Справа № 287/260/25

провадження 1-кс/287/60/25

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2025 року м. Олевськ

       Слідчий суддя Олевського районного суду Житомирської області ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у судовому засіданні клопотання начальника СД відділення поліції № 2 Коростенського районного управління поліції ГУНП в Житомирській області ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні, внесеному в ЄРДР за № 12025065520000009 від 26.01.2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Начальник СД відділення поліції № 2 Коростенського районного управління поліції ГУНП в Житомирській області ОСОБА_3 , за погодженням з прокурором Олевського відділу Коростенської окружної прокуратури ОСОБА_4 , звернулася до слідчого судді з клопотанням про арешт майна, вилученого у ході огляду місця події від 25.01.2025 року, а саме: посвідчення водія серія НОМЕР_1 , яке видане 16.06.2011 року на ім`я ОСОБА_5 , шляхом позбавлення права на відчуження, розпорядження та користування вказаним майном, яким користувався ОСОБА_5 , житель АДРЕСА_1 .

З матеріалів клопотання вбачається, що 25.01.2025 року біля 11 год. 40 хв. на автодорозі по вул. Свято Миколаївська в м. Олевськ, Коростенського району, Житомирської області було зупинено автомобіль марки "Шкода" д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та під час перевірки посвідчення водія серія НОМЕР_1 , яке видане 16.06.2011 року виявлено факт можливої підробки документа.

У ході проведення огляду місця події від 25.01.2025 року вилучено посвідчення водія серія НОМЕР_1 , яке видане 16.06.2011 року на ім`я ОСОБА_5 та визнано речовим доказом у кримінальному провадженні.

Речовий доказ, наданий добровільно або на підставі судового рішення, зберігається у сторони кримінального провадження, якій він наданий. Сторона кримінального провадження, якій наданий речовий доказ, зобов`язана зберігати його у стані, придатному для використання у кримінальному провадженні.

Клопотання обґрунтоване тим, що на думку начальника СД, існують всі правові підстави для накладення арешту на посвідчення водія серія НОМЕР_1 , яке видане 16.06.2011 року на ім`я ОСОБА_5 , шляхом позбавлення права на відчуження, розпорядження та користування вказаним майном, яким користувався ОСОБА_5 , житель АДРЕСА_1 , яке в подальшому буде досліджено та оцінено органом досудового розслідування відповідно до вимог ст. 94 КПК України та буде прийнято законне процесуальне рішення у розумні строки.

Від начальника СД ОСОБА_3 до суду надійшла письмова заява розглядати клопотання без її участі у зв`язку з службовою зайнятістю, подане клопотання підтримує та просить задоволити.

Прокурор ОСОБА_4 в судове засідання не з`явилася, до суду надала письмову заяву про розгляд клопотання без її участі. Клопотання підтримує та просить задоволити.

Власник майна ОСОБА_5 в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду повідомлений належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 172 КПК України  клопотання про арешт майна розглядається слідчим суддею, судом не пізніше двох днів з дня його надходження до суду, за участю слідчого та/або прокурора, цивільного позивача, якщо клопотання подано ним, підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, і за наявності - також захисника, законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження. Неприбуття цих осіб у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання.

Згідно ч. 4 ст. 107 КПК України у разі неприбуття в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу судове провадження здійснюється судом за відсутності осіб, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється.

Слідчий суддя, дослідивши клопотання та додані до нього матеріали дійшов наступного висновку.

Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відноситься верховенство права (пункт 1 частина 1 статті 7 КПК України).

Кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 1 статті 8 КПК України).

Одним із елементів верховенства права є принцип пропорційності, який означає, зокрема, що заходи, передбачені в нормативно-правових актах, повинні спрямовуватися на досягнення легітимної мети та мають бути співмірними з нею (абзац 3 пункту 2.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25.01.2012).

Одним із методів державної реакції на порушення, що носять кримінально-правовий характер, є заходи забезпечення кримінального провадження, передбачені ст. 131 КПК України, які виступають важливим елементом механізму здійснення завдань кримінального провадження при розслідуванні злочинів.

Згідно ч. 1 та 2 ст. 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. Арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження.

Відповідно до ч. 3 ст. 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що: 1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Законом України від 22.11.2018 р. N 2617-VIII, який набрав законної сили 01.07.2020 р., передбачено, що відповідно до частини 1 статті 40-1 Кримінального процесуального кодексу України, дізнавач при здійсненні дізнання наділяється повноваженнями слідчого. Дізнавач несе відповідальність за законність та своєчасність здійснення дізнання.

Частиною першою статті 170 КПК України поняття арешту майна визначено як тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя повинен враховувати правову підставу для арешту майна, а також можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

В силу п. 1 ч. 2, ч. 3, ч. 10 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів. У такому разі арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу. Арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.

Статтею 98 КПК України визначено, що речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Слідчим суддею встановлено, що вилучене майно у встановленому законом порядку визнано речовим доказом в межах вказаного кримінального провадження та воно відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.

Окрім того, начальником СД у достатній мірі наведено наявність підстав, які можуть свідчити про те, що вказане майно може містити на собі ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України.

На даному етапі слідчий суддя вважає використання вказаного майна як доказу в кримінальному провадженні цілком можливим, у зв`язку з наявністю обґрунтованих підстав вважати, що вказане майно може бути використане як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а також забезпечення проведення повного, всебічного та неупередженого досудового розслідування та запобігання можливості приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження зазначеного майна, яке відповідає критеріям речових доказів у кримінальному провадженні, а тому необхідне накладення арешту на це майно.

Враховуючи принцип розумності та співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження, слідчий суддя дійшов висновку, що клопотання начальника СД про арешт майна з метою збереження речових доказів з підстав, зазначених у клопотанні, відповідає вимогам процесуального закону, а відтак підлягає задоволенню.

Крім того, слідчий суддя зазначає, що на даній стадії він не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у особи за вчинення кримінального правопорушення, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих даних визначити, що їх сукупність, відповідно до вимог ст. 170 КПК України, є достатньою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно, яке відповідає критеріям, зазначеним в статті 98 КПК України.

Слідчий суддя роз`яснює, що відповідно до ст. 174 КПК України за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника чи володільця майна, якщо вони доведуть, що потреба у застосуванні такого заходу відпала, арешт майна може бути скасовано повністю або частково.

Керуючись ст.ст. 170-173, 309 КПК України, слідчий суддя

У Х В А Л И В :

Клопотання начальника СД відділення поліції №2 Коростенського районного управління поліції ГУНП в Житомирській області ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні, внесеному в ЄРДР за № 12025065520000009 від 26.01.2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України – задоволити.

Накласти арешт на вилучене у ході огляду місця події від 25.01.2025 року майно, а саме: посвідчення водія серія НОМЕР_1 , яке видане 16.06.2011 року на ім`я ОСОБА_5 , шляхом позбавлення права на відчуження, розпорядження та користування вказаним майном, яким користувався ОСОБА_5 , житель АДРЕСА_1 .

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Суддя: ОСОБА_1