Справа № 22 – 788 \11 Головуючий у 1 інстанції Соловйов О. Л.
Категорія 32 Доповідач Кучерява В. Ф.
Ухвала
Іменем України
24 травня 2011 року. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області у складі:
Головуючого Песоцької Л. І
Суддів Кучерявої В. Ф. Ткаченко Т. Б
При секретарі Сінгур Н. В.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Маріуполі справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства „Донецька залізниця”
( далі ДП „Донецька залізниця”) про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричиненої травмою на виробництві за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 30 грудня 2010 року та на додаткове рішення того ж суду від 15 квітня 2011 року
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 30 грудня 2010 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ДП „Донецька залізниця” про відшкодування матеріальної шкоди, спричиненої травмою на виробництві – відмовлено.
Додатковим рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 15 квітня 2011 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ДП „Донецька залізниця” про відшкодування моральної шкоди - відмовлено.
З рішеннями суду не згодний ОСОБА_1, який просить їх скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги. Посилається на те, що висновки суду не відповідають обставинам справи, що він має право на відшкодування йому матеріальної шкоди за весь час після отримання виробничої травми, оскільки у 1972 році йому було визначено 30% втрати працездатності, які на його думку, збереглись до цього часу, та має право на відшкодування моральної шкоди, оскільки було пошкоджено його здоров’я і він морально страждав.
Заслухавши суддю – доповідача, пояснення апелянта та його представника, які просили задовольнити апеляційну скаргу, заперечення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 14.08.1968 року, знаходячись у трудових відносинах з відповідачем та виконуючи виробниче завдання позивач отримав травму. Щодо даного нещасного випадку було складено акт за формою Н-1 про нещасний випадок на виробництві № 4 від 14.08.1968 року, згідно якого нещасний випадок з позивачем стався через неправильну організацію праці при роботі на стовпах ( а.с. 4-5). Відповідно довідки ЛТЕК серії 58 № 172384 позивачу визначена 2 група інвалідності з 16.12.1968 року , а згідно довідки ЛТЕК від 27.06. 1969 року визнано інвалідом 3 групи, з 1 серпня 1972 року позивача визнано працездатним ( а.с. 82-86) 03.05.2007 року згідно довідки МСЕК серії ДОН -04 № 073721 позивачу встановлено 3 групу інвалідності та 30% втрати професійної працездатності з 25.04.2007 року (а.с.64 ) 24 травня 2007 року відділенням Фонду соціального страхування у м. Маріуполі винесено постанову про призначення страхових виплат потерпілому на виробництві ОСОБА_1 ( а.с. 31-33, 63)
Оскільки нещасний випадок на виробництві з позивачем стався у 1968 році, питання відшкодування шкоди, заподіяної особі ушкодженням здоров’я на виробництві регулювалися Правилами відшкодування підприємствами, установами та організаціями шкоди, заподіяної робітникам та службовцям каліцтвом або іншим пошкодженням здоров’я, пов’язаним з їх роботою , затверджених постановою Держкомітету Ради Міністрів СРСР з питань праці та заробітної плати та президії ВЦСПС від 22 грудня 1961 року № 483/25 із змінами та доповненнями від 3 вересня 1963 року, 28 серпня 1968 року
( далі Правил), згідно п. 9 яких право на відшкодування шкоди мають працівники та службовці, які втратили повністю або частково працездатність внаслідок каліцтва або пошкодження здоров’я, пов’язаних з їх роботою, незалежно від встановлення їм групи інвалідності.
Виплата сум у відшкодування шкоди потерпілим проводиться протягом строку, на який медико - трудовою експертною комісією визнана у них втрата працездатності, пов’язана з каліцтвом або іншим пошкодженням здоров’я.
Згідно абз. 1 п. 11 Правил розмір відшкодування шкоди визначається також в залежності від ступеня втрати працівником професійної працездатності і у відповідних випадках загальної працездатності.
Положення щодо встановлення втрати працездатності передбачено п.п. 7 та 19 Правил відшкодування підприємствами, установами , організаціями шкоди, заподіяної робітникам та службовцям каліцтвом або іншим пошкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням ними трудових обов’язків , затверджених постановою ради Міністрів СРСР 3 липня 1984 року № 690 з наступними змінами ( далі Правил від 3 липня 1984 року № 690), також п.п. 4,5, 9 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням ним трудових обов’язків, затверджених постановою КМУ 23 червня 1994 року № 472 ( далі Правил від 23 червня 1994 року № 472)
Тобто, без встановлення проценту втрати працездатності неможливо вирішувати питання про відшкодування шкоди у випадку ушкодження здоров’я та каліцтва.
Ступінь втрати професійної працездатності позивачу у зв’язку із травмою було визначено 03.05.2007 року і відповідно висновку МСЕК вона складає 30%. ( а.с. 64)
Згідно висновку судової медичної експертизи № 614 від 06.09.2010 року, експертиза не може встановити ступінь втрати професійної працездатності позивача за період з 28.07.1973 року по 03.05.2007 року.( а.с. 129-133 )
Із наданих суду документів вбачається, що 28 липня 1972 року позивачу було визначено втрату професійної працездатності 40% строком на рік. ( а.с. 63) Позивач не надав суду доказів, що після 1972 року він звертався у МСЕК та йому встановлювався процент втрати працездатності за період після 28 липня 1973 року по 03.05 2007 року
Із пояснень позивача, наданих суду апеляційної інстанції, вбачається ,що позивач після 1972 року у МСЕК не звертався, до відповідача з заявами про відшкодування шкоди також не звертався і відповідач ніколи нічого йому не платив.
Посилання на те, що з 1972 року позивачу було постійно встановлено 30% втрати працездатності спростовується випискою із акту огляду ЛТЕК від 28 липня 1972 року , з якої вбачається, що строк повторного огляду встановлено 28 липня 1973 року
Відповідно до п.21, 22 Правил, з заявою про відшкодування шкоди працівник повинен звернутись до керівника підприємства, організації, установи.
До заяви потерпілий повинен надати висновок ЛТЕК про ступінь втрати працездатності, копію пенсійного посвідчення, або інший документ про розмір пенсії, призначеної у зв’язку з пошкодженням здоров’я , висновок про потребу у додаткових видах допомоги.
Для продовження періодичних платежів у відшкодування шкоди потерпілий надає висновок ЛТЕК про ступінь втрати працездатності та документ про розмір призначеної пенсії.
Такі положення передбачені п.п. 26,27 Інструкції про порядок застосування Правил від 3 липня 1984року № 690 та п.п. 33,34 Правил від 23 червня 2004 року № 472
Таким чином , сам факт отримання ушкодження здоров’я, без звернення потерпілого, не є для адміністрації підприємства, установи, організації підставою для нарахування сум у відшкодування шкоди.
Як вбачається з матеріалів справи, після отримання травми, позивачу було нараховано пенсію у зв’язку із травмою, у розмірі, що перевищував розмір відшкодування, тому підстав для нарахування відшкодування шкоди на той час не було.( а.с. 56, 62,63 , 48)
Травму позивач отримав в 1968 році і діючими на той час Правилами не було передбачено відшкодування моральної шкоди. Вперше було передбачено відшкодування моральної шкоди Законом України „Про охорону праці” ,який набрав чинності 14.10.1992 року.
Відповідно до п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31. 03.1995 року „Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” – на правовідносини, які виникли до набрання чинності відповідним законодавчим актом про відшкодування моральної шкоди, обов’язок по її відшкодуванню не поширюється, в тому числі й на ті випадки, коли позивач після набрання чинності цим актом ще зазнає моральних чи фізичних страждань від раніше вчинених неправомірних дій.
Крім того, з матеріалів справи, пояснень сторін та наданих доказів не вбачається вини відповідача у тому, що після зняття групи інвалідності, позивач не отримував відшкодування шкоди.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду та додаткове рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.
Керуючись ст. 303,307,308 ЦПК України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
Апеляційні скарги ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 30 грудня 2010 року та додаткове рішення цього ж суду від 15 квітня 2011 року залишити без зміни.
Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.
Судді: