Справа № 304/1418/24 Провадження № 3/304/57/2025

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 січня 2025 року м. Перечин

Суддя Перечинського районного суду Закарпатської області Ганько І.І., розглянувши матеріали, які надійшли з відділення поліції № 1 Ужгородського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканця АДРЕСА_1 , непрацюючого, громадянина України,

за ч. 2 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

У С Т А Н О В И В:

згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ААД № 657469 від 01 червня 2024 року, того ж дня о 23.11 год у місті Перечин, вул. Ужанська, водій ОСОБА_1 , керував транспортним засобом марки «ВАЗ 2101», р/н НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння (запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння очей, нечітка хода та вимова), від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння відмовився, чим порушив п. 2.5. Правил дорожнього руху України.

Дії ОСОБА_1 інспектором СРПП відділення поліції № 1 Ужгородського районного управління Головного управління Національної поліції в Закарпатській області лейтенантом поліції Долиничем Юрієм Віталійовичем кваліфіковані за ч. 2 ст. 130 КУпАП як відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп`яніння. При цьому положення диспозиції частини другої вказаної статті у кваліфікації поліцейським Долиничем Ю.В. дій ОСОБА_1 свого відображення не знайшли.

На підтвердження вини ОСОБА_1 поліцейським надано протокол про адміністративне правопорушення серії ААД № 657469 від 01 червня 2024 року, Направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції до протоколу серії ААД № 657469, постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАД № 592018 від 01 червня 2024 року, довідку заступника начальника відділення поліції № 1 Ужгородського РУП ГУ НП в Закарпатській області О.Гондорчина від 05 червня 2024 року №4928/106/25/2-2024, копію постанови судді Перечинського районного суду Закарпатської області від 16 квітня 2024 року, а також диск з відеозаписом під назвою «Малеш ч. 2 ст. 130 КУпАП».    

У судовому засіданні ОСОБА_1 свою вину не визнав та показав, що у ніч події спав у своєму автомобілі, коли до нього підійшли працівники поліції та змусили перепаркувати транспортний засіб. Він не їхав на транспортному засобі і такого наміру не мав, а лише виконав пряму вказівку працівника поліції Долинича. При цьому останній розпочав складання протоколу про адміністративне правопорушення відносно нього відразу як він почав перепаковувати свій транспортний засіб. В той час поліцейський Паустовський склав стосовно нього інший процесуальний документ – постанову про керування ним автомобілем з неосвітленим номерним знаком та без посвідчення водія. Вважав такі дії працівників поліції неправомірними та просив виправдати його, оскільки транспортним засобом він не керував.   

Заслухавши його пояснення, вивчивши письмові матеріали справи про адміністративне правопорушення та надані особою, яка склала протокол відеодокази, суддя прийшов до такого висновку.

Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом.

Згідно із ст. 9 цього Кодексу адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Для встановлення події правопорушення, зазначеного у ч. 1 ст. 130 КУпАП, необхідно з`ясувати чи дійсно особа знаходилася в стані алкогольного сп`яніння під час керування транспортним засобом та чи дійсно особа, відносно якої складено протокол, керувала транспортним засобом, чи є відмова особи, яка керує транспортним засобом від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння, або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Частина 2 вказаної статті передбачає відповідальність за повторне протягом року вчинення будь-якого з порушень, передбачених частиною першою цієї статті.

Наявність події правопорушення доводиться шляхом подання доказів.

Згідно із ст. 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, які використовуються при нагляді за виконанням правил, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, нормі стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, а також іншими документами.

Статтею 252 КУпАП передбачено, що оцінка доказів здійснюється за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.

Відповідно до ч. 2 – 4, 6 ст. 266 КУпАП огляд водія (судноводія) на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення. У разі незгоди водія (судноводія) на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров`я. Огляд осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, здійснюється в закладах охорони здоров`я не пізніше двох годин з моменту встановлення підстав для його здійснення. Огляд у закладі охорони здоров`я та складення висновку за результатами огляду проводиться в присутності поліцейського. Направлення особи для огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду здійснюються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Отже, з наведеного вбачається, що суб`єктом адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП, є особа, яка керує транспортним засобом, тобто водій.

У постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 404/4467/16-а Верховний Суд зазначив, що само по собі керування транспортним засобом розуміється як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зворушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування.

Визначення терміну «керування транспортним засобом» було наведено в п. 27 Пленуму ВСУ від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», за яким керування транспортним засобом – виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування.

Таким чином, керування транспортним засобом – це умисне виконання особою функцій водія шляхом вчинення технічних дій для приведення транспортного засобу в рух та зворушення з місця, а під час руху – для зміни напрямку руху та/чи швидкості транспортного засобу.

В той же час будь яких доказів того, що ОСОБА_1 у час і на місці події, відображеної у протоколі серії ААД № 657469 від 01 червня 2024 року, керував транспортним засобом матеріали справи не містять.

Навпаки як встановлено у судовому засіданні з пояснень особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, він транспортним засобом не керував, спав у автомобілі, під час чого й був виявлений працівниками поліції. На їх вимогу сів за кермо та перепаркував транспортний засіб і тоді поліцейський розпочав процедуру складання стосовно нього протоколу про адміністративне правопорушення, а інший поліцейський – постанови про накладення адміністративного стягнення за керування транспортним засобом з не пристебнутим ременем безпеки та без посвідчення водія.  

Крім цього наведені ОСОБА_1 обставини підтверджуються й долученими до матеріалів справи в якості доказів відеозаписами. Так, відеозапис починається з того, що транспортний засіб рушає з краю проїжджої частини дороги та потроху починає рух вперед, після чого на службовому автомобілі поліції вмикаються проблискові маячки, що сигналізують водію про обов`язок зупинитися.

Водій відразу зупиняється та виходить з автомобіля, а поліцейський просить надати документи на право керування транспортним засобом або хоча б такі, що засвідчили його особу, а також питає водія, чому той керує автомобілем у стані сп`яніння. Водій реагує нестримано та вказує на те, що це поліцейські тільки-но сказали йому перепаркувати транспортний засіб.

Поліцейський з цим погоджується та вказує на те, що так, оскільки транспортний засіб, перебував на дорозі. Після довгої бесіди, перевірки водія по базі даних (зі слів поліцейського), а також телефонних дзвінків невідомими  абонентам як водія, так і поліцейського, останній пропонує водію пройти тестування на стан сп`яніння або на місці події, або у медичному закладі, або ж відмовитися від проходження такого огляду.

У відповідь на це водій вкотре вказує на те, що це не його транспортний засіб, він ним не керував, а спав у автомобілі і що саме працівники поліції «заставили» його перепаркувати автомобіль – «Я не керував! Я не був за рульом!», у відповідь на що поліцейський питає «Як Ви переганяєте автомобіль, якщо Ви в стані сп`яніння?» 

Отже суддя враховує, що в матеріалах справи відсутні достатні докази, що підтверджували б вину ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП та як наслідок – за ч. 2 цієї статті, а саме того, що вказаний водій керував транспортним засобом і був зупинений працівниками поліції в процесі руху.

У своєму рішенні від 10 лютого 1995 року у справі «Аллене де Рібермон проти Франції», Європейський Суд з прав людини зазначив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших суспільних відносин.

Європейський Суд з прав людини у рішенні «Шмауцер (Schmautzer) проти Австрії» від 23.10.1995 року зазначив, що дорожньо-транспортні правопорушення, за які може бути накладено стягнення у виді штрафу чи обмеження у користуванні водійськими правами, підпадають під визначення «кримінального обвинувачення». Позбавлення прав на управління транспортним засобом також розглядається Європейським Судом кримінально-правовою санкцією, оскільки «право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності» (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Маліге проти Франції» від 23 вересня 1998 року).

Відтак суддя вважає, що наведені в протоколі відомості щодо вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 130 КУпАП, не дають змоги для безсумнівного висновку про його винуватість, належних доказів матеріали справи не містять.

Крім цього суддя враховує, що протокол про адміністративне правопорушення серії ААД № 657469 відносно ОСОБА_1 , складений поліцейським СРПП відділення поліції № 1 Ужгородського районного управління Головного управління Національної поліції в Закарпатській області Долиничем Ю.В., не відповідає зазначеним вимогам, оскільки викладена у протоколі суть (фабула) адміністративного правопорушення не співвідноситься з диспозицією ч. 2 ст. 130 КУпАП, за якою кваліфіковано дії ОСОБА_1 , та яка передбачає адміністративну відповідальність за дії особи, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, яка протягом року піддавалася адміністративному стягненню за керування транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, за відмову від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

В свою чергу суд не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді; суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.09.2016 у справі «Карелін проти Росії» вказано, що за умови наявності певної неточності чи суперечностей, суд не вправі брати на себе функції сторони обвинувачення, самостійно відшукуючи докази винуватості особи.

Суддя зазначає, що судовий розгляд справ повинен відповідати загальним принципам, а саме: верховенству права, законності, рівності перед законом і судом, повазі до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканість, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведеності перед судом їх переконливості.

Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Згідно з частиною 3 статті 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

За таких обставин суддя вважає, що суть правопорушення з кваліфікацією дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 130 КУпАП є сумнівною, що є не прийнятним, оскільки суперечить практиці Європейського суду з прав людини, яка свідчить про те, що вина особи повинна бути обґрунтована доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011 року), тобто таких, що не залишать місце для сумнівів, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25).

Згідно з частиною 3 статті 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 КУпАП.

Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 247 цього Кодексу провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю при відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 463/1352/16-а (провадження № К/9901/21241/18) у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Таким чином, справа про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 130 КУпАП підлягає закриттю за відсутності складу адміністративного правопорушення.

Керуючись ст. 7, 9, 247, 277, 278-280, 283-285 КУпАП, суддя,

П О С Т А Н О В И В:

провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 130 КУпАП на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП – закрити у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Постанова у справі про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку на її оскарження.

Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником до Закарпатського апеляційного суду через місцевий суд, який виніс постанову, протягом десяти днів з дня її винесення.

Суддя:Ганько І. І.