КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: №   2-а-898/10                                                           Головуючий у 1-й інстанції:  Димбіцький Ю.В.    

Суддя-доповідач:  Файдюк В.В.

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

"18" жовтня 2011 р.                                                                                 м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді:                                                       Файдюка В.В.,

суддів:                                                                             Ганечко О.М., Хрімлі О.Г.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Іллінецькому районі Вінницької області на постанову Іллінецького районного суду Вінницької області від 10 грудня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Іллінецькому районі Вінницької області про визнання дій щодо невиплати доплати до пенсії як дитині війни неправомірними та зобов’язання здійснити перерахунок та виплату державної соціальної допомоги,-

                                                  В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_2 20.10.2010 року звернувся до Іллінецького районного суду Вінницької області з адміністративним позовом до УПФУ в Іллінецькому районі Вінницької області про зобов’язання відповідача нарахувати та виплатити щомісячну державну соціальну допомогу позивачу як дитині війни за період з січня 2007 року по грудень 2009 року включно в сумі 5 017,50 грн. та зобов’язати відповідача і надалі виплачувати позивачу державну соціальну допомогу починаючи з моменту набрання рішенням суду законної сили.

Постановою Іллінецького районного суду Вінницької області від 10 грудня 2010 року позов задоволено частково: визнано дії відповідача протиправними та зобов’язано нарахувати та виплатити недоплачену, як дитині війни щомісячну державну соціальну допомогу відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»у розмірі 30 %  мінімальної пенсії за віком за періоди з 09.07.07р. по 31.12.07р. та із 22.05.08р. по 31.12.09р.  з урахуванням раніше отриманих виплат.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та відмовити в позові. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необ’єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування постанови суду першої інстанції.

Враховуючи вимоги пункту третього частини першої статті 1832 КАС України, розгляд апеляційної скарги було проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у відповідності до статті 197 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу відповідача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Колегією суддів встановлено, що позивач відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»є дитиною війни. Зазначені обставини сторонами не оспорюються.

Статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»(у відповідній редакції, з урахуванням рішення Конституційного Суду України №10-рп/2008р. від 22 травня 2008 року, далі по тексту - Закон № 2195-ІV) передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком.

Проте, всупереч статті 6 Закону № 2195-ІV позивачу щомісячна державна соціальна допомога, як дитині війни виплачувалась відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530.

Між тим, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 КАС України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру соціальної допомоги позивачеві застосуванню підлягає стаття 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а не Постанова Кабінету Міністрів України, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.

Наявність такого права у позивача є визначальним для вирішення вказаного спору, крім того, це право гарантується Конституцією України (частина друга статті 46 Конституції України).

Зі змісту статті 6 Закону № 2195-ІV випливає, що під час визначення розміру соціальної допомоги, за основу її нарахування береться мінімальна пенсія за віком.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

При цьому, судовою колегією не приймаються до уваги положення частини третьої статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», з якої слідує, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим законом, оскільки наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання щомісячної державної соціальної надбавки дітям війни,  виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтею 6 Закону № 2195-ІV.

Оскільки позивачеві слід визначити допомогу до пенсії, виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то в разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму перерахунок допомоги до пенсії позивачеві повинен проводитись, виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що незаконними діями відповідача було порушено право позивача на отримання належних йому виплат, розрахованих відповідно до мінімальної пенсії за віком.

Разом з тим, при розгляді справи судом першої інстанції порушено норми процесуального права, що призвело до невірного вирішення справи.

Так, відповідно до штампу вхідної кореспонденції суду першої інстанції, позивач звернувся до суду 20.10.10р.

Відповідно до ч. 2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк,  який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст.. 102 КАС України пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений, а процесуальний строк, встановлений судом, - продовжений судом за клопотанням особи, яка бере участь у справі. Питання про поновлення чи продовження пропущеного строку суд вирішує з повідомленням осіб, які беруть участь у справі. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду клопотання.

Як вбачається із позовної заяви, позивач зверталась до суду із клопотанням про поновлення строку звернення до суду.

Матеріали справи не містять доказів того, що судом першої інстанції було розглянуто клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду в судовому засіданні із викликом сторін та з прийняттям відповідної ухвали за наслідками розгляду вказаного клопотання позивача.

Натомість, як вбачається із оспорюваної постанови, суд послався на ч. 2 ст. 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення», якою визначено, що суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком, в зв’язку з чим прийшов до висновку, що строк звернення до суду не було пропущено позивачем.

Разом з тим, колегія суддів вважає такий висновок суду помилковим, оскільки вказана норма стосується строку виплат органами ПФУ пенсій та не має відношення до строку звернення до суду, який встановлюється КАС України, крім того, предметом спору є не перерахунок основної пенсії, а перерахунок державної соціальної допомоги дитині війни.

Відповідно до ч. 1 ст. 100 КАС України, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Отже, враховуючи ч. 2 ст. 99 КАС України вимоги позивача про перерахунок державної соціальної допомоги як дитині війни за період з 09.07.07р. по 31.12.07р. та із 22.05.08р. по 31.12.09р. заявлені поза межами строку, що є підставою для залишення позову без розгляду в цій частині.

Крім того, судом не враховані позовні вимоги позивача про зобов’язання відповідача з дня набрання рішенням суду законної сили і в подальшому виплачувати позивачу державну соціальну допомогу; вказаним вимогам суд взагалі не надав належної правової оцінки.

Загальне поняття пенсії визначено статтею 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якого пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом.

Отже, законом не встановлюється ані строковість, ані обмеженість у часі цих видів виплат. З самого визначення поняття пенсії випливає, що ці виплати здійснюються на постійній основі один раз на місяць протягом невизначеного періоду часу. Цей вид виплат не є строковим, а тому не може бути призначений на якийсь строк. В цьому випадку визначається лише дата, з якої особа має право на отримання пенсії (чи її перерахунок).

Кінцевий термін, або строк, на який призначається пенсія не може встановлюватись, оскільки це суперечить самому визначенню та суті пенсії.

Відтак, виплату пенсії позивачеві не може бути обмежено будь-яким кінцевим терміном або строком, оскільки це б обмежувало право позивача на отримання державної пенсії яка повинна виплачуватись постійно, один раз на місяць протягом невизначеного часу та без встановлення будь-якого терміну або строку виплати пенсії.

Вказана позиція суду є аналогічною правовій позиції Вищого адміністративного суду України, викладеній в ухвалі від 15.02.11р.

Враховуючи те, що вимога позивача про подальший перерахунок пенсії починаючи з моменту набрання рішенням законної сили є некоректною, колегія суддів вважає за доцільне вийти за межі позовних вимог та задовольнити вказану вимогу починаючи з моменту звернення останнього до суду.

Отже, вимога позивача про зобов’язання відповідача перераховувати державну соціальну допомогу і в подальшому починаючи з моменту звернення до суду підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 159 КАС України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.  Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.   

З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції порушені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що є підставою для скасування судового рішення.  

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.  

Відповідно до ст. 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.   

Таким чином вимоги апеляційної скарги підлягають частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 8-11, 99, 100, 160, 197, 198, 202, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

                                                     ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Іллінецькому районі Вінницької області –  задовольнити частково.

Постанову Іллінецького районного суду Вінницької області від 10 грудня 2010 року –  скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково.

Зобов’язати УПФУ в Іллінецькому районі Вінницької області нараховувати та виплачувати ОСОБА_2, як особі, що має статус дитини війни, щомісячну державну соціальну допомогу відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у розмірі 30 %  мінімальної пенсії за віком починаючи з 20 жовтня 2010р.

Позовні вимоги в частині визнання неправомірними дії та зобов’язання управління Пенсійного фонду України в Іллінецькому районі Вінницької області нарахувати та виплатити ОСОБА_2 недоплачену, як дитині війни щомісячну державну соціальну допомогу відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»у розмірі 30 %  мінімальної пенсії за віком за період з 09.07.07р. по 31.12.07р. та з 22.05.08р. по 31.12.09р. залишити без розгляду.

В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:                                                                                      В.В. Файдюк

Судді:                                                                                                             О.М. Ганечко

                                                                                                                            О.Г. Хрімлі