справа №176/1107/24

провадження №2/176/20/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2025 року Жовтоводський міський суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді         Волчек Н.Ю.,

з участю секретаря судових засідань Коваленко О.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа приватний нотаріус Кам`янського нотаріального округу Дніпропетровської області Кубай Лариса Василівна, про визнання угод недійсними,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати недійсними договори дарування житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 65,7 м2, нежитлового приміщення будинок АДРЕСА_2 , загальною площею 35,1 м2 та квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 44,2 м2, укладені між відповідачами 11 серпня 2023 року, та скасувати відповідні реєстраційні записи про право власності на зазначене нерухоме майно.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 27 липня 2023 року задоволено позовні вимоги та стягнуто заборгованість за договором позики з ОСОБА_2 на його користь у розмірі 365686,00 грн, суму відсотків за користування коштами у розмірі 114496,29 грн та три відсотка річних від простроченої суми боргу у розмірі 25698,22 грн. Вказане рішення набрало законної сили та звернуто до виконання.

Після ухвалення рішення відповідач, з метою уникнення виконання судового рішення, уклав договори дарування спірного майна на користь свого батька – ОСОБА_3 . Вважає, що вказані договори дарування є фіктивним, оскільки укладені між родичами та спрямовані на перехід права власності на нерухоме майно з метою приховання майна від виконання рішення Оболонського районного суду м. Києва від 27 липня 2023 року про стягнення грошових коштів із ОСОБА_2 .

Враховуючи наведене, просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою судді від 06 червня 2024 року відкрито спрощене провадження по справі без виклику сторін. Учасникам справи надіслано копію ухвали про відкриття провадження у справі. Відповідачам, одночасно із ухвалою про відкриття провадження у справі було направлено копію позовної заяви з доданими документами. Відповідачу було встановлено строк для надіслання (надання) до суду відзиву, у відповідності до ст. 178 ЦПК України, на позовну заяву і всіх доказів, що підтверджують заперечення проти позову.

21 червня 2024 року від представника відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 – адвоката Сербіна Б.О. надйшов до суд відзив де останній вважає позовну заяву безпідставною, необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню в силу наступного.

Так, рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 27 липня 2023 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь позивача заборгованість за договором позики у розмірі 365686,00 грн, суму відсотків за користування коштами у розмірі114496,29 грн та три відсотка річних від простроченої суми боргу у розмірі 25698,22 грн. Рішення набрало законної сили 21 жовтня 2023 року, після чого було звернуто позивачем до виконання. Вказує, що про ухвалення рішення ОСОБА_2 дізнався у кінці серпня 2023 року, оскільки рішення було ухвалено у порядку заочного розгляду справи, у його відсутність. Непогодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення. Вказане рішення суду набрало законної сили 21 жовтня 2023 року. Проте, договори дарування, які просить визнати недійсними позивач, були посвідчені 11 серпня 2023 року приватним нотаріусом Кубай Л.В.

Отже, позивачем не підтверджено вимоги належними та допустимими доказам, які б вказували на фіктивність правочину. Крім того, підстави недійсності правочину повинні існувати саме на момент його укладання, усі сумніви та зміна намірів і ставлення до укладеного правочину, що виникли після моменту укладання, не впливають на його дійсність, а можуть слугувати виключно підставами для його розірвання, якщо не передбачено законом для такої правової ситуації.

25 червня 2024 року від позивача ОСОБА_1 надійшла до суду відповідь на відзив, в якій він наполягає на задоволенні позовних вимог. Позивача у відповіді на відзив не погоджується з доводами відповідача, оскільки вважає, що відповідачу було належним чином відомо про судовий процес, а укладення договорів дарування було направлене виключно на ухилення від виконання рішення суду.

Враховуючи, що справа розглядається у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Судом, на підставі досліджених матеріалів справи встановлено такі обставини.

Заочним рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 27 липня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу задоволені. (а.с.11-13)

Вказаним рішенням суду, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 365686,00 грн, суму відсотків за користування коштами у розмірі114496,29 грн та три відсотка річних від простроченої суми боргу у розмірі 25698,22 грн.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 27 липня 2023 року набрало законної сили 21 жовтня 2024 року.

11 серпня 2024 року ОСОБА_2 уклав з ОСОБА_3 договір дарування, зареєстрований в реєстрі за № 582, посвідчений приватним нотаріусом Кам`янського району Дніпропетровської області Кубай Л.В., за яким безоплатно передав у власність ОСОБА_3 будинок АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а.с.42,43)

11 серпня 2024 року ОСОБА_2 уклав з ОСОБА_3 договір дарування, зареєстрований в реєстрі за № 578, посвідчений приватним нотаріусом Кам`янського району Дніпропетровської області Кубай Л.В., за яким безоплатно передав у власність ОСОБА_3 нежитлового приміщення. Будинок АДРЕСА_2 , що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а.с. 45,46.)

11 серпня 2024 року ОСОБА_2 уклав з ОСОБА_3 договір дарування, зареєстрований в реєстрі за № 580, посвідчений приватним нотаріусом Кам`янського району Дніпропетровської області Кубай Л.В., за яким безоплатно передав у власність ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_3 , що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно (зворот. а.с.43, а.с. 44)

На примусовому виконанні у заступника начальника Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіональнтого управління Міністерства юстиції (м Київ) Поліщук В.В. перебуває виконавче провадження № 73425739 щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , відкритого 27 листопада 2023 року на підставі виконавчого листа № 756/5777/23 від 22 листопада 2023 року виданного Оболонським районним судом м. Києва. (а.с.9-10)

Надані сторонами докази свідчать про те, що ОСОБА_2 має зобов`язання перед ОСОБА_1 , які на час розгляду справи не виконані.

У своїх доводах позивач посилається на те, що зазначені договори дарування належного ОСОБА_2 житлового будинку АДРЕСА_1 , нежитлового приміщення будинок АДРЕСА_2 та квартири АДРЕСА_3 своєму батькові ОСОБА_3 є фіктивними, оскільки не направлені на настання реальних наслідків, а укладеніз метою приховання майна, щоб в подальшому уникнути виконання за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів.

Надаючи оцінку таким доводам позивача, суд вважає їх такими, що не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Відповідно до частин першої, третьої та п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Тлумачення статей 16, 203, 215 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці.

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Окрім цього Верховний Суд України здійснив розширювальне тлумачення статті 234 Цивільного кодексу України, кваліфікував договір, укладений з метою уникнути виконання грошового зобов`язання, як фіктивний (постанови Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 у справі № 6-1873цс16, від 23 серпня 2017 року у справі № 306/2952/14-ц, від 9 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц).

При фіктивному правочинові має бути відсутнім намір створити правові наслідки на момент його вчинення, і як наслідок неможливе виникнення будь-яких майнових наслідків (передача майна), оскільки такий правочин не може їх породжувати.

Згідно частини третьої статті 13 Цивільного кодексу України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства за приписами пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України є добросовісність і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення боргу, що набрало законної сили.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Учасник справи, відповідно до положень ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Частиною першою статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини третьої статті 203 Цивільного кодексу України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно з частиною п`ятою статті 203 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У статті 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті203 Цивільного кодексу України, є підставою недійсності правочину.

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, що обумовлювалися цим правочином, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються статтею 234 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 717 Цивільного кодексу України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

За змістом статей 203,717 Цивільного кодексу України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин формально і заздалегідь знаючи, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином.

Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, незалежно від того, в якій формі він вчинений, його нотаріального посвідчення та державної реєстрації.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним.

Ознаками фіктивності договору є: наявність зовнішньої форми правочину, що фіксує удавані наміри сторін; відсутність у сторін дійсного наміру створити наслідки, які зумовлювалися у цьому правочині.

Тобто, має місце лише імітація правочину, а у діях сторін, що імітують правочин, відсутня головна ознака правочину - спрямованість на встановлення, припинення або іншу видозміну цивільних правовідносин.

Підстава недійсності правочину (оспорюваності чи нікчемності) має існувати в момент вчинення правочину.

Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним (фіктивним), повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, діяли умисно, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача.

Згідно з частиною першою статті 76 Цивільного процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Посилання сторони позивача, що вказаний договір був укладений з метою приховання майна від виконання в майбутньому за його рахунок рішення суду та від звернення стягнення на майно в порядку виконання судового рішення не може бути взято до уваги, у зв`язку з наступним.

Судом встановлено, що ОСОБА_3  прийняв у власність подароване йому нерухоме майно, а саме – житловий будинок АДРЕСА_1 , нежитлове приміщення будинок АДРЕСА_2 та квартиру АДРЕСА_3 та зареєстрував у встановленому законом порядку право власності на зазначене нерухоме майно, а відтак вчинив дії щодо встановлення правових наслідків на спірне нерухоме майно.

Суд підкреслює, що договори дарування від 11 серпня 2023 року (а.с.42,44,45) підписані сторонами, учасники вказаного договору досягли згоди з усіх істотних його умов, сторони володіли необхідним обсягом цивільної дієздатності, волевиявлення учасників договору було вільним та відповідало їхній внутрішній волі.

Згідно умов п.12 договору дарування від 11 серпня 2023 року № 582 право власності у Обдарованого на дарунок виникає з моменту його прийняття та державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Обдарований свідчить що він дарунок приймає. Прийняттям дарунку вважатиметься одержання оригіналу цього договору після його нотаріального посвідчення.(а.с.42)

Відповідно до Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_4 зареєстровано право власності на квартиру, на підставі договору дарування № 580 від 11 серпня 2023 року (а.с.14)

Згідно умов п.13 договору дарування від 11 серпня 2023 року № 580 право власності у Обдарованого на дарунок виникає з моменту його прийняття та державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Обдарований свідчить що він дарунок приймає. Прийняттям дарунку вважатиметься одержання оригіналу цього договору після його нотаріального посвідчення. (а.с.44)

Відповідно до Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_4 зареєстровано право власності на будинок, на підставі договору дарування № 582 від 11 серпня 2023 року (а.с.19)

Згідно умов п.12 договору дарування від 11 серпня 2023 року № 578 право власності у Обдарованого на дарунок виникає з моменту його прийняття та державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Обдарований свідчить що він дарунок приймає. Прийняттям дарунку вважатиметься одержання оригіналу цього договору після його нотаріального посвідчення.(а.с.45)

Відповідно до Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_4 зареєстровано право власності на нежитлове приміщення, на підставі договору дарування № 578 від 11 серпня 2023 року (а.с.16).

Отже, право власності за договорами дарування зареєстровано 11 серпня 2023 року за ОСОБА_3 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 130923512107, 1949640212107, 2779711212040 (а.с.43,46).

Суд констатує, що на момент укладення спірного договору, не існувало жодних обтяжень, арештів, інших заборон чи обмежень у використанні та розпорядженні вказаним майном.

Слід також зазначити, що станом на 11 серпня 2023 року (день укладання спірного правочину), судове рішення у справі № 756/5777/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, не набрало законної сили, заходи забезпечення позову не застосувались. Виконавче провадження № 73425739 з приводу виконання виконавчого листа № 756/5777/23 щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суми боргу відкрито 27 листопада 2023 року. (а.с.9-10)

Таким чином, доводи позивача є припущеннями, а відповідно до частини шостої статті 81 Цивільного процесуального кодексу України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

На підставі викладеного, оцінивши наявні у справі докази на предмет їх належності, достовірності та достатності, аналізуючи встановлені у справі обставини, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є недоведеними, оскільки недійсність спірних договорів позивачем недоведена, та такими, що задоволенню не підлягають.

Згідно зі положень ст.141 Цивільного процесуального кодексу України, судові витрати, у разі відмови у задоволенні позовних вимог, покладаються на позивача.

Суд встановив, що позивач є особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується копією довідки до акту огляду МСЕК (а.с.7), та звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Враховуючи наведене, судові витрати, зокрема, судовий збір, потрібно віднести за рахунок держави.

Керуючись статтями 3, 12, 81, 141, 259, 265, 268 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до  ОСОБА_2 ,  ОСОБА_3 , третя особа приватний нотаріус Кам`янського нотаріального округу Дніпропетровської області Кубай Лариса Василівна, про визнання угод недійсними, відмовити.

Судові витрати віднести на рахунок держави.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів до Дніпровського апеляційного суду.

Суддя Жовтоводського міського суду

Дніпропетровської області                                                         Н.Ю. ВОЛЧЕК