот п?ять) гривень 60 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Повне судове рішення складене та проголошене 10.02.2025 року.

Реквізити учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_4 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 , місце знаходження: АДРЕСА_2 .

Головуюча суддя Сніжана АНАПРІЮК