КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: №   2а-418/11                                                           Головуючий у 1-й інстанції:  Антипова Л.О.

Суддя-доповідач:  Аліменко В.О.

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

"11" жовтня 2011 р.                                                                                 м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

                                        головуючого –судді                    Аліменка В.О.,

                                        суддів                                        Степанюка А.Г., Шурка О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу відповідача Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі міста Києва на Постанову Дніпровського районного суду міста Києва від 16.03.2011 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі міста Києва про визнання неправомірними дії та зобов’язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У січні 2011 року позивач звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі міста Києва про визнання неправомірними дії та зобов’язання вчинити певні дії за період з 01.01.2006 року по дату винесення рішення.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 16.03.2011 року адміністративний позов в частині позовних вимог за період з 01.01.2006 року по 31.01.2011 року - залишено без розгляду.

Постановою Дніпровського районного суду міста Києва від 16.03.2011 року позовні вимоги про стягнення недоплачених сум щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни за період з 26.07.2010 року по 16.03.2011 рік –задоволено. Стягнуто з державного бюджету на користь позивача суму 300 грн. за понесені нею судові витрати.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконне, на його думку, судове рішенням та ухвалите нове, яким повністю відмовити в задоволені позову. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необ’єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для його скасування.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного:

Як вбачається з матеріалів справи, позивач є особою, що належить до соціальної категорії громадян «діти війни»в розумінні ст.1 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», а відтак, на неї повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені зазначеним вище Законом України.

Згідно ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»особам, що належать до соціальної категорії громадян «діти війни»відповідач повинен був нараховувати та виплачувати щомісячне підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Розмір мінімальної пенсії за віком визначений ст. 28 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»від 09.07.2003 року № 1058, згідно якої мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.

Розмір прожиткового мінімуму для осіб щорічно встановлюється ЗУ «Про державний бюджет України»на відповідний рік.

ЗУ «Про державний бюджет України на 2010 рік»збільшено розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Відповідно зріс і розмір мінімальної пенсії. Мінімальна пенсія у 2010 році становила: з 01.01.2010 року –695,00 грн., з 01.04.2010 року –706,00 грн., з 01.07.2010 року –709,00 грн.  

 На момент звернення позивача до суду, нарахування доплати до його пенсії в розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком, відповідно до положень ст. 6 вищезазначеного Закону відповідачем не здійснено, у зв’язку з чим він звернувся до суду за захистом своїх прав.

Всупереч ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни»позивачу щомісячне підвищення до пенсії виплачувалась відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530.

З огляду на загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами, ЗУ «Про соціальний захист дітей війни»має вищу юридичну силу в порівняні з Постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530. Отже, відповідач не правомірно виплачував щомісячне підвищення до пенсії в меншому розмірі ніж це передбачено ст. 6 зазначеного Закону.

За правилами статті 5 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Однак, суд першої інстанції не взяв до уваги Постанову Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 року №590 «Про граничні розміри компенсації витрат пов’язаних з розглядом цивільних адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави»передбачено, що у разі якщо компенсація витрат на правову допомогу відповідно до закону сплачується за рахунок держави, то граничний розмір витрат обчислюється виходячи з того, що особі, яка надає правову допомогу, виплачується 5% розміру мінімальної заробітної плати за повний робочий день.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що Постанова Дніпровського районного суду міста Києва від 16.03.2011року підлягає скасуванню в частині стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 витрат зі сплати судового збору в розмірі 300,00 грн.

Відповідно до п. 1 ст. 202 КАС України, суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду першої інстанції та приймає нове рішення, якщо встановить порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.   

Керуючись ст.ст. 2, 9, 41, 94, 99, 100, 196, 197, 198, 202, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,  

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу відповідача Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі міста Києва на Постанову Дніпровського районного суду міста Києва від 16.03.2011року –задовольнити частково.

Постанову Дніпровського районного суду міста Києва від 16.03.2011року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі міста Києва про визнання неправомірними дії та зобов’язання вчинити певні дії –скасувати в частині стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі міста Києва, про визнання неправомірними дії та зобов’язання вчинити певні дії зі сплати судового збору в розмірі 300,00 грн.

Постановити в цій частині нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі міста Києва про визнання неправомірними дії та зобов’язання вчинити певні дії, щодо стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 витрат зі сплати судового збору в розмірі 300,00 грн. –відмовити.

В решті Постанову Дніпровського районного суду міста Києва від 16.03.2011року –залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення Постанови в повному обсязі.

Головуючий суддя                                                  В.О. Аліменко          

                              Судді                                                                А.Г. Степанюк

                                                                                          О.І. Шурко