УКРАЇНА
Господарський суд
Житомирської області
______________________________________________________________________
10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Від "25" жовтня 2011 р. Справа № 21/5007/92/11
Господарський суд Житомирської області у складі:
Головуючого судді < Поле для текста >
судді Вельмакіної Т.М.
судді < Поле для текста >
за участю представників сторін
від позивача ОСОБА_1 - довіреність №03/241011 від 24.10.11р.;
ОСОБА_2 - довіреність №43 від 10.10.11р.;
Павлюченко С.Ю. - директор;
від відповідача не з'явився
розглянув справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Енісіі" (м.Київ) < В особі(назва) >
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛІТА-АГРО-М" (с. Малинівка Малинського району)
про стягнення 93864,74 грн.
Позивачем пред'явлено позов про стягнення на його користь з відповідача 70521,39грн. основного боргу, 3506,74грн. 3% річних, 6712,55грн. пені та 8124,06грн. інфляційних, 5000,00грн. понесених витрат за юридичні послуги, а також судові витрати.
Представники позивача позов підтримали у повному обсязі, з підстав, викладених у позовній заяві. В судовому засіданні подали довідку ТОВ "Енісії", згідно якої повідомляють, що станом на 24.10.11р. у ТОВ існує заборгованість у розмірі 70521,39грн., що утворилася внаслідок несплати товару, згідно з товарною накладною №01 від 14.10.09р. та Актом прийому-передачі виконаних робіт від 14.10.09р. (а.с.26).
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, клопотання про відкладення розгляду справи не надіслав, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся вчасно та належним чином, доказом чого є поштове повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.20).
Враховуючи вищевказане, суд вважає за можливе вирішити спір за наявними в матеріалах справи документами, відповідно до ст.75 ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, господарський суд
ВСТАНОВИВ:
Як вбачається із позовної заяви, 14 жовтня 2009 року ТОВ "Енісії" (позивач) поставило, а ТОВ "Еліта-Агро-М" (відповідач) прийняло 24260 кг комбікорму на загальну суму 70521,29грн., що підтверджується актом приймання-передачі від 14.10.09р. (а.с.7) та товарною накладною №1 від 14.10.09р. (а.с.8). Таким чином, як вказує позивач, сторони уклали договір купівлі-продажу в усній формі.
Позивач зазначає, що сторонами була досягнута домовленість щодо проведення розрахунків за отриманий товар на протязі трьох днів з моменту поставки даного товару.
Однак, як стверджує позивач відповідач за поставлений товар розрахунки не провів, внаслідок чого у останнього утворилася заборгованість в розмірі 70521,39грн.
Враховуючи вказане, 04.02.10р. відповідачу, в порядку ст.530 Цивільного кодексу України, було направлено лист-вимогу №0204/1 від 04.04.10р. про сплату коштів за отриманий товар в сумі 70521,39 грн. (а.с.10).
Вказану вимогу відповідач отримав 10.02.10р. (а.с.11), однак залишив без відповіді та задоволення.
22.04.10р. позивачем була направлена відповідачу претензія №1/04 про сплату основного боргу в сумі 70521,39грн., та нараховано 7446,68грн. пені, 1089,70грн. три процента річних та 5430,15грн. інфляційних (а.с.12).
Претензію відповідачем було отримано 27.04.10р. (а.с.13) та залишено без відповіді та задоволення.
Таким чином, за даними позивача, на день подачі позову до суду та на день розгляду справи заборгованість відповідача, за отриманий згідно видаткової накладної №01 від 14.10.09р. товар, не змінилася і становить 70521,39грн.
Посилаючись на ст. 625 Цивільного кодексу України та Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", позивач нарахував до стягнення з відповідача 6712,55грн. пені, 8124,06грн. інфляційних та 3506,74грн. три відсотки річних (а.с.17-18).
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 5000,00грн. юридичних послуг.
Оцінивши в сукупності матеріали справи, врахувавши надані в процесі її розгляду пояснення учасників судового процесу, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог враховуючи наступне.
Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботи, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема, з договорів та інших правочинів, інших юридичних фактів.
Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами виникли відносини купівлі - продажу, підставою виникнення яких позивач вказав факт передачі відповідачу товару згідно видаткової накладної № 01 від 14.10.09р. (а.с.8).
Так, ст. 655 ЦК України встановлює, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Матеріалами справи підтверджено, що згідно наданої позивачем накладної № 01 від 14.10.09р. загальною вартістю 72652,50грн., відповідачем було отримано товар на суму 70521,39грн. (а.с.8). Факт передачі товару на вказану суму також підтверджується підписаним сторонами актом прийому-передачі від 14.10.09р. (а.с.7).
За вказаних обставин, у відповідача виникло зобов'язання провести розрахунки на суму 70521,39грн.
Згідно ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Враховуючи вищевказане, а також те, що претензія була отримана відповідачем 10.02.10р. (а.с.11), заборгованість у останнього за поставлений товар виникла з 18.02.10р. (10.02.10р. + 7 пільгових днів).
Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Це положення кореспондується зі ст.193 Господарського кодексу України, згідно якої суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Враховуючи, що позивачем заявлено до стягнення з відповідача 6712,55грн. пені, слід зазначити, що пенею є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).
При цьому неустойка, згідно ст. 546 ЦК України, є одним із видів забезпечення виконання зобов'язань, а за приписами ст. 547 ЦК України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Частиною 2 статті 343 ГК України, передбачено, що розмір пені за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
У Роз'ясненні Вищого Арбітражного суду України від 29.04.1994р. №02-5/293 "Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань" роз'яснюється, що з дати набрання чинності Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", тобто з 14 січня 1997 року (дата опублікування), розмір пені за прострочку платежу повинен встановлюватися за згодою сторін, тобто в договорі, при цьому в п.2.1. Роз'яснення вказується, що якщо сторони у відповідному договорі не встановили конкретного розміру відповідальності, передбаченої статтями 1 та 2 Закону, пеня стягненню не підлягає, за винятком випадків, коли розмір пені встановлений чинними актами законодавства.
З огляду на викладене, оскільки між сторонами не було укладено Договір, сторонами не визначено розміру відповідальності щодо стягнення пені, у стягненні з відповідача 6712,55 грн. пені слід відмовити.
Крім того, на підставі ст. 625 ЦК України позивачем нараховано до стягнення з відповідача 3506,74 грн. 3% річних та 8124,06 грн. інфляційних (а.с. 17-18).
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стосовно стягнення 8124,06грн. інфляційних нарахувань, здійснених позивачем за період з лютого 2010 року по серпень 2011 рік, слід зазначити, що індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007 р., № 265 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін").
З огляду на викладене, індекс інфляції має нараховуватись в наступному місяці за місяцем, в якому мав бути здійснений платіж. Натомість, позивач помилково застосував індекс інфляції, що був визначений за місяць, в якому відповідач, згідно договору, мав здійснити остаточний розрахунок.
Таким чином, інфляційні за несвоєчасно проведені розрахунки за період з березня 2010 року по серпень 2011 року становлять 6717,77грн. Отже, позивач безпідставно заявив до стягнення 1406,29грн. інфляційних, в задоволенні яких слід відмовити.
Крім того, позивачем нараховано до стягнення з відповідача 3% річних за період з 18.02.10р. по 15.10.11р. в сумі 3506,74 грн. (а.с.17).
При перевірці вказаного розрахунку судом було встановлено, що позивачем невірно визначено період нарахування річних. Враховуючи, що позов було пред'явлено до суду 12.10.11р., про що свідчить відмітка канцелярії господарського суду Житомирської області (а.с.2), річні слід нараховувати з 18.02.10р. по 12.10.11р.
Згідно розрахунку суду 3% річних за вказаний період складають 3489,36грн. Таким чином, у стягненні 17,38грн. річних слід відмовити.
Що стосується заявлених до стягнення з відповідача 5000,00 грн. юридичних послуг, які позивач просить стягнути з відповідача на підставі Договору про надання юридичних послуг від 01.10.2010 року (а.с.15-16), суд зазначає наступне.
Стаття 59 Конституції України гарантує можливість отримання правової допомоги, що пов'язується з вільним вибором "захисника своїх прав".
Стаття 44 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
На підставі ст.ст. 44, 49 ГПК України можна дійти висновку, що у контексті визначення судових витрат до їх складу у господарському судочинстві можуть включатись витрати на оплату послуг лише адвоката. Подібний статус мають виключно особи визначені в ст.2 Закону України "Про адвокатуру".
Однак, представник позивача не має свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю. Крім того, матеріали справи не містять доказів понесення таких витрат позивачем.
З огляду на викладене суд відмовляє в стягненні 5000,00 грн. витрат на юридичні послуги.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і у встановлений строк; одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Згідно ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Оцінивши в сукупності матеріали справи, господарський суд дійшов висновку, що позов обґрунтований, підтверджується належними доказами, копії яких є в матеріалах справи, і підлягає задоволенню в сумі 80728,52 грн., з яких 70521,39 грн. - основний борг, 6717,77грн. - інфляційних та 3489,36грн. 3% річних.
В частині стягнення 6712,55грн. пені, 1406,29грн. інфляційних, 17,38грн. 3% річних та 5000,00грн. витрат на юридичні послуги суд відмовляє.
Судові витрати по сплаті державного мита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, згідно ч.1 ст. 49 ГПК України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Крім того, в процесі розгляду справи судом було встановлено, що позивачем помилково було включено до ціни позову 5000,00грн. витрат на юридичні послуги, внаслідок чого помилково було сплачено 938,65 грн. державного мита, замість правильного - 888,65 грн.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.8 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993р. сплачене державне мито підлягає поверненню частково у випадках внесення мита в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством.
З врахуванням викладеного, позивачу слід повернути з Державного бюджету 50,00грн. надміру сплаченого державного мита.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 22, 33, 49, 69, 75, 82-85 ГПК України, господарський суд
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліта - Агро - М" (11642, Житомирська обл., Малинський р-н., с. Малинівка, провулок Леніна, буд. 1, код 35638180)
на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Енісії" (04073, м. Київ, пров. Куренівський, 19/5, код 36630072):
- 70521,39 грн. основного боргу;
- 6717,77 інфляційних;
- 3489,36 грн. три проценти річних;
- 807,29 грн. державного мита;
- 214,39 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. В частині стягнення 6412,55грн. пені, 17,38грн. 3% річних, 1406,29грн. інфляційних та 5000,00грн. витрат на юридичні послуги відмовити.
4. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Енісії" (04073, м. Київ, пров. Куренівський, 19/5, код 36630072) з Державного бюджету України 50,00 грн. державного мита.
5. Видати довідку про повернення державного мита.
Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до ст. 85 ГПК України.
Суддя Вельмакіна Т.М.
Повне рішення складено 31 жовтня 2011 року.
Віддрукувати: < Поле для текста >
1 - до справи
2 - позивачу
3 - відповідачу (рек. з повідомл. про вруч.)..
< Текст >