21.07.2011

Справа № 2-4258/11

Р і ш е н н я

І м е н е м  У к р а ї н и

(заочне)

21 липня 2011 року Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Алтуніна О.В.,

при секретарі Прохорові С.С.,

          розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт.Ювілейне цивільну справу за позовом ОСОБА_1, діючої в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа орган опіки та піклування Жовтневої районної у м.Дніпропетровську ради про зміну місця постійного проживання дитини, -  

в с т а н о в и в :

Позивачка в судовому засіданні підтримала вищевказаний позов, посилаючись на те, що в них із відповідачем є спільна дитина –ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка знаходиться на її утриманні. Відповідач після розірвання шлюбу у 2005 році проживає окремо та не виказує потреби у спілкуванні з донькою. На теперішній час ОСОБА_2 виповнилося 14 років і вона виказала бажання проживати разом із батьком за місцем його фактичного проживання по АДРЕСА_1. Просила змінити місце постійного проживання неповнолітньої доньки та встановити його разом із відповідачем за вказаною адресою.    

Неповнолітня ОСОБА_2 також підтримала позов, зазначивши, що їй не достає батьківської турботи і вона хоче жити разом із батьком.

Відповідач надав письмові заперечення проти позову, в яких вказував на наявність у нього іншої сім?ї та тиск на неповнолітню з боку матері. Разом з цим, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, відповідач в судове засідання не з’явився, про причини неявки суд не повідомив. За таких обставин, зі згоди позивача, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст.224 ЦПК України.

Представники третьої особи в судове засідання також не з?явились, що, на думку суду, не перешкоджає розгляду справи.

Вислухавши пояснення позивачки та неповнолітньої ОСОБА_2, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову з наступних підстав.

Встановлено, що сторони мають неповнолітніх дітей –ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4 (свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 та НОМЕР_2, видані відповідно 13.12.1996 року та 16.12.2004 року відділом РАЦС Жовтневого РУЮ м.Дніпропетровська), які проживають разом з матір?ю по АДРЕСА_2.   

Нормами статті 141 Сімейного кодексу України встановлено, що мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Частинами 1, 3 статті 157 Сімейного кодексу України встановлено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Згідно ст.160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

При цьому право фізичної особи (яка досягла чотирнадцяти років) на вільний вибір місця проживання реалізується з урахуванням обмежень, які встановлюються законом ( ч.2 ст.29 ЦК України).

Так, частиною 2 статті 176 СК України встановлено, що права батьків та дітей на користування житлом, яке є власністю когось із них, встановлюються законом.

Таким законом, зокрема є Закон України «Про охорону дитинства», згідно з частиною другою статті 18 якого діти - члени сім'ї наймача або власника житлового приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Статтею 405 Цивільного кодексу України також визначено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Відповідно до положень Житлового кодексу України до членів сім'ї власника житлового приміщення віднесено дружину (чоловіка) власника житла (якщо стосовно цього житла в подружжя не виникло право спільної власності), їхніх дітей та батьків, а також інших осіб, якщо вони постійно проживають спільно з власником житла та ведуть з ним спільне господарство (частина друга статті 64 і частина перша статті 156 Житлового кодексу України).

З пояснень позивачки та письмових заперечень відповідача вбачається, що неповнолітня ОСОБА_2 ніколи із батьком у м.Києві не проживала, отже не є членом його родини у розумінні ст.64 Житлового Кодексу України.

При цьому після припинення шлюбних відносин і розірвання сторонами шлюбу місце проживання неповнолітньої ОСОБА_2 було визначено за взаємною згодою батьків за місцем проживання матері, що відповідає ст.160 СК України.  

Конституцією України (ст. 41) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., Першого протоколу та протоколів №2, №4, №7 та №11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (статті 316, 317, 319, 321 ЦК України).

Права власника квартири (житлового будинку) визначені ст.383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Обмеження чи втручання у право власника можливе лише на підставах, передбачених законом.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що право неповнолітньої ОСОБА_2 на вільний вибір місця проживання в даному випадку обмежується законно, оскільки таке обмеження обумовлено правом власника житла, який не є членом її сім?ї, на власний розсуд вирішувати долю свого майна.

При цьому позивачкою в порушення частин 1, 4 ст.60 ЦПК України не надано доказів щодо приналежності нерухомого майна по АДРЕСА_1, що позбавляє суд можливості визначити обсяг прав ОСОБА_3 щодо вказаного майна.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 79, 88, 212, 215, 214, 224 ЦПК України, ст.ст.2, 7, 15, 19, 141, 150, 157, 160, 176 Сімейного кодексу України,     ст.ст.29, 316, 317, 319, 321, 383, 405 ЦК України, ст.ст.64, 156 Житлового кодексу України, суд -

в и р і ш и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1, діючої в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа орган опіки та піклування Жовтневої районної у м.Дніпропетровську ради про зміну місця постійного проживання дитини відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Дніпропетровський районний суд шляхом подачі в десятиденний строк з дня його проголошення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя                                                             О.В.Алтунін