Справа № 22-1224-2011 р Головуючий у 1 інстанції Преснякова А.А.
Категорія 37 Доповідач Ігнатоля Т.Г.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
23 серпня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області у складі:
головуючого Ігнатоля Т.Г.,
суддів Сорока Г.П., Попової С.А.,
з участю секретаря Ушакової О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Маріуполі справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа : Приморська сільська рада Новоазовського району Донецької області , про визнання недійсними заповіту, свідоцтва про право на спадщину за заповітом та визнання права на спадкове майно за апеляційною скаргою позивача на рішення Новоазовського районного суду Донецької області від 20 червня 2011 року, -
в с т а н о в и л а :
Рішенням Новоазовського районного суду Донецької області від 20 червня 2011 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсними заповіту, свідоцтва про право на спадщину за заповітом та визнання права на спадкове майно відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач просить рішення скасувати і постановити нове рішення про задоволення його позовних вимог, посилаючись на те, що судом дана неправильна оцінка наявним доказам по справі, неправильно застосовані норми матеріального права.
Представник третьої особи - Приморської сільської ради Новоазовського району Донецької області в судове засідання не з»явився, просили розглянути справу у їх відсутність.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення позивача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_3, які підтримали доводи апеляційної скарги, заперечення проти скарги відповідачки ОСОБА_2, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер батько позивача та відповідачки- Манзюк ОСОБА_4 ( а.с. 20), який постійно проживав по АДРЕСА_1
На день смерті ОСОБА_5 залишилося спадкове майно у вигляді жилого будинку за даною адресою, земельної ділянки площею 4,00 га, грошових внесків та сертифікату інвестиційних сертифікатів АТ» Фінансовво- інвестиційна компанія» Росукрінвест».
Спадкоємцями померлого є його діти - ОСОБА_1, який був з 2009 року зареєстрований у спадковому будинку та ОСОБА_2., яка прийняла спадщину, звернувшись до нотаріальної контори 5 лютого 2010 року отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 7 жовтня 1997 року, залишеним ОСОБА_6 на її ім.»я, посвідченим секретарем Приморської сільської ради ( а.с. 63-68).
Обгрунтовуючи свій позов про визнання заповіту та свідоцтва про право на спадщину за заповітоимм, виданого на ім.»я відпаовідачки, ОСОБА_1 посилався на те. що заповіт не відповідає вимогам до форми заповіту, оскільки в ньому не зазначено часу його складання; заповіт складено не на відповідачку а на іншу особу; заповіт посвідчений неповноважною особою, на час складання заповіту він не був внесений до Єдиного спадкового реєстру.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 у повному обсязі, суд виходив з того, що позивачем не доведено обґрунтованості заявлених вимог.
Такий висновок суду відповідає фактичним обставинам справи і вимогам закону.
ОСОБА_7 заповіт був складений 7 жовтня 1997 року , вирішуючи спір щодо визнання його недійсним, обґрунтовано застосував норми Цивільного Кодексу України 1963 року.
У відповідності зч.1 ст.47 ЦК України, в редакції 1963 року, нотаріальне посвідчення угод обов2язкове лише у випадках, зазначених в законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди.
Відповідно до ст.541 цього Кодексу, заповіт повинен бути укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений.
Згідно зі ст.37 Закону України « Про нотаріат» від 2 вересня 1993 року №3425-Х11, ст.ст. 38,42,59 Закону від21 травня 1997 року №280/97 –ВР» Про місцеве самоврядування в Україні» та п.2 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних,міських Рад народних депутатів України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 25 серпня 1994 року №22/5, у населених пунктах, де немає державних нотаріусів, нотаріальні дії вчиняють посадові особи виконавчих комітетів сільських. Селищних, міських рад. На яких такий обов2язок покладений рішенням виконавчого комітету відповідної ради.
Як вбачається з матеріалів справи. оспорюваний заповіт посвідчений секретарем Приморської сільської ради Новоазовського району Донецької області ОСОБА_8, затверджена секретарем на підставі рішення сільради від 16 липня 1994 року ( а.с. 97).
Відповідно до рішення виконкому сільради від 16 липня 1994 року на посаді секретаря виконкому сільради затверджена ОСОБА_8 на підставі розпорядження №11 від 13 липня 1994 року.( а.с. 95)
Згідно журналу реєстрації нотаріальних дій за 1996 -2000роки заповіт від іменфі ОСОБА_6 від 7 жовтня 1997 року зареєстрований під№63.( а.с. 89-90).
Згідно з довідками Приморського сільського голови розпорядження виконкому сільради за 1997 -1999 роки передані до районного архіву( а.с.19). Проте згідно з відповіддю архівного відділу Новоазовської райдержадміністрації від 16 червня 2011 року серед рішень виконкому Приморської за 1990 -1997 роки не знайдено рішення про розподіл обов2язків між секретарем та іншими посадовими особами.( а.с. 96).
Між тим, судом першої інстанції було досліджено оригвнад заповіту, книга реєстрації нотаріальних дій за вказаний період сільради, рішення про затвердження ОСОБА_8 секретарем сільради, яка є посадовою сособою виконкому сільради.
З огляду на навелене, колегія суддів вважає, що суд приймаючси рішення обґрунтовано зробив висновок про те. що заповіт посвідчено повноважною особою.
Обгрунтовани колегія суддів вважає і висновко сулу про безпідставн ість вимог позивача про визнання заповіту недійсним у зв2язку з відсутністю вказівки в тексті заповіту ча су його складання.СЕКРЕТАРЕМ СІЛЬРАДИ540 542 цього Кодексу, і ст.548 цього Кодексу для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту прийняття спадщини.
Статтею 549 даного Кодексу визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він на протязі шести місяців з дня відкриття спадщини фактично вступив в управління або володіння спадковим майном або подав до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.
Враховуючи зазначені норми права та дослідивши належним чином надані докази, суд прийшов до обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_9 фактично прийняв спадщину, яка відкрилася після смерті батька у ІНФОРМАЦІЯ_3 року, оскільки з родиною переїхав у спірний будинок зі згоди матері, вступив в управління та володіння спірним будинком, сплачує комунальні платежі, капітально відремонтував спадковий будинок. На спростування зазначеного позивачкою ОСОБА_10 не надано ніяких доказів.
Вказані обставини свідчать про те, що воля відповідача не була направлена на настання таких наслідків, як втрата спадщини після смерті ОСОБА_7 спадщина відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_2 року, суд, вирішуючи спір щодо прийняття ОСОБА_9 спадщини, обґрунтовано застосував норми Цивільного Кодексу України 1963 року.
У відповідності зі ст.548 цього Кодексу для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту прийняття спадщини.
Статтею 549 даного Кодексу визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він на протязі шести місяців з дня відкриття спадщини фактично вступив в управління або володіння спадковим майном або подав до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.
Враховуючи зазначені норми права та дослідивши належним чином надані докази, суд прийшов до обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_9 фактично прийняв спадщину, яка відкрилася після смерті батька у ІНФОРМАЦІЯ_3 року, оскільки з родиною переїхав у спірний будинок зі згоди матері, вступив в управління та володіння спірним будинком, сплачує комунальні платежі, капітально відремонтував спадковий будинок. На спростування зазначеного позивачкою ОСОБА_10 не надано ніяких доказів.
Вказані обставини свідчать про те, що воля відповідача не була направлена на настання таких наслідків, як втрата спадщини після смерті
Статтею 548 ЦК України (в редакції 18 липня 1963 року ), яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв.
За змістом ст.549 цього ж Кодексу, спадкоємець визнається таким, що прийняв спадщину, як у разі подання ним у шестимісячний строк відповідної заяви до державної нотаріальної контори, так і в разі фактичного його вступу в управління або володіння спадковим майном, що означає можливість спадкоємця мати майно у своєму віданні, вчинення ним відповідних дій стосовно зазначеного майна до закінчення шестимісячного строку з часу відкриття спадщини.
Колегія суддів вважає, що вирішуючи спір, суд першої інстанції повно всебічно і об»єктивно встановив обставини справи та відповідні їм правовідносини, поясненням сторін та наданим доказам дав належну оцінку, правильно застосував матеріальний закон і дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
З позовної заяви ОСОБА_11 та його пояснень в судовому засіданні вбачається, що він після смерті батька до нотаріальної контори не звертався, але фактично до закінчення шестимісячного строку у присутності свідків взяв фотоапарат «Київ» та книги, які належали батьку з його підписом, ніс витрати разом з дідом та бабусею по похованню батька, встановленню пам»ятника, а тому, вважає, що фактично він спадщину прийняв.
Заперечуючи проти позову відповідачі ОСОБА_12, ОСОБА_13 і ОСОБА_14 пояснювали, що ОСОБА_5 за життя був інвалідом 1 групи, потребував допомоги та догляду, але позивач за життя спадкодавця такої допомоги йому не надавав, стосунків з батьком не підтримував. Після смерті батька позивач не підтримував родинних стосунків і з дідом та бабусею, не надавав допомоги в ремонті спадкової квартири, не ніс витрат по оплаті комунальних платежів, ніякого спадкового майна не забирав, тобто фактично в управління спадковим майном не вступав.
На спростування зазначеного позивачем ніяких доказів суду надано не було.
На підтвердження того факту, що художні книги були взяті саме після смерті батька, як його спадкове майно, позивач доказів не надав.
З пояснень відповідачки ОСОБА_15, свідків ОСОБА_16 ОСОБА_17 вбачається, що книги, які належали померлому, позивач брав у нього ще до його смерті і ніколи не повертав їх.
Доказів на підтвердження того факту, що позивач після смерті батька забрав в якості спадкового майна фотоапарат померлого також суду не надано.
З пояснень свідків ОСОБА_18, ОСОБА_19, вбачається, що позивач не брав ніяких речей з квартири померлого в якості спадкового майна. Не підтверджено такого факту і свідками ОСОБА_20 та ОСОБА_21
Не доведено позивачем і факту його участі у похованні батька. Квитанції про оплату понесених витрат у зв»язку з похованням ОСОБА_5 залучено до справи відповідачкою ОСОБА_12
Тому, колегія суддів вважає, що вирішуючи спір, суд першої інстанції обґрунтовано зробив висновок про відсутність підстав для встановлення факту прийняття спадщини позивачем після смерті ОСОБА_5 у зв»язку з недоведеністю обставин, на які позивач посилається.
В рішенні суду повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Ніяких нових доказів чи обставин, які не були предметом розгляду суду першої інстанції та могли б вплинути на висновки суду, апеляційному суду позивачем не надано.
Висновок суду про те, що позивачем не надано доказів на підтвердження поважності причин пропуску трирічного строку позовної давності для звернення до суду є помилковим, однак, він не впливає на правильність прийнятого рішення, оскільки, виходячи з положень закону про застосування позовної давності, суд вирішує питання щодо поважності причин пропуску позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, якщо відсутні інші підстави для відмови у позові. До цього суд вдається, коли доведено існування самого суб»єктивного права і факт його порушення або оспорювання. Якщо ж при розгляді справи буде встановлено, що в позивача немає суб»єктивного права, про захист якого він просить, або ж воно не порушувалося чи не оспорювалося, суд відмовляє у позові не через пропущення строку позовної давності, а за безпідставністю матеріально – правової вимоги.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду і не є підставою для скасування рішення суду, яке відповідає положенням матеріального та вимогам процесуального права.
Враховуючи, що позивачем при подачі апеляційної скарги оплачені витрати на інформаційно – технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 37 грв., колегія суддів вважає за необхідне додатково стягнути з нього на користь держави 83 грв., оскільки судом розглядався майновий спір, витрати на інформаційно - технічний розгляд якого передбачені законом в розмірі 120 грв.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-314 ЦПК України, колегія суддів ,-
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_11 відхилити.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м.Маріуполя від 14 листопада 2009 року залишити без зміни.
Стягнути з ОСОБА_11 на користь держави витрати на інформаційно – технічне забезпечення розгляду справи в сумі 83 грв.
Ухвала набирає сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання чинності шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України.
Головуючий
Судді
Колегія суддів вважає, що в рішенні суду першої інстанції в цій частині повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. До спірних правовідносин правильно застосований матеріальний закон.
ОСОБА_7 спадщина відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_2 року, суд, вирішуючи спір щодо прийняття ОСОБА_9 спадщини, обґрунтовано застосував норми Цивільного Кодексу України 1963 року.
У відповідності зі ст.548 цього Кодексу для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту прийняття спадщини.
Статтею 549 даного Кодексу визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він на протязі шести місяців з дня відкриття спадщини фактично вступив в управління або володіння спадковим майном або подав до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.
Враховуючи зазначені норми права та дослідивши належним чином надані докази, суд прийшов до обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_9 фактично прийняв спадщину, яка відкрилася після смерті батька у ІНФОРМАЦІЯ_3 року, оскільки з родиною переїхав у спірний будинок зі згоди матері, вступив в управління та володіння спірним будинком, сплачує комунальні платежі, капітально відремонтував спадковий будинок. На спростування зазначеного позивачкою ОСОБА_10 не надано ніяких доказів.
Вказані обставини свідчать про те, що воля відповідача не була направлена на настання таких наслідків, як втрата спадщини після смерті батька.