Справа № 202/12884/24

                                                                       (2/199/1036/25)

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

20 січня 2025 року Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпропетровська в складі

головуючого судді                Богун О.О.,

при секретареві                Буточкіній М.К.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін в залі суду в м. Дніпрі цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЛІТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Фінансова компанія «ЕЛІТ ФІНАНС» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.        

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 13.02.2019 між АТ "АЛЬФА-БАНК" та відповідачем ОСОБА_1 шляхом акцептування банком пропозиції клієнта (оферти) укладено угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії. Мета Кредиту для особистих потреб. Ліміт кредитної лінії у розмірі 200 000 грн. Процентна ставка 26 % річних. Тип процентної ставки фіксований. Обов`язковий мінімальний платіж запропоновано встановити у розмірі 5 % від суми загальної заборгованості за кредитною лінією, але не менше 50 грн.

АТ "Альфа банк" прийняв пропозицію відповідача на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, яка с невід`ємною частиною договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ "Альфа-Банк". Тобто відповідач погодився на приєднання до публічної пропозиції, підтвердив акцептування публічної пропозиції на укладення зазначеного договору і приєднання до умов договору, погодився з усіма умовами обраної програми кредитування в редакції, що діяла на час його підписання.

Паспорт споживчого кредиту надавався відповідачу для ознайомлення та він погодився з ним, підписуючи угоду. Вказаний документ на момент отримання відповідачем кредитних коштів містив умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, зазначеному в цьому документі, що додані до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Взяті на себе зобов`язання за кредитним договором АТ "Альфа банк" виконав своєчасно і в повному обсязі, надавши відповідачу у розпорядження кредитні кошти.

Відповідач зобов`язання за вказаним договором не виконав, не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов Договору у зв`язку з чим станом на 20.09.2021 має заборгованість у розмірі 63 405,87 грн.

20.09.2021 між AT "АЛЬФА-БАНК" та TOB "ФК "ЕЛІТ ФІНАНС" укладено договір факторингу, на підставі якого відбулося відступлення прав вимоги за кредитним договором до відповідача. Таким чином, TOB "ФК "ЕЛІТ ФІНАНС" набуло статусу кредитора за кредитним договором від 13.02.2019, укладеним між АТ "Альфа-Банк" та відповідачем ОСОБА_1 ,

Згідно з розрахунком заборгованості за відповідачем станом на 20.09.2021 обліковується заборгованість в розмірі 63 405,87 грн.,яка складається з: заборгованості за тілом кредиту у розмірі 33 174,10 грн., заборгованості за відсотками за користування кредиту у розмірі 16 556,77 грн. та заборгованості по комісії у розмірі 13 675,00 грн.

Вказані обставини змусили представника позивача звернутися до суду з вищезазначеною позовною заявою.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 грудня 2024 року прийнято цивільну справу та відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Позивачу надіслано ухвалу про відкриття провадження по справі, іншим учасникам справи надіслано копії позовної заяви та додані до неї документи.

Відповідачу визначено строк на подання відзиву на позов у порядку, передбаченому ст. 178 ЦПК України, - 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Позивачеві роз`яснено право подати до суду відповідь на відзив у порядку, передбаченому ст. 179 ЦПК України, протягом 15 днів з дня отримання відзиву відповідача на позов.

20 січня 2025 року справу розглянуто по суті з ухвалення.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи у його відсутність, позов підтримав та просив задовольнити.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Відповідач правом на подачу відзиву на позов не скористався.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно, повно, об`єктивно оцінивши надані докази та давши їм належну оцінку, встановив наступне.

Так, частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. ст. 4,5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду по захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Положеннями ч. 1 ст. 13ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України та відповідно до ч. ч. 1,5 та 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасникам справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною 2 статті 78 ЦПК України зазначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

При вирішенні спору суд виходить з того, що спірні правовідносини врегульовані положеннями Конституції України, Цивільного Кодексу України.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі N 638/2304/17 (провадження N 61-2417сво19)).

Статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Згідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Згідно з частиною першою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

На підставі ст. 6, ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Нормами ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

На підставі ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Частиною 1статті 639 ЦК України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Згідно з частиною 2статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно - телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Так, судом встановлено, що 13.02.2019 між ОСОБА_1 та АТ "Альфа-Банк" підписана оферта на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії № 501111229.

Відповідно до умов оферти ОСОБА_1 запропонував АТ "Альфа-Банк" укласти з ним угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття Відновлювальної кредитної лінії, яка є невід`ємною частиною договору про банківське обслуговування фізичних осіб. Мета кредиту для особистих потреб. Ліміт кредитної лінії у розмірі 200 000 грн. Процентна ставка 26 % річних. Тип процентної ставки фіксований. Обов`язковий мінімальний платіж запропоновано встановити у розмірі 5% від суми загальної заборгованості за кредитною лінією, але не менше 50 грн., який підписано ОСОБА_1 (а. с. 5).

Так, підпис відповідача на оферті на укладання угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, в акцепті пропозиції на укладання Угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, в довідці про умови кредитування з використанням картки "Максимум-готівка", свідчить про те, що останній отримав усю інформацію про умови кредитування та погодився на зазначені умови (а. с. 5).

Таким чином, сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину.

Факт отримання кредитних коштів відповідачем ОСОБА_1 підтверджено випискою по особовому рахунку за період з 18.01.2017 по 08.04.2024 (а. с. 17-37).

Як вбачається із розрахунку заборгованості за кредитним договором № 501111229 від 13.02.2019 заборгованість ОСОБА_1 станом на 20.09.2021 становить 63 405,87 грн.,яка складається з: заборгованості за тілом кредиту у розмірі 33 174,10 грн., заборгованості за відсотками за користування кредиту у розмірі 16 556,77 грн. та заборгованості по комісії у розмірі 13 675,00 грн. (а. с. 38).

В подальшому, 20 вересня 2021 року між АТ "Альфа-Банк" та ТОВ "Фінансова компанія "Еліт Фінанс" укладено договір факторингу № 3, відповідно до якого ТОВ "Фінансова компанія "Еліт Фінанс" зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження АТ "Альфа-Банк" за плату, а АТ "Альфа-Банк" відступає ТОВ "Фінансова компанія "Еліт Фінанс", а ТОВ "Фінансова компанія "Еліт Фінанс" набуває належне АТ "Альфа-Банк" право вимоги до боржників за договорами, перелік яких наведено в Додатку № 1-1 до Договору (а. с. 9-13)

З виписки з додатку до Договору факторингу № 3 від 20 вересня 2021 року, вбачається, що ТОВ "Фінансова компанія "Еліт Фінанс" набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 в сумі 63 405,87 гривень (а. с. 15)

Згідно ст. 512 ЦК України кредитору зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Отже, всі права, які належали АТ "Альфа-Банк" стосовно відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 501111229 від 13.02.2019 перейшли до ТОВ "ФК "Еліт Фінанс", як нового кредитора, а тому відбулася заміна кредитора у вказаному зобов`язанні.

Статтями526,527,530 ЦК України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за Договором про надання кредиту № 501111229 від 13.02.2019 відповідач ОСОБА_1 порушує взяті на себе зобов`язання за цим Договором.

Згідно зі статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч. 2ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього кодексу.

Відповідно ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу. Одночасно, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

На час розгляду справи судом, відповідачем не надано відомостей, що свідчать про погашення заборгованості у повному обсязі та про причини несвоєчасного погашення заборгованості за Кредитним договором у добровільному порядку.

У відповідності до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.

За положеннями ч. 1ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Суд враховує позицію Великої Палати Верховного Суду, яка висвітлена у постанові від 03.07.2019 у справі N 342/180/17 та стосується необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

На час розгляду справи судом, відповідачем не надано відомостей, що свідчать про погашення заборгованості та про причини несвоєчасного погашення заборгованості за Договором від 13.02.2019 у добровільному порядку.

Отже, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення суми заборгованості за Договором у загальному розмірі 63 405,87 грн.,яка складається з: заборгованості за тілом кредиту у розмірі 33 174,10 грн., заборгованості за відсотками за користування кредиту у розмірі 16 556,77 грн. та заборгованості по комісії у розмірі 13 675,00 грн.

Щодо витрат на правничу допомогу суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями статті 59Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 19Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

Пунктом 3.2Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року N 23-рп/2009 (у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу) передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Чинне цивільне-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до статті 137ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі, гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:1) складністю справи та виконаними адвокатом робами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

У частині третій статті 141ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частиною 8 статті 141ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Тобто, ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1)їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі N 755/9215/15-ц та в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі N 922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Аналогічні висновки наведено також в постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі N 648/1102/19 та від 11 листопада 2020 року у справі N 673/1123/15-ц.

Суд має вирішити питання про відшкодування стороні, на користь якої відбулося рішення, витрат на послуги адвоката, керуючись принципами справедливості, співмірності та верховенства права.

Позивач у позовній заяві просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані з наданням професійної правничої допомоги у сумі 9 200 грн.

Матеріали справи свідчать про те, що 03.07.2024 між TOB "ФК "ЕЛІТ ФІНАНС" та адвокатом Литвиненко О.І. було укладено договір про надання юридичних послуг № 03-07/24.

За умовами зазначеного договору в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Виконавець надає Замовнику послуги захисту прав та інтересів Замовника під час розгляду судом будь-якої інстанції справи у якій Замовник є учасником (а. с. 39-40).

15.07.2024 між ТОВ "ФК "Еліт Фінанс" та адвокатом Литвиненко О.І. підписано Акт N 1 приймання-передачі виконаних робіт, згідно якого адвокат Литвиненко О.І. надав, а клієнт ТОВ "ФК "Еліт Фінанс" прийняв юридичні послуги відповідно до Договору N 03-07/24 про надання юридичних послуг від 03.07.2024. Зазначений акт містить детальний опис робіт та час, витрачений на надання юридичних послуг (а. с. 41).

Згідно платіжної інструкції N 4954 від 01.10.2024 TOB "ФК "ЕЛІТ ФІНАНС" було здійснено оплату наданих адвокатом Литвиненко О.І. юридичних послуг у розмірі 9 200,00 грн. згідно Договору N 03-07/24 про надання юридичних послуг від 03.07.2024 (а. с. 43).

Разом з тим, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі N 362/3912/18 (провадження N 61-15005св19).

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява N 19336/04, § 268).

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.

Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі N 362/3912/18 (провадження N 61-15005св19), від 31 липня 2020 року у справі N 301/2534/16-ц (провадження N 61-7446св19), від 30 вересня 2020 року у справі N 201/14495/16-ц (провадження N 61-22962св19), від 20 вересня 2023 року у справі N 753/7936/22 (провадження N 61-1519св23).

Враховуючи обсяг виконаної адвокатом Литвиненко О.І. роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, а також того, що позовні вимоги ТОВ "ФК "ЕЛІТ ФІНАНС" задоволено, суд дійшов висновку, що справедливим і співмірним буде стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ФК "ЕЛІТ ФІНАНС" 4 200,00 грн. у рахунок відшкодування витрат на правову допомогу, оскільки справа за позовом ТОВ "ФК "Еліт Фінанс" про стягнення заборгованості є типовою для позивача, не представляє для адвоката Литвиненко О.І. складності та не потребує окремих консультацій або розробку позиції захисту по кожній конкретній справі цієї категорії, крім того справа розглядалася за відсутності представника позивача.

Таким чином, стягнення з відповідача ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу підлягає частковому задоволенню у сумі 4200 ,00 грн. (на підготовку позовної заяви), а вимоги в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн., які включають первинну консультацію в сумі 1 000 грн. та правовий аналіз наявних документів у замовника по справі - 4000 грн. - задоволенню не підлягають.

У відповідності до положень ч. 3 ст. 12та ч. 1 ст. 82 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості, та кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно до пункту 4 частини 2статті 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Положеннями ч. 2ст. 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до положень ст. 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

В п. 27постанови N 2 Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" роз`яснено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Таким чином, з урахуванням принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, обов`язок подавати докази покладається на сторони процесу, а суд позбавлений можливості визначати коло доказів за власною ініціативою і зобов`язаний розглядати справу виключно на підставі поданих сторонами доказів.

При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, суд зазначає, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Відповідно до ч. 1ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують в державах учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень (Проніна проти України, N 63566/00, пр. 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).

Частиною 5 ст. 265 ЦПК України передбачено, що у резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 3028 грн. (а. с. 1), який підлягає стягненню на його користь з відповідача відповідно до ст. 141 ЦПК України.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 7,12,13,81,141,259,263-265,268,354 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЛІТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЛІТ ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором № 501111229 від 13.02.2019 року у розмірі – 63 405,87 грн. (шістдесят три тисяч чотириста п`ять гривень 87 копійок).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЛІТ ФІНАНС» судові витрати у вигляді витрат на правничу допомогу в розмірі 4 200,00 грн. (чотири тисячі двісті гривень 00 копійок).

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЛІТ ФІНАНС» судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 3028,00 грн. (три тисячі двадцять вісім гривень 00 копійок).

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене позивачем до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЛІТ ФІНАНС» (код ЄДРПОУ 40340222, місце знаходження: 03035, м. Київ, пл.. Солом`янська, буд.2)

Відповідачка - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 )

Суддя                                                                 О.О.Богун