Номер провадження: 33/813/382/25

Номер справи місцевого суду: 522/14764/24

Головуючий у першій інстанції Коваленко В.М.

Доповідач Комлева О. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.02.2025 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі судді - Комлевої О.С.,

з участю:

секретаря судового засідання Чеботар А.Г.,

адвоката Кузьміна Євгена Олександровича, захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу адвоката Кузьміна Євгена Олександровича, захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 23 грудня 2024 року,-

в с т а н о в и в:

Короткий зміст оскаржуваної постанови суду першої інстанції.

Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 23 грудня 2024 року, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн. без позбавлення права керування транспортними засобами.Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 605,60 грн.

Вимоги наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи, яка її подала.

На вищевказану постанову суду адвокат Кузьмін Є.О., захисник особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 02 січня 2025 року подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову суду скасувати та закрити провадження у справі.

В обґрунтування апеляційної скарги адвокат Кузьмін Є.О. зазначив, що

Вимоги п.2.9 а) ПДР України повинен виконувати водій (особа), що керує механічним транспортним засобом.

При цьому згідно Правил дорожнього руху України механічний транспортний засіб - це транспортний засіб, що приводиться в рух з допомогою двигуна. Цей термін поширюється на трактори, самохідні машини і механізми, а також тролейбуси та транспортні засоби з електродвигуном потужністю понад 3 кВт.

Разом з тим, як вбачається із відповіді від 15 серпня 2024 року, то ОСОБА_1 керував електросамокатом Freego ES-08S V4.6, а відповідно до роздруківки з офіційного сайду компанії «Е-ВІНГС», то потужність двигуна цього електросамокату складає 500 Вт.

Тобто, ОСОБА_1 керував не механічним транспортним засобом, тому і не повинен був виконуваним вимоги розділу 2 ПДР, якими передбачені права та обов`язки водіїв механічних транспортних засобів, зокрема п. 2.9 а) ПДР.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення адвоката Кузьміна Є.О., захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, перевіривши доводи наведені в апеляційній скарзі, апеляційний суд дійшов до наступних висновків.

У відповідності до положень ст. 1 КУпАП, завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Згідно положень ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Згідно з ч.7 ст.294 КУпАП, апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду скарги буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Статтею 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції дотримався вказаних вимог закону та прийняв законне та обґрунтоване рішення.

Так, відповідно до ч.1 ст.130 КУпАП відповідальність за вказане адміністративне правопорушення настає у разі керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передачі керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Пунктом 2.9.а ПДР України встановлено заборону водієві керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відповідно до п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 № 14 слід ураховувати, що відповідальність за ст. 130 КУпАП несуть особи, які керують транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. Стан сп`яніння встановлюють шляхом огляду правопорушника, який проводять згідно з Інструкцією про порядок направлення громадян для огляду на стан сп`яніння в заклади охорони здоров`я та проведення огляду з використанням технічних засобів.

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 110043 складеного 10 серпня 2024 року, 10 серпня 2024 року о 00 год. 05 хв. ОСОБА_1 за адресою вул. Генуезька, 5/2, в м. Одесі, керував електросамокатом, в стані алкогольного сп`яніння. Огляд проводився зі згоди водія у встановленому законом порядку на місці зупинки за допомогою алкотестера Драгер. Результат позитивний, кількісний показник 0.45 проміле, чим порушив п.2.9а Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 22.03.2001 р.

Дії ОСОБА_1 кваліфіковано як порушення п.2.9 а Правил дорожнього руху за що передбачена відповідальність за ч.1 ст.130 КУпАП.

Вина ОСОБА_1 у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП підтверджується наступними доказами:

- даними протоколу про адміністративні правопорушення серії ЕПР1 № 110043 від 10 серпня 2024 року (а.с.1);

- довідками інформаційного порталу Національної поліції про те, що ОСОБА_1 не отримував посвідчення водія та до адміністративної відповідальності за ст. 130 КУпАП протягом року не притягувався (а.с. 2-3);

- роздруківкою з приладу Драгер Alcotest 7510 від 10 серпня 2024 року з результатом тесту 0,45 проміле (а.с. 1 зворот);

- відеозаписом з місця події (а.с. 4).

Аналіз досліджених під час судового розгляду судом першої інстанції та перевірених апеляційним судом доказів в своїй сукупності, поза розумним сумнівом дає підстави зробити висновок про доведеність вини ОСОБА_1 встановленою постановою Приморського районного суду м. Одеси від 23 грудня 2024 рокута порушення ним вимог п. 2.9а ПДР України, тобто вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП.

Зазначені докази, які були повторно досліджені в ході апеляційного розгляду, узгоджуються між собою, є належними, допустимими та повністю підтверджують вину ОСОБА_1 у вчиненні ним адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП.

Доводи апеляційної скарги адвоката Кузьміна Є.О., захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 з приводу того, що ОСОБА_1 керував не механічним транспортним засобом, тому і не повинен був виконуваним вимоги розділу 2 ПДР, якими передбачені права та обов`язки водіїв механічних транспортних засобів, зокрема п. 2.9 а) ПДР, апеляційний суд вважає необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до положень ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» водій, серед іншого, зобов`язаний не допускати випадків керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також не передавати керування транспортним засобом особі, яка перебуває в такому стані або під впливом таких препаратів.

Згідно пункту 1.10 ПДР України, транспортний засіб - пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів.

У постанові Верховного Суду у справі № 127/5920/22 від 15.03.2023 вказано, що використання електросамоката чи іншого подібного засобу (моноколеса, сегвея тощо) для переміщення особи як учасника дорожнього руху є джерелом підвищеної небезпеки в розумінні ст. 1187 ЦК України, якщо в конкретному випадку такий засіб приводився в рух за допомогою встановленого на ньому електричного двигуна; для кваліфікації діяльності, пов`язаної з таким використанням електричного самоката, характеристика електросамоката як механічного транспортного засобу з урахуванням потужності електродвигуна, встановленого на ньому, значення не має.

Окрім того, відповідно до Закону України № 2956-IX «Про деякі питання використання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та внесення змін до деяких законів України щодо подолання паливної залежності і розвитку електрозарядної інфраструктури та електричних транспортних засобів» від 24.02.2023 низькошвидкісний легкий електричний транспортний засіб - колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома), системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, із двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість, що є меншою або дорівнює 50 кілометрів на годину та більшою за 10 кілометрів на годину, та споряджену масу не більше ніж 600 кілограмів.

Відповідно до Закону України «Про автомобільний транспорт» № 2344-III від 5 квітня 2001 року (із внесеними змінами), визначено, що легкий персональний електричний транспортний засіб - колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) із потужністю у діапазоні до 1000 Вт, системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, з одним, двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість у діапазоні до 25 кілометрів на годину;

Тобто, вказаний електросамокат відповідно до діючого законодавства України є легким персональним електричним транспортним засобом.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 р., яке з урахуванням положень статей 8, 9 Конституції України, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства, зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує транспортним засобом, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання транспортних засобів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти транспортними засобами та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі держави.

Отже, в апеляційній скарзі не наведено належних і достатніх підстав для спростування висновків суду першої інстанції, не було здобуто таких доказів і при проведенні апеляційного розгляду.

Позиція апелянта, яку він висловив в апеляційній скарзі щодо невизнання своєї вини розцінюється апеляційним судом як спосіб самозахисту та уникнення від відповідальності за вчинене правопорушення.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, а постанова районного суду, в свою чергу, є законною та обґрунтованою, у зв`язку із чим відсутні підстави для її скасування або зміни.

Отже, апеляційний суд вважає, що судове рішення ґрунтується на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

Підстав для скасування постанови суду першої інстанції апеляційний суд не вбачає.

Зважаючи на викладене, постанова суду щодо доведеності вини, кваліфікації дій, накладеного стягнення - є законною та обґрунтованою, і підстав для її скасування не має, тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу адвоката Кузьміна Євгена Олександровича, захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Постанову Приморського районного суду м. Одеси від 23 грудня 2024 року - залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню в касаційному порядку на підлягає.

Повний текст постанови складено 07 лютого 2025 року.

Суддя Одеського апеляційного суду О.С. Комлева