Ухвала

Іменем України

28 січня 2025 року

м. Київ

єдиний унікальний номер справи: 824/131/23

номер провадження: 4с/824/6/2025

Київський апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду цивільних справ Мазурик О. Ф.,

за участю секретаря Марченка М. С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні скаргу приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича

на дії та рішення приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Маковецького Зоряна Вікторовича,

боржник - ОСОБА_1 ,

У С Т А Н О В И В:

Короткий зміст вимог скарги

08 січня 2025 року приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Білецький І. М., діючи через свого представника Кусого А. В., звернувся до Київського апеляційного суду із скаргою на дії та рішення приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Маковецького З. В.

Скарга мотивована тим, що 03 грудня 2024 року Київський апеляційний суд видав виконавчий лист №824/131/23 про стягнення з ОСОБА_1 на користь приватного виконавця Білецького І. М. судових витрат у розмірі 20 000 грн, який 18.12.2024 скеровано на виконання приватному виконавцю Маковецькому З. В., який в свою чергу 20.12.2024 прийняв повідомлення про повернення даного виконавчого листа стягувачу без прийняття до виконання, посилаючись на пункт 2 частини третьої, пункт 3 частини четвертої статті 5 Закону України «Про виконавче провадження».

Вказував, що згідно повідомлення приватного виконавця від 20.12.2024 виконавчий документ приватним виконавцем Маковецьким З. В. повернуто з тих підстав, що стягувач Білецький І. М. є приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області та є діючим членом Асоціації приватних виконавців України, з яким у приватного виконавця того ж виконавчого округу Маковецького З. В., діючого члена Асоціації приватних виконавців України, є дружні стосунки, що створює передумови для особистого суб`єктивного ставлення до службових/посадових обов`язків під час здійснення заходів примусового виконання в межах виконавчого документа та містить ознаки потенційного конфлікту інтересів виконавця із стягувачем. Проте Законом України "Про виконавче провадження" не передбачено повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання через наявність конфлікту інтересів виконавця із стягувачем та заявленням самовідводу.

Зауважив, що якщо приватний виконавець вирішив заявити самовідвід, то він повинен спочатку відкрити виконавче провадження та після цього виносити постанову про самовідвід.

Приватний виконавець Білецький І. М. вважав, що неприйняття виконавчого документа до виконання з наведених підстав є протиправним, тому просив суд:

- визнати протиправними дії приватного виконавця Маковецького З. В., щодо повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання;

- скасувати повідомлення від 20.12.2024 приватного виконавця Маковецького З. В. про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання та зобов`язати прийняти до виконання виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 на користь приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького І. М. судові витрати у розмірі 20 000 грн;

- вирішити питання про розподіл судових витрат.

Позиція інших учасників справи

16 січня 2025 року приватний виконавець Маковецький З. В. подав заперечення на скаргу та просив відмовити в її задоволенні.

В обґрунтування заперечень посилався на те, що за приписами Закону України "Про виконавче провадження" та Інструкції з організації примусового виконання рішень у випадку самовідводу приватного виконавця він зобов`язаний повернути виконавчий документ стягувачу або передати його за згодою стягувача іншому приватному виконавцю чи відповідному органу державної виконавчої служби.

Провадження у суді першої інстанції

Ухвалою Київського апеляційного суду від 10 січня 2025 року відкрито провадження за скаргою та призначено до розгляду.

Представник скаржника - Кусий А. В. в судовому засіданні в режимі відеоконференцзв`язку скаргу підтримав та просив задовольнити з підстав, наведених в ній.

Приватний виконавець Маковецький З. В. в судовому засіданні в режимі відеоконференцзв`язку скаргу проти задоволення апеляційної скарги заперечував та просив відмовити в її задоволенні.

Боржник ОСОБА_1 , належним чином повідомлявся про день, час та місце розгляду скарги, в судове засідання не з`явився.

Відповідно до ч. 2 ст. 450 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути скаргу за відсутності приватного виконавця Білецького І. М. та боржника ОСОБА_1 .

Фактичні обставини справи

З матеріалів справи вбачається, що 03 грудня 2024 року Київський апеляційний суд видав виконавчий лист у справі №824/131/23 про стягнення з ОСОБА_1 на користь приватного виконавця Білецького І. М. судових витрат у розмірі 20 000 грн (а. с. 8).

Строк пред`явлення виконавчого листа №824/131/23 до виконання - 3 роки.

18 грудня 2024 року на адресу приватного виконавця Маковецького З. В. адвокат Кусий А. В., який діє в інтересах приватного виконавця Білецького І. М., надіслав заяву про відкриття виконавчого провадження з метою примусового виконання вказаного вище виконавчого листа.

20 грудня 2024 року приватний виконавець Маковецький З. В. прийняв постанову про самовідвід у виконавчому провадженні (а. с. 16-18).

20 грудня 2024 року приватний виконавець Маковецький З. В. прийняв повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання (а. с. 14-15). В даному повідомленні зазначено, що останнє прийняте у зв`язку з тим, що виконавцем 20.12.2024 заявлено самовідвід, наслідком якого є повернення виконавчого документа стягувачу або передання його за згодою стягувача іншому приватному виконавцю чи відповідному органу державної виконавчої служби.

Позиція суду першої інстанції

Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (стаття 447 ЦПК України).

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника) (частина третя статті 451 ЦПК України).

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги (частина третя статті 451 ЦПК України).

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника скаржника Кусого А. В. та пояснення приватного виконавця Маковецького З. В., які перебували в судовому засіданні в режимі відеоконференцзв`язку, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні скарги з таких підстав.

Застосовані норми права та мотиви, якими керується суд під час постановлення ухвали

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 22 квітня 2020 року у справі №641/7824/18 (провадження №61-10355св19) зазначено: «Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим».

Для приватного права апріорі є притаманною така засада, як розумність.

Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється під час вирішення спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі №209/3085/20).

Звертаючись до суду зі скаргою, приватний виконавець Білецький І. М. вважав, що повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання з тих підстав, що виконавцем Маковецьким З. В. заявлено самовідвід, є протиправним, оскільки у випадку самовідводу виконавця Законом України "Про виконавче провадження" не передбачено повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання. Також посилався на те, що без відкриття виконавчого провадження приватний виконавець Маковецький З. В. не мав права виносити постанову про самовідвід, так як всі дії повинен вчиняти у виконавчому провадженні.

Суд вважає необґрунтованими такі доводи скаржника, виходячи з наступного.

В частині третій статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" зазначено, що приватний виконавець має право повернути виконавчий документ стягувачу без прийняття до виконання:

1) якщо на момент подачі стягувачем заяви про примусове виконання рішення кількість виконавчих документів за рішеннями про стягнення періодичних платежів, заробітної плати, заборгованості фізичних осіб з оплати житлово-комунальних послуг, поновлення на роботі перевищує 20 відсотків загальної кількості виконавчих документів, що перебувають на виконанні у приватного виконавця;

2) в інших випадках, передбачених законом.

При поверненні виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією частиною, приватний виконавець зобов`язаний письмово зазначити підстави повернення, право стягувача оскаржити рішення про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, а також право стягувача подати виконавчий документ на виконання іншого приватного виконавця або до органу державної виконавчої служби.

Згідно з ч. 1 ст. 23 Закону України "Про виконавче провадження", у разі виявлення обставин, передбачених частиною четвертою статті 5 цього Закону, виконавець зобов`язаний заявити самовідвід та повідомити про це стягувача.

У випадку самовідводу приватного виконавця він зобов`язаний повернути виконавчий документ стягувачу або передати його за згодою стягувача іншому приватному виконавцю чи відповідному органу державної виконавчої служби. Постанова приватного виконавця про самовідвід або про відмову у відводі може бути оскаржена стягувачем, боржником або їхніми представниками до суду (ч. 3 ст. 23 Закону України "Про виконавче провадження").

В пункті 7 Розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції від 02.04.2012 №512/5, зазначено, що до відкриття виконавцем виконавчого провадження виконавчий документ за заявою стягувача може бути передано від одного приватного виконавця іншому або відповідному органу державної виконавчої служби або від органу державної виконавчої служби - приватному виконавцю (крім виконавчих документів, визначених частиною другою статті 5 Закону).

У випадку самовідводу приватного виконавця виконавчий документ повертається стягувачу або передається за згодою стягувача іншому приватному виконавцю чи відповідному органу державної виконавчої служби.

Системний аналіз наведених положень закону свідчить про таке:

частина 3 статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" визначає окремі випадки, за яких приватний виконавець має право повернути виконавчий документ стягувачу без прийняття до виконання, а частина четверта - обставини, наявність яких унеможливлює виконання приватним виконавцем рішення;

у частині четвертій статті 5 Закону України «Про виконавче провадження», яка застосовується у системному зв`язку зі статтею 23 цього Закону, законодавець на підставі імперативних приписів визначив обов`язок приватного виконавця заявити самовідвід у разі виявлення обставин, що свідчать про наявність реального або потенційного конфлікту інтересів виконавця та стягувача;

такому обов`язку приватного виконавця кореспондує право на повернення виконавчого документа стягувачу або передачу за його згодою іншому приватному виконавцю чи відповідному органу державної виконавчої служби. Наведений припис деталізовано у пункті 7 Інструкції з організації примусового виконання рішень, яким визначено право стягувача до відкриття виконавцем виконавчого провадження заявити про передачу виконавчого документа від одного приватного виконавця іншому або відповідному органу державної виконавчої служби.

Отже, з`ясування обставин щодо наявності реального або потенційного конфлікту інтересів виконавця та стягувача відбувається під час надходження заяви про примусове виконання рішення у порядку, визначеному статтями 4, 5, 23 Закону України «Про виконавче провадження», наслідком якого може бути вирішення питання приватним виконавцем про самовідвід, що вчиняється у формі постанови, яка може бути оскаржена стягувачем, боржником або їхніми представниками до суду.

Скаржником не надано до суду судового рішення про визнання постанови приватного виконавця Маковецького З. В. про самовідвід неправомірною.

З тих самих підстав відвід виконавцю може бути заявлений стягувачем, боржником або їхніми представниками у будь-який час до закінчення виконавчого провадження.

Право стягувача на оскарження постанови приватного виконавця про самовідвід або про відмову у відводі спрямоване на недопущення безпідставного усунення останнього від виконання рішення, відповідає таким засадам виконавчого провадження, як обов`язковість виконання рішень, справедливість, неупередженість та об`єктивність, а також розумність строків виконавчого провадження та забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності приватних виконавців.

Щодо суті скарги на дії приватного виконавця Маковецького З. В.

У цій справі приватний виконавець Білецький І. М. звернувся до приватного виконавця Маковецького З. В. із заявою про відкриття виконавчого провадження, в якій просив вчинити всі необхідні дії для примусового виконання виконавчого листа №824/131/23, виданого 03.12.2024 Київським апеляційним судом.

20 грудня 2024 року приватний виконавець Маковецький З. В. прийняв постанову про самовідвід, після чого у зв`язку із самовідводом прийняв повідомлення про повернення виконавчого листа стягувачу без прийняття до виконання.

В даному повідомленні від 20 грудня 2024 року приватний виконавець Маковецький З. В. зазначив, що у випадку самовідводу приватного виконавця він зобов'язаний повернути виконавчий документ стягувачу або передати його за згодою стягувача іншому приватному виконавцю чи відповідному органу державної виконавчої служби.

Як на правову підставу повернення виконавчого листа стягувачу без прийняття до виконання приватний виконавець Маковецький З. В. послався на п. 2 ч. 3 ст. Закону України "Про виконавче провадження".

З огляду на викладені висновки та норми матеріального права, на переконання суду, колегія суддів вважає помилковими аргументи приватного виконавця Білецького І. М. про те, що у разі надходження заяви про примусове виконання рішення та у випадку, якщо приватний виконавець вирішив заявити самовідвід, він повинен спочатку відкрити виконавче провадження та лише потім вирішувати щодо самовідводу.

Ураховуючи наведені обставини та положення закону суд приходить до висновку, що дії приватного виконавця Маковецького З. В. щодо повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання, а відтак і саме повідомлення про повернення виконавчого листа стягувачу, у зв'язку із самовідводом, є правомірними та відповідають вимогам Закону України "Про виконавче провадження". Тобто, приймаючи повідомлення про повернення виконавчого листа стягувачу на підставі постанови про самовідвід приватного виконавця Маковецького З. В. останній діяв у відповідності до вимог Закону України "Про виконавче провадження", а саме п. 2 ч. 3 ст. 5 та ч. 3 ст. 23.

Таким чином суд дійшов висновку про відмову в задоволенні вимог скарги про визнання протиправними дій приватного виконавця Маковецьго З. В. щодо повернення виконавчого листа та скасування повідомлення про повернення виконавчого листа від 20.12.2024.

Щодо вимоги скарги приватного виконавця Білецького І. М. про зобов`язання приватного виконавця Маковецького З. В. прийняти до виконання спірний виконавчий лист суд зазначає наступне.

Відповідно до Рекомендацій Комітету Ради Європи №R (80) 2, стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Ради від 11 березня 1980 року, під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за цих обставин.

Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, викладеною у справах «Класс та інші проти Німеччини» від 06 вересня 1978 року, «Фадєєва проти Росії» від 09 червня 2005 року, «Кумпене і Мазере проти Румунії» від 17 грудня 2004 року, завдання суду під час здійснення його контрольної функції полягає не в тому, щоб підміняти органи влади держави, а тому суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі №201/12569/16.

Отже, суд також не вбачає підстав для задоволення вимоги заявника про зобов`язання приватного виконавця Маковецького З. В. прийняти до виконання спірний виконавчий лист №824/131/23 від 03.12.2024, оскільки вчинення таких дій належить до дискреційних повноважень приватного виконавця, а суд позбавлений процесуальної можливості перебирати на себе повноваження приватного виконавця.

При цьому, суд не надає оцінки аргументам приватних виконавців Маковецького З. В. та Білецького І. М. щодо доведеності/недоведеності обставин, які свідчать про наявність (відсутність) потенційного конфлікту інтересів виконавця зі стягувачем, оскільки це не є предметом розглядуваної судом скарги.

Підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для відмови в задоволенні скарги приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького І. М.

На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 447-451 ЦПК України

У Х В А Л И В:

В задоволенні скарги приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича - відмовити.

Ухвала суду може бути оскаржена сторонами в апеляційному порядку до Верховного Суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Ухвала суду, якщо вона не була оскаржена в апеляційному порядку, набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження. У разі подання апеляційної скарги ухвала суду набирає законної сили після розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Повний текст ухвали складено 30 січня 2025 року.

Суддя О. Ф. Мазурик