Справа № 128/2066/22

Провадження № 22-ц/801/199/2025

Категорія: 10

Головуючий у суді 1-ї інстанції Бондаренко О. І.

Доповідач:Копаничук С. Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2025 рокуСправа № 128/2066/22м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого: Копаничук С.Г.,

суддів: Голоти Л. О., Медвецького С. К.,

з участю секретаря судового засідання: Луцишина О. П.,

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 06 листопада 2024 року, ухвалене під головуванням судді Бондаренко О. І., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права на незавершене будівництво,-

в с т а н о в и в:

У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання за ним ,як за співзабудовником, права на частину незавершеного будівництвом житлового будинку . Зазначив, що він з 1998 року до січня 2013 року проживав із відповідачкою однією сім`єю без реєстрації шлюбу, вони вели спільне господарство, виховували дітей відповідачки від попереднього шлюбу та за весь цей час в будь-якому іншому шлюбі вони не перебували. Проживали вони разом в житловій квартирі відповідачки АДРЕСА_1 та увесь цей час вважали себе подружжям. ОСОБА_2 є власником земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, площею 0, 25 га, розташованої по АДРЕСА_2 . Дана земельна ділянка набута нею в порядку безоплатної приватизації. В 1999 році вони з відповідачкою на даній земельній ділянці розпочали будівництво житлового будинку, який до 2008 року було збудовано ,а також, погреб і криницю, після чого до 2012 року було збудовано гараж, до якого прибудовано сарай, збудовано приміщення котельні, облаштовано вигрібну яму, зроблено паркан. Позивач особисто займався закупівлею будівельних матеріалів, значну частину робіт виконував самостійно, свої доходи спрямовував на будівництво даного будинковолодіння, отримані як компенсацію кошти за частку в спадковому майні, також спрямував на дане будівництво. На час звернення до суду на вказаній ділянці уже знаходиться житловий будинок з господарськими спорудами: будинок літ. «А», загальною площею 97,3 кв. м, житловою площею 46,3 кв.м, коридор 1-1 площею 13,8 кв м, кімната 1-2 площею 16 кв. м, кухня 1-3 площею 9,9 кв. м, кімната 1-4 площею 12 кв. м. кімната 1-5 площею 18,3 кв. м, гараж 1-6 площею 27,3 кв. м, погріб «п/А» - площею 33.5 кв. м, ганок площею 12,5 кв. м, прибудова літ. «а» -площею 11,8 кв.м, гараж літ. «Б площею 31,7 кв.м, сарай літ. «б» - площею 21,0 кв.м, убиральня, літній душ літ. «В площею 4,4 кв.м, криниця № 1, огорожа № 2 фундамент №3, вигрібна яма, ще підтверджується копією технічного паспорту на житловий будинок від 30.01.2017. Дані об`єкти завершені будівництвом, але не прийняті до експлуатації та право власності на них не зареєстроване у встановленому законом порядку, так як відповідачка добровільно відмовляється ввести в експлуатацію житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами. Коли постало питання реєстрації права власності на збудоване житло, між сторонами стали виникати непорозуміння, оскільки відповідачка заперечувала право позивача на 1/2 частку будинковолодіння, що змусило його в 2013 році звернутись до суду з позовом.

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 22.08.2014, залишеного без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 08.10.2014, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Встановлено факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року по січень 2013 року та визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку будівельних матеріалів, які були використані в процесі будівництва житлового будинку з господарськими будівлями спорудами по АДРЕСА_2 .

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 25 листопада 2019 року було частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 і визнано незавершеним будівництвом житловий будинок по АДРЕСА_2 . Виділено ОСОБА_1 1/2 частину об`єкта незавершеного будівництва у вигляді житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_2 , за першим варіантом висновку експерта від 25 квітня 2019 року № 449, зокрема, житловий будинок літ. «А», загальною площею 48,7 кв. м, частину коридору 1-1 площею 3,0 кв. м, кімнату 1-5 площею 18,3 кв. м, гараж 1-6 площею 27,3 кв. м, вартістю 51 224 грн 40 коп., погріб «п/А» - 25 361 грн, ганок площею 6,6 кв. м - 901 грн 30 коп, сарай літ. «б» - 8 512 грн, 1/2 частину криниці № 1 - 6 812 грн 50 коп., 1/2 частину огорожі № 2 - 4 500 грн 50 коп., 1/2 частину фундаменту під огорожу - 9 448 грн 50 коп., всього 106 760 грн 20 коп. з часткою в 50/100. У задоволенні іншої частини вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 20.02.2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Вінницького районного суду від 25 листопада 2019 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання житлового будинку з господарськими спорудами об`єктом незавершеного будівництва ,виділ в натурі частки майна на визнання за ним права власності на нього, відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постановою Верховного суду від 18.11.2021 касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, постанову Вінницького апеляційного суду від 20.02.2020 залишено без змін. Постанову касаційного суду мотивовано тим, що відсутність дозвільної технічної документації на будівництво спірного домоволодіння унеможливлює його визнання об`єктом незавершеного будівництва і до зміни статусу об`єкта самочинного будівництва та прийняття його в експлуатацію питання про поділ та визнання права власності на 1/2 частину самочинного будівництва є передчасним. Тому, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки позивачем не було надано належних і допустимих доказів отримання дозвільних документів на самочинне будівництво.

Після отримання постанови Верховного суду від 18.11.2021 ОСОБА_1 через запит адвоката звернувся до архівного відділу Жмеринської районної ДА Вінницької області та отримав копію рішення виконавчого комітету Жмеринської районної ради народних депутатів Вінницької області №54 від 24.11.1994 про надання дозволу ОСОБА_2 на будівництво індивідуального житлового будинку з господарськими будівлями; копію дозволу на право виконання будівельних робіт; копію будівельного паспорту за 1994 рік, виданого на ім`я ОСОБА_2 .

Вказані документи свідчать про те, що будівництво здійснювалося на підставі будівельного паспорту, реєстраційний номер 25 від 29 листопада 1994 року, зареєстрованого у виконкомі Пултівецької сільської ради народних депутатів 12 грудня1994 року та на підставі рішення виконкому Жмеринської районної ради народних депутатів від 24 листопада 1994 року про надання дозволу на право виконання будівельних робіт. Таким чином, підтверджений факт наявності у ОСОБА_2 дозвільної технічної документації на будівництво спірного домоволодіння, а тому будівництво спірного домоволодіння не є самочинне. При розгляді в судах цивільних справ №128/2705/13-ц та №128/1839/17 ОСОБА_2 навмисно приховала факт наявності в неї дозвільної технічної документації на будівництво спірного домоволодіння, що призвело до грубого порушення його, позивача, майнових прав та до значних матеріальних втрат на ведення судових справ.

Просив визнати за ним, як за співзабудовником, право на 1/2 частку збудованого ним за час проживання з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, але не прийнятого в експлуатацію, житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 97,3 кв. м. та житловою 46,3 кв. м.

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 06.11. 2024 у задоволенні позову відмовлено.

У апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати через порушення судом норм матеріального і процесуального права, а у справі ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Зазначає, що суд не вірно встановив обставини справи, не врахував що спірний будинок не є самочинним будівництвом, а має статус об`єкта незавершеного будівництва, оскільки будувався з дозвільними документами на належній відповідачці земельній ділянці, однак зумисно відповідачкою не був введений в експлуатацію. Він же

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає , виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 07 жовтня 2024 року вищевказаним вимогам закону відповідає.

Судом встановлено, що рішенням Пултівецької сільської ради Вінницького району Вінницької області від 19.04.2007 року було надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель і споруд по АДРЕСА_2 , що підтверджується копією державного акту на право власності на земельну ділянку від 06.12.2007 року (т. 1 а.с.8).

Згідно технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок від 30.01.2017 року, до складу вказаного будинку з господарськими будівлями та спорудами входять: житловий будинок літ. «А», площею 121,5 кв. м., який складається з: коридору 1-1, площею 13,8 кв. м.; кімнати 1-2, площею 16,0 кв. м.; кухні 1-3, площею 9,9 кв. м.; кімнати 1-4, площею 12,0 кв. м.; кімнати 1-5, площею 18,3 кв. м.; гаражу 1-6, площею 27,3 кв. м.; - погріб літ. «п/а», площею 33,3 кв. м.; - прибудова літ. «а», площею 11,8 кв. м.; - ганок, площею 12,5 кв. м.; - гараж літ. «Б», площею 31,7 кв. м.; - сарай літ. «б», площею 21,0 кв. м.; - убиральня - літній душ літ. «В», площею 4,4 кв. м.; - криниця літ. «№ 1», площею 26,4 кв. м.; - огорожа літ. «№ 2», площею 76,4 кв. м.; - фундамент під огорожу літ. «№ 3», площею 37,3 кв. м.; - вигрібна яма літ. «о/я», площею 1 кв. м.

Рішенням Вінницького районного суду від 22.08.2014, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 08.10.2014, встановлено факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року по січень 2013 року; визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку будівельних матеріалів, які були використані в процесі будівництва житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_2 .

Рішенням Вінницького районного суду від 25.11.2019 визнано незавершеним будівництвом житловий будинок по АДРЕСА_2 та виділено ОСОБА_1 1/2 частину об`єкту незавершеного будівництва у вигляді житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_2 ,за першим варіантом висновку експерта №449 від 25.04.2019 року, а саме, по житловому будинку, під літерою «А»: загальною площею 48,7 кв.м.: - частину коридору 1-1, площею 3,0 кв.м., кімнату 1-5, площею 18,3 кв.м., гараж 1-6, площею 27,3 кв.м., вартістю 51 224,4 грн., погріб «п/А», вартістю 25 361 грн., ганок, площею 6,6 кв.м., вартістю 901,3 грн., сарай літера «б», вартістю 8 512 грн., 1/2 частину криниці №1, вартістю 6 812,5 грн., 1/2 частину огорожі №2, вартістю 4 500,5 грн., частину фундаменту під огорожу, вартістю 9 448,5 грн., всього на суму 106 760,2 грн. з часткою в 50/100.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 20.02.2020 рішення Вінницького районного суду від 25.11.2019 року у тій справі скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання житлового будинку з господарськими спорудами об`єктом незавершеного будівництва, виділ у натурі 1/2 частки майна та визнання права власності на майно, відмовлено (а.с. 28 - 34).

У своїй постанові апеляційний суд зазначав, що сторони не позбавлені можливості вирішити питання щодо узаконення спірного будинку відповідно до Порядку проведення технічного обстеження і прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, будівель і споруд сільськогосподарського призначення, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), збудовані на земельній ділянці відповідного цільового призначення без дозвільного документа на виконання будівельних робіт, затвердженого наказом Міністерства Регіонального розвитку будівництва та житлово-комунального господарства України від 03 липня 2018 року № 158, яким врегульовано прийняття в експлуатацію об`єктів самочинного будівництва, зокрема будинків, збудованих в період з 05 серпня 1992 року до 09 квітня 2015 року.

Постановою Верховного Суду від 18.11.2021 постанову Вінницького апеляційного суду від 20.02.2020 залишено без змін.

Відмовляючи оскаржуваним рішенням у задоволенні вимог позивача , суд виходив з того, що на даний час житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, по АДРЕСА_2 як об`єкт будівництва в експлуатацію не прийнятий, не втратив статусу самочинного , так як збудований з відхиленням від проекту ,що підтверджується останніми даними технічного паспорту від 2017 року і є лише будівельними матеріалами, які були використані в процесі його будівництва, а тому й позовні вимоги позивача не можуть бути задоволені.

Колегія суддів вважає, що суд вірно встановив обставини справи, які перевірив наданими доказами, оціненими в порядку ст.89 ЦПК України, правильно визначив спірні правовідносини та застосував до них норми права, внаслідок чого дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд неповно дослідив обставини справи, не врахував докази, які підтверджують те, що спірний будинок не є самочинним будівництвом, а має статус незавершеного будівництва, оскільки будувався з дозвільними документами на наданій відповідачці під будівництво земельній ділянці, однак не введений в експлуатацію, не заслуговують на увагу , виходячи з наступного.

Набуття права власності на об`єкти незавершеного будівництва визначено у статті 331 ЦК України. За змістом частини другої цієї статті право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичного погляду, об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, тому такий об`єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.

Відповідно до ст. 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням. Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються статтею 376 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 395 ЦК України речовими правами на чуже майно є: право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій). Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно. Згідно ч.1 ст. 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Згідно ч.ч.1,3 ст.413 ЦК власник земельної ділянки має право надати її в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель (суперфіцій).

Право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності для забудови не може бути відчужено її землекористувачем іншим особам (крім випадків переходу права власності на будівлі та споруди, що розміщені на такій земельній ділянці), внесено до статутного фонду, передано у заставу.

Ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про архітектурну діяльність» (в редакції, що діяла до березня 2010 року) передбачалось, що забудовник - фізична або юридична особа, яка має у власності або у користуванні земельну ділянку, подала у встановленому законодавством порядку заяву (клопотання) щодо її забудови для здійснення будівництва або зміни об`єкта містобудування;

В свою чергу, новостворене нерухоме майно, будівництво якого здійснено в передбаченому законом порядку, набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього.

До прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на це новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільного обороту не виникає, у такому випадку особа є власником лише матеріалів, обладнання, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити компенсацію. Визнаючи при цьому право власності на матеріали чи обладнання, суд у своєму рішенні має зазначити (назвати) ці матеріали чи обладнання (постанова Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі № 6-388цс15).

Відповідно до ч. ч. ст. 105 ЦК УРСР (в редакції на час надання ОСОБА_2 в користування земельної ділянки для будівництва та видачі будівельного паспорту) громадянин, який збудував або будує жилий будинок, здійснив або здійснює його перебудову чи прибудову без встановленого дозволу, або без належно затвердженого проекту, або з істотними відхиленнями від проекту, або з грубим порушенням основних будівельних норм і правил, не вправі розпоряджатися цим будинком чи частиною його (продавати, дарувати, здавати в найом тощо).За позовом виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів такий будинок або частина його можуть бути безоплатно вилучені судом і зараховані до фонду місцевої Ради народних депутатів або за рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів знесені громадянином, який провадив самовільне будівництво, або за його рахунок. Знесення чи вилучення будинку, який побудовано чи будується з істотними відхиленнями від проекту або з грубим порушенням основних будівельних норм і правил, провадиться, коли громадянин не привів його, після попередження, у відповідність з проектом чи зазначеними нормами і правилами Господарські і побутові будівлі та споруди, зведені громадянином без встановленого дозволу або належно затвердженого проекту, чи з істотними відхиленнями від проекту, або з грубим порушенням основних будівельних норм і правил, за рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів зносяться громадянином, який провадив самовільне будівництво, або за його рахунок. Одержані при знесенні жилого будинку або частини його, господарських і побутових будівель та споруд будівельні матеріали залишаються у власності громадянина, який провадив самовільне будівництво.

За чинною редакцією в ході будівництва ст.376 ЦК України будівництво вважається самочинним, якщо у діях особи є хоча б одна із ознак, передбачених частиною першою статті 376 ЦК України: 1) об`єкт нерухомості збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об`єкт нерухомості збудовано без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, 3) об`єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області 22.08.2014, встановлено, що будівництво житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_2 розпочато до набуття (06 грудня 2007 року) ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку.

Разом із тим, з наявної копії будівельного паспорту ,складеного 29.11.1994 року, зареєстрованого у Пултівецькій сільській раді народних депутатів 29.11.1994 року вбачається ,що індивідуальним забудовником садиби в с. Пултівці являлась відповідач ОСОБА_2 , якій земельна ділянка під забудову ,площею 0,25 га надавалась із земель запасу на підставі рішення 2 сесії 22 скликання Пултівецької сільської ради народних депутатів від 06.10.1994 року .Також у ОСОБА_2 наявні на її ім`я Акт відводу земельної ділянки під забудову від 29.11.1994 року ,План забудови земельної ділянки .

Судом апеляційної інстанції у справі № 128/1839/17 встановлено, що дозвіл на початок будівельних робіт в установленому порядку не надавався та план забудови не затверджувався, вказані об`єкти нерухомого майна побудовані без затвердження технічної документації на забудову земельної ділянки та станом на момент розгляду цієї справи в експлуатацію не введені.

Оскільки земельна ділянка під будівництво індивідуального житлового будинку в с.Пултівці ,площею 0,25 га та інші документи на будівництво надавались лише ОСОБА_2 , ОСОБА_1 ,який не являвся її подружжям, вказана земельна ділянка власником землі під будівництво не надавалась, як і інші документи і дозволи на будівництво , права надати в користування іншій особі (Маслянко) земельної ділянки державної або комунальної власності, наданої Бойко для забудови позбавлена в силу ч.3 ст. 413 ЦК України, а відтак , відсутні підстави для визнання за ним як (спів)забудовником права на частину збудованого ним за час проживання з відповідачкою і не прийнятого в експлуатацію житлового будинку.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, питання поділу об`єктів права спільної сумісної власності колишнього подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вирішувалось під час розгляду справи № 128/2705/13-ц.

Згідно правової позиції, висловленої Верховним Судом в постанові від 11 грудня 2019 року по справі № 347/1836/15-ц, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває право власності на нього. Визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, не прийнятого в експлуатацію, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено.

Також, Велика Палата Верховного Суду у справі № 200/22329/14-ц зазначила, що «визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, не прийнятого до експлуатації, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено», ця позиція викладена також у постанові Верховного Суду України від 27 травня 2015 року у справі № 6-159цс15.

В даний час об`єкт не прийнято в експлуатацію і він не втратив статусу самочинного, оскільки це будівництво не відповідає параметрам, визначеним в будівельному паспорті, що відображено у технічному паспорті від 30 січня 2017 року, виготовленому КП «ВООБТІ», в якому наявний штамп про самочинне будівництво та відхилення від проекту (а.с. 17 - 20).

Так, згідно відміток, наявних в технічному паспорті від 30.01.2017, збудована самочинно котельня «а», а також наявний штамп про відхилення збудованих будівель від проекту: за проектом житловий будинок під літерою «А», площею забудови 98,0 кв. м, сарай-літня кухня під літерою «Б», площею забудови 45,0 кв. м; а фактично: житловий будинок під літерою «А» ,площею 121,5 кв. м, гараж під літерою «Б», площею 31,7 кв. м; сарай під літерою «б», площею 21,0 кв. м.

До теперішнього часу спірний об`єкт є самочинним будівництвом, не прийнятий в експлуатацію, право власності на нього не зареєстровано.

Як було зазначено відповідачкою, в листопаді 2021 року нею вже самостійно було здійснено ряд ремонтних робіт в житловому будинку, без участі ОСОБА_1 , на які він не може претендувати, так само як і на інші будівельні матеріали та ремонтні роботи, які були виконані нею після ухвалення рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 22.08.2014 по цивільній справі № 128/2705/13-ц.

Враховуючи викладене, правильним є висновок суду про те, що на даний час житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_2 не втратив статусу самочинного будівництва .

Відповідно до вимог статей 328 та 329 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

За змістом зазначених норм матеріального права до прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на це новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільного обороту не виникає, у такому випадку особа є власником лише матеріалів, обладнання, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

У разі неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку, суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити компенсацію.

Визнаючи при цьому право власності на матеріали чи обладнання, суд у своєму рішенні має зазначити (назвати) ці матеріали чи обладнання.

Зазначене узгоджується із висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19 (справа № 14-56цс22). У разі неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити компенсацію. Визнаючи при цьому право власності на матеріали чи обладнання, суд у своєму рішенні має зазначити (назвати) ці матеріали чи обладнання.

Незважаючи на наявність рішення про визнання за позивачем права на частину будівельних матеріалів ,використаних для будівництва вказаного об`єкту , ОСОБА_1 вимог про компенсацію вартості будівельних матеріали і конструктивних елементів будинку у цьому спорі не заявляв.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає правильним висновок суду про те, що оскільки позивач заявив позовні вимоги про визнання права на частину спірного об`єкта незавершеного будівництва, який до прийняття до експлуатації та його державної реєстрації право власності не може бути предметом поділу між сторонами, то у задоволенні цих позовних вимог слід відмовити. При цьому позивач не позбавлений можливості заявити вимоги про компенсацію половини вартості матеріалів, обладнання, які були використані в процесі будівництва спірного майна.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, а в основному зводяться до невірного тлумачення норм матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційних скаргах, не спростовують висновків суду першої інстанції.

Колегія суддів враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа "Проніна проти України", № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційні скарги не містять.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 375, 381, 382-384, 389, 390 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 06 листопада 2024 року, залишити без змін.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, залишити за ОСОБА_1 .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий С. Г. Копаничук

судді: Л. О. Голота

С. К. Медвецький