Справа №  2-а-353/11

П О С Т А Н О В А                            

ІмЕНЕм  україни

 09.08.2011   року  Миколаївський районний суд Львівської області в складі: головуючого –судді Бачун  О.  І. , при секретарі  Паньків В.І. , розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві  адміністративну справу за позовом  ОСОБА_1  до  Управління пенсійного фонду України у Миколаївському  районі  Львівської області  про  стягнення заборгованості  по виплаті   щомісячної державної соціальної допомоги як „дитині війни” ,

в с т а н о в и в :

     Позивач звернувся в суд з позовом до відповідача про визнання неправомірною відмови відповідача щодо підвищення їй пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком як дитині війни відповідно до ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, та зобов’язання  нарахувати та виплатити  їй підвищення до пенсії  відповідно до ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”за період з січня 2011 року до 01 липня 2011 року.  

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що згідно ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”дітям війни, до яких він відноситься, з 01.01.2006 р. пенсії підвищуються на 30% від мінімальної пенсії за віком. Незважаючи на те, що Законом України “Про державний бюджет України на 2007 рік”призупинено дію ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007 р. визнано неконституційними вказані положення Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”. Виклад ст.6 у новій редакції Законом України “Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”  визнано неконституційним згідно Рішення Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008 р. Відповідно до ч.2 ст.3 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами. У зв’язку з цим відповідач незаконно не виплачував йому за період з 11.01.2011 р. по 01.07.2011 р. підвищення до пенсії не в повному розмірі.   

Позивач ОСОБА_1  в судовому засіданні позовні вимоги підтримала  в повному обсязі, дала аналогічні викладеним у позовній заяві пояснення, просить даний позов задовольнити.

Представник відповідача Управління Пенсійного фонду України у Миколаївському районі Львівської області не погоджується з доводами позивача викладеними в позовній заяві та з підстав зазначених у запереченні на адміністративний позов, просить в позові відмовити в повному обсязі, оскільки відсутній механізм реалізації положень ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”. Законодавством України не визначено поняття “мінімальна пенсія за віком”як розрахункової величини для підвищення пенсії, так як ст.28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” передбачає, що мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; ч.3 вказаної статті зазначає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений на рівні прожиткового мінімуму, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених  згідно з цим Законом. У 2008 році п.41 розд.ІІ Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”ст.6 Закону викладено в новій редакції, згідно якої дітям війни  виплачується підвищення до пенсії у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни, що складало 10% прожиткового мінімуму осіб, які втратили працездатність. Дана доплата виплачувалась позивачу у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає до  часткового задоволення в межах шестимісячного строку звернення до суду, виходячи з наступних підстав.   

Встановлено, що між сторонами виник спір щодо захисту порушеного права на отримання підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”. Позивач є пенсіонером, народився ІНФОРМАЦІЯ_1. Вона відповідно до вимог ст.1 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, який набрав чинності з 01.01.2006р., набув статусу “дитина війни”, тому згідно ст.6 вказаного Закону має право на підвищення пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком.

Судом встановлено, що всупереч Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, який набрав чинності з 01.01.2006р та чинний на даний час, Управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївському районі Львівської області оспорювана позивачем надбавка в період з 11.01.2011р. по 18 червня 2011 р. включно, виплачувалась у меншому, ніж передбачено Законом № 2195-УІ розмірі, тому позов в частині виплати суми за вказаний період підлягає задоволенню.   

Законом України “Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік"”встановлено,  що у 2011 році норми і положення статей статті  6  Закону  України  "Про соціальний захист  дітей  війни" застосовуються  у порядку  та  розмірах,  встановлених  Кабінетом  Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету  Пенсійного  фонду України на 2011 рік". Тому вимоги позивача слід задовольнити за період з 11.01.2011 р. по 18.06.2011 р. включно.

Керуючись  ст.ст. 55, 124 Конституції України, ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, ст.ст. 99, 100, 158-163, 183-2 КАС України  , суд, –

п о с т а н о в и в :

Позов задовольнити частково.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у Миколаївському районі Львівської області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 щомісячного підвищення до пенсії в розмірі  30% мінімальної пенсії за віком з а період з 11.01.2011  р. по 18.06.2011 р. включно,  на підставі ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”з урахуванням  проведених виплат як дитині війни.

  Постанову  можна оскаржити до Львівського апеляційного адміністративного суду протягом 10 днів з дня проголошення через районний суд.  

Суддя:                                                                                                                             Бачун  О.  І.