ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ

  "30" вересня 2011 р. Справа № 2a-2497/11/0970

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді Шумея М.В.,

секретаря  Третяк В.Р.,

за участю: представника позивача Госедло В.І.

представника відповідача –Тирського В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Івано-Франківську справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Козачок-Буковель» до Державної податкової інспекції в місті Яремче про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000092301 від 19.05.2011 року, податкової вимоги № 35 від 09.06.2011 року, -

  В С Т А Н О В И В:

ТзОВ «Козачок-Буковель»звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в місті Яремче про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000092301 від 19.05.2011 року, податкової вимоги № 35 від 09.06.2011 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що у відповідності до вимог чинного законодавства України Державна податкова інспекція не має повноважень на визнання правочинів не дійсними, а має право тільки на звернення до суду з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність, що зазначено в позиції Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 року.  Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, зокрема будь-який правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Відповдіно до ст.234 ЦКУ фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом не дійсним. Після визнання правочину недійсним можна говорити про незаконність операцій, проводити перевірку та посилатися в акті перевірки на недійсність правочину, як на безпідставний факт. Просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000092301 від 19.05.2011 року та податкову вимогу № 35 від 09.06.2011 року, які прийняті на підставі необгрунтованих фактів, і не містять достовірних  фактів.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав наведених в позовній заяві. Просив позов задовольнити повністю.

Представники відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив, суду пояснив, що   підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення була інформація, згідно якої в ДПА України знаходиться кримінальна справа по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні ним злочину, передбаченого ст..ст. 27 ч. 5, 212 ч.3, 366 ч. 2 Кримінального Кодексу України, ОСОБА_4 у вчиненні ним злочинів, передбачених статтями 212 ч. 3, 366 ч. 2 Кримінального Кодексу України та по обвинуваченню ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 та інших осіб у вчиненні ними злочинів, передбачених статтями 28 ч.2, 205 ч.2, 27 ч. 5, 191 ч.5, 27 ч. 5, 212 ч. 3 Кримінального Кодексу України. В процесі досудового слідства встановлено, що в період 2005-2008 років група осіб, до складу якої входили вищенаведені та інші особи, згідно єдиного плану з розподілом  ролей, діючи умисно, з корисливих мотивів, переслідуючи мету, спрямовану на здійснення тяжких та особливо тяжких злочинів, перебували на території м. Києва, організували схему незаконної діяльності щодо сприяння підприємствам в мінімізації ними податкових зобов’язань, які підлягають сплаті до бюджету, розкраданні державних коштів шляхом незаконного відшкодування з ПДВ. Фінансово-господарська діяльність ТОВ «Арма-Строй»здійснювалася поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про не набуття належним чином цивільної праводієздатності, а фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ «Арма-Строй»та ТзОВ «Козачок-Буковель»є фіктивними правочинами, та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами. Враховуючи вищенаведене, вбачається, що отримання послуг від ТОВ «Арма-Строй»здійснено не для реального настання правових наслідків, а з метою зменшення ТОВ «Козачок-Буковель»належних до сплати в дохід бюджету платежів з податку на прибуток, шляхом включення відповідних коштів до складу валових витрат декларації сум в сумі - 101 000 грн.

Розглянувши позовну заяву, вислухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши письмові докази, суд вважає, що позовні вимоги є обгрунтованими, а тому підлягають до задоволенння з наступних підстав.

Судом встановлено, що  ДПІ в м. Яремче з 15.04.2011 року по 21.04.2011 року було проведено позапланову виїзну перевірку ТзОВ «Козачок Буковель»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2008 року по 31.12.2010 року, про що складено акт перевірки від 05.05.2011 року № 144/23-32994536.

Позаплановою виїзною документальною перевіркою ТзОВ «Козачок-Буковель»з питання дотримання вимог податкового законодавства при справлянні податку на прибуток з підприємств при проведенні взаємовідносин з ТОВ «Арма-Строй»за період з 01.01.2008 року по 31.12.2010 року встановлено завищення ТзОВ «Козачок Буковель»валових витрат на придбання товарів (робіт, послуг) за І квартал 2008 року на суму 101000 грн.

На підставі акту перевірки від 05.05.2011 року № 144/23-32994536 ДПІ в м. Яремче було винесено податкове повідомлення-рішення № 0000092301 від 19.05.2011 року.

Згідно даних акту ТзОВ «Козачок-Буковель»в перевіряємому періоді отримувало послуги від ТОВ «Арма-Строй», а саме: 02.02.2008 року на загальну суму 59 541,60 грн. та 28.02.2008 року –на суму 61658,40 грн. Факт  проведення оплати за послуги підтверджується платіжним дорученням № 825 від 21.01.2008 року на суму –59 541,6 грн. та № 515 від 29.04.2008 року на суму 61 658,4 грн.

Загальна вартість отриманих товарів (робіт, послуг) від ТОВ «Арма-Строй»за період з 01.01.2008 року по 31.12.2008 року складає 101 000,00 грн. без ПДВ.

З матеріалів справи вбачається, що в основу прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та вимоги лягли висновки перевіряючих викладені в акті перевірки про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом ТОВ «Арма-Строй».

Однак суд вважає дані висновки необгрунтованими, прияняті на підставі суб"єктивних припущень і не підтверджені нележними засобами доказуваннями з огляду на наступне.       

У відповідності до ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини другої ст. 215 ЦК України недійсним є правочини, якщо його недійсність установлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. Нікчемний правочин є недійсним на підставі закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно зі ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Само по собі встановлення факту недодержання необхідних вимог для дійсності правочину, передбачених ст.203 Цивільного кодексу України, не є підставою нікчемності правочину, а є лише підставою для звернення до суду з метою визнання правочину недійсним.

З вищенаведених законодавчих положень випливає, що визнання вказаного договору недійсним з підстав його невідповідності закону та суперечливості інтересам держави і суспільства є можливим лише в судовому порядку, а не з суб’єктивної оцінки відповідача. Однак з даного приводу відповідач до суду не звертався і вказані правочини недійсними судом не визнавалися, що також є свідченням необґрунтованості конкретної позиції відповідача.

Жодних доказів того, що заперечувані правочини були спрямовані саме на порушення конституційних прав та свобод людини і громадянина, пошкодження чи незаконне заволодіння майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади відповідач не наводить. Обгрунтовуючи свої припущення посиланням на факт відсутності третьої особи за її місцемзнаходженням, є нічим іншим, як свідченням порушення відповідною особою вимоги законодавства, яке стосується його реєстрації, як суб’єкта підприємницької діяльності чи платника податків і зобов’язує його повідомляти реєструючі органи про зміну свого місця знаходження, а у випадку порушення даної вимоги передбачає персональну відповідальність такої особи та її посадових осіб.

До того ж, слід додати, Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»роз’яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені статтею 228 ЦК України, є правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної   Республіки   Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини спрямовані на відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об’єктами права власності українського народу –землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучення  з обігу об’єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об’єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражатиметься в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним.

Таким чином законодавець розмежовує поняття “порушення публічного порядку” та “недодерження вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам”. Дані обставини передбачають різний порядок визнання правочину недійсним та різні правові наслідки.

У постанові Пленуму ВСУ № 9 від 6 листопада 2009 року було звернено увагу на наступне: "вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочинву або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і ¬наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обгрунтування іншої ¬заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".

Навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Акт перевірки від 05.05.2011 року № 144/23-32994536 не тільки не містить таких посилань, а й не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає.

Висновки Акту перевірки від 05.05.2011 року № 144/23-32994536 ґрунтуються лише на припущеннях ревізора-інспектора щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці правочини суперечать інтересам держави, не підкріплені належними доказами чи рішеннями суду про визнання їх такими. Сумніви та підозри податкового ревізора не можуть бути поставлені в основу визнання правочинів нікчемними.

Положеннями  Податкового Кодексу України не передбачено такого права, як визнання в односторонньому порядку господарських правочинів нікчемними.

Господарські операції за договорами були реальними, фактично здійснені і згідно них було досягнуто певного запланованого та фактичного господарського ефекту та наслідків. Наявність факту виконаних робіт та платіжних доручень заперечує висновки викладені в акті.

Порядок дій органів ДПС при визнанні нікчемності правочинів регламентується та роз'яснюється наказами ДПА України від 22.02.08 року № 106 «Про організацію роботи юридичних підрозділів в органах державної податкової служби»та наказом від 18.04.08р. № 266 «Про організацію взаємодії органів держаної податкової служби при опрацюванні розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів»(надалі по тексту наказ ДПА України № 266), Методичними рекомендаціями органів державної податкової служби по розслідуванню схем ухилення від оподаткування та формуванню доказової бази у справах про стягнення коштів, отриманих за нікчемними угодами, доведеними до регіональних ДПА Листом від 03.02.09р. № 2010/7/10-1017/256.

Метою застосування вищезазначених Методичних рекомендацій є формування належної доказової бази у справах про стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними правочинами, як засіб протидії застосуванню схем ухилення від оподаткування  недобросовісними  платниками,  а  також  необхідність  дослідження документообігу (аналіз усіх документів, де відображаються господарські операції), форм здійснення розрахунків, товарного потоку (дослідження фактичного руху товарів від товаровиробника по ланцюгу постачання до кінцевого споживача) для виявлення ознак нікчемності правочину.

Така ж сама правова позиція чітко викладена у листі № 20289/7/16-1617 від 29.09.2010 року, як висновок у цьому листі зазначено, що ДПА зобов'язує голів ДПА в АР Крим, областях, м. Києві та м. Севастополі забезпечити належний збір доказової бази для визнання нікчемними правочинів та припинити складання Довідок про начебто нікчемність правочинів, ґрунтуючись виключно на даних Автоматизованої системи співставлення податкового кредиту та податкових зобов'язань в розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладуваної угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової особи або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. За відсутності таких повноважень наявність умислу у юридичної особи не може вважатися встановленою.

Акт перевірки від  05.05.2011  року не тільки не містить посилань на  вину позивача, яка виразилася в намірі позивача порушити публічний порядок, а й взагалі не містить посилання  на те, в чому таке порушення полягає.

Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, про що йдеться в акті, визначається законом як фіктивний (ст. 234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом.

Щодо оскаржуваної вимоги, слід зазначити наступне.

Як визначено у п.14.1.153 ПКУ податкова вимога –письмова вимога органу державної податкової служби до платника податків щодо погашення суми податкового боргу. Податкові вимоги надсилаються податковим органом платнику податків у разі коли такий платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов"язання в установлені строки.

Cуми податкового боргу включені відповідачем в оскаржуваній вимозі внаслідок винесенне податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Яремче № 0000092301 від 19.05.2011 року. Оскільки судом встановлено, що донарахування відповідачем суми податкового зобов’язання позивача по податку на прибуток підприємств згідно  податкового повідомленні-рішенні Державної податкової інспекції у м. Яремче № 0000092301 від 19.05.2011 року здійснено безпідставно, а тому податковий борг не виникав і підстав для винесення вимоги не було.

Посилання представника відповідача на ту обставину, що в ДПА України знаходиться кримінальна справа по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні ним злочину, передбаченого ст..ст. 27 ч. 5, 212 ч.3, 366 ч. 2 Кримінального Кодексу України, ОСОБА_4 у вчиненні ним злочинів, передбачених статтями 212 ч. 3, 366 ч. 2 Кримінального Кодексу України та по обвинуваченню ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 та інших осіб у вчиненні ними злочинів, передбачених статтями 28 ч.2, 205 ч.2, 27 ч. 5, 191 ч.5, 27 ч. 5, 212 ч.3 Кримінального Кодексу України, суд до уваги не приймає в силу статті 62 Конституції України і не може бути обставиною, яка не підлягає доказуванню.

Таким чином на підставі вищенаведеного суд приходить до висновку про обґрунтованість та підставність заявлених позовних вимог.

На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167  Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-

                                            ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м.Яремче за №0000092301 від 19.05.2011 року.

Скасувати податкову вимогу Державної податкової інспекції у м.Яремче за №35 від 09.06.2011 року.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом   десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Суддя:                                                                      Шумей М.В.

Постанова складена в повному обсязі 05.10.2011 року.