Справа №333/175/24

Провадження №2/333/139/25

рішення

Іменем України

31 січня 2025 року                                                                        м.Запоріжжя

Комунарський районний суд м.Запоріжжя у складі: головуючого – судді Тучкова С.С., за участю секретаря судового засідання Шелесько Ю.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, цивільну справу №333/175/24 за позовом Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачки ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання банківських послуг у розмірі 77240,62 гривень і судових витрат, посилаючись на те, що «monobank» - це мобільний банк, в рамках якого відкриваються поточні рахунки клієнтам (фізичним особам), спеціальним платіжним засобом, яким є платіжні картки monobank. Особливістю даного проекту є те, що банківське обслуговування здійснюється дистанційно, без відділень. Разом із встановленням на платіжній картці кредитного ліміту надається послуга – переведення витрат у розстрочку. За рахунок здійснення зазначеної операції стає доступним попередньо використаний кредитний ліміт. 13.12.2020року ОСОБА_1 звернулася до банку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала анкету-заяву до договору про надання банківських послуг, в якій просила відкрити поточний рахунок і встановити кредитний ліміт на суму, вказану у мобільному додатку. Положеннями анкети-заяви визначено, що вона разом з Умовами, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту складає договір про надання банківських послуг. Підписавши анкету-заявку, відповідачка підтвердила, що ознайомилася та отримала примірники у мобільному додатку вищезазначених документів, що складають договір, та зобов`язується виконувати його умови. Банк свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі. Однак, відповідачка не виконує в обумовлені строки зобов`язання щодо повернення кредиту, внаслідок чого утворилась заборгованість за договором, яка станом на 12.11.2023 року становить 77240,62 гривень і складається з тіла кредиту, тому позивач змушений звернутися до суду за захистом своїх порушених прав.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, у позовній заяві просив суд розглядати справу за його відсутності, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідачка у судове засідання не з`явилася, оскільки знаходиться за кордоном та має на утримані 4 дітей, з якими вона виїхала з тимчасово окупованої території. Засобами електронної пошти надала до суду пояснення та заяву про розгляд справи за її відсутності, а також витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12021087140000132 від 06.04.2021 року за кваліфікацією кримінального провадження, передбаченого ч.1 ст.190 КК України. Матеріали кримінального провадження були передані за територіальною підслідністю у Дніпровське управління поліції ГУНП у м.Київ. У зв`язку з викладеним відповідачка просила суд врахувати вищевикладену інформацію і відмовити у позові.

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази і проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини, дійшов таких висновків.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

13.12.2020 року ОСОБА_1 звернулася до АТ «Універсал Банк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала анкету-заяву до договору про надання банківських послуг від 13.12.2020 року (а.с.9), відповідно до якої отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на поточний рахунок, спеціальним платіжним засобом, яким є платіжна картка. АТ «Універсал Банк» свої зобов`язання за договором виконало у повному обсязі, надало відповідачці можливість розпоряджатись кредитними коштами в межах встановленого кредитного ліміту.

Частиною другої статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав і обов`язків є, у тому числі, договори та інші правочини. Отже, вказаний вище договір породив певні права та зобов`язання сторін.

Відповідно до положень ст.1055 Цивільного кодексу України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Згідно з ч.ч.1, 2 ст.207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст. ст.626, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.638 Цивільного кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У виписці про рух коштів, яка є первинним документом і є належним доказом у справі (позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19), міститься інформацію про те, що ОСОБА_1 активно користувалася кредитними коштами: розстрочкою, розраховувалася ними в магазинах, перераховувала кошти на рахунки третіх осіб, сплачувала комунальні послуги та ін.

06.04.2021 року відповідачка звернулася до Мелітопольського РУП ГУНП в Запорізькій області із заявою про те, що 06.04.2021 року невідома особа під час телефонної розмови, скориставшись її довірою, запевнила її у ведені певних комбінацій, в результаті чого з банківської картки заявниці було знято грошові кошти в сумі 68290 гривень, що підтверджується витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12021087140000132 від 06.04.2021 року за кваліфікацією кримінального провадження, передбаченого ч.1 ст.190 КК України (а.с.44).

Із довідки ІПНП №9063 від 06.04.2021 року щодо реєстрації звернення ОСОБА_1 на лінію «102» про вчинення відносно неї шахрайських дій встановлено судом, що 06.04.2021 року, близько 14-25 годині, на її мобільний зателефонував невідомий, представився представником банку «Монобанк» та повідомив, що її банківська картка заблокована і для її розблокування потрібно повідомити цифри з СМС-повідомлення та назвати цифри з картки, що вона і зробила. Пізніше заявниця виявила, що з її картки знято гроші в сумі 68290 гривень (а.с.54).

Згідно з протоколом допиту потерпілої в режимі відеоконференції від 29.09.2023 року за кримінальним провадженням, внесеним до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12021087140000132 від 06.04.2021 року, судом встановлено, що допитана дізнавачем потерпіла ОСОБА_1 надала наступні свідчення: 05.04.2021 року спочатку їй надіслали повідомлення, що можуть допомогти (у банку є така послуга як біла картка) – це картка дебітна, де немає кредитних коштів. Вона подумала, що можна було б оформити таку картку. Наступного дня їй зателефонували, почали розмовляти, повідомлення надсилати. Коли вона поклала трубку, то зрозуміла, що кредитні кошти збільшилися з 30000 гривень до 70000 гривень і кудись зникли. Вона телефонувала банку, питала чи можна відмінити транзакції, на що їй відмовили. Людина, яка телефонувала, сказала, що із служби банку. Транзакцій було три, на загальну суму 68291,88 гривень (а.с.55-57).

За правилами ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 ст.77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно ст.1071 ЦК України, банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.

На підставі пункту 6 розділу 6 Положення «Про здійснення операцій з використанням електронних платіжних засобів» (надалі - Положення), затвердженого Постановою Правління Національного банку України 05.11.2014 № 705, яке діяло на час спірних правовідносин, користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу та/або платіжних операцій, які він не виконував, зобов`язаний негайно повідомити банк або визначену ним юридичну особу в спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк.

Згідно з п. 8 розділу VI Положення емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції.

Відповідно до підпункту 9 пункту 8 розділу 1 Положення внутрішньобанківські правила залежно від особливостей діяльності банку повинні містити порядок подання користувачем повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжних операцій, які не виконувалися користувачем, і внесення електронного платіжного засобу до стоп-списку та його вилучення.

Операції, що здійснюються з використанням Платіжної картки, з введенням відповідного ПІН-коду або з введенням коду, наданого Банком в рамках технології 3D-Secure, або операції, що здійснюються з використанням Платіжної картки без введення ПІН-коду, або з використанням реквізитів Платіжної картки, або з використанням аутентифікаційних даних, у тому числі в Мобільному додатку - визнаються підтвердженими Клієнтом та ініційованими ним власноруч.

Отже, клієнт банку несе відповідальність за всі проведені операції з використанням передбачених Договором засобів його ідентифікації і аутентифікації, в т.ч. за несанкціоновані операції з його карткою.

До такого висновку прийшов Верховний суд у постанові від 01.07.2020 року у справі №712/9107/18, в якій зазначені правові висновки щодо провини в подібних ситуація саме клієнта через його власну недбалість та бездіяльність по захисту власних персональних даних.

Судом встановлено, що відповідачка з власної недбалості надала третім особам персональні дані, що в подальшому призвело до списання грошових коштів з її банківської картки.

Згідно зі ст. 33 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», який діяв на час спірних правовідносин, зазначено, що платник несе перед банком або іншою установою - учасником платіжної системи, що його обслуговують, відповідальність, передбачену умовами укладеного між ними договору.

Платник несе відповідальність за відповідність інформації, зазначеної ним в документі на переказ, суті операції, щодо якої здійснюється цей переказ. Платник має відшкодувати банку або іншій установі - учаснику платіжної системи шкоду, заподіяну внаслідок такої невідповідності інформації.

Платник зобов`язаний відшкодувати шкоду, заподіяну банку або іншій установі - учаснику платіжної системи, що його обслуговують, внаслідок недотримання цим платником вимог щодо захисту інформації і проведенням незаконних операцій, з компонентами платіжних систем (платіжні інструменти, обладнання, програмне забезпечення тощо). При цьому банк або інша установа - учасник платіжної системи, що обслуговує платника, звільняється від відповідальності перед платником за проведення переказу.

Таким чином, клієнт банку зобов`язаний не передавати Картки, ПІН, постійний пароль, одноразові паролі і контрольну інформацію третім особам. Клієнт зобов`язаний вживати необхідних заходів для запобігання втрати, пошкодження, викрадення Картки, доступу третіх осіб до Картки, в тому числі до інформації, нанесеної на неї. І саме клієнт несе повну відповідальність за несанкціоноване отримання грошових коштів з рахунку третіми особами, в разі, якщо його дії або бездіяльність призвели до втрати Картки, розголошенню ПІН або іншої інформації, яка дає можливість ініціювати платіжну операцію.

Чинним законодавством не надано повноважень банку здійснювати повернення проведеного переказу/зняття клієнтом, здійсненого з належною авторизацією/введенням пін-коду.

Виходячи з встановлених у судовому засіданні обставин, а саме того, що ОСОБА_1 надала свої персональні дані третім особам, які в подальшому заволоділи грошовими коштами, оскільки саме відповідачка відповідальна за збереження ПІН-коду та контроль над довіреним пристроєм, з якого ПІН-код був введений, у банку не було підстав для того, щоб відповідно до положення «Про здійснення операцій з використанням електронних платіжних засобів» та за відсутності помилки у спірному перерахуванні вищевказаної суми негайно відновити залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї спірної операції.

Всупереч процесуального обов`язку, передбаченого ст.ст.12, 81 ЦПК України, відповідачка не довела факт втрати контролю над своїм кредитним рахунком та не довела бездіяльність фінансової установи – банку під час списання грошових коштів з її карток.

Відповідно до ч.6 ст.82 ЦПК України виключно вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Таким чином, доводи відповідачки є безпідставними.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

На підставі ч.1 ст.1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статей 526, 527, 530 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та його вимог. Згідно зі ст.ст.610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом. Боржник, який прострочив зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливості виконання, що випадково настала після прострочення.

До позовної заяви, окрім анкети-заяви до договору про надання банківських послуг від 13.12.2020 року, яка підписана  ОСОБА_1  особисто, позивач додав Витяг з Умов і правил обслуговування фізичних осіб в АТ «Універсал Банк» при наданні банківських послуг щодо продуктів monobank, додатками до якого є паспорт споживчого кредиту Чорної картки monobank від 08.12.2022 року, які відповідачем не підписані. Тарифів, які діяли на час підписання заяви позивач не надав.

Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості, за договором № б/н від 13.12.2020 року станом на 12.11.2023 року загальна сума заборгованості ОСОБА_1 становить 77240,62 грн., з яких: загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) 77240,62 грн.; загальний залишок заборгованості за відсотками 0 грн., заборгованість за пенею 0 грн.; судовий збір 0 грн., заборгованість за порушення грошового зобов`язання 0 грн. (а.с.8).

При цьому, заборгованість за відсотками позивач визначив у 0 грн., проте з розрахунку заборгованості, долученої АТ «Універсал Банк» до позовної заяви, вбачається, що ОСОБА_1 нараховувались відсотки за кредитним договором від 13.12.2020 року, що відображено у графі розрахунку № 6, зокрема за поточною ставкою 37,2 %. З розрахунку також вбачається, що кошти, внесені ОСОБА_1 за договором, спрямовувалися на погашення нарахованої заборгованості за відсотками (у графі розрахунку № 10).

У заяві, що підписала ОСОБА_1 , відсутні відомості щодо погодження відсоткової ставки за користування кредитними коштами. Тобто, у заяві відсутні відомості щодо умов надання кредитних коштів позивачем, таких як відсотки за користування коштів, штрафи чи інші санкції за порушення умов договору, строків його виконання.

Як зазначено вище, до позовної заяви АТ «Універсал Банк» долучено Умови і правила обслуговування в АТ «Універсал Банк» в редакції, що набуває чинності 27.11.2021 року (а.с.10-22), не підписаний відповідачем, тому, враховуючи укладення договору 13.12.2020 року відсутні підстави стверджувати, що саме такі тарифи діяли на час укладення договору та відповідно з ними зобов`язалася ознайомитись ОСОБА_1 , тобто погоджені сторонами.

Крім того, вказані Умови і правила обслуговування також не містять процентної ставки за кредитами. Так, згідно з п. 5.9 на суму наданого кредиту банк нараховує відсотки. Відсотки нараховуються за кожен календарний день користування кредитного ліміту, з розрахунку 365/366 календарних днів у році, за процентними ставками, зазначеними в Тарифах. Однак, як вже зазначалось вище, матеріали справи не містять таких Тарифів.

Відтак, у цьому випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому.

Отже, без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови і правила обслуговування, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів, пені та комісії, надані банком Умови не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Посилання банку в позовній заяві на те, що Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача є публічно доступними в режимі реального часу за посиланням http://www/monobank.ua/terms, суд не приймає, оскільки вони неодноразово змінювалися самим банком у період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів (довідку) та Умови у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

Зокрема, порядок ознайомлення з документами, що банк визнає складовими договору, не може підмінювати у кредитних відносинах необхідність фактичного підписання договору відповідно до приписів статті 1055 ЦК України, в той час як вони не підписані у передбаченому статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» порядку.

Крім того, суд звертає увагу на те, що в п. 7 Паспорту споживчого кредиту (а.с.26) зазначено, що умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятись від інформації, наведеної в цьому Паспорті споживчого кредиту та будуть залежати від проведеної кредитодавцем оцінки кредитоспроможності споживача з урахуванням, зокрема, наданої ним інформації про майновий та сімейний стан, розмір доходів тощо.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Надані позивачем Умови, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку – в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, §31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, §65).

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у ст. 8 Конституції України. Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з ч. 1 ст. 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників. Основні засади цивільного законодавства визначені у ст. 3 ЦК України. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України. Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У ч.ч. 1, 3 ст.509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (ч. 1 ст. 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів».

Згідно з п. 22 ч.1 ст. 1 Закону «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У п. 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні у справі щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22.11.1996 року «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11.07.2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, слід зауважити, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Зважаючи на наведене, на підставі наданих позивачем доказів, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ «Універсал Банк» дотримався вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодив зі споживачем саме ті умови, про які зазначав при подачі позову. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі №342/180/17 (пр. №14-131цс19) відступлено від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у раніше прийнятій постанові від 24 вересня 2014 року (пр. №6-144цс14) та зроблено висновок, що у переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. У заяві позичальника процентна ставка не зазначена. У цьому випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч.1 ст.634 ЦК України, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача неодноразово змінювалися в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання з підстав та у розмірах, встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України, позивач не пред`явив. Пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору позивач дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку банку не повернуті, кредитор має право вимагати виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09.01.2020 року у справі № 643/5521/19 (провадження №61-20093св19) зазначено, що встановивши, що анкета-заява не містить визначення домовленості сторін про сплату відсотків, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для покладення на відповідача обов`язку по сплаті заборгованості за відсотками пеню, комісію і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами, а відтак, суми надходжень, які банком були розподілені на погашення складових заборгованостей підлягають зарахуванню на погашення саме тіла кредиту. Судова практика у цій категорії справ є незмінною, що не може свідчити про порушення прав банку (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19).

Разом з тим, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 отримала кредитні кошти на картковий рахунок за заявою-анкетою від 13.12.2020 року.

Згідно з наданим банком розрахунком заборгованості, за договором № б/н від 13.12.2020 року станом на 12.11.2023 року загальна сума заборгованості ОСОБА_1 становить 77240,62 грн., з яких: загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) 77240,62 грн. (а.с.8).

Виписка про рух коштів по картці від 26.12.2024 року, наданою банком за період 13.12.2020 року по 26.12.2024 року містить таку інформацію: рахунок: НОМЕР_1 ; кредитний ліміт (станом на 26.12.2024 року): 50000 UAН; заборгованість (станом на 26.12.2024 року): 79924,62 UAН; баланс на початок періоду: 30000 UAН; баланс на кінець періоду: - 29924,62 UAН; сума витрат за період: 117866,14 UAН; сума зарахувань за період: 37941,52 UAН.

Так, з вищезазначеного розрахунку заборгованості та виписки вбачається, що впродовж періоду кредитування банк нараховував ОСОБА_1 відсотки за користування кредитом, сплата та розмір яких не були погоджені сторонами, та здійснював їх автоматичне списання, що призвело до збільшення розміру тіла кредиту, про стягнення якого просить позивач. З наданого банком розрахунку заборгованості та виписки з особового рахунку випливає, що тіло кредиту утворювалось у зв`язку з включенням до нього всіх несплачених відповідачем нарахувань, постійно збільшуючи його, що не було передбачено узгодженими умовами договору, а також списувались відсотки за користування кредитом, що також не було узгоджено сторонами. Натомість вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання з підстав та у розмірах, установлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України, банк не пред`явив.

Таким чином, оскільки в анкеті-заяві від 13.12.2020 року строки здійснення періодичних платежів за кредитом не встановлені, суд вважає неправомірним та безпідставним списання банком внесених на погашення боржником коштів в рахунок погашення відсотків. Внаслідок таких дій банку тіло кредиту безпідставно збільшено на суму нарахованих та несплачених відповідачем відсотків за користування кредитом та не враховані в погашення боргу списані суми відсотків, однак з одного боку фактично зазначена сума позичальником не витрачалася, а з іншого - заборгованість за тілом кредиту не зменшувалась, а тому визначена банком заборгованість за тілом кредиту з урахуванням відсотків є необґрунтованою.

За таких обставин, нарахування заборгованості в частині відсотків здійснювалось банком неправомірно, тому не підлягають стягненню, а отже кошти, автоматично списані в рахунок відсотків з карткового рахунку ОСОБА_1 слід враховувати при визначенні загального розміру заборгованості.

Наведене також узгоджується з висновком Верховного Суду у постанові від 02 жовтня 2019 року по справі № 545/2248/17.

Так, з виписки вбачається, що за період користування кредитною карткою ОСОБА_1 банком нараховано до платежів за відсотками 9533,88 грн., які автоматично списувались з рахунку відповідача, які слід вирахувати із загальної заборгованості. Таким чином, різниця між загальним залишком заборгованості за кредитом, заявленим банком, та сумою неправомірно списаних ОСОБА_1 неузгоджених платежів за користування кредитом становить 67706,74 грн. (77240,62 грн. – 9533,88 грн.).

Наведене також узгоджується з висновком Верховного Суду у постанові від 02 жовтня 2019 року по справі № 545/2248/17.

Враховуючи вищевказане, суд вважає за необхідне частково задовольнити позовні вимоги АТ «Універсал Банк» та стягнути з ОСОБА_1 на користь банку заборгованості за договором про надання банківських послуг «monobank» від 13.12.2020 року в розмірі 67706,74 грн.

Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Звертаючись до суду з позовом, АТ «Універсал Банк» сплатило судовий збір у розмірі 2684 грн. Враховуючи пропорційність розміру задоволених позовних вимог (87,66 %), АТ «Універсал Банк» має право на відшкодування витрат зі сплати судового збору в розмірі 2352,79 грн.

Керуючись ст.ст.610, 611, 612, 617, 651, 1048, 1049, 1050, 1054, 1056-1 ЦК України, ст.ст.12, 76, 81, 89, 130, 133, 141, 258, 259, 265, 268 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП – НОМЕР_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Акціонерного товариства «Універсал Банк», що знаходиться за адресою: м.Київ, вул.Автозаводська, 54/19, код ЄДРПОУ 21133352, заборгованість за договором про надання банківських послуг «мonobank» від 13.12.2020 року у розмірі 67706 (шістдесят сім тисяч сімсот шість) гривень 74 копійки.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП – НОМЕР_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Акціонерного товариства «Універсал Банк», що знаходиться за адресою: м.Київ, вул.Автозаводська, 54/19, код ЄДРПОУ 21133352, витрати по сплаті судового збору у розмірі 2352 (дві тисячі триста п`ятдесят дві) гривні 79 копійок.

В іншій частині позову – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складене 31 січня 2025 року.

Суддя Комунарського районного суду

м. Запоріжжя                                                                          С.С. Тучков