Справа № 2-4042/11

Категорія 55

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

24 жовтня 2011 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді –          Цокол Л.  І. ,

при секретарі –                    Шарапа М. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" до Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві, за участі третіх осіб Публічного акціонерного товариства "Банк "Меркурій", ОСОБА_2 про звільнення майна з під арешту,

В С Т А Н О В И В :

 Позивач ПАТ «ВТБ Банк»  звернувся до суду і просить  звільнити з під арешту квартиру АДРЕСА_1 що належить ОСОБА_2 на праві власності , зобов’язати  відділ ДВС Дніпровського районного управління юстиції в м. Києві винести постанову про звільнення з під арешту по ВП №21402115, якою квартиру АДРЕСА_1 що належить  на праві власності  ОСОБА_2 звільнити з під арешту  та направити на виконання в відповідні органи та установи, які посвідчують договори відчуження майна чи проводять його перереєстрацію на іншого власника, органу чи посадовій особі, яка видала документ.   Позовні вимоги обґрунтовані тим, що  квартира АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_2 була передана ПАТ «ВТБ Банк» в іпотеку, згідно договору  №123-04.04.10/09-ДІ від 31.07.2009р. для забезпечення виконання зобов’язань щодо повернення кредиту , сплати процентів за користування кредитом, комісій, пені, штрафних санкцій, збитків та будь-яких інших платежів, розмір, термін та умови сплати і повернення яких встановлено кредитними договорами відповідно №123-04.10/09-КЛ від 31.07.2009р. та №16/07 від 15.03.2007р.При цьому позивачем від третьої особи ОСОБА_2 було з’ясовано, що державним виконавцем ВДВС Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві на зазначений  об’єкт нерухомого майна було накладено арешт. Позивач просить задовольнити вимоги, оскільки між ним, як заставодержателем  та третьою особою, як  заставодавцем,  досягнуто згоди про позасудове врегулювання питання щодо звернення на предмет іпотеки. В той же час накладення арешту на заставлене майно перешкоджає заставодержателю реалізувати визначені законом права на передане йому майно.

Представник позивача  ОСОБА_1  під  час судового розгляду підтримав вимоги, просив їх задовольнити, посилаючись на обставини викладені в позові, зазначаючи про те, що заборона на відчуження перешкоджає реалізації заставного майна та завдає  збитків  банку.

Представник відповідача ВДВС  Дніпровського  районного управління юстиції в м. Києві Клименко Р.В. під час судового розгляду пояснив, що арешт на все майно боржника ОСОБА_2 було накладено під час відкриття виконавчого провадження, за заявою стягувача ПАТ «Банк «Меркурій». При вирішенні спору покладався на розсуд суду.

Представник третьої особи ПАТ «Банк «Меркурій» під час судового розгляду не заперечував проти задоволення вимог позивача, вважаючи його вимоги обґрунтованими.  

Третя особа ОСОБА_2 будучи повідомленим про час і місце судового розгляду, в судове засідання не з’явився, причин неявки суду не повідомив, письмових заперечень не подав.

Суд вислухавши пояснення  сторін,  дослідивши письмові докази по справі, прийшов до наступного висновку.

Відповідно до ст. 52 Закону України “Про виконавче провадження” стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя. Про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателя не пізніше  наступного дня після накладення арешту на майно або тоді, коли йому стало відомо, що арештоване майно боржника знаходиться  у заставі, та роз”яснює заставодержателю право на звернення до суду  з позовом про звільнення заставленого майна з –під арешту.

Відповідно до ст.. 572 ЦК України та ч2 ст.1 Закону України «Про заставу» в силу застави кредитор має право в разі невиконання боржником забезпеченого заставою зобов’язання  одержати  задоволення з вартості заставленого майна  переважно  перед іншими кредиторами.

Відповідно до ст.. 20 Закону України «Про заставу»  звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо  інше не передбачене законом або договором застави, а у відповідності  до ч1 ст. 21 цього Закону реалізація заставленого майна провадиться  спеціалізованими організаціями з аукціонів (публічних торгів), якщо інше не передбачено договором.

Судом встановлено, що згідно іпотечного договору №123-04.04.10/09-ДІ від 31.07.2009р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим №1172, укладеного між ПАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_2 і  Іпотечного договору №б/н від 15.03.2007р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстрованим №933, укладеного між АКБ «Мрія» (ПАТ «ВТБ Банк» після перереєстрації) та ОСОБА_2 квартира АДРЕСА_1 передана в іпотеку  для забезпечення виконання зобов’язань щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісій, пені, штрафних санкцій, збитків та будь-яких інших платежів, розмір, термін та умови сплати і повернення яких встановлено кредитними договорами відповідно №123-04.10/09-КЛ від 31.07.2009р. та №16/07 від 15.03.2007р.

Між ОСОБА_2. та ПАТ «ВТБ Банк» було досягнуто відповідної згоди про позасудове врегулювання питання, щодо звернення стягнення на предмет іпотеки. В подальшому було з’ясовано, що на об’єкт нерухомості, переданий позивачу в іпотеку накладено арешт .

Так, 16 вересня 2010 року державним виконавцем ВДВС Дніпровського районного управління юстиції в м. Києві на підставі виконавчого листа від 31.08.2010р. №2-2608-1, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ Банк «Меркурій» заборгованості за кредитним договором, винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №21402115 якою накладено арешт на все нерухоме майно, що належить ОСОБА_2 на праві власності, в тому числі на квартиру АДРЕСА_1. Дане обтяження зареєстровано в єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна 14.04.2011р.

Відповідно до ст.. 63 Закону України «Про виконавче провадження» у  разі  звернення  стягнення на будинок,  квартиру,  інше приміщення чи земельну ділянку державний виконавець подає запит до відповідних  місцевих  органів,  що здійснюють реєстрацію та облік майна,  про належність такого майна боржнику на праві власності, а також перевіряє, чи не перебуває це майно під арештом.   Після надходження документального підтвердження належності боржнику на праві власності будинку  чи  іншого  нерухомого  майна державний  виконавець  накладає  на них арешт та вносить відомості про  такий  арешт  до   відповідних   реєстрів   в   установленому законодавством  порядку.  Про накладення арешту на будинок чи інше нерухоме майно,  заставлене третім  особам,  державний  виконавець невідкладно повідомляє таким особам.

В даному випадку суд зазначає, що арешт накладений відповідачем на квартиру АДРЕСА_1  , що належить  ОСОБА_2,  порушує право позивача на звернення стягнення для задоволення своїх вимог за рахунок предмету іпотеки в порядку передбаченому Законом України «Про іпотеку» та умовами іпотечних договорів.

З огляду на зазначені обставини, суд находить цілком обґрунтованими вимоги позивача про необхідність звільнення  заставленого майна з –під арешту, оскільки в іншому випадку будуть порушені права заставодержателя.   

Вимоги позивача про зобов"язання  державного виконавця винести постанову про звільнення з під арешту квартиру АДРЕСА_1 є безпідставними, з огляду на задоволення вимог про звільнення заставленого майна з під арешту.

На підставі викладеного та керуючись  ст.ст.  589-593 ЦК  України, ст.. 52,54,59,63 Закону України “Про виконавче провадження”, ст. ст. 8,10,60,88,208,212,213,214,215  ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

   Звільнити заставлене майно , а саме  квартиру АДРЕСА_1  , що належить  ОСОБА_2  та знаходиться в іпотеці Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк»  з під арешту, накладеного постановою старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Дніпровського  районного управління юстиції у м. Києві  від 16 вересня 2010 року.

В решті вимог відмовити.   Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду м. Києві протягом десяти днів через районний суд з дня його проголошення, а особами, що брали участь у справі, але не були присутні під час проголошення -в той же строк з дня отримання копії рішення.   

Суддя                                                                                           Л. І. Цокол