ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

  вул. Севастопольська, 43,   м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна,  95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 жовтня 2011 р. (12:04) Справа №2а-8480/11/0170/22

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Криму в складі головуючого судді Радчук А.А., при секретарі судового засідання Щепанській А.В., за участі представників сторін:

від позивача – ОСОБА_1,

від відповідачів та третьої особи – не з’явились,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1    

до  Житлової комісії А 4418,  Військової частини А4418 Міністерства оборони України,

третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Квартирно-експлуатаційний відділ м.Сміферополя  

про скасування рішення та спонукання до виконання певних дій

Обставини справи. ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим із адміністративним позовом до Житлової комісії військової частини А4418, Командира військової частини А 4418 треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Військова частина А 4418, Квартирно-експлуатаційний відділ м.Сміферополя про скасування рішення Житлової комісії військової частини А4418 від 22.07.2010 року, в частині зняття позивача з квартирного обліку, скасування рішення Командира військової частини від 22.07.2010 року в частині затвердження рішення Житлової комісії військової частини А4418 від 22.07.2010 року про зняття позивача з квартирного обліку, зобов'язання відповідачів відновити позивача в списках військовослужбовців військової частини А4418, які потребують поліпшення житлових умов з моменту постановки на облік тобто з 30.05.2006 року.

Ухвалами Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18.07.2011 року відкрито провадження по справі та після закінчення підготовчого провадження справу призначено до судового розгляду.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до вимог Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” військовослужбовці, що перебувають на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов залишаються на цьому обліку у військовій частині до одержання житла з державного житлового фонду. Позивач вказує, що на підставі рапорту та доданих до нього документів особової справи квартирного обліку з 30.05.2006 року був внесений до списків безквартирних військовослужбовців військової частини А4418 та поставлений на чергу на отримання житла. З метою перевірки своєї черговості позивач направив на адресу відповідача запит. Згідно відповіді у червні 2011 року він дізнався про прийняте відповідачами рішення про його зняття з квартирного обліку. Позивач вважає, що прийняттям спірного рішення відповідачами порушені житлові права позивача, норми Конституції України та Закону України “Про соціальний та правовій захист військовослужбовців та членів їх сімей”, тому він звернувся з зазначеним позовом.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі, з підстав зазначених в позовній заяві.

У судове засідання представники відповідачів та третіх осіб не з’явились, про день, місце і час розгляду справи повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

 Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п. 1 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Справою адміністративної юрисдикції (адміністративною справою) є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п.1 ч.1 ст.3 КАС України).

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України визначено поняття суб’єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Виходячи з системного аналізу вищевикладених норм, суд дійшов висновку, що житлова комісія військової частини А4418, командир військової частини є відповідно органами та посадовою особою, які у правовідносинах з військовослужбовцями, в тому числі пов'язаних з реалізацією державних соціальних гарантій для військовослужбовців шляхом розподілу останнім державного житла, реалізують владні управлінські функції, через що належать до суб'єктів владних повноважень в розумінні пп.7 п.1 ст.3 КАС України.

Таким чином, позови військовослужбовців, які проходять військову службу, на бездіяльність чи дії житлових комісій військової частини та командира військової частини при розподілі житла із державного житлового фонду, розглядаються за правилами КАС України, а розгляд таких спорів належать до компетенції адміністративних судів.

Оцінюючи правомірність дій відповідачів, суд керувався критеріями, закріпленими у частині 3 статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися суб’єктом владних повноважень при реалізації дискреційних повноважень..

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупережено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд з’ясовує, чи використане повноваження, надане суб’єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.

Тому вирішуючи справу стосовно позовних вимог позивача суд зобов’язаний перевірити чи прийняте рішення відносно позивача відповідно до вимог діючого законодавства, регулюючого спірні правовідносини.

Перевіряючи законність та обґрунтованість позивних вимог ОСОБА_1 судом встановлено наступне. Під час проходження служби був поставлений на квартирний облік військової частини А1956.

Відповідно до витягу з протоколу засідання житлової комісії військової частини А4418 від 30.05.2006 року №24 позивач був внесеній до списків безквартирних військовослужбовців військової частини А 4418 зі складом сім’ї у кількості трьох осіб.

Далі, відповідачем встановлено, що позивач ОСОБА_1 із своєю родиною, на час постановлення на квартирний облік, був зареєстрований в АДРЕСА_1 із кількістю проживаючих 5 чоловік при цьому житлова площа квартири складає 42 м.кв. Останнє підтверджено сторонами в судовому засіданні, тому доказуванню не підлягає.

У зв’язку із зазначеним, 22.07.2010 року житловою комісією військової частини А4418 на підставі п. 5 ст.40 ЖК України було прийнято рішення №9 про зняття старшину ОСОБА_1 з квартирного обліку, оскільки останній в порушення норм Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов і надання їм жилих приміщень, затверджених Постановою Виконкому Кримської обласної ради народних депутатів і Президіуму Кримської обласної ради професійних спілок від 18.12.1984 року №581 службовими особами був неправомірно зарахований на квартирний облік.

Перевіряючи правомірність прийнятого Житлової комісії військової частини А4418 рішення щодо зняття з квартирного обліку позивача суд зазначає наступне.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдину систему їх соціального та правового захисту визначає та встановлює Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року (із змінами та доповненнями), цей Закон також гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі (ст. 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей").

Відповідно до абзацу першого частини 1 ст. 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до абз. 4 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року (із змінами та доповненнями станом на 04.04.2006 року) військовослужбовцям, які мають вислугу на  військовій  службі 20  років  і більше,  та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання.

В частині 9 ст. 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" зазначено, що військовослужбовці, що перебувають на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов,  при звільненні з  військової служби в запас або у відставку за віком,  станом здоров'я, а також у  зв'язку   із   скороченням   штатів або проведенням інших організаційних   заходів,  у  разі  неможливості  використання  на військовій службі залишаються на цьому обліку у військовій частині до  одержання  житла  з  державного  житлового фонду, а в разі її розформування - у військових комісаріатах і квартирно-експлуатаційних  частинах районів та користуються правом позачергового одержання житла.

Вказана норма Закону України знайшла своє відображення в п. 3.10 Наказу Міністра Оборони України № 577 від 06.10.2006 року "Про затвердження Інструкції про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Збройних Сил України та членам їх сімей житлових приміщень".

Частиною 1 ст. 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону (ч.2 ст. 47 Конституції України).

У відповідності до ст.9 Житлового кодексу УРСР, яка визначає житлові права громадян, встановлено, що громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або в будинках житлово-будівельних кооперативів.

Відповідно до ст. 31 ЖК України громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, мають право на одержання у користування жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду в порядку, передбаченому законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР. Жилі приміщення надаються зазначеним громадянам, які постійно проживають у даному населеному пункті (якщо інше не встановлено законодавством Союзу РСР і Української РСР), як правило, у вигляді окремої квартири на сім'ю.

Стаття 34 ЖК України передбачає підстави для визнання осіб, потребуючими поліпшення житлових умов, а саме: потребуючими поліпшення житлових умов  визнаються громадяни: 1) забезпечені жилою площею нижче за рівень, що визначається в порядку, встановлюваному Радою Міністрів Української РСР і Українською республіканською радою професійних спілок; 2) які проживають у приміщенні, що не відповідає встановленим санітарним і технічним вимогам; 3) які хворіють на тяжкі форми деяких хронічних захворювань, у зв'язку з чим не можуть проживати в комунальній квартирі або в одній кімнаті з членами своєї сім'ї. Перелік зазначених захворювань затверджується Міністерством охорони здоров'я Української РСР за погодженням з Українською республіканською радою професійних спілок; 4) які проживають за договором піднайму жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду чи за договором найму жилого приміщення в будинках житлово-будівельних кооперативів; 5) які проживають тривалий час за договором найму (оренди) в будинках (квартирах), що належать громадянам на праві приватної власності; 6) які проживають у гуртожитках.

Громадяни визнаються потребуючими поліпшення житлових умов і з інших підстав, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР ( ч. 2 ст. 34 ЖК України).

Громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, беруться на облік для одержання жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду ( ч. 3 ст. 34 ЖК України в редакції, яка діяла на час зарахування на квартирний облік та прийняття спірного рішення).

Статтею 38 ЖК України передбачено, що порядок обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, встановлюється законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР.

Правилами обліку громадян, яки потребують поліпшення житлових умов і надання їм жилих приміщень, затверджених постановою Виконкому Кримської обласної ради народних депутатів і Президіуму Кримської обласної ради професійних спілок від 18.12.1984 року №581 встановлений мінімальний розмір жилої площі –5 м. кв., відсутність якого на кожного члена сім’ї дає підставу для взяття на квартирний облік в АР Крим.

Виходячи з системного аналізу наведених норм суд дійшов висновку, що військовослужбовець має права на зарахування до квартирного обліку, якщо він відповідно до норм діючого законодавства визнається таким, що потребує поліпшення житлових умов,  у даному випадку забезпечений житловою площею менше 5 кв. м.

Підстави для зняття з квартирного обліку встановлені ст. 40 ЖК України, п. 26  Правил обліку громадян, яки потребують поліпшення житлових умов і надання їм жилих приміщень в Української РСР, затверджених постановою Ради міністрів УРСР і Укрпрофради від 11.12.1984 № 470, відповідно до якої громадяни перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до одержання жилого приміщення, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ч. 2 ст. 40 ЖК України громадяни знімаються з обліку потребуючих поліпшення житлових умов у випадках:

1) поліпшення житлових умов, внаслідок якого відпали підстави для надання іншого жилого приміщення;

11) одноразового одержання за їх бажанням від органів державної влади або органів місцевого самоврядування грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення у встановленому порядку;

2) виїзду на постійне місце проживання до іншого населеного пункту;

3) припинення трудових відносин з підприємством, установою, організацією особи, яка перебуває на обліку за місцем роботи, крім випадків, передбачених законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР;

4) засудження до позбавлення волі на строк понад шість місяців, заслання або вислання;

5) подання відомостей, що не відповідають дійсності, які стали підставою для взяття на облік, або неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про взяття на облік.

Зняття з обліку потребуючих поліпшення житлових умов провадиться органами, які винесли або затвердили рішення про взяття громадянина на облік (ч. 4 ст. 40 ЖК України).

Про зняття з обліку потребуючих поліпшення житлових умов громадяни повідомляються у письмовій формі з зазначенням підстав зняття з обліку (ч. 5 ст. 40 ЖК України).

Аналогічні підстави для зняття з квартирного обліку міститься у п  п. 26  Правил обліку громадян, яки потребують поліпшення житлових умов і надання їм жилих приміщень в Української РСР, затверджених постановою Ради міністрів УРСР і Укрпрофради від 11.12.1984 № 470, п. 30 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1081 від 03.08.2006 р та п. 3.12 Наказу Міністра Оборони України № 577 від 06.10.2006 року "Про затвердження Інструкції про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Збройних Сил України та членам їх сімей житлових приміщень".

Таким чином відповідно до зазначених норм неправомірні дій службових осіб при вирішенні питання про взяття на облік є підставою для зняття військовослужбовця з квартирного обліку.

Судом встановлено, що на час зарахування до квартирного обліку та прийняття рішення про зняття з квартирного обліку позивач був забезпечений житловою площею 8,4 кв. м., що підтверджується матеріалами справи та поясненнями позивача.

Суду не надано доказів наявності інших підстав, зазначених ч. 1 ст. 34 ЖК України, вважати позивача особою, яка потребує поліпшення житлових умов на час зарахування до квартирного обліку та зняття з обліку.

Суд вважає, що ч. 2 ст. 2 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” від 11.12.2003 року № 1382-IV не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки у даному випадку реєстрація місця проживання свідчить про наявність права на користування жилою площею позивачем, у розмірі, який перевішує розмір, передбачений  для зарахування на квартирний облік, та відповідно до норм ЖК України і інших нормативно-правових актів є підставою, яка виключає можливість визнання особи такою, що потребує поліпшення житлових умов.   Тому суд зазначає, що твердження представника позивача про порушення відповідачем прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, та їх обмеження наявністю реєстрації є необґрунтованими.

Суд також зазначає, що відповідачем порушені порядок вирішення питання щодо зняття з квартирного обліку, встановлений ст. 40 ЖК України, та п. 28 Правил обліку громадян, яки потребують поліпшення житлових умов і надання їм жилих приміщень в Української РСР, затверджених постановою Ради міністрів УРСР і Укрпрофради від 11.12.1984 № 470, в частини не повідомлення позивача про розгляд питання щодо зняття з квартирного обліку та не повідомлення про результати засідання житлової комісії, але суд вважає, що ці порушення не можуть бути підставою для скасування правильного по суті рішення та не позбавили права позивача звернутися до суду за захистом порушених прав.

На підставі вищезазначеного, суд відмовляє у задоволенні позову у повному обсязі.

В судовому засіданні 13.10.2010 року оголошено вступну і резолютивну частини постанови, постанову у повному обсязі складено 18.10.2010 року.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 158 –163 КАС України, суд

 ПОСТАНОВИВ:

           В задоволенні позову відмовити.

 Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення.

Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового  провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

  Суддя                                          Радчук А.А.