Справа №22-6910/2006 Головуючий у 1 інстанції Тарасенко С.Б.
- Категорія 19 Доповідач Стельмах Н.С.
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 липня 2006 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого Стельмах Н.С, суддів Звягінцевої О.М., Мблчанова С.І.,
при секретарі Пометун C.M. розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до відділення ФСС у Центрально-Міському районі м. Горлівки Донецької області про відшкодування моральної шкоди.
встановив:
в апеляційній скарзі відділення ФСС у Центрально-Міському районі м. Горлівки оспорює обгрунтованість зазначеного судового рішення, яким позов задоволено частково із стягненням на користь позивача у відшкодування моральної шкоди 25000 грн., і ставить питання про його оскасування та ухвалення нового про відмову в задоволенні позову, оскільки є відсутнім висновок МСЕК про спричинення позивачеві такої шкоди, а сам позивач не надав суду доказів заподіяння йому моральних страждань внаслідок ушкодження здоров'я на виробництві.
Крім цього, за зупиненням дії статті закону, що регламентує право позивача на відшкодування моральної шкоди, у суду не було підстав для задоволення вказаного позову.
Судом першої інстанції при розгляді цієї справи встановлено наступні обставини.
23 березня 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом до відповідача і зазначав, що працював в підземних умовах на вугільних підприємствах з серпня 1973 року і до 29.03.2004 року за різними робочими професіями.
27.06.2001 року з ним на робочому місці при виконанні обов'язків майстра-вибухівника трапився нещасний випадок, внаслідок якого було скалічено праве плече.
Висновком МСЕК від 11 лютого 2004 року його визнано інвалідом З групи з встановленням 30% втрати працездатності внаслідок професійного захворювання бронхітом пильової етіології, емфіземою з легеневою недостатністю 1-2 ст.
У зв'язку з цим його було звільнено з роботи за станом здоров'я відповідно до п. 2 ст. 40 КЗпП України.
Наступним висновком МСЕК від 8.09.2004 р. в нього встановлено 50% втрати працездатності, з яких 20% за вказаним каліцтвом плеча і 30% за визначеним профзахворюванням і підтверджено 3 групу інвалідності.
Висновком МСЕК від 17.03.2005 року встановлено 50% втрати працездатності та 3 групу інвалідності безстроково.
Тому позивач зазначав, що за таких обставин, ушкодженням здоров'я та стійкою втратою внаслідок цього працездатності йому спричинено моральну шкоду, оскільки він змушений постійно переносити фізичний біль та додавати багато зусиль для організації свого життя і просив суд ухвалити рішення, яким стягнути. 3 відповідача на його користь у відшкодування моральної шкоди 66000 грн.
Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 18 травня 2006 року позов задоволено частково і на користь ОСОБА_1 з відповідача стягнуто у відшкодування моральної шкоди 25000 грн.
Суд дійшов висновку, що викладені позивачем обставини обгрунтовано наданими ним довідками та іншими відповідними матеріалами (а.с. 3-35) і тому знайшли підтвердження в судовому засіданні.
Апеляційний суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню.
При розгляді цієї справи судом було встановлено, що внаслідок небезпечних та шкідливих умов праці позивачеві було завдано стійку втрату працездатності і його визнано інвалідом безстроково.
За вказаних обставин, суд дійшов правильного і обгрунтованого висновку щодо спричинення позивачеві внаслідок каліцтва та професійного захворювання моральних страждань.
При вирішенні питання щодо розміру спричиненої моральної шкоди судом враховано тяжкість каліцтва і професійного захворювання та характер спричинених ними моральних страждань, їх тривалість, неможливість відновлення стану здоров'я та змушеність позивача постійно переносити фізичний біль і додавати зусиль для організації свого та своєї родини життя.
Конституційним Судом України в п. 4.1 рішення № 1-рп/2004 від 27 січня 2004 року визначено, що ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання.
У випадку втрати потерпілим працездатності він зазнає значно більше моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.
У той же час, суд при вирішенні цього спору визначив розмір відшкодування шкоди значно меншим ніж встановлений в ст. 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" гранічним для осіб, у яких не встановлено стійку втрату працездатності.
За таких обставин, немає підстав вважати, що визначаючи розмір відшкодування позивачеві моральної шкоди суд не врахував межі достаньості та справедливості.
Та обставина, що позивачеві виплачено певну суму одноразової допомоги та сплачуються відповідачем щомісячні суми у відшкодування шкоди, спричиненої здоров'ю, не впливають на правильність правових висновків суду, оскільки не мають жодного відношення до відшкодування моральної шкоди, спричиненої йому втратою працездатності.
Крім цього, апеляційний суд вважає, що зупинення на час розгляду справи дії спеціальної норми закону, яка визначає порядок відшкодування позивачеві моральної, шкоди, всупереч доводам апеляційної скарги, не є підставою для відмови в задоволенні позову і тому не впливає на правильність визначених правових висновків суду.
До того ж згідно з п. З ст. 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", висновок МСЕК про встановлення наявності чи відсутності спричинення моральної шкоди особам, у яких встановлено стійку втрату працездатності внаслідок шкідливих умов праці, не є обов'язковим, оскільки спричинення моральної шкоди в таких випадках є очевидним.
Тому не можна визнати спроможним і довод апеляційної скарги щодо відсутності по цій справі взагалі доказів спричинення позивачеві моральної шкоди стійким ушкодженням здоров'я на виробництві внаслідок шкідливих умов праці.
Оскільки апеляційним судом не встановлено порушень судом першої інстанції при розгляді цієї справи вимог матеріального чи процесуального законів або неправильної оцінки досліджених по справі доказів, то підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування або зміни судового рішення немає.
Керуючись ст. ст. 307, 308, 314 ЦПК України апеляційний суд
ухвалив:
апеляційну скаргу відділення ФСС у Центрально-Міському районі м. Горлівки відхилити, рішення Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 18 травня 2006 року залишити без зміни.
Ухвала набирає чинності негайно, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили