ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Єдиний унікальний номер  646/2418/19

Номер провадження 22-ц/818/70/25

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 лютого 2025 року                                                                м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Мальованого Ю.М.,

суддів: Тичкової О.Ю., Яцини В.Б.,

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 04 квітня 2024 року в складі судді Клімової С.В. у справі № 646/2418/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Акціонерного товариства «Страхова компанія «МЕГА-ГАРАНТ», третя особа ОСОБА_3 про відшкодування майнової та моральної шкоди завданої дорожньо-транспортною пригодою,

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2019 року ОСОБА_2 завернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , Акціонерного товариства «Страхова компанія «МЕГА-ГАРАНТ» (далі – АТ «СК «МЕГА-ГАРАНТ»), третя особа - ОСОБА_3 про відшкодування майнової та моральної шкоди завданої дорожньо-транспортною пригодою (далі - ДТП).

Позов, з урахуванням уточнень. мотивовано тим, що 12 вересня 2018 року о 09:15 в м. Харкові по просп. Гагаріна на перехресті з вул. Чугуївська, ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом ВАЗ 21104, державний номерний знак НОМЕР_1 рухався на заборонений сигнал світлофора (червоний), що призвело до зіткнення з належним їй транспортним засобом Volkswagen Tiguan, номерний знак НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3 . В результаті ДТП автомобілі отримали механічні ушкодження, завдано матеріальних збитків.

За фактом дорожньо-транспортної пригоди працівниками поліції складено протокол серії БД № 225433 від 12 вересня 2018 року відносно ОСОБА_1 за ст.124 КУпАП.

Постановою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 23 січня 2019 року провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ст.124 КУпАП було закрито за закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності, у зв`язку з чим страховиком винної особи АТ «СК «МЕГА- ГАРАНТ» відмовлено у виплаті страхового відшкодування.

Відповідно до звіту про оцінку вартості відновлювального ремонту № 59/10/18 від 19 лютого 2019 року, виконаного суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_4 , вартість відновлювального ремонту автомобіля Volkswagen Tiguan державний номерний знак НОМЕР_2 , становить 92 730 грн 81коп.

Вказувала, що збитки в розмірі 14 719,16 грн повинні бути відшкодовані ОСОБА_1 , як винною особою, а також АТ «СК «МЕГА- ГАРАНТ» має виплатити страхове відшкодування в розмірі 78 011,65 грн.

Також, внаслідок ДТП їй спричинено моральну шкоду, розмір якої оцінює в 15000 грн, оскільки в результаті неправомірних дій відповідача було пошкоджене належне їй майно, що призвело до незручності, дискомфорту, вона не могла використовувати автомобіль у повсякденному житті, чим змінено звичайний уклад життя.

Посилаючись на вказані обставини ОСОБА_2 просила стягнути з ОСОБА_1 14 719,16 грн збитків, моральну шкоду в розмірі 15 000 грн та судові витрати, з АТ «СК «МЕГА-ГАРАНТ» - 78 011,65 грн страхового відшкодування.

23 липня 2019 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 подав відзив на позовну заяву, в якому просив позов залишити без задоволення.

Відзив мотивовано відсутністю підстав для відшкодування шкоди, оскільки постановою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 23 січня 2019 року провадження за ст.124 КУпАП закрито за закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності, його вини у вчиненні ДТП не встановлено.

Також вказував, що позивачкою не надано належних та допустимих доказів спричинення їй моральної шкоди, її розмір не обґрунтовано.

27 червня 2019 року засобами поштового зв`язку АТ «СК «МЕГА-ГАРАНТ» подано відзив на позовну заяву, в якому страхова компанія просила позов залишити без задоволення.

Відзив мотивовано тим, що на підставі Договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АМ/4311079 застраховані майнові інтереси, пов`язані з відшкодуванням шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації транспортного засобу ВАЗ 21104, реєстраційний номер НОМЕР_1 . 12 вересня 2018 року в м. Харкові на перехресті вул. Чугуївської та просп. Гагаріна відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого ТЗ, під керуванням ОСОБА_1 , та транспортного засобу Volkswagen Tiguan державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 . Внаслідок ДТП вказані транспортні засоби отримали механічні пошкодження. 04 березня 2019 року на підставі поданих позивачем документів було прийняте рішення щодо відмови у здійсненні страхового відшкодування, оскільки вина володільця застрахованого транспортного засобу ОСОБА_1 у вчинені ДТП 12 вересня 2018 року не була встановлена судовим рішенням.

У разі встановлення вини відповідача, АК «СК «МЕГА-ГАРАНТ» визнає позовні вимоги у розмірі 78 011,65 грн, що відповідає розміру страхового відшкодування з урахуванням безумовної франшизи та зменшення страхового відшкодування на суму ПДВ.

Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 04 квітня 2024 року позов ОСОБА_2 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 14719, 16 грн матеріальної шкоди, 15 000 грн 00 коп. моральної шкоди, 1077 грн 30 коп. судового збору та 5000 грн правової допомоги.

Стягнуто з АК «СК «МЕГА-ГАРАНТ» на користь ОСОБА_2 78 011, 65 грн страхового відшкодування.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що дії ОСОБА_1 не відповідали вимогам п.п. 8.10 та 10.1 Правил дорожнього руху України і з технічної точки зору знаходилися у причинному зв`язку з ДТП, що встановлено висновком експерта, у зв`язку з чим саме на нього покладено обов`язок з відшкодування збитків, спричинених транспортним засобам в ДТП. Оскільки цивільна правова відповідальність власника транспортного засобу ВАЗ 21104, застрахована в АК «СК «МЕГА-ГАРАНТ», з останнього підлягає стягненню страхове відшкодування у розмірі, що становить різницю між вартістю відновлювального ремонту, франшизою та ПДВ.

Також, виходячи з характеру правопорушення, глибини і ступеня моральних страждань позивача, обсягу змін, які відбулись у його житті у зв`язку з пошкодженням належного йому майна, а також з дотриманням вимог розумності і справедливості суд першої інстанції вважав, що позивачці має бути відшкодовано 15 000 грн моральної шкоди.

08 травня 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Литвиненко Анна Сергіївна, на вказане судове рішення подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просив рішення суду першої інстанції у частині вирішення спору за позовними вимогам до нього скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги залишити без задоволення.

Апеляційна скарга мотивована тим, що висновок експерта про невідповідність його дій правилам дорожнього руху та технічну можливість уникнути ДТП є необґрунтованим, оскільки ґрунтується лише на поясненнях і факти, які були надані лише однією стороною по цивільній справі – позивачкою, яка не була учасником ДТП.

Вказував, що він міг здійснити виїзд на перехрестя на дозволяючий сигнал світлофора - зелений, а при завершенні маневру могла відбутися зміна сигналів, що не є порушенням Правил дорожнього руху з його боку. Натомість в такому випадку водієм автомобіля Volkswagen Tiguan реєстраційний номер НОМЕР_3 порушено Правила дорожнього руху, а саме не надано можливості завершити маневр водію ВАЗ-21104, чим спричинено ДТП.

Вказував про відсутність підстав для стягнення з нього матеріальної шкоди, оскільки Позивачем не надано належних доказів (чеку, квитанції, акту виконаних робіт або інших) щодо вартості проведених ремонтних робіт, а тому відсутні підстави вважати, що сума ПДВ становить вказаний позивачем розмір.

Заперечував щодо стягнення моральної шкоди у зв`язку з її недоведеністю.

Також, вимоги про стягнення судових витрат, яка є похідними від позовних вимог а тому відповідно до статті 141 ЦПК України такі витрати повинні бути розподілені між двома Відповідачами.

Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною 3 статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 04 квітня 2024 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на підставі частини 1 статті 369 ЦПК України.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що 12 вересня 2018 року о 09:15 в м. Харкові по пр. Гагаріна на перехресті з вул. Чугуївська, водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом ВАЗ 21104, державний номерний знак НОМЕР_1 рухався на заборонений сигнал світлофора (червоний), що призвело до зіткнення з транспортним засобом Volkswagen Tiguan, номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 (том 1, а.с. 17-18).

Постановою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 23 січня 2019 року провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 за ст. 124 КУпАП закрито за закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності (том 1, а.с. 19).

19 лютого 2019 року суб`єктом оціночної діяльності - ФОП ОСОБА_4 складено звіт про оцінку вартості відновлювального ремонту за яким вартість матеріального збитку, завданого власнику Volkswagen Tiguan, номерний знак НОМЕР_2 становить 92730,81 грн з урахуванням ПДВ на складові частини та кріпильні матеріали (том 1, а. с. 22-36).

АТ «СК «МЕГА-ГАРАНТ» не заперечує, що цивільно-правова відповідальність водія автомобіля ВАЗ 21104, державний номерний знак НОМЕР_1  була застрахована в АТ «СК «МЕГА-ГАРАНТ» та за умови вини ОСОБА_1 суму страхового відшкодування визнає за вирахуванням безумовної франшизи та ПДВ у розмірі 78011, 65 грн (том 1, а.с. 59 - 61).

05 березня 2019 року АТ «СК «МЕГА-ГАРАНТ» повідомлено ОСОБА_2 про відсутність підстав для виплати страхового відшкодування у зв`язку з відсутністю доказів вини ОСОБА_1 у вчиненні ДТП, що мало місце 12 вересня 2018 року (том 1, а.с. 37).

Відповідно до висновку експерта № 15410/16952 від 13 липня 2021 року за результатами проведення судової авто технічної експертизи, складеної Харківським науково-дослідним інститутом судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса, в даній дорожній ситуації водій ОСОБА_1 повинен був діяти згідно з вимогами п.п.8.10 та 10.1 Правил дорожнього руху України. Технічна можливість уникнути ДТП для водія ОСОБА_1 визначалася виконанням ним вимог п.п. 8.10 та 10.1 Правил дорожнього руху України, для чого у нього не було будь-яких перешкод технічного характеру. Дії водія ОСОБА_1 не відповідали вимогам п.п. 8.10 та 10.1 Правил дорожнього руху України і з технічної точки зору знаходилися у причинному зв`язку з ДТП (том 1, а.с. 183-188).

Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Частиною 1 статті 1166 ЦК України встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується у повному обсязі на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини 1 статті 1188 ЦК України).

Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2019 року в справі № 359/2309/17 вказав, що майнова шкода повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду та застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, лише у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком.

Відповідно до частин 1, 2 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Отже, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов`язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.

Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з порушенням.

У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).

Відповідно до пункту 36.2 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства ПДВ. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту.

Ставка ПДВ встановлюється від бази оподаткування у розмірі 20 відсотків (підпункт «а» пункту 193.1 статті 193 Податкового кодексу України).

Тобто вартість ремонту автомобіля з урахуванням ПДВ виплачується страховою компанією або стягується судом після надання документів про такі витрати. Судам у таких випадках слід з`ясовувати наявність двох обставин: 1) фактичне здійснення ремонту автомобіля; 2) чи є надавач послуг з ремонту автомобіля платником ПДВ, а також понесення позивачем витрат зі сплати ПДВ.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 22 грудня 2020 року у справі № 565/1210/19 (провадження № 61-9485св20) та у постанові від 21 грудня 2020 року у справі № 911/286/20.

Відповідно до частини 3 статті 12 та частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина 6 статті 81 ЦПК України).

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Встановивши, що ДТП, в результаті якого пошкоджено автомобілі, сталося з вини ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що власнику Volkswagen Tiguan, номерний знак НОМЕР_2 мають бути відшкодовані збитки, пов`язані з пошкодженням належного їй майна, розмір який відповідачем не спростовано.

Зважаючи, що цивільна правова відповідальність володільця транспортного засобу ВАЗ 21104, державний номерний знак НОМЕР_1 була застрахована в АТ «СК «МЕГА ГАРАНТ», висновки щодо стягнення страхового відшкодування за вирахуванням франшизи та ПДВ зі страховика також є обґрунтованими.

Доводи відповідача, що висновок експерта не є належним доказом по справі, оскільки він складений виключно на поясненнях позивачки є необґрунтованими та спростовуються дослідницької частиною цього висновку. Експертом було надано оцінку поясненням як відповідача, так матеріалам адміністративної справи, відеозапису ДТП та роботи світлофора та цьому перехресті.

Щодо вимог про відшкодування моральної шкоди, то слід зазначити таке.

Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до частини 2 статті 23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.

Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), від 23 листопада 2022 року в справі № 686/13188/21 (провадження № 61-3943св22), від 19 квітня 2023 року в справі № 336/10216/21 (провадження № 61-73св23).

Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21).

Таким чином розмір моральної шкоди не є конкретно визначеною сумою, а визначається судом в кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 вказав, що при визначенні грошової суми компенсації моральної шкоди враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа.

У той же час розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Врахуючи всі чинники та обставини, передбачені положеннями статті 23 ЦК України, а саме: обсяг заподіяної шкоди, глибину, а також тривалість моральних страждань, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення моральної шкоди у заявленому позивачем розмірі 15000 грн, що відповідає засадам справедливості, добросовісності та розумності.

Щодо заперечень відповідача про стягнення витрат на правничу допомогу, то суд виходить з такого.

За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», про що зазначено в частині 4 статті 62 ЦПК України.

Відповідно до пункту 4 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Види адвокатської діяльності визначені у статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, відшкодування витрат, понесених у зв`язку із реалізацією права на судовий захист або у разі подання до особи необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається у такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України)

3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).

Відповідно до частин 1 та 2 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частиною 3 статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас зі змісту частини 4 статті 137 ЦПК України слідує, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини 3 статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 137 ЦПК України).

Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

При цьому для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачкою надано, зокрема: договір про надання правової допомоги від 21 березня 2021 року, укладений між нею та адвокатом Ледединською І.С опис; додаткову угоду до цього договору акт приймання-передачі виконаних послуг від 13 грудня 2021 року; квитанцію від 21 березня 2019 року (том 1, а.с.42-45, 241).

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що, вирішуючи питання про стягнення із ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, понесених ОСОБА_2 під час розгляду справи в суді першої інстанції, судова колегія, оцінивши характер виконаної роботи, виходячи з конкретних обставин справи погоджується з висновками суду першої інстанції про стягнення 5000 грн витрат на правничу допомогу, що відповідає принципам співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, фактично зводиться до переоцінки доказів, яким судом надана належна оцінка.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст.367,368,374,375,381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 04 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повне судове рішення складено 10 лютого 2025 року.

Головуючий                                                Ю.М. Мальований

Судді                                                        О.Ю. Тичкова

        В.Б. Яцина