ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2025 рокуЛьвівСправа № 460/10293/24 пров. № А/857/28696/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді                    Кузьмича С. М.,

суддів                                        Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2024 року (ухвалене головуючим суддею Зозуля Д.П. у м. Рівне) у справі № 460/10293/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій,

                                                         ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду із адміністративним позовом до відповідача в якому просила:

визнати протиправною бездіяльність щодо не нарахування та виплати підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення:

зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити доплату до пенсії в розмірі двох прожиткових мінімумів, для працездатний осіб, встановлених на 01 січня відповідного року згідно з статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 15.07.2024.

В обґрунтування позовних вимог вказувала на те, що відповідач повинен проводити виплату щомісячної доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, передбаченої статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильської катастрофи», проте не нараховує та не виплачує такі суми.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 07.10.2024 адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 з 15.07.2024 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, в розмірі визначеному статтею 39 Закону України від 28.02.1991 №769-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити ОСОБА_1 з 15.07.202  нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення в розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, встановленим на 1 січня календарного року, з урахуванням раніше виплачених сум.

Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, позивач має право на щомісячне підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 1 січня відповідного календарного року.

Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.

З матеріалів справи слідує, що позивач є постраждалою особою внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія ), отримує пенсію, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області та не працює; проживає в населеному пункті, який відповідно до переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.

Вважаючи протиправною бездіяльність органу Пенсійного фонду України щодо не нарахування та невиплати доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, згідно з статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у розмірі двох прожиткових мінімумів, для працездатний осіб, встановлених на 01 січня відповідного року, позивач звернулася до суду з відповідними позовними вимогами.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені Законом України від 28.02.1991 року №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-XII).

За приписами ст. 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, чинній до 01.01.2015 передбачалось, що громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:

у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;

у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;

у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.

28.12.2014 року прийнято Закон України від 28.12.2014 №76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» (далі - Закон №76-VIII), який набрав чинності 01.01.2015, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону № 796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.

Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України(є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ є неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Отже, з 17.07.2018 року відновила дію редакція статті 39 Закону № 796-ХІІ, яка була чинною до 01.01.2015 року.

Таким чином, враховуючи Рішенням Конституційного Суду України №6-р/2018 від 17.07.2018 відновлено дію статті 39 Закону №796-ХІІ у редакції, що діяла до 01.01.2015 року, суд дійшов висновку, що позивач має право на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-ХІІ.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у зразковій справі № 240/4937/18, а тому відповідно до ст. 291 КАС суд має враховувати правові висновки Верховного Суду викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Відтак, враховуючи те, що Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 пп. 7 п.4 розділу І Закону № 76-VІІІ визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), колегія суддів дійшла висновку про те, що саме з 17.07.2018 відновлено дію ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції, що діяла до 01.01.2015 в частині, яка не змінена Законом № 987-VIII.

Враховуючи наведене вище, ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 17.07.2018 має такий зміст:

«Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення

Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:

у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;

у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;

у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати".

В іншій частині ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» діє у редакції Закону № 987-VIII від 04.02.2016.

Як згадувалось вище з матеріалів справи та встановлено судом, позивач є непрацюючим пенсіонером та проживає в населеному пункті, яке віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.

З урахуванням встановлених обставин справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідно до Рішення №6-р/2018 та статті 39 Закону №796-XII позивач має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, як встановлено статтею 39 цього Закону.

Водночас, вирішуючи питання про належний до виплати розмір вказаної доплати, апеляційний суд керується таким.

06.12.2016 року був прийнятий Закон України №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 1774-VIII), що набрав чинності 01.01.2017.

Пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій (зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 19.12.2019 року №410-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо запобігання і протидії політичній корупції»).

До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017 року (зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 15.05.2018 року № 2415-VIII «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав»).

Згідно з пунктом 9 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Як свідчить зміст Закону №1774-VIII, ним була змінена розрахункова величина з мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум, яка стала застосовуватися для обчислення всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата, а також для обчислення інших платежів та санкцій, та внесені такі зміни до низки законів України, зокрема, але не виключно, в Земельний кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Кримінальний процесуальний кодекс України, Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу», Закон України «Про підвищення престижності шахтарської праці», Закон України «Про Державний земельний кадастр», Закон України «Про судовий збір», Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», Закон України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до наведених вище положень Закону № 1774-VIII законодавець, по-перше, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат як розрахункову величину мінімальну заробітну плату; по-друге, чітко передбачив, що для визначення таких виплат застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений на 1 січня відповідного календарного року.

Законом № 1774-VIII зміни такого змісту в статтю 39 Закону № 796-ХІІ (в редакції, яка діяла до 01.01.2015 року) внесені не були, оскільки цю статтю в зазначеній редакції на дату прийняття Закону № 1774-VIII було виключено Законом № 76-VIII (що було визнано неконституційним Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 року №6-р/2018).

Відтак з набранням чинності Законом № 1774-VIII мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина, зокрема, для обрахунку підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, право на яке у таких осіб виникло на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, що діяла до 01.01.2015 року). Закон № 1774-VIII прийнятий у часі пізніше від Закону № 796-ХІІ, а тому повинна застосовуватися визначена ним розрахункова величина - прожитковий мінімум для працездатних осіб.

Таким чином, позивач має право на щомісячне підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, яка проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 1 січня відповідного календарного року.

Такий висновок не суперечить положенням статті 71 Закону № 796-ХІІ, згідно з якими дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону, оскільки положення пункту 3 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 1774-VІІІ визначають нову розрахункову величину, яка підлягає застосуванню під час реалізації положень, зокрема статті 39 Закону № 796-ХІІ, тобто правовий наслідок призупинення дії правової норми при цьому не настає.

Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.04.2024 у справі №240/19227/21 зробила висновок, що норма пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIIІ (в частині інших виплат, щодо яких не застосовується мінімальна заробітна плата як розрахункова величина) поширюється на підвищення (доплату) до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, а відтак розмір підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, яка діяла до 01.01.2015) встановлюється із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня відповідного календарного року, а не мінімальної заробітної плати.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

                                                       ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2024 року у справі № 460/10293/24 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої  статті 328 КАС України.

Головуючий суддя С. М. Кузьмич

судді Л. Я. Гудим

В. Я. Качмар