ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1493/25 Справа № 214/5268/22 Суддя у 1-й інстанції - Малаховська І. Б. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2025 року                                                 м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Агєєва О.В.,

суддів: Зубакової В.П., Остапенко В.О.,

за участю секретаря судового засідання Черняєвої С.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу №214/5268/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 вересня 2024 року, ухвалене у складі судді Малаховської І.Б., -

ВСТАНОВИВ:

В жовтні 2022 року представник позивача звернувся до суду з позовом про поді майна подружжя, шляхом стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації ринкової вартості частку автомобіля Mercedes –Benz C 200, 2011 року випуску, в обґрунтування позовних вимог зазначає, що 12 жовтня 2019 року між сторонами було зареєстровано шлюб. В період проживання у шлюбі позивач та відповідач, в інтересах сім`ї 19.05.2021 року придбали транспортний засіб, автомобіль Mercedes –Benz C 200, який було зареєстровано за ОСОБА_2 . На думку позивача, даний транспортний засіб є спільною сумісною власністю подружжя. Домовленості або договору щодо поділу спірного автомобіля не має. Угоди про поділ майна в добровільному порядку не досягнуто, за таких обставин просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Просила суд стягнути з відповідача на користь позивача грошову компенсацію ринкової вартості частку автомобіля Mercedes –Benz C 200, 2011 року випуску, у розмірі 6500 доларів США, що еквівалентно 266 500 грн. за офіційним курсом НБУ.

Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 вересня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя задоволено частково - поділено спільне сумісне майно подружжя - автомобіль Mercedes –Benz C 200, державний номер НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 шляхом стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації ринкової вартості частини автомобіля Mercedes –Benz C 200, 2011 року випуску, у розмірі 122 151,45 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати пов`язані зі сплатою судового збору в розмірі 1 447,83 грн.

Не погодившись з зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права просив рішення суду скасувати, ухваливши нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обгрунтування апеляційної скарги зазначає, що відповідач не придбавав автомобіль на потреби та в інтересах сімї, а лише «оновив» свій старий автомобіль, шляхом продажу старого автомобіля та купівлі нового.

Таким чином, у разі придбання майна хоча і у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому, сам по собі факт придбання спірного майна у період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

На адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивачка вважає її необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

Як слідує з матеріалів справи, та вірно встановлено судом І інстанції спірний автомобіль був придбаний в період шлюбу, частина коштів, яка була витрачена на придбання даного транспортного засобу, а саме 49 000 грн., є особистими грошима відповідача, щодо іншої частини грошей витрачений на придбання автомобіля відповідачем не доведено та не підтверджено належними доказами, що то є його особисті гроші, та не спростовує презумпцію спільної сумісної власності подружжя щодо транспортного засобу Mercedes –Benz C 200, 2011 року випуску. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Отже висновок суду першої інстанції про те, що спірний транспортний засіб є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу, відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи. При цьому судом правильно визначено розмір грошової компенсації ринкової вартості одної другої автомобіля.                                                                        

В судовому засіданні апеляційного суду відповідач та його представник підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні заперечувала проти доводів апеляційної скарги.

Позивач в судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасника справи, який не з`явився в судове засідання, оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача та його представника, представника позивача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 ОСОБА_2 12 жовтня 2019 року уклав шлюб з ОСОБА_3 . Після реєстрації шлюбу прізвище дружини змінено на ОСОБА_1 актовий запис №345 ( т.1, а.с.3).

Згідно свідоцтва про народження ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , його батьками зазначені ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ( т.1, а.с 4).

Відповідно до довідки від 12.04.2022 року № 5138-5001050907 ОСОБА_1 взята на облік внутрішньо переміщеної особи за адресою: АДРЕСА_1 ( т.1,а.с. 5).

Згідно відповіді на адвокатський запит станом на 22 вересня 2022 рік на ім`я ОСОБА_2 19 травня 2021 року зареєстровано автомобіль Mercedes-Benz C 200, 2011 року випуску ( т.3, а.с. 6).

Відповідно до довідки ОК–5 виданої пенсійним фондом України, дохід ОСОБА_1 , становить за 2014 рік – 1759,83 грн., 2015 рік – 366,66 грн., 2016 рік – 10098, 55 грн., 2017 рік – 40148,62 грн., 2018 рік 47 698, 67 грн., 2019 рік – 43 967, 64 грн., 2021 рік – 54500,00 грн., 2022 рік 19500,00 грн. ( т.1, а.с.14-14 на звороті).

Згідно довідки від 12.04.2022 року №5138-5001050959 взятий на облік як внутрішньо переміщена особа за адресою: АДРЕСА_1 ( т.1, а.с.16).

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 23.11.2021 року за ОСОБА_2 зареєстровано у встановленому порядку транспортний засіб Mercedes-Benz C 200, р.н. НОМЕР_1 , копії договору про купівлю автомобіля суду не надано (т.1, а.с.71 -71 на звороті).

Згідно довідки форми ОК-5 розмір виданої пенсійним фондом України, доходи ОСОБА_2 становлять за 2011 рік -16634,64 грн., 2012 рік – 13391,36 грн., 2013 рік – 13984, 64 грн., 2014 рік – 9843,48 грн., 2015 рік – 6724,41 грн., 2016 рік – 11863,15 грн., 2017 рік – 38905,55 грн., 2018 рік – 45552,91 грн., 2019 рік – 51616,32 грн., 2020 рік – 34 323,00 грн., 2021 рік – 64432,25 грн., 2022 рік – 13000,00 грн. ( т.1,а.с.72-73).

Відповідно до висновку експерта, складеного 22.02.2023 року ринкова вартість автомобіля Skoda Fabia, станом на 19.05.2021 року становить 104900,00 грн. (т.1, а.с. 74-76).

Згідно висновку експерта № 0147 від 20 січня 2023 року ринкова вартість автомобіля Mercedes –Benz C 2001, на дату оцінки становить 293302,91 грн. ( т.1, а.с. 78-82).

Відповідно до п.3.1 договору купівлі-продажу транспортного засобу від 02.06.2021 року вартість Skoda Fabia за домовленістю сторін становить 49 000 грн. (т.3 а.с.16).

Крім того, позивачем долучені до матеріалів скріни з телефону про звіти невстановленої програми, яка надає інформацію на запит особи про пошук відомостей щодо автомобіля Mercedes–Benz C 2001 по номеру VIN коду станом на різні періоди часу (т.1 а.с.70, та зворот).

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що т.з Mercedes–Benz C 200 зареєстровано за відповідачем 23.11.2021 року (т.1, а.с.119), тобто через незначний час після продажу т.з Skoda Fabia 2006 року випуску, що надає суду можливість зробити висновок, що при купівлі Mercedes–Benz C 200, позивачем були використані як особисті грошові кошти ОСОБА_2 від продажу автомобіля Skoda Fabia, так і спільні сумісні кошти ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , як подружжя.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про запровадження презумпції спільності права власності подружжя на майно, набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована, один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який заперечує її застосування.

Таким чином, за загальним правилом, що випливає з наведених правових норм, вбачається, що будь-яке майно, набуте за час шлюбу, належить до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя, якщо одним із них не доведене набуття ним особистої приватної власності на майно в період перебування в шлюбі.

При цьому, якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 22 січня 2020 року по справі № 711/2302/18.

Заінтересована особа може натомість довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована.

Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною.

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 22 січня 2020 року по справі №711/2302/18.

Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).

Відповідно до п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007р. №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст.ст.60, 69 СК, ч.3 ст.368 ЦК), відповідно до ч.ч.2, 3 ст.325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: транспортні засоби; грошові кошти.

Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Аналогічні положення містяться у частині другій статті 372 ЦК України.

Відповідно до статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

За положеннями ч.ч.1, 2 ст.369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Згідно з ч.3 ст.65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Відповідно до п. 30 наведеної Постанови Пленуму Верховного Суду України, рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч.1 ст.63, ч.1 ст.65 СК. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Суд першої інстанції вірно виходив з того, що встановлення належності спірного автомобіля до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя є обставиною, яка потребує з`ясуванню для правильного вирішення даного спору.

Як встановлено судом, що за період перебування у шлюбі сторони придбали у власність транспортний засіб Mercedes –Benz C 200.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 стверджує що спірний транспортний засіб є його особистою приватною власністю так як він «оновив» свою власність шляхом продажу старого автомобіля Skoda Fabia 2006 року випуску і прибав «новий» Mercedes –Benz C 200, 2011 року випуску.

Крім того, зазначає, що його дружина за період спільного сумісного проживання не працювала та не отримувала доходи, але це не спростовує презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що спірне майно придбане за особисті кошти відповідача, внаслідок чого суд, на підставі ст.ст.60, 61 СК України та ст.368 ЦК України дійшов висновку, з яким погоджується колегія суддів, про висновок про те, що при купівлі Mercedes –Benz C 200, позивачем були використані як особисті грошові кошти ОСОБА_2 від продажу автомобіля Skoda Fabia, так і спільні сумісні кошти ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , як подружжя.

Таким чином, в разі, якщо сторона договору або інша зацікавлена особа, хоче отримати еквівалент вартості майна, яке було відчужено без її згоди, вона має право подати позов про стягнення компенсації в розмірі частки відчуженого спільного майна, що є ефективним способом захисту без визнання правочину недійсним та застосування реституції.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, суд першої інстанції, врахувавши те, що позивач особистої згоди на продаж автомобіля не надавав (а це свідчить про порушення його майнових прав), дійшов обґрунтованого висновку проте, що спірний транспортний засіб набутий сторонами в період шлюбу, є об`єктом їх права спільної сумісної власності, а тому позивач має право на грошову компенсацію вартості своєї частки у праві спільної сумісної власності за виключенням частини грошових коштів ОСОБА_2 , які він отримав від продажу автомобіля Skoda Fabia.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, якими з`ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені, їм дана належна оцінка, а доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів, пов`язані з незгодою з судовим рішенням, що не є підставою для задоволення апеляційної скарги.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 серпня 2023 року немає, оскільки, воно відповідає нормам матеріального і процесуального права.

Відповідно до частин 1, 13 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на висновок про залишення апеляційної скарги без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 вересня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту безпосередньо до Верховного Суду.

Судді:

Повний текст постанови складено 29 січня 2025 року.

Головуючий суддя: О.В. Агєєв