Київський апеляційний суд

У Х В А Л А

І м е н е м У к р а ї н и

13 січня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю секретаря ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

обвинуваченого ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в режимі відеоконференції з використанням системи "Електронний суд" матеріали кримінального провадження № 12023111050003351 щодо

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

уродженця м. Маріуполя Донецької області, громадянина України,

що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ,

проживає за адресою:

АДРЕСА_2 , не судимого,

який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.146, ч.4 ст.152 України,

за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_6 на ухвалу Бородянського районного суду Київської області від 12 грудня 2024 року,

у с т а н о в и л а :

Бородянським районним судом Київської області здійснюється судовий розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_7 , який обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.146, ч.4 ст.152 КК України.

Як вбачається з матеріалів судового провадження, ОСОБА_7 обвинувачується в тому, що 14 серпня 2023 року близько 16 години він, маючи умисел на позбавлення волі малолітньої ОСОБА_8 , яка перебувала на задньому сидінні в салоні його автомобіля "Mersedes", з метою подальшого вчинення з нею дій сексуального характеру, знаходячись поряд з будинком АДРЕСА_2 , наказав ОСОБА_8 пересісти на переднє сидіння. Достовірно знаючи, що ОСОБА_8 є малолітньою, ОСОБА_7 , використовуючи її безпорадний та вік, ввівши потерпілу в оману, начебто під приводом продовження пошуку невідомої особи, а в подальшому, застосувавши фізичне насильство, нетривалий час утримував ОСОБА_8 за голову, не давав можливості залишити автомобіль та поза її волею відвіз її на ділянку місцевості, розташовану поблизу с. Нової Греблі Бучанського району Київської області, таким чином незаконно позбавивши волі.

Після цього в період з 16 до 18 години ОСОБА_7 , перебуваючи на вказаній раніше ділянці місцевості, куди він привіз ОСОБА_8 проти її волі, знаходячись в салоні автомобіля "Mersedes", використовуючи безпорадний стан потерпілої, із застосуванням насильства, яке виразилось в утриманні її за шию та голову, без її добровільної згоди, з метою задоволення статевої пристрасті, оголив свої геніталії та вчинив дії сексуального характеру, пов`язані з оральним проникненням в тіло малолітньої. Після цього пальцем власної руки ОСОБА_7 здійснив дії сексуального характеру, пов`язані з вагінальним проникненням в тіло малолітньої ОСОБА_8 .

Ухвалою Бородянського районного суду Київської області від 12.12.2024 за наслідками розгляду клопотання прокурора ОСОБА_7 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів по 11.02.2025 включно без визначення розміру застави.

Зі змісту апеляційної скарги обвинуваченого вбачається, що він просить ухвалу суду скасувати та постановити нову ухвалу, якою застосувати до нього більш м`який запобіжний захід, не пов`язаний з триманням під вартою.

Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, зазначає про незаконність та необґрунтованість судового рішення, оскільки суд уникає дослідження доказів, у той час як закон покладає на прокурора доказування наявності підстав для обрання запобіжного заходу та забороняє використовувати докази, отримані з порушенням вимог кримінального процесуального закону. При цьому посилається на норми КПК України в контексті оцінки доказів. Що стосується ризику незаконно впливати на потерпілу, її законного представника та свідків, то вважає його бездоказовою констатацією, яку суд має розглядати як припущення.

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить ухвалу суду скасувати і постановити нову ухвалу, якою змінити ОСОБА_7 запобіжний захід на менш суворий та покласти на нього обов`язки, передбачені ст.194 КПК України.

Наголошує на тому, що ОСОБА_7 з 15.08.2023 тримається під вартою, у той час як відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) після спливу певного проміжку часу (досудового розслідування, судового розгляду) навіть обґрунтована підозра у вчиненні злочину не може бути єдиним виправданням тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого, а тому суду в разі задоволення клопотання про обрання або продовження терміну застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою необхідно чітко зазначити у судовому рішенні про наявність іншої підстави (підстав) або ризику, що передбачені ч.1 ст.177 КПК України. Обмеження розгляду клопотання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою лише переліком законодавчих (стандартних) підстав для його застосування без встановлення їх наявності та обґрунтованості до конкретної особи є порушенням вимог п.4 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення у справах "Єлоєв проти України", "Харченко проти України").

Між тим, про відсутність ризиків свідчить те, що ОСОБА_7 має постійне місце проживання, його паспорт для виїзду за кордон знаходиться у сторони обвинувачення, а в Україні введено воєнний стан, що унеможливлює переховування від суду, в тому числі виїзд за кордон. Стосовно цього ризику ЄСПЛ виходить з того, що тяжкість покарання, якому може бути підданий підозрюваний чи обвинувачений, можна законно розглядати як таку, що може спонукати до втечі, однак можливість жорстокого засудження є недостатньою для виправдання тримання під вартою. При цьому загроза втечі не випливає з простої можливості для обвинуваченого перетнути кордон держави. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер, потрібно доказувати наявність інших обставин, а саме, характеристика особи, її моральний облік, місце проживання, професія, дохід, сімейні зв`язки, будь-які зв`язки з іншою країною або наявність зв`язків в іншому місці. Ризик втечі не виникає лише за відсутності постійного місця проживання (рішення у справі "Сулаоя проти Естонії", "Панченко проти Росії"). Аргументи за чи проти звільнення, у тому числі ризик того, що підозрюваний може перешкодити належному проведенню судового розгляду, не повинні прийматися абстрактно, але повинні бути оцінені з посиланням на ряд інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки втечі, або зробити її настільки незначною, що вона не може виправдати тримання під вартою (рішення у справі "Строган проти України").

Стверджує, що обвинувачений не може впливати на потерпілу, законного представника та свідків у цьому кримінальному провадженні, оскільки всі вони допитані, і повідомлень чи заяв про вплив обвинуваченого на них не подавали. Підстави передбачати перешкоджання іншим чином кримінальному провадженню немає. ОСОБА_7 не судимий, до затримання вів сталий спосіб життя, працював двірником у КП "Микуличі", має дружину та малолітню доньку, що підтверджує міцність соціальних зв`язків. Тож, жоден ризик у клопотанні про продовження строку тримання під вартою прокурором не був доведений.

Таким чином суд повинен враховувати не тільки тяжкість інкримінованого кримінального правопорушення, а й інші обставини, визначені ст.ст.177, 178 КПК України, оскільки згідно з ч.1 ст.62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Крім того, апеляційна скарга містить клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження ухвали суду, поважність причин пропуску якого захисник мотивує тим, що повний текст ухвали отримала 16.12.2024, що підтверджується супровідним листом суду.

Заслухавши суддю-доповідача; доводи обвинуваченого і захисника, які підтримали апеляційні скарги і просили їх задовольнити; доводи прокурора, яка заперечувала проти задоволення апеляційних скарг, вважаючи ухвалу суду законною, обґрунтованою і вмотивованою; перевіривши матеріали судового провадження, обговоривши доводи клопотання захисника та апеляційних скарг, колегія суддів приходить до таких висновків.

Відповідно до вимог п.11 ч.2 ст.395 КПК України апеляційна скарга на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, може бути подана протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Згідно з ч.1 ст.117 КПК України пропущений із поважних причин строк повинен бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи ухвалою слідчого судді, суду.

Апеляційну скаргу захисник подала 20.12.2024, тобто з пропуском встановленого законом строку. Враховуючи те, що суд обмежився оголошенням резолютивної частини ухвали, її повний текст захисник отримала 16.12.2024, що підтверджується супровідним листом електронної пошти, а складання обґрунтованої апеляційної скарги потребує ознайомлення зі змістом оскарженого рішення, строк апеляційного оскарження пропущений з поважних причин і підлягає поновленню.

Згідно з ч.ч.1, 2, 3 ст.331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

Відповідно до вимог цих норм у сукупності з положеннями ст.199 КПК України підставами для продовження строку тримання під вартою є наявність раніше заявлених ризиків, які не зменшилися, або нових ризиків, які виправдовують тримання особи під вартою, та неможливість завершення судового провадження до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.

Задовольняючи клопотання прокурора, суд першої інстанції погодився з тим, що не зменшилися ризики, заявлені раніше при обранні та продовженні цього запобіжного заходу, передбачені ч.1 ст.177 КК України, а саме, що обвинувачений може переховуватись від суду, незаконно впливати на неповнолітню потерпілу, її законного представника та свідків, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, і застосування більш м`яких запобіжних заходів буде недостатнім.

Згідно з ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам:

1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;

2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;

3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;

4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;

5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Згідно з ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч.5 ст.176 цього Кодексу.

Судом першої інстанції вказані вимоги закону дотримано, викладені в ухвалі висновки є обґрунтованими і доводи апеляційних скарг їх не спростовують.

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.

Відповідно до практики ЄСПЛ ризик втечі обвинуваченого не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі, або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (справа "Панченко проти Росії").

Ризик втечі не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку і може оцінюватись у світлі факторів, пов`язаних із характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (справа "Бекчиєв проти Молдови").

Суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості та обставини вчинення інкримінованих ОСОБА_7 кримінальних правопорушень, усвідомлення ним тяжкості покарання, яке загрожує у разі визнання його винуватим, з огляду на те, що санкцією ч.4 ст.152 КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 10 до 15 років.

Тому висновки суду з посиланням на практику ЄСПЛ в контексті того, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризику переховування або повторного вчинення злочинів і що продовження строку тримання під вартою може бути виправданим, оскільки по справі існують конкретні ознаки реальної суспільної потреби, які, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважають вимогу права, передбаченого ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є вірними.

Такі обставини, на думку колегії суддів, переконливо свідчать, що вказані раніше ризики продовжують існувати і виправдовують подальше тримання ОСОБА_7 під вартою. А тому застосування більш м`якого запобіжного заходу не забезпечить виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків та не запобігатиме спробам вчинити вказані дії.

Отже, ухвала суду першої інстанції є законною, обґрунтованою і вмотивованою, тому підстав для задоволення апеляційних скарг обвинуваченого та захисника колегія суддів не вбачає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 407, 4221 КПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Поновити захиснику ОСОБА_6 строк апеляційного оскарження ухвали Бородянського районного суду Київської області від 12 грудня 2024 року.

Ухвалу Бородянського районного суду Київської області від 12 грудня 2024 року про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою залишити без змін, а апеляційні скарги обвинуваченого і захисника ОСОБА_6 - без задоволення.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і касаційному оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3