ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
20 жовтня 2011 року 11:47 № 2а-12696/11/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Кармазіна О.А. при секретарі судового засідання Руденко Н.В.,
за участю представників сторін:
від позивача : ОСОБА_1 (довіреність від 19.10.2011 р.)
від відповідача: ОСОБА_2 (довіреність від 21.10.2010 р. № 7044/9/10-017)
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3
до Державної податкової інспекції у Деснянському районі міста Києва
про скасування податкової вимоги від 01.02.2011 р. № 448,-
ВСТАНОВИВ:
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулась фізична особа-підприємець ОСОБА_3 з позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі міста Києва про скасування податкової вимоги від 01.02.2011 р. № 448, відповідно до якої позивачу визначено податковий борг у розмірі 114 гривень з єдиного податку на підприємницьку діяльність з фізичних осіб.
Позивач не погоджується із зазначеним рішенням та в обґрунтування позову зазначає, що є платником єдиного податку за ставкою 200 грн. на місяць. З урахуванням змін, що сталися в податковому законодавстві та у зв’язку з набранням чинності нормативних актів з питань сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, 43% нарахованого єдиного податку (86 грн.) сплачується на рахунки відповідного бюджету, а 57% нарахованого єдиного податку (114 грн.) сплачується на рахунки Пенсійного фонду України як частина суми єдиного соціального внеску, що і було виконано позивачем шляхом сплати єдиного податку за лютий 2011 року платежем від 17.01.2011 року у розмірі 86 грн. Проте, як зазначає позивач, ДПІ не врахувало цього розподілу та безпідставно прийняло оскаржувану податкову вимогу. Беручи до уваги те, що позивач виконав всі приписи законодавства з питань сплати єдиного податку та єдиного внеску, вважає, що у ДПІ не було підстав для ухвалення спірного рішення.
У свою чергу ДПІ зазначає, що позивачем було сплачено за лютий 2011 року лише 86 грн. єдиного податку у зв’язку з чим в картці особового рахунку виникла недоплата та в автоматичному режимі сформовано податкову вимогу. Як вбачається з рішення ДПА у м. Києві про результати розгляду скарги позивача на спірне рішення, податковий орган прийшов до висновку, що єдиний податок (у т.ч. у розмірі 114 грн.) на підставі листа ДПА України від 14.02.2011 р. № 4019/7/15-0117, тобто службової кореспонденції, яка створена після сплати позивачем наведених вище платежів, повинен був бути погашений єдиним платіжним дорученням без виділення єдиного внеску на розподільчий рахунок (код 18050200). Однак, як вважає податковий орган, позивач самостійно розподілив ці платежі. Відтак, ДПІ вважає своє рішення законним та обґрунтованим.
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 20 жовтня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Розглянувши подані позивачем та відповідачем матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, дослідивши та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про задоволення позову з наступних підстав.
ОСОБА_3 зареєстрований у статусі фізичної особи - підприємця 04.03.2010 року Деснянською районною у м. Києві державною адміністрацією за адресою: 02097, АДРЕСА_1. Ідентифікаційний номер присвоєний позивачу – НОМЕР_1.
Відповідно до Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва»позивачем отримано свідоцтво № 897032 про сплату єдиного податку від 01.01.2011 року строком дії на 2011 рік, тобто позивач перебуває на спрощеній системі оподаткування.
Ставка єдиного податку –200 грн. на місяць, що не заперечується та визнається сторонами.
Відповідно до частини 2 зазначеного Указу суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа сплачує єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства України.
Відповідно до Підрозділу 8 Розділу XX «Перехідні положення»Податкового кодексу України передбачено, що з 1 січня 2011 року до внесення змін до розділу XIV Податкового кодексу України в частині оподаткування суб'єктів малого підприємництва Указ Президента України від 3 липня 1998 року № 727 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (з наступними змінами) та абзаци шостий - двадцять восьмий пункту 1 статті 14 розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 13-92 "Про прибутковий податок з громадян" застосовуються з урахуванням особливостей, передбачених цим підрозділом.
Зокрема, в контексті спірних відносин, пунктом 3 частини 1 вищезгаданого Підрозділу 8 ПК України передбачено, що єдиний податок або фіксований податок сплачується на рахунок відповідного бюджету в розмірі частини єдиного податку або фіксованого податку, що підлягають перерахуванню до цих бюджетів відповідно до норм Указу Президента України від 3 липня 1998 року № 727 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (з наступними змінами) та Закону України "Про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., N 30 - 31, ст. 195) (крім єдиного податку, який сплачується у січні 2011 року за останній звітний (податковий) період 2010 року). При цьому розподіл коштів єдиного податку або фіксованого податку на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або до Пенсійного фонду України Державним казначейством України не здійснюється .
Вищезгаданий розмір частини єдиного податку був встановлений ч. 2 вищезгаданого Указу та становив 43 відсотки (до місцевого бюджету).
Водночас постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 р. № 1196 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2000 р. № 507, яка набрала чинності з 01.01.2011 року, щодо роз’яснення положень вищезгаданого Указу, передбачено, що суб'єкт малого підприємництва сплачує 43 % нарахованого єдиного податку на рахунки відповідного бюджету , що відповідає приписам вищенаведеного підрозділу ПК України у взаємозв’язку із розміром частини податку, що сплачується до бюджету відповідно до зазначеного вище Указу, а 57 % нарахованого єдиного податку на рахунки органів Пенсійного фонду України як частину суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. При цьому, зазначеною постановою також, як і вищезгаданим підрозділом ПК України, встановлено, що розподіл сплачених суб'єктом малого підприємництва сум єдиного податку Державною казначейською службою не здійснюється.
В контексті наведеного слід зазначати, що відповідно до ч. 2 Розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення»Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»з дня набрання чинності цим Законом суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали спрощену систему оподаткування відповідно до Указу Президента України від 3 липня 1998 року № 727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва", розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 13-92 "Про прибутковий податок з громадян" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 10, ст. 77), нараховують, обчислюють та сплачують єдиний внесок відповідно до цього Закону.
При цьому, пунктом 2 ч. 1 зазначеного вище Підрозділу 8 ПК України передбачено, що нарахування, обчислення та сплата єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування здійснюються суб'єктами малого підприємництва, які сплачують єдиний податок відповідно до Указу Президента України від 3 липня 1998 року № 727 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (з наступними змінами) або фіксований податок відповідно до абзаців шостого - двадцять восьмого пункту 1 статті 14 розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 13-92 "Про прибутковий податок з громадян", у порядку, визначеному Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Виходячи з вищенаведеного в сукупності, з 01.01.2011 року суб'єкт малого підприємництва сплачує 43 % нарахованого єдиного податку на рахунки місцевого бюджету, а 57 % нарахованого єдиного податку на рахунки органів Пенсійного фонду України як частину суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
В даному випадку позивачем відповідно до наведених вище вимог за лютий 2011 року завчасно 17.01.2011 року сплачено 86 гривень єдиного податку до місцевого бюджету на рахунок у казначействі за квитанцією № 10201/49. Обов’язок сплати до бюджету решти від щомісячної ставки 200 грн., а саме 114 гривень, з 01.01.2011 року у позивача відсутній, оскільки зазначена сума підлягала перерахуванню на рахунки органів Пенсійного фонду України у складі зобов’язань із сплати єдиного внеску, що і було виконано позивачем 17.02.2011 р. за період січня –лютого 2011 року шляхом здійснення платежу у розмірі 653,06 грн. на рахунок УПФУ виходячи з розміру прожиткового мінімуму у сумі 941 грн. та ставки внеску у розмірі 34,7 %.
Відтак, позивачем виконано його податковий обов’язок із сплати єдиного податку за лютий 2011 року у повному розмірі відповідно до вимог ст. 38 ПК України, а отже у нього не виникло податкового боргу, визначено в оскаржуваній податковій вимозі.
Технічні питання неузгодженості облікових баз ДПІ з вимогами законодавства, як і листи державних органів, що вводять додаткове правове регулювання спірних питань, відмінне від норм Законів України, не можуть бути підставою для покладання на позивача додаткових обов’язків та визначення позивачу податкового боргу.
Відповідно до п. 56.1. Податкового кодексу України, рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до пункту 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи наведене в сукупності та виходячи із встановлених судом обставин, оцінивши надані позивачем та відповідачем докази в контексті наведених вище вимог законодавства, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено обґрунтованості та відповідності законодавству оскаржуваного рішення. В свою чергу, судом не встановлено порушень податкового законодавства з боку позивача. У зв’язку з цим та виходячи з положень п.1 ч. 2 ст. 162 та ч. 2 ст. 11 КАС України позов підлягає задоволенню шляхом визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення.
Керуючись вимогами статей 11, 69-71, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-
П О С Т А Н О В И В:
Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу від 01.02.2011 р. № 448 Державної податкової інспекції у Деснянському районі міста Києва.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на відшкодування судового збору (державного мита) 3,40 гривень.
Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.А. Кармазін
Повний текст постанови складено та підписано 24.10.2011 р.