Справа № 199/1468/25

(2-з/199/36/25)

УХВАЛА

                                                       ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.02.2025 року         Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська

Суддя Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська Авраменко А.М., ознайомившись із матеріалами заяви ОСОБА_1 про забезпечення його позову до ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного виховання дитини, припинення стягнення аліментів, –

ВСТАНОВИВ:

04 лютого 2025 року до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська звернувся позивач із вищевказаним позовом, разом з яким подав заяву про забезпечення позову шляхом зупинення стягнення у виконавчому провадженні №61162807 в частині стягнення аліментів з позивача на користь відповідача на утримання спільного сина сторін ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за судовим наказом Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 09 грудня 2019 року по справі №199/7865/19. За ява про забезпечення позову мотивована тим, що спільний син сторін ОСОБА_3 з листопада 2024 року проживає з позивачем, а тому підстави для сплати останнім аліментів на утримання цієї дитини сторін на користь відповідача відсутні. З огляду на обов`язковість судового рішення позивач дотепер продовжує сплачувати аліменти на сина, однак відповідача їх на сина не витрачає, що суперечить закону та призначенню аліментних платежів. З цих підстав позивач звернувся до суду із позовом про припинення стягнення з нього аліментів на сина, забезпечити який просив з метою недопущення безпідставної сплати ним аліментів, забезпечення можливості виконання імовірно позитивного для позивача рішення суду за його позовом, а також з метою захисту прав позивача.

Розгляд заяви про забезпечення позову у відповідності до ст.153 ч.1 ЦПК України без повідомлення учасників справи.

Дослідивши матеріали заяви про забезпечення позову та ознайомившись із матеріалами позовної заяви, суд приходить до наступного висновку на підставі нижчевикладеного.

Як вказувалось вище, 04 лютого 2025 року до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська надійшла позовна заява, зареєстрована за номером справи 199/1468/25 (провадження №2/199/2325/25), ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного виховання дитини, припинення стягнення аліментів. Предметом спору за цим позовом є факт самостійного виховання та утримання позивачем спільної дитини сторін – сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також припинення стягнення з позивача аліментів на утримання вказаної дитини, що стрягнуються на користь відповідача на підставі судового наказу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 09 грудня 2019 року по справі №199/7865/19.

Як слідує з матеріалів позову, сторони від спільного шлюбу, розірваного рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 жовтня 2019 року по справі №199/7859/19, мають спільну дитину – сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на утримання якого з позивача на користь відповідача на підставі судового наказу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 09 грудня 2019 року по справі №199/7865/19 стягуються аліменти.

Докази відкритого виконавчого провадження за №61162807, на яке посилається позивач, ані матеріали заяви про забезпечення позову, ані матеріали позову не містять.

Відповідно до ст.149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст.150 ЦПК України заходів забезпечення позову.

Згідно п.6 ч.1, ч.ч.3, 10 ст.150 ЦПК України одним із видів забезпечення позову є зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Нормою ст.152 ЦПК України передбачено, що заява про забезпечення позову подається одночасно з пред`явленням позову – до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими ЦПК України.

Положеннями ст.153 ЦПК України визначено, що про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» роз`яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Згідно ст.129 Конституції України однією із засад цивільного судочинства є обов`язковість судового рішення.

Положеннями ст.129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов`язковим до виконання.

Відповідно до ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Нормою ст.18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, – і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

За змістом ст.ст.160, 258 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених ст.161 ЦПК України (в тому числі про стягнення аліментів на утримання дитини).

Не допускається забезпечення позову шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали законної сили. Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року по справі №524/188/18. Також подібних висновків про недопустимість застосування заходів забезпечення позову, які можуть призвести до зупинення виконання іншого судового рішення дійшов Верховний Суд у постановах від 03 квітня 2019 року по справі №211/129/18-ц, від 20 грудня 2019 року по справі №640/9158/19, від 09 квітня 2020 року по справі №640/21360/19, від 09 листопада 2021 року по справі №160/10368/20, від 01 лютого 2022 року по справі №902/368/16, від 26 червня 2023 року по справі №925/731/18, від 23 вересня 2024 року по справі №367/8869/23.

Окрім того, аналогічний наведеному вище правовий висновок міститься і в п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року №9.

Більш того, Верховний Суд у своїй постанові від 25 липня 2024 року по справі №565/1607/23 зазначив, що тлумачення п.6 ч.1 ст.150 ЦПК України свідчить, що забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку, стосується випадків, коли стягнення здійснюється на підставі виконавчих документів, які видані уповноваженими органами. Тобто зупинення стягнення на підставі виконавчого документа не поширюється на випадки оскарження виконавчого документу, виданого судом на виконання рішення суду, яке набрало законної сили. Суд звертає увагу, що у ч.3 ст.432 ЦПК України законодавець встановив спеціальні забезпечувальні заходи (зупинення виконання за виконавчим документом або заборона приймати виконавчий документ до виконання). Такі забезпечувальні заходи можуть застосовуватися судом, який розглядає заяву про виправлення помилки, допущеної при його оформленні або видачі виконавчого документу, чи про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню.

Таким чином, підсумовуючи вищевикладене та приймаючи до уваги, що позивач в порядку забезпечення свого позову фактично просить суд зупинити виконання судового наказу, який є різновидом судового рішення та набрав законної сили, що суперечить наведеним вище обов`язковим для врахування судом правовим висновкам Верховного Суду, суперечить гарантованому Конституцією України та передбаченому законодавством принципу обов`язковості судових рішень, не підпадає під визначений п.6 ч.1 ст.150 ЦПК України спосіб забезпечення позову. За таких обставин суд приходить до висновку про висновку про необґрунтованість та неправомірність вимог заяви про забезпечення позову, а отже і про неможливість їх задоволення ні повністю, ні частково.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.149-154, 258, 260, 261, 353, 354 ЦПК України, суд –

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення його позову до ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного виховання дитини, припинення стягнення аліментів – відмовити.

Ухвала набирає законної сили в порядку ст.261 ЦПК України.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання через Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська або безпосередньо до суду апеляційної інстанції апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали. У разі постановлення ухвали без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання ухвали.

Учасник справи, якому ухвала не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали.

Суддя        А.М. Авраменко