Cправа № 2а-3477/10/0770
Ряд стат. звіту № 3.3.3
Код - 10
ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 вересня 2011 року м. Ужгород
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Луцович М.М.,
з участю секретаря судового засіданні –Гирич М.В.,
сторін та осіб, які беруть участь у справі:
позивача –ОСОБА_2.,
представника відповідача –Яблонського О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань у приміщенні Закарпатського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області про визнання протиправним та скасування наказу та поновлення на роботі,-
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_2 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області про визнання протиправним та скасування наказу та поновлення на роботі.
Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказує на те, що оскаржуваним наказом № 462 від 09.07.2010 року, винесеним за наслідками проведення службового розслідування, його було звільнено з органів внутрішніх справ згідно п. 8 ст. 12 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України за ст. 64 п. «Є»(за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України. Підставою проведення службового розслідування та як наслідок якого, подальшого звільнення позивача слугувало звернення до відділу внутрішньої безпеки ГУМВС України в Закарпатській області мешканця м. Мукачево гр. ОСОБА_4 зі скаргою про шахрайські дії ОСОБА_2, який будучи працівником ОВС в жовтні 2009 року отримав від ОСОБА_4 автомобіль «Рено Кліо»2007 р.в. та відповідну довіреність на право керування даним транспортним засобом, взявши на себе зобов’язання щодо подальшої виплати заборгованості за кредит та щомісячної сплати залишку за кредитним зобов’язанням за вказаний автомобіль. Однак у зв’язку з невиконанням ОСОБА_2 взятих на себе зобов’язань, ОСОБА_4 припинив дію виданої ним довіреності та просив повернути даний автомобіль, що ОСОБА_2 не зробив. Позивач вказує на те, що правовідносини між ним та гр. ОСОБА_4, як і правовідносини з громадянами ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 є цивільно –правовими та не пов’язані зі службовою діяльністю ОСОБА_2, а відтак вважає, що відповідач в ході службового розслідування упереджено дав оцінку його діям та звільнив позивача протиправно.
В процесі розгляду справи позивач надав суду позовну заяву, зміст якої є аналогічний первісній, разом з тим, в прохальній частині якої, уточнено дату винесення оскаржуваного наказу, а саме 09.07.2010 року (а.с. 100-110), оскільки в первісній позовній заяві помилково вказано 09.07.2006 року.
Під час судового розгляду даної справи позивач підтримав позовні вимоги з мотивів, що наведені в позовній заяві. Вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідач Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області, надав суду свої письмові заперечення (а.с. а.с. 19-23), відповідно до яких не погоджується з позовною заявою і просить суд в її задоволенні відмовити. Зокрема, відповідач вказує на характер правовідносин, які виникли на протязі 2009-2010 років між позивачем та вказаними громадянами та наголошує на тому, що всупереч вимог Закону України «Про дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України»позивач допускав випадки негідної поведінки поза службою, що проявлялося у нечесних цивільно-правових відносинах з громадянами, з використанням у власних цілях своєї належності до працівників органів внутрішніх справ, що призвело до написання громадянами скарг та негативно відображається на авторитеті та позитивному іміджі міліції.
В судовому засіданні представник відповідача позовні вимоги не визнав з мотивів, що викладені в письмових запереченнях, а відтак просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2
Крім того, сторони в судовому засіданні заявили про можливість розгляду і вирішення справи за відсутності витребуваних судом з власної ініціативи у прокуратури Виноградівського району Закарпатської області додаткових доказів, а саме рішень, які були прийняті за наслідками звернень громадян, в тому числі ОСОБА_4 в період 2009-2010 років на протиправні дії ОСОБА_2, оскільки такі судом витребувалися неодноразово і станом на час розгляду справи до суду так і не були надіслані. При цьому пояснили, що як станом на час проведення службового розслідування так і на день розгляду справи судом, кримінальних справ проти позивача порушено не було, а підставою для звільнення було порушення позивачем дисципліни, а не притягнення його до кримінальної відповідальності, а відтак просили розглядати справу на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 є обґрунтованими та їх слід задовольнити виходячи з наступних мотивів.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що підставою звільнення позивача ОСОБА_2 з органів внутрішніх справ України стало звернення до відділу внутрішньої безпеки ГУМВС України в Закарпатській області мешканця м. Мукачево гр. ОСОБА_4 зі скаргою про шахрайські дії ОСОБА_2 за наслідками розгляду якого відповідачем проведено службове розслідування та винесено оскаржуваний наказ (а.с. а.с. 54-55, 66-82).
Як вбачається з матеріалів справи, порушення службової дисципліни ОСОБА_2, як підстава для його подальшого звільнення, виразилось у нечесних цивільно-правових відносинах з гр. ОСОБА_4, що на думку відповідача негативно відображається на авторитеті та позитивному іміджі міліції.
Так, восени 2009 року, у зв'язку з відсутністю можливості сплачувати кредит за автомобіль марки "Рено-Кліо" 2007 р.в., д.н.з. НОМЕР_1, ОСОБА_4 мав намір відчужити даний автомобіль за умови, що особа, яка буде ним користуватися, сплатить заборгованість по кредиту та візьме на себе зобов'язання щомісячно сплачувати залишок по кредиту.
На початку жовтня 2009 року до знайомого ОСОБА_4, громадянина ОСОБА_12, звернувся гр. ОСОБА_13 з проханням допомогти йому у пошуку "кредитного автомобіля".
ОСОБА_12 познайомив ОСОБА_13 з ОСОБА_4, які, після огляду автомобіля "Рено-Кліо", дійшли згоди по його передачі ОСОБА_13 Через декілька днів після їх зустрічі ОСОБА_4 оформив доручення на право керування належним йому автомобілем, а ОСОБА_13 усно зобов'язався сплатити заборгованість по кредиту та сплачувати щомісячно суму непогашеного кредиту.
Однак, через декілька днів після отримання автомобіля ОСОБА_13, зваживши свої фінансові можливості, вирішив відмовитися від угоди з ОСОБА_4 та повернути авто власнику. Однак, знайомий ОСОБА_13 гр. ОСОБА_14 познайомив його з ОСОБА_2, який виявив бажання на таких самих умовах взяти автомобіль ОСОБА_4 собі. При цьому зобов'язався щомісячно сплачувати суму кредиту.
ОСОБА_2 через ОСОБА_13 передав ОСОБА_4. свій паспорт і останній оформив у приватного нотаріуса довіреність на право керування вищезазначеним автомобілем на ОСОБА_2 Після цього ОСОБА_13 передав ОСОБА_2 автомобіль, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, доручення на право керування автомобілем та кредитний договір.
Разом з тим заборгованість по кредиту за автомобіль ОСОБА_4 ніхто не сплачував, а відтак ОСОБА_4 припинив дію виданої на ім,’я позивача довіреності та через нотаріуса повідомив про це ОСОБА_2, однак на прохання ОСОБА_4 повернути автомобіль або сплатити заборгованість по кредиту ОСОБА_2 не реагував та станом на день проведення службового розслідування та винесення оскаржуваного наказу ні автомобіль, ні гроші в рахунок оплати за кредит ОСОБА_4. не були повернуті.
В матеріалах службового розслідування констатовано, що у ході опитування ОСОБА_2 проявляв нещирість, повідомляв про факти, які не відповідають дійсності.
Також, як вбачається з письмових заперечень відповідача проти позовних вимог та з матеріалів службового розслідування, позивач і раніше допускав на думку відповідача нечесні цивільно-правові відносини з громадянами, за що наказом ГУМВС області № 378 від 21.06.10 був попереджений про неповну посадову відповідність (а.с. 105-106).
Згідно з статтею 1 Закону України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України»від 22.06.2006 №3460-ІV службова дисципліна - це дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівників органів внутрішніх справ України.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України»від 22.06.2006 №3460-ІV дисциплінарний проступок - невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.
Відповідно до ст.7 Закону України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України»службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників; захищати і охороняти від протиправних посягань життя, здоров'я, права та свободи громадян, власність, довкілля, інтереси суспільства і держави; поважати людську гідність, виявляти турботу про громадян і бути готовим у будь-який час надати їм допомогу; дотримуватися норм професійної та службової етики; берегти державну таємницю; у службовій діяльності бути чесною, об'єктивною і незалежною від будь-якого впливу громадян, їх об'єднань та інших юридичних осіб; стійко переносити всі труднощі та обмеження, пов'язані зі службою; постійно підвищувати свій професійний та культурний рівень; сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку; виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, носіння встановленої форми одягу, вітання та етикету; з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють; берегти та підтримувати в належному стані передані їй в користування вогнепальну зброю, спеціальні засоби, майно і техніку. У разі виявлення порушень законодавства, зловживань чи інших правопорушень у службовій діяльності особа рядового або начальницького складу повинна вжити заходів щодо припинення цих порушень та доповісти про це безпосередньому або старшому прямому начальникові.
Разом з тим, відповідно до статті 19 Конституції України державні органи повинні діяти тільки на підставах, у межах повноважень та у спосіб, які передбачені Конституцією України та законами.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.
Так, як вбачається з матеріалів справи, у даному випадку між позивачем та гр. ОСОБА_4 мали місце виключно цивільно-правові відносини.
Згідно статті 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Статтею 11 ЦК України визначено підстави виникнення цивільних прав та обов’язків.
Відповідно до вимог ст. 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд; нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом; особа може відмовитися від свого майнового права; відмова від права власності на транспортні засоби, тварин, нерухомі речі здійснюється у порядку, встановленому актами цивільного законодавства; особа може за відплатним або безвідплатним договором передати своє майнове право іншій особі, крім випадків, встановлених законом; якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.
Статтями 15 та 20 ЦК України визначено право на захист цивільних прав та інтересів та його здійснення.
Таким чином, законодавством визначено спосіб і порядок реалізації цивільних прав учасниками цивільно-правових відносин.
При цьому, як вбачається зі змісту оскаржуваного наказу № 462 від 09.07.2010 року (а.с. 54-55) позивача звільнено з органів внутрішніх справ саме за цивільно –правові відносини з громадянином ОСОБА_4, характер яких, відповідачем самостійно визначено як «нечесні».
При цьому, як вбачається з матеріалів справи та не заперечувалося в тому числі і представником відповідача в судовому засіданні, станом на час проведення службового розслідування та винесення відповідачем оскаржуваного наказу жодних кримінальних справ за наявністю в його діях можливих ознак шахрайства проти ОСОБА_2 порушено не було.
Використання у власних цілях своєї належності до працівників органів внутрішніх справ ОСОБА_2 у правовідносинах з гр. ОСОБА_4 відповідачем згідно ч. 2 ст. 71 КАС України не доведено.
Сам факт звернення громадян зі скаргою до відділу внутрішньої безпеки ГУМВС України в Закарпатській області на дії позивача в межах цивільно-правових відносин, які мали місце в позаслужбовий час не може розцінюватися, як негативний вплив на авторитет та імідж міліції.
Таким чином суд приходить до переконання, що відповідач, в ході проведення службового розслідування, самостійно визначивши як «нечесні», характер цивільно-правових відносин між громадянами ОСОБА_2 та ОСОБА_4, які мали місце поза службою позивача, вийшов за межі наданих йому повноважень, оскільки чинним цивільним законодавством визначено порядок врегулювання таких відносин, а у разі, якщо такі правовідносини здійснюються шахрайським шляхом то чинним кримінальним законодавством за це передбачена відповідальність. А відтак поклавши вищевказані обставини в основу оскаржуваного наказу № 462 від 09.07.2010 року без наявності відповідного рішення в межах цивільного або кримінального законодавства, відповідач діяв протиправно.
У позовній заяві позивач ставить вимогу про визнання незаконним спірного наказу.
Разом з тим, згідно п. 1 ч. 2 ст. 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.
Згідно вимог ч. 2 ст. 11 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
У даному випадку суд вважає, що з метою повного захисту прав, свобод та інтересів позивача слід визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області № 462 від 09.07.2010 року про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_2.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність в даному випадку правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2, оскільки відповідач при прийнятті оскаржуваного наказу № 462 від 09.07.2010 року про притягнення до дисциплінарної відповідальності позивача діяв не з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано та необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Згідно вимог п. 3 ч. 1 ст. 256 КАС України постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.
Керуючись статтями 11, 70, 71, 86, 160-163, 256 КАС України, суд, –
П О С Т А Н О В И В :
Позов ОСОБА_2 –задовольнити повністю.
1) Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області № 462 від 09.07.2010 року про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_2.
2) Поновити ОСОБА_2 на посаді дільничного інспектора міліції сектору ДІМ Виноградівського РВ ГУМВС України в Закарпатській області;
4) Допустити до негайного виконання постанову по справі в частині поновлення позивача на посаді.
Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Головуючий –суддя Луцович М.М.