РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м   У к р а ї н и

31 січня 2025 року м. Рівне              №460/8771/24

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Гудими Н.С., розглянувши за правилами письмового провадження без повідомлення учасників справи,  адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до    Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області

про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, та зобов`язання здійснити з 01.03.2024 нарахування та виплату такого підвищення до пенсії у розмірі, визначеному ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 1 січня відповідного календарного року.

В обґрунтування позову зазначено, що позивач є непрацюючим пенсіонером, має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, проживає в населеному пункті, який віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, та перебуває на обліку у відповідача. На виконання рішення суду позивачу виплачується доплата 3200,00 у розмірі двох мінімальних заробітних плат. Вважає, що нараховування та виплата підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", повинно здійснюватися у розмірі двох прожиткових мінімумів, чого відповідачем зроблено не було. З підстав наведених у позові, просив вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою суду від 27.08.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Встановлено відповідачу  строк для подання відзиву.    

На адресу суду надійшов відзив на позов, у якому відповідач позовні вимоги не визнав. На обґрунтування своїх заперечень повідомив, що відповідачем на виконання судового рішення позивачу виплачується спірна доплата до пенсії, передбачена ст. 39 Закону №796, в розмірі двох мінімальних заробітних плат відповідно до Закону про Державний бюджет України на відповідний рік. Вважає, що підстави для проведення нарахування спірної доплати в розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, установлених на 1 січня відповідного календарного року, відсутні. За таких обставин, просив у задоволенні позову відмовити повністю.    

При цьому, суд звертає увагу, що відповідач не звертався до суду із клопотаннями, оформленими відповідно до вимог статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Суд наголошує, що за змістом статті 162 КАС України у відзиві на позовну заяву відповідач викладає виключно заперечення проти позову, відзив не може містити будь-яких заяв чи клопотань, позаяк заяви та клопотання учасники справи подають окремо у письмовій формі із зазначенням підстав та з дотриманням інших вимог статті 167 КАС України. Отже, заявлене у відзиві Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області  клопотання про закриття провадження у справі не підлягало вирішенню судом по суті.

Оскільки розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, то відповідно до ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Розглянувши заяви по суті та матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив таке.  

ОСОБА_1 перебуває на обліку у відповідача, отримує пенсію по інвалідності, є непрацюючим пенсіонером, має статус особи, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) та з 24.02.2012 проживає в населеному пункті - с.Кутин Вараського району Рівненської області, який відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106, віднесений до зони гарантованого добровільного відселення, що підтверджується наявними у справі матеріалами.    

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 28.11.2023 у справі №460/25614/23, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_1 задоволено. Зокрема, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області нараховувати та виплачувати ОСОБА_1 доплату до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території гарантованого добровільного відселення, у розмірі визначеному статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” №796-XII від 28.02.1991, що дорівнює двом мінімальним заробітним  платам (згідно із Законом про Державний бюджет України на відповідний рік), починаючи з 02.05.2023 до зміни законодавства або зміни правового статусу.

Відповідачем на виконання вказаного судового рішення позивачу виплачується доплата до пенсії, передбачена ст.39 Закону №796, в розмірі двох мінімальних заробітних плат відповідно до Закону про Державний бюджет України на відповідний рік, що не заперечується обома сторонами.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати   підвищення до пенсії, відповідно до ст.39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, установлених на 1 січня  календарного року,  позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд враховує таке.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я визначено Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” №796-ХІІ (далі - Закон №796-ХІІ), який створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.

Стаття 39 Закону №796-ХІІ у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, була викладена так: “ 1. Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:

- у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;

- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;

- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

2. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.

3. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України”.

28 грудня 2014 року прийнято Закон України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" №76-VIII (далі - Закон №76-VIII), який набрав чинності 01 січня 2015 року, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону №796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.

04 лютого 2016 року прийнято Закон України "Про внесення зміни до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №987-VIII, який згідно з розділом ІІ “Прикінцеві положення” набрав чинності з 01 січня 2016 року і яким включено до Закону №796-ХІІ статтю 39 такого змісту: “Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України”.

Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

При цьому, в Рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону № 796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом № 76-VIII, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону №796-ХІІ вказане Рішення не містить.

Таким чином, з 17 липня 2018 року відновила дію редакція статті 39 Закону № 796-ХІІ, яка була чинною до 01 січня 2015 року (тобто в редакції від 09.07.2007). Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону № 987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом № 987-VIII.

Стаття 39 у редакції Закону №987-VIII, яка чинна з 01 січня 2016 року, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Однак редакція статті 39, яка була чинна до 01 січня 2015 року, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов`язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 17.07.2018 №6-р/2018 вказав, що обмеження чи скасування Законом № 76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов`язань, передбачених ст.16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи ст.3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов`язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон №76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої ст.3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

Сукупність наведених норм дає підстави для висновку, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17 липня 2018 року №6-р/2018 відновлено право на отримання підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, а саме у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам в частині покладення на відповідача обов`язку здійснити нарахування і виплату відповідного підвищення до пенсії, виходячи із розміру двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, який встановлено на 01 січня календарного року, суд керується і враховує таке.

06.12.2016 був прийнятий Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 1774-VIII, що набрав чинності 01.01.2017.

Пунктом 3 розділу II “Прикінцеві та перехідні положення” цього Закону установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій (зі змінами, внесеними згідно із Законом від 19.12.2019 № 410-IX).

До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017 (зі змінами, внесеними згідно із Законом від 15.05.2018 № 2415-VIII).

Згідно з пунктом 9 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 1774-VIII до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Як свідчить зміст Закону №1774-VIII, ним була змінена розрахункова величина з мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум, яка стала застосовуватися для обчислення всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата, а також для обчислення інших платежів та санкцій, та внесені такі зміни до низки законів України, зокрема, але не виключно, в Земельний кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Кримінальний процесуальний кодекс України, Закон України “Про військовий обов`язок і військову службу”, Закон України “Про підвищення престижності шахтарської праці”, Закон України “Про Державний земельний кадастр”, Закон України “Про судовий збір”, Закон України “Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус”, Закон України “Про судоустрій і статус суддів”.

Відповідно до наведених вище положень Закону № 1774-VIII законодавець, по-перше, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат як розрахункову величину мінімальну заробітну плату; по-друге, чітко передбачив, що для визначення таких виплат застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений на 1 січня відповідного календарного року.

Законом № 1774-VIII зміни такого змісту в статтю 39 Закону № 796-ХІІ (в редакції, яка діяла до 01.01.2015) внесені не були, оскільки цю статтю в зазначеній редакції на дату прийняття Закону № 1774-VIII було виключено Законом №76-VIII [що було визнано неконституційним Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018].

Суд враховує, що за загальним правилом закони та інші нормативно-правові акти (їхні окремі приписи) мають пряму дію в часі, тобто регулюють (1) відносини, що виникли після набрання ними чинності, а також (2) відносини, які виникли до набрання ними чинності та продовжують існувати на час набрання чинності. У другому випадку такі акти (приписи) поширюються на ці відносини з моменту набрання чинності, а не з моменту виникнення відповідних відносин (акти (приписи), які поширюють дію на момент виникнення відносин, що мав місце до набрання ними чинності, мають зворотну дію). В окремих випадках орган правотворчості вказівкою у перехідних положеннях “нового” нормативно-правового акта може зберегти праворегулятивний вплив скасованого (зміненого) нормативно-правового акта (відповідних його приписів) на певні суспільні відносини, які продовжують тривати після набрання чинності “новим” актом (переживаюча / ультраактивна дія) (див. також постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2021 у справі № 9901/315/20 (пункт 40), від 03.11.2021 у справі № 9901/378/20 (пункт 30)).

Згідно із частиною першою статті 7 КАС суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Юридична сила закону як основного джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України.

Конституційний Суд України в Рішенні  від 03.10.1997 № 4/зп у справі № 18/183-97 визначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

З урахуванням дії темпоральних правил (принцип дії закону в часі) у разі колізії нормативних актів одного рівня юридичної ієрархії (суперечність один одному двох або більше чинних нормативних актів, прийнятих стосовно одного й того самого питання) застосовується акт, виданий пізніше, як у разі, коли про скасування попереднього акта (його приписів) прямо зазначено в новому нормативному акті, так і у разі, коли таких застережень немає.

Таким чином, з набранням чинності Законом №1774-VIII мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина, зокрема, для обрахунку підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення,  право  на  яке  у  таких  осіб виникло  на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, що діяла до 01.01.2015). Закон № 1774-VIII прийнятий у часі пізніше від Закону № 796-ХІІ, а тому повинна застосовуватися визначена ним розрахункова величина - прожитковий мінімум для працездатних осіб.

Такий висновок не суперечить положенням статті 71 Закону № 796-ХІІ, згідно з якими дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону, оскільки положення пункту 3 розділу ІІ “Прикінцевих та перехідних положень” Закону № 1774-VІІІ визначають нову розрахункову величину, яка підлягає застосуванню під час реалізації положень, зокрема статті 39 Закону № 796-ХІІ, тобто правовий наслідок призупинення дії правової норми при цьому не настає.

Конституційний Суд України неодноразово викладав правову позицію щодо розуміння положень частини третьої статті 22 Конституції України, згідно з якою при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності. Зокрема, у пункті 5.2 Рішення від 22.09.2005 № 5-рп/2005 Конституційний Суд України вказав на те, що скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними ознаками поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.

Суб`єктивне право позивача на нарахування та виплату підвищення до пенсії на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ не належить до основних. Вказане підвищення є доплатою до призначеної пенсії, право на яку залежить від проживання у зоні радіоактивного забруднення.

З огляду на наведене, норма пункту 3 розділу II “Прикінцеві та перехідні положення” Закону №1774-VIIІ (в частині інших виплат, щодо яких не застосовується мінімальна заробітна плата як розрахункова величина) поширюється на підвищення (доплату) до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, а відтак розмір підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, яка діяла до 01.01.2015) встановлюється із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня відповідного календарного року, а не мінімальної заробітної плати.

Таким чином, позивач має право на щомісячне підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 1 січня відповідного календарного року.

Аналогічна правова позиція, висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 04.04.2024 у справі №240/19227/21, яку суд враховує при вирішенні вказаного спору в силу положень ч.5 ст. 242 КАС України.

Отже, позивач має право на нарахування та виплату відповідачем щомісячного підвищення до пенсії, передбаченого ст. 39 Закону №796-ХІІ із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

При цьому, суд звертає увагу, що  Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затверджений постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07 липня 2014 року № 13-1), до спірних правовідносин не застосовується, оскільки підвищення до пенсії, передбачене статтею 39 Закону № 796-ХІІ є доплатою, а не її перерахунком.

Висновок аналогічного змісту викладений Верховним Судом у постанові від 23.10.2024 у справі №460/20160/23.

Водночас, суд при вирішенні цієї справи враховує, що позивач звернувся до суду з цим позовом 07.08.2024, а відповідачем до дати подання цього позову виконувалося судове рішення у справі №460/25614/24 від 28.11.2023 щодо виплати спірного підвищення до пенсії відповідно до ст. 39 Закону №796  і з незгодою позивача про розрахункову величину спірного підвищення орган Пенсійного фонду не міг дізнатися раніше як зі змісту позовної заяви, тому лише після 07.08.2024 можна стверджувати про допущення протиправної бездіяльності відповідачем у спірних правовідносинах.

З огляду на наведене, суд вважає, що порушене право позивача підлягає захисту - шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати з 07.08.2024 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 1 січня відповідного календарного року, та відновленню - шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу підвищення до пенсії відповідно до ст.39 Закону №796-ХІІ у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 1 січня відповідного календарного року, до зміни законодавства або правового статусу позивача.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин, позов підлягає до задоволення частково.

Відповідно до ч.3 ст. 139 КАС України сплачений судовий збір підлягає стягненню на  користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 з 01.03.2024 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до ст.39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 року №796-XII у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 1 січня відповідного календарного року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 01.03.2024 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до ст.39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 року №796-XII у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 1 січня відповідного календарного року, до зміни законодавства або правового статусу позивача.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області судовий збір у розмірі 605,60 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 31 січня 2025 року.     

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач -  Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7,м. Рівне,Рівненська обл.,33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076)

        Суддя                                                                                  Н.С. Гудима