Справа № 194/1831/24

Номер провадження № 2/194/222/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2025 року                                                                        м.Тернівка

Тернівський міський суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Корягіна В.О.

за участю секретаря судового засідання Коркіної Т.С.,

розглянувши у спрощеному провадженні відкритому судовому засіданні в місті Тернівка Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди внаслідок професійного захворювання, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Тернівського міського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди внаслідок професійного захворювання. В обгрунтування позовних вимог зазначає, що він тривалий час перебував в трудових відносинах з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», його стаж роботи у підземних умовах праці склав більше 10 років. У зв`язку з шкідливими і тяжкими умовами праці він отримав хронічні професійні захворювання. Відповідно до акту форми П-4 «Розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання» від 12 жовтня 2020 року причинами виникнення професійних захворювань являється запиленість повітря робочої зони, важка фізична праця, недосконалість технологічного процесу. 06 листопада 2020 року йому МСЕК первинно було встановлено 60% втрати професійної працездатності, та визнано інвалідом ІІІ групи. 27 вересня 2021 року йому МСЕК повторно було встановлено 60% втрати професійної працездатності, та визнано інвалідом ІІІ групи. 11 жовтня 2024 року йому МСЕК повторно було встановлено 60% втрати професійної працездатності, та визнано інвалідом ІІІ групи, безстроково. Позивачу протипоказана важка фізична праця в підземних умовах, несприятливий мікроклімат та рекомендовано медикаментозне та санатоно-курортне лікування. Зазначає, що позивач зазнав зменшення обсягу трудової діяльності, відчуває біль та обмеження рухів у суглобах, уражених відділах хребта, задишку, зниження слуху, що призводить до істотного зниження його можливості спілкуватися з оточуючими людьми. Він змушений проходити курси лікування, переносити щоденний фізичний біль та моральні переживання, позбавлений нормальних життєвих зв`язків, у зв`язку з тим, що наслідки отриманого на виробництві професійного захворювання обмежують його життєву активність і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя він змушений проходити чисельні медичні огляди та обстеження, відновлювальні процедури, лікування, у зв`язку з чим не може вести повноцінний образ життя, відчуває фізичні страждання, психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, що негативно позначалося і позначається на його душевному та фізичному стані. Розуміння безстроковості зазначених негативних наслідків професійних захворювань вмкликає у позивача негативні емоції, породжує почуття соціальної незахищеності, розпачу та тривоги. Оскільки роботодавець не створив безпечні та нешкідливі умови праці на підприємстві, де він працював, тим самим порушивши ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці», які встановлюють цей обов`язок, що в свою чергу стало причиною отримання ним професійних захворювань. Просить стягнути з відповідача на користь позивача відшкодування моральної шкоди 160000,00 грн.

Представник відповідача ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» подав до суду відзив на позовну заяву з додатками. У відзиві на позов представник відповідача просить відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди у розмірі 160000,00 грн. в повному обсязі, посилаючись на те, що позивач, укладаючи з відповідачем трудовий договір, був повідомлений під підпис, в порядку, передбаченому ст. 29 КЗпП України, про важкі, шкідливі та небезпечні умови праці, можливі негативні наслідки цих умов праці на стан його здоров`я та пов`язані з цими умовами праці пільги та компенсації. Ніщо, не перешкоджало позивачеві відмовитися від укладення цього договору. Він свідомо йшов працювати в шкідливих, важких та небезпечних умовах праці. Також недоведено наявність у позивача моральної шкоди, та відсутністі будь-які докази наявності зміни психічного стану, підтвердження факту звернення позивача до фахових лікарів, висновків лікаря щодо виявленого діагнозу, який був би встановлений як наслідок фізичних та душевних страждань, а також відсутністю причинного зв`язку між отриманим позивачем професійним захворюванням та його працею на підприємстві відповідача. Встановлення ж самого ступеню втрати профпрацездатності не підтверджує і не може підтверджувати наявність факту спричинення потерпілому моральної шкоди, для цього потрібні зовсім інші критерії, якими у кожному конкретному випадку і керуються фахівці. Вважає, що лише при наявності такого експертного висновку про встановлення позивачеві факту моральної шкоди, суд має право, встановивши інші умови відшкодування цього виду шкоди, як то протиправність діяння (дій чи бездіяльності) особи, яка таку шкоду завдала, шляхом встановлення конкретних нормативних актів, які роботодавцем було порушено відносно позивача при заподіянні шкоди його здоров`ю; наявність причинного зв`язку між шкодою здоров`ю позивача і протиправними діяннями заподіювача; вини особи в її заподіянні,- визначити його розмір.

Позивач в судове засідання не з`явився, але в позовній заяві просить розглядати справу без його участі, просить позов задовольнити.

Представник відповідача надав суду письмову заяву, в якій просить відмовити в задоволенні позову з наведених у відзиві підстав, просить розглядати справу без його участі.

Згідно вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, обґрунтування позовних вимог та їх заперечення, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Так, в судовому засідання встановлено, що позивач ОСОБА_1 тривалий час перебував в трудових відносинах з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», звільнений 22 липня 2019 року за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України; що підтверджується записами у трудовій книжці, заповненої на ім`я ОСОБА_1 .

Відповідно до акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 12 жовтня 2020 року за формою П-4, професійне захворювання у позивача виникло за таких обставин: тривала дія шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу на організм робочого, недосконалість технологічних процесів. Причиною виникнення хронічного професійного захворювання є: важка фізична праця, пил, фізичне перенавантаження, шум, вимушена робоча поза, несприятливий мікроклімат.

Так, актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 12 жовтня 2020 рокуза формою П-4 встановлено та підтверджено, що факт отримання професійного захворювання позивачем відбувся при виконанні ним трудових обов`язків на підприємстві відповідача.

Відповідно до довідки МСЕК про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серія 12ААА № 062209 від 06 листопада 2020 року ОСОБА_1 встановлено первинно втрату професійної працездатності - 60%, з яких 40% внаслідок радикулопатії з ДФА, 15% внаслідок ХОЗЛ, 5% внаслідок туговухості, встановлено третю групу інвалідності. Рекомендовано медикаментозне та санаторно-курортне лікування, корсет.

Відповідно до довідки МСЕК про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серія 12ААА № 064073 від 27 вересня 2021 року ОСОБА_1 встановлено первинно втрату професійної працездатності - 60%, з яких 40% внаслідок радикулопатії з ДФА, 15% внаслідок ХОЗЛ, 5% внаслідок туговухості, встановлено третю групу інвалідності. Рекомендовано медикаментозне та санаторно-курортне лікування.

Відповідно до довідки МСЕК про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серія 12ААА № 144701 від 11 жовтня 2024 року ОСОБА_1 встановлено первинно втрату професійної працездатності - 60%, з яких 40% внаслідок радикулопатії з ДФА, 15% внаслідок ХОЗЛ, 5% внаслідок туговухості, встановлено третю групу інвалідності, безстроково. Рекомендовано медикаментозне та санаторно-курортне лікування.

З наведеного видно, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки професійне захворювання отримано позивачем під час виконання ним трудових обов`язків, а отже наявні у зв`язку з цим підстави для відшкодування моральної шкоди, виходячи з наступного.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно з частинами першою, другою статті 153 Кодексу законів про працю України на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Згідно з частинами першою та третьою статті 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

У статті 173 КЗпП України закріплено право працівника на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків.

Частиною першою статті 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральних втрат потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральними втратами потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

В правових позиціях, викладених у пунктах 9, 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

У Рішенні Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-9/2004 (1-рп/2004) у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», зазначено, що моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 15 червня 2020 року у справі № 212/3137/17-ц та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 жовтня 2020 року у справі № 210/4342/18.

Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З пунктів 36, 37 правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 210/3177/17 видно, що право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Таким чином, і право на відшкодування моральної шкоди виникає в потерпілого з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

У рішенні Конституційного Суду України № 20-рп/2008 від 08 жовтня 2008 року визначено, що обов`язок по відшкодуванню моральної шкоди покладається на підприємства, які заподіяли шкоду.

У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155, ратифікованою Україною законом № 3988-VI (3988-17) від 02 листопада 2011 року передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Рішенням Конституційного Суду від 27 січня 2004 року у справі № 1-9/2004 (1-рп/2004) встановлено, що громадяни, яким установлена стійка втрата професійної працездатності, мають право на стягнення на їх користь моральної шкоди. Ушкодження здоров`я, заподіяне потерпілому під час виконання трудових обов`язків незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, заподіюють йому моральні й фізичні страждання.

Визначене спростовує твердження представника відповідача про відсутність доведення позивачем наявності моральних страждань.

Сам факт втрати професійної працездатності, з точки зору погіршення здоров`я, втрати важливих особистих здібностей, зміни життєвого укладу, необхідності лікування, веде до висновків про наявність моральної шкоди. Зазначене також випливає з положень ст. 3 Конституції України, відповідно до якої людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Судом встановлено, що позивач змушений був пройти курси лікування, переносить фізичні страждання, позбавлений нормальних життєвих зв`язків, що вимагає додаткових зусиль для організації її життя.

Згідно з медичними документами, які містяться в матеріалах справи, позивачу рекомендовано: медикаментозне та санаторно-курортне лікування. Протипоказана  важка фізична праця, робота в умовах несприятливого мікроклімату, пилу, шуму, підземно.

Крім того, з матеріалів справи видно, що після встановлення позивачу з 06 листопада 2020 року 60% втрати професійної працездатності, позтивач, у зв`язку з погіршенням стану здоров`я, знаходився на стаціонарному лікуванні за професійними захворюваннями.

Доводи представника відповідача про те, що позивач не підтвердив факт заподіяння йому моральної шкоди належним доказом, а саме висновком МСЕК про встановлення факту заподіяння моральної шкоди, суд вважає необґрунтованим з огляду на наступне.

Відповідно до Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням трудових обов`язків, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 05 червня 2012 року № 420, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, на МСЕК не було покладено обов`язок встановлювати факт спричинення моральної шкоди потерпілому у зв`язку з професійним захворюванням.

Положеннями ст.ст. 12, 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За ч.ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Так, закону, який би передбачав можливість встановлення факту завдання моральної шкоди потерпілому від нещасного випадку на виробництві лише на підставі висновку МСЕК, немає.

Отже, вказане вище не обмежує суд у праві встановити факт завдання моральної шкоди на підставі інших доказів, врахувавши характер каліцтва чи іншого ушкодження здоров`я, залишкову працездатність потерпілого тощо.

Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16-ц.

З огляду на викладене, суд вважає доведеним спричинення позивачу моральної шкоди, провину відповідача в її спричиненні та причинно-наслідковий зв`язок між винними діями відповідача з порушення вимог ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці» та настанням у позивача негативних наслідків - втрати професійної працездатності за професійним захворюванням встановленої первинно з 06 листопада 2020 року у розмірі 60% втрати професійної працездатності за професійними захворюваннями.

Крім того, суд не може погодитися із запереченнями представника відповідача про відсутність у відповідача підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди у зв`язку з недоведеністю наявності у позивача моральної шкоди, та відсутністю будь-яких доказів наявності зміни психічного стану, підтвердження факту звернення позивача до фахових лікарів, висновків лікаря щодо виявленого діагнозу, який був би встановлений як наслідок фізичних та душевних страждань, а також відсутністю причинного зв`язку між отриманим позивачем професійним захворюванням та його працею на підприємстві відповідача, оскільки у п. 16 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 12 жовтня 2020 року, визначено, що підставою для встановлення позивачу професійного захворювання стала тривала дія шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу на організм робочого, виконання важкої фізичної праці.

Доказів на спростування наявності шкідливих факторів виробничого середовища та шкідливого впливу на здоров`я позивача за вищевказаний період роботи - відповідачем не надано.

Крім того, матеріали справи доводять, що стан залежності позивача від його хвороби на сьогоднішній день формує його сприйняття оточуючого світу, породжує відчуття неповноцінності, яке тільки посилюється у позивача, перетворюючись на страждання, через чітке розуміння ним відсутності перспективи одужання у майбутньому. Суд відхиляє заперечення відповідача в частині доводів про те, що позивач не навела доказів завдання їй моральної шкоди, оскільки такі доводи не ґрунтуються на законі та спростовуються вищенаведеними висновками суду. Також, твердження представника відповідача щодо інформованості позивача при прийомі на роботу про умови праці не впливають на право позивача на відшкодування завданої моральної шкоди за умови підтвердження завдання такої шкоди. Окрім цього, доводи представника відповідача щодо відсутності факту встановлення наявності доказу вини відповідача суд не приймає до уваги, оскільки у судовому засіданні встановлені обставини щодо наявності правових підстав для відшкодування моральної шкоди позивачу в порядку ст. 237-1 КЗпП України. З урахуванням викладеного, доводи відповідача про те, що позивачем не надано жодного доказу, яким би підтверджувався факт спричинення йому моральної шкоди у зв`язку з втратою працездатності, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки уже самим фактом втрати позивачем професійної працездатності останньому спричинена моральна шкода.

Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 р. із змінами, «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Судом встановлено, що професійне захворювання позивача, яке завдає їй фізичного болю та душевних страждань, виникло з вини відповідача, яким було допущено перевищення гранично допустимого рівня пилу гірничої маси на робочому місці позивача, шуму, показників важкості праці, що підтверджено висновками комісії при розслідуванні хронічного професійного захворювання, на підставі яких складено Акт розслідування причини професійного захворювання від 12 жовтня 2020 року, який відповідачем на час його складання не оскаржений, а тому наявні правові підстави для відшкодування відповідачем моральної шкоди, завданої позивачу внаслідок професійного захворювання.

Враховуючи вищенаведене, виникнення професійного захворювання та втрата працездатності, призводять до постійного перенесення позивачем больових відчуттів, до необхідності проходження лікування, що має наслідком нераціональної втрати часу та життєвої енергії, ушкодження здоров`я стало причиною необхідності залучення додаткових зусиль для організації життя позивача, втрата працездатності призвела до відсутності у позивача можливості в достатній мірі реалізовувати свої наміри в професійній сфері, повноцінно працювати, оскільки позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності та протипоказана робота в тяжких умовах, несприятливого мікроклімату, що обмежило життєву активність позивача.

Перелічені негативні явища в житті позивача переконливо доводять факт завдання позивачу немайнової (моральної) шкоди внаслідок отриманого професійного захворювання та стійкої втрати професійної працездатності, що є наслідком порушення законодавства про охорону праці зі сторони відповідача.

Щодо твердження представника відповідача про те, що розмір моральної шкоди визначений позивачем у кратному співвідношенні не ґрунтується на нормах діючого законодавства України, суд враховує наступне.

Частиною 3 ст. 23 ЦК України передбачено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш ані ж достатнім.

У відповідності до статті 4 Закону України Про охорону праці державна політика в області охорони праці, базується; зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.

У пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди №4 від 31 березня 1995 року з подальшими змінами, передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року №155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12.07.2007 р.).

При вирішенні питання про розмір відшкодування спричиненої моральної шкоди суд враховує конкретні обставини справи, обсяг, характер, тривалість та наслідки заподіяних позивачу моральних страждань, стан його здоров`я, вину підприємства в заподіянні шкоди, суттєвість вимушених змін у житті позивача.

Крім того, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами рівності, поміркованості, розумності, справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, а ніж достатнім для розумного задоволення потреб позивача і не повинен призводити до його збагачення за рахунок відповідача.

Представник позивача, обґрунтовуючи розмір відшкодування позивачу моральної шкоди відповідачем у зв`язку з ушкодженням здоров`я посилається на визначення розміру моральної шкоди у кратному співвідношенні з прожитковим мінімумом на одну працездатну особу, засади розумності, виваженості і справедливості, суд, визначаючи розмір відшкодування позивачу моральної шкоди, враховує обставини справи, встановлення позивачу первинно з 06 листопада 2020 року у розмірі 60% втрати професійної працездатності, обсяг фізичних та моральних страждань позивача, істотність вимушених змін у життєвих стосунках позивача, наслідків, що настали у зв`язку з втратою позивачем професійної працездатності. Також, суд враховує тривалість праці позивача на підприємстві відповідача в шкідливих умовах.

Відповідно до п. 10 Пленуму  Верховного Суду України «Про судову практику у справах щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року №4 судам слід мати на увазі, що у разі заподіяння особі моральної шкоди неправомірно вчиненими діями кількох осіб, розмір відшкодування визначається з урахуванням ступеня вини кожної з

них.

З огляду на викладене, при вирішенні питання про розмір відшкодування спричиненої позивачу моральної шкоди суд враховує глибину та період фізичних і моральних страждань позивача, істотність вимушених негативних змін в його житті, ступінь втрати ним професійної працездатності, безстроковість даних негативних змін, що свідчить про неможливість відновлення стану здоров`я в майбутньому, потребу в медикаментозному та санаторно-курортному лікуванні, ступінь вини відповідача в спричиненні шкоди, та характер немайнових витрат, виходить із засад розумності, виваженості та справедливості, та визначає розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача, в розмірі 120000,00 грн., що відповідатиме завданим моральним стражданням позивача та буде достатнім для її відшкодування.

Відповідно до Закону №466 внесено зміни до п.п.164.2.14 статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди (норма набрала чинності з 23.05.2020 року).

До загального місячного (річного) оподаткування доходу платника податків, з урахування змін, внесених Законом № 466, включається у вигляді відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі визначеному законом (п.п.164.2.14 п.164.2 ст.164 Податкового кодексу України).

Враховуючи викладене, у разі якщо виплата немайнової (моральної) шкоди за рішенням суду здійснюється податковим агентом на користь фізичної особи - платника податків, то сума такої шкоди не включається до загального місячного (річного) оподаткованого доходу платника податку в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.

Отже, з 23 травня 2020 року звільняється від оподаткування податком на доходи фізичних осіб відшкодування моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.

Станом на 01 січня 2025 року розмір мінімальної заробітної плати становить 8000,00 грн., а сума стягнутої моральної шкоди в розмірі 120000,00 грн. перевищує чотирикратний розмір мінімальної заробітної плати (8000х4=32000,00 грн.).

Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку, що відшкодувати моральну шкоду у розмірі 120000,00 грн. слід без відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів.

Щодо розподілу судових витрат суд враховує наступне.

За п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також смертю фізичної особи.

Як передбачено частиною 1 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач звільнений від сплати судового збору, тому судовий збір на користь держави підлягає стягненню з відповідача у розмірі, діючому на день звернення позивача до суду, за подання позовної заяви майнового характеру фізичної особою (один відсоток розміру задоволених позовних вимог), але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Керуючись ст.ст. 76, 80, 81, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

       Позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди внаслідок професійного захворювання- задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» (ЄДРПОУ 00178353, юридична адреса: 51400, Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Соборна, буд. 76) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , 120000,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, без відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» (ЄДРПОУ 00178353, юридична адреса: 51400, Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Соборна, буд. 76) на користь держави судовий збір у розмірі 1211,20 грн. на р/р UA908999980313111256000026001 в Казначействі України (ЕАП), код ЄДРПОУ 37993783, отримувач ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код класифікації доходів бюджету 22030106, призначення платежу: судовий збір.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

       Апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

       Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Повний текст рішення складений 31 січня 2025 року

Головуючий суддя В.О. Корягін