У х в а л а

31 січня 2025 року

м. Київ

Справа № 759/12597/23

Провадження № 61-14086ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. - розглянув питання щодо відкриття касаційного провадження

за касаційною скаргою ОСОБА_1 (далі - позивач), інтереси якого представляє адвокат Якименко Микола Миколайович (далі - адвокат),

на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 30 травня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 вересня 2024 року

у справі за позовом позивача до ОСОБА_2 (далі - колишня дружина), ОСОБА_3 (далі - набувачка) за участю Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в м. Києві (Філія ГСЦ МВС) Територіального сервісного центру № 8043 як третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, про визнання договору відчуження автомобіля недійсним і поділ спільного майна подружжя та

в с т а н о в и в:

1. У липні 2023 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив:

- визнати недійсним договір відчуження транспортного засобу «КІА RIO», номер шасі VIN НОМЕР_1 (далі - транспортний засіб);

- скасувати державну реєстрацію права власності на транспортний засіб;

- повернути транспортний засіб у власність колишньої дружини;

- у порядку поділу майна подружжя визнати за позивачем та колишньою дружиною право власності на транспортний засіб - по 1/2 частині за кожним.

2. 30 травня 2024 року Святошинський районний суд міста Києва ухвалив рішення, згідно з яким відмовив у задоволенні позову.

3. 19 вересня 2024 року Київський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою апеляційну скаргу адвоката в інтересах позивача залишив без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

4. 21 жовтня 2024 року адвокат в інтересах позивача сформував у системі «Електронний суд» касаційну скаргу (вх. № 33457/0/220-24 від 22 жовтня 2024 року), у якій просив скасувати зазначені судові рішення й ухвалити нове - про задоволення позову. Обґрунтував так:

- справа має виняткове значення для позивача, оскільки навіть половина вартості транспортного засобу у розмірі 142 435,00 грн є значною для позивача;

- дискримінація за ціною позову порушує конституційне право на рівний доступ до правосуддя, яке забезпечується не лише відкриттям провадження у справі, але й судовими процедурами;

- касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, зокрема, щодо визнання недобросовісною особи, яка знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той із подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя;

- позивач позбавлений можливості спростувати обставини, які встановили суди у справі № 759/12597/23 (про відсутність доказів, хто саме розпорядився коштами від продажу спірного транспортного засобу, і того, що ці кошти витратили не в інтересах сім`ї), під час розгляду справи № 759/21858/24 за позовом позивача до колишньої дружини про стягнення компенсації 142 435,00 грн вартості 1/2 частини транспортного засобу;

- апеляційний суд не врахував висновки, сформульовані у постановах:

(1) Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2023 року у справі № 752/6019/21, про те, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їхню юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, які суд взяв до уваги, задовольняючи грошові й інші майнові вимоги; встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовані вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має мотивувати його дії та врахувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях; належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити у сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити аргументи - це процесуальний обов`язок суду;

(2) Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 5 жовтня 2020 року у справі № 607/2905/18, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17, від 3 травня 2018 року у справі № 404/251/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 5 грудня 2018 року у справі № №346/5603/17, про те, що за змістом пункту 6 частини другої статті 356, частин першої - третьої статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з доведених нею поважних причин; у разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і на засіданні апеляційного суду; вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подали до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен урахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо обов`язку особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи; про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їхньому прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати висновок в ухвалі під час обговорення заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні;

(3) Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17, від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18, від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц, про те, що добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідних правовідносин; укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише тоді, коли суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той із подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя; добросовісність насамперед характеризує поведінку кінцевої набувачки, яка за обставин, про які відомо суду, очевидно, могла або не могла дізнатися про факти, які становлять предмет доказування;

(4) Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18, від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 липня 2019 року у справі № 438/462/14-ц, від 10 червня 2020 року у справі № 454/2786/17-ц, від 1 березня 2021 року у справі № 753/10236/14-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 серпня 2019 року у справі № 646/6271/16-ц, від 1 квітня 2020 року у справі № 320/1897/14-ц, про те, що пред`явлення стороною договору або іншою (зацікавленою) особою позову про визнання недійсним договору є ефективним способом захисту порушеного права у разі, якщо такий позов заявлений з метою повернення одному з подружжя, чиї права порушили, майнових прав та/або частки в спільному майні подружжя, у тому числі шляхом визнання прав на частку, та/або одночасного виділення частки в порядку поділу майна подружжя або встановлення порядку користування цим майном тощо; за такою вимого слід оцінювати добросовісність, насамперед, набувача за відповідним договором;

(5) Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2024 року у справі № 2-814/10, про те, що перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції відповідає принципу інстанційності судової системи та забезпечує виконання головного завдання «арреllatio» - дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист; ця гарантія полягає у тому, що другий розгляд дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути під час першого;

- апеляційний суд неналежно дослідив й оцінив зібрані докази, не встановив обставини, які мають значення для правильного вирішення справи. Позивач подав до апеляційного суду клопотання про дослідження доказів, у якому просив відтворити технічний запис засідання від 29 травня 2024 року у цій справі в суді першої інстанції, під час якого колишня дружина та набувачка надали завідомо неправдиву інформацію. Крім того, просив долучити певні докази;

- у постанові апеляційного суду немає мотивів прийняття та дослідження нових доказів та/або відмови в їхньому прийнятті;

- суди належно не перевірили доводи позивача про недобросовісність набувачки, яка знала про те, що транспортний засіб є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, який колишня дружина відчужила без згоди позивача;

- колишня дружина подала відзив на позовну заяву з пропуском строку за відсутності поважних причин. Тому суд першої інстанції мав залишити той відзив без розгляду. Суди обох інстанцій не відреагували на заперечення позивача щодо прийняття відзиву колишньої дружини;

- суд першої інстанції мотивував відмову у задоволенні позову тим, що у матеріалах справи відсутні докази того, хто саме розпорядився коштами від продажу транспортного засобу. Крім того, вказав, що відсутні докази того, що кошти від продажу транспортного засобу були витрачені сторонами не в інтересах сім`ї. Апеляційний суд змінив мотиви суду першої інстанції, залишивши без змін рішення останнього: вказав, що ненадання згоди позивачем на продаж транспортного засобу є недостатньою підставою для визнання договору купівлі-продажу недійсним; оцінка виконання зобов`язань сторонами договору не впливає на вирішення питання щодо наявності підстав для визнання договору недійсним.

5. 18 листопада 2024 рокуВерховний Суд у складі судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою залишив касаційну скаргу без руху та встановив для усунення недоліків останньої десятиденний строк із дня вручення тієї ухвали. Позивач мав надати: інформацію про номери засобів зв`язку; відомості про дату отримання копії постанови апеляційного суду з доказами на підтвердження цієї дати; докази надсилання копії касаційної скарги з усіма додатками набувачці; документ про сплату 7 035,52 грн судового збору і докази надсилання цього документа іншим учасникам справи.

6. 9 грудня 2024 року адвокат в інтересах позивача сформував у системі «Електронний суд» заяву про усунення недоліків (вх. № 38435/0/220-24 від 9 грудня 2024 року), у якій він надав інформацію про номери засобів зв`язку позивача, зазначив дату отримання копії постанови апеляційного суду (23 вересня 2024 року), що підтверджує картка руху документа. До заяви додав: платіжну інструкцію № Н9ВК-Т418-ВХКК-3152 від 5 грудня 2024 року про сплату 7 035,52 грн судового збору; квитанції № 2222724 і № 2222723 від 9 грудня 2024 року про доставку документів (заяви про усунення недоліків з додатками) до зареєстрованих електронних кабінетів колишньої дружини та Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в м. Києві (Філія ГСЦ МВС); описи вкладення у цінні листи, фіскальні чеки та накладні 0100199210976 і 0100199233038 від 9 грудня 2024 року про надсилання набувачці копій касаційної скарги та заяви про усунення недоліків з додатками.

7. Одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження) (частина перша статті 394 ЦПК України).

8. Верховний Суд вважає, що є підстави для відкриття касаційного провадження. Незважаючи на те, що справа є малозначною, позивач стверджує, що позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскарженими судовими рішеннями (щодо ймовірності розпорядження позивачем частиною коштів від продажу транспортного засобу або витрачання цих коштів в інтересах сім`ї) під час розгляду іншої справи - № 759/12597/23 - за позовом позивача до колишньої дружини про стягнення компенсації 1/2 частини вартості транспортного засобу. Цей аргумент потребує перевірки. Крім того, позивач належно не обґрунтував, чому його касаційна скарга стосується питання права, що може мати фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, і не підтвердив належними доказами, що справа має для нього виняткове значення. Касаційна скарга подана з дотриманням вимог статті 392 ЦПК України. У цій скарзі є доводи, які потребують перевірки, щодо передбачених пунктами 1 і 4 частини другої статті 389 ЦПК України підстав для касаційного оскарження.

9. Керуючись статтями 260, 261, 389, 394, 395 ЦПК України, Верховний Суд

у х в а л и в :

1. Відкрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 30 травня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 вересня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 за участю Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в м. Києві (Філія ГСЦ МВС) Територіального сервісного центру № 8043 як третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, про визнання договору відчуження автомобіля недійсним і поділ спільного майна подружжя.

2. Витребувати зі Святошинського районного суду міста Києва цивільну справу № 759/12597/23.

3. Роз`яснити учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу, який за формою і змістом має відповідати вимогам статті 395 ЦПК України, впродовж десяти днів із дня отримання цієї ухвали.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Судді Д. А. Гудима

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко