Справа №22 ц-181 - 2011р. Головуючий у І інстанціі Бутенко А.П.
Категорія - 42 Доповідач Ігнатоля Т. Г.
У Х В А Л А
І м е н е м У к р а ї н и
9 лютого 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецькоі області в складі:
головуючого Ігнатоля Т.Г.,
суддів Кочегарової Л.М., Мироненко І.П.,
з участю секретаря Ушакової О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про виселення без надання іншого жилого приміщення та зняття з реєстраційного обліку за апеляційною скаргою позивача на рішення Першотравневого районного суду Донецької області від 3 грудня 2010 року ,-
в с т а н о в и л а:
Рішенням Першотравневого районного суду Донецької області від 3 грудня 2010 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про виселення з будинку АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення та зняття з реєстраційного обліку відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач просить рішення скасувати і постановити нове рішення, яким задовольнити його позов, посилаючись на те, що суд при ухваленні рішення порушив норми матеріального та процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_2, та його представника ОСОБА_6, які підтримали доводи апеляційної скарги, заперечення проти апеляційної скарги відповідачки ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_7, які просили відхилити апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 29 листопада 1993 року. Мають двох дітей – ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 і ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2. Шлюб розірваний 27 квітня 2005 року ( а.с. 5,13.14).
На підставі договору дарування від 9 вересня 2004 року, укладеному з ОСОБА_8, ОСОБА_2 став власником будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки за цією ж адресою ( а.с.8,9).
Як вбачається з пояснень сторін, з 1996 року вони проживали в зазначеному будинку, який належав ОСОБА_8, доглядали за ним, користувалися земельною ділянкою, виконували ремонтні роботи та роботи по благоустрою будинку.
З 9 лютого 1996 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстровані разом з дітьми в зазначеному будинку, що підтверджується копією будинкової книги ( а.с. 11-12). Після припинення шлюбних відносин в будинку залишилася проживати відповідачка з дітьми, а позивач переїхав проживати до своїх батьків за іншою адресою.
Обгрунтовуючи позов, позивач послався на те, що він, як власник будинку, вирішив розпорядитися ним шляхом продажу, однак, проживання відповідачки з дітьми та їх реєстрація у будинку створює йому перешкоди в користуванні власністю, які він вважає за необхідне усунути шляхом виселення колишньої дружини та дітей без надання їм іншого жилого приміщення на підставі ст.ст. 317,321,391 ЦК України, ст. 9 та ст. 150 ЖК України.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка та діти іншого житла не мають і, як за членами сім»ї позивача, за ними повинно зберігатися право користування спірним жилим приміщенням, навіть після припинення між сторонами шлюбних відносин.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного.
Статтею 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Такі права громадянина, який має у приватній власності будинок, закріплені і в ст.150 ЖК України.
Судом встановлено, що позивач з 2004 року є власником спірного будинку, а тому, має законне право володіти, користуватися та розпоряджатися ним на власний розсуд.
Однак, з 1993 по 2005 рік сторони перебували у зареєстрованому шлюбі.
Відповідно до ст.156 ЖК України члени сім»ї власника жилого будинку, які проживають разом з ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
До членів сім»ї власника будинку належать особи, зазначені в ч.2 ст.64 ЖК України , тобто, дружина власника будинку, їхні діти, батьки, а також інші особи. Припинення сімейних відносин з власником будинку не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку і колишнім членом його сім»ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені ст.162 ЖК України.
Як член сім»ї власника будинку, ОСОБА_3 була вселена та зареєстрована в ньому в установленому законом порядку, а тому, вона набула право користування ним. Діти, у відповідності з вимогами ст.64 ЖК України, є членами сім»ї ОСОБА_2 і, оскільки вони є неповнолітніми та проживають з матір»ю, згоди на їх вселення не вимагається.
Виходячи з встановлених обставин справи та вимог закону, колегія суддів вважає, що суд обґрунтовано дійшов висновку про те, що відповідачка, яка вселилася в будинок та постійно проживає в ньому до теперішнього часу, не може бути позбавлена права на користування цим житлом після припинення сімейних відносин з позивачем, як власником будинку, на підставі правових норм, якими регулюється право власності.
Право відповідачки та дітей на користування спірним жилим приміщенням урегульовано житловим законодавством, згідно з яким ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше, як з підстав і в порядку, передбачених законом.(ч.3 ст.9 ЖК України).
Статтею 157 ЖК України встановлено, що членів сім»ї власника жилого будинку може бути виселено у випадках, передбачених ч.1 ст.116 цього Кодексу, а саме, якщо вони систематично руйнують чи псують жиле приміщення, використовують його не за призначенням, систематично порушують правила співжиття, роблять неможливим проживання інших осіб, а заходи запобігання і громадського впливу виявилися безрезультатними.
Позивач не навів підстав та не надав доказів, передбачених законом, для виселення відповідачки і дітей з будинку без надання іншого жилого приміщення.
Не можуть бути задоволені і вимоги ОСОБА_2 про зняття відповідачів з реєстрації у будинку.
Згідно зі ст.405 ЦК України члени сім»ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Член сім»ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім»ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Судом встановлено і це не заперечується позивачем, що відповідачка та діти проживають у спірному будинку до теперішнього часу.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно, всебічно і об»єктивно встановив обставини справи та відповідні їм правовідносини, поясненням сторін та наданим доказам дав належну оцінку, правильно застосував матеріальний закон і дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позивачем не надано доказів, що відповідачка та неповнолітні діти не проживають у будинку без поважних причин понад один рік.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачка та діти забезпечені іншим житлом ніякими об»єктивними доказами не підтверджені, не спростовують правильність висновків суду і не дають підстав вважати, що судом допущені порушення норм процесуального і матеріального права, які тягнуть за собою скасування рішення. Надана позивачем копія заповіту від 28 серпня 2010 року від імені ОСОБА_8 на ім»я дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5, за яким вона заповідала їм все своє майно, де б воно не знаходилося та з чого б не складалося, не є доказом на підтвердження обґрунтованості заявлених позивачем вимог. Іншого житла ОСОБА_3 та діти не мають.
Доводи скарги про необґрунтоване стягнення на користь відповідачки понесених витрат на правову допомогу є безпідставними. Розмір їх визначений судом у відповідності з вимогами постанови Кабінету Міністрів України №590 від 27 квітня 2006 року «Про граничні розмір компенсації витрат, пов»язаних з розглядом цивільних, адміністративних справ і порядок їх компенсації».
Відповідно до вимог ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції постановлено рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права, підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування рішення немає.
Керуючись ст.ст.307, 308, 312-314 ЦПК України, колегія суддів,-
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Першотравневого районного суду Донецької області від 3 грудня 2010 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з моменту набрання чинності шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Судді
*