Справа №22-5313/2010
Головуючий у І інстанції Шатілова Л.Г. Категорія
21
Доповідач Песоцька Л.І.
У Х В А Л А
Іменем України
15 жовтня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних
справах апеляційного суду Донецької області у складі:
головуючого Песоцької Л.І.
Ігнатоля Т.Г., Ткаченко Т.Б.
при секретарі Грішко С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Маріуполі справу за позовом
ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5
ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8,
третя особа четверта Маріупольська державна нотаріальна контора, про визнання
недійсними довіреності і договору дарування та відшкодування моральної шкоди і
за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_3,
ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення
суми боргу за апеляційними скаргами ОСОБА_3 і ОСОБА_4
ОСОБА_9; ОСОБА_5; ОСОБА_7
Костянтиновича на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької
області від 14 липня 2010 року,
в с т а н о в и л а:
Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області
від 14 липня 2010 року позови ОСОБА_3 і ОСОБА_4 задоволені
частково.
Визнана недійсною довіреність від 20 квітня 2001 року, яка була
видана ОСОБА_3 і ОСОБА_4 на розпорядження АДРЕСА_1 та посвідчена державним нотаріусом четвертої
Маріупольської державної нотаріальної контори ОСОБА_10, реєстровий номер
3-126.
Визнано недійсним договір дарування 24/100 частки АДРЕСА_1 у місті Маріуполі від 20 квітня 2004 року, укладений між
ОСОБА_5, який діяв в інтересах ОСОБА_3 і ОСОБА_4, та
ОСОБА_7, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_11,
реєстровий номер 579.
Сторони повернуті у первісний стан, визнано за ОСОБА_3 і
ОСОБА_4 право власності на 24/100 частки АДРЕСА_1 у
місті Маріуполі. В іншій частині позову ОСОБА_3 і ОСОБА_4
відмовлено.
Позов ОСОБА_7 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_5
Б. на користь ОСОБА_7 4345 грн. (550 доларів США). В іншій частині
позову ОСОБА_7 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 і ОСОБА_4 просять
рішення суду змінити, задовольнити їх вимоги про стягнення з ОСОБА_7
на їх користь відшкодування моральної шкоди по 5000 грн. кожній; визнати
незаконними дії приватного нотаріуса ОСОБА_11 при посвідченні нею 20
квітня 2001 року договору дарування 24/100 часток спірного будинку, укладеного
між ОСОБА_5 та ОСОБА_7; стягнути з приватного нотаріуса на їх
користь відшкодування моральної шкоди по 5000 грн. кожній.
Посилаються на те, що судом не враховано, що ОСОБА_12
внаслідок обману придбав право власності на належний їм будинок; після сплати
ними суми боргу з відсотками не повернув розписку, зареєстрував своє право
власності на будинок; спір вирішено на підставі норм ЦК України 1963 року
замість ст. 230 ЦК України 2003 року, яка передбачає відшкодування моральної
шкоди за договірними правовідносинами; необґрунтовано відмовлено у позові до
нотаріуса ОСОБА_11 про відшкодування моральної шкоди, не враховано,
що нотаріус не перевірила повноваження ОСОБА_5 за довіреністю, не
перевірила їх дієздатність та волю відносно договору дарування, чим позбавила
їх права власності на будинок та спричинила моральну шкоду.
ОСОБА_5 в апеляційній скарзі просить змінити рішення суду і
відмовити у задоволенні позову ОСОБА_7 про стягнення 4345 грн.,
посилається на те, що судом з порушенням норм процесуального права прийнято до
розгляду позов ОСОБА_7; не обґрунтовано відмовлено у відводі судді,
не встановлені дійсні обставини справи; борг ОСОБА_7 повернуто у
2002 році; розписка написана ним 20 квітня 2001 року під тиском ОСОБА_7.; отримав він від ОСОБА_7 лише 340 доларів США для ОСОБА_3 та
ОСОБА_4 за виданою ними довіреністю.
ОСОБА_7 в апеляційній скарзі просить рішення суду змінити,
визнати спірний договір дарування удаваним правочином і дійсним договір застави
спірної частки будинку; за договором позики стягнути на його користь з
відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 солідарно: суму
позики -550 доларів США, проценти в сумі 4537,5 доларів США – 35846 грн. (7,5%
місячних), або стягнути проценти за законом у розмірі облікової ставки НБУ в
сумі 496 доларів США – 3918 грн., стягнення звернути на спірну частину
зазначеного будинку.
Посилається на те, що судом порушені норми матеріального права;
необґрунтовано визнані довіреність та договір дарування будинку недійсними,
не визнано договір дарування удаваним правочином з визнанням договору застави;
не розглянуто його вимоги про стягнення боргу з ОСОБА_4 та ОСОБА_3
Т.С.; необґрунтовано відмовлено у позові про стягнення процентів за договором
позики.
Заслухавши суддю доповідача, пояснення ОСОБА_13, представника
ОСОБА_3, ОСОБА_5, які підтримали свої апеляційні скарги і
заперечували проти скарги ОСОБА_7; ОСОБА_7, який підтримав
свою скаргу і заперечував проти скарг ОСОБА_3, ОСОБА_4 та
ОСОБА_5, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи скарг, колегія
суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають відхиленню з таких підстав.
У відповідності з вимогами ст. 308 ЦПК України апеляційний суд
відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд
першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і
процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду
з одних лише формальних міркувань.
Судом встановлено, що у квітні 2001 року між ОСОБА_5 і
ОСОБА_7 був укладений договір позики. Для забезпечення правочину
сторони домовилися про надання 24/100 часток жилого будинку по АДРЕСА_1 у місті Маріуполя, які належать на праві приватної власності ОСОБА_3. та ОСОБА_4, у заставу. Помиляючись щодо правочину, ОСОБА_3
і ОСОБА_4 надали ОСОБА_5 довіреність на відчуження їх частки
будинку. ОСОБА_5 уклав від їх імені договір дарування будинку
ОСОБА_7
Визнаючи недійсними довіреність, яку видали ОСОБА_3 і
ОСОБА_4 ОСОБА_5, та договір дарування частки будинку, укладений
ОСОБА_5 від їх імені з ОСОБА_7, суд вказав на те, що
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, і ОСОБА_4 помилялися щодо
природи правочинів, маючи похилий вік, а їх представник ОСОБА_5 не мав
життєвого досвіду та необхідних знань для оцінки пропозиції ОСОБА_7,
до того ж ОСОБА_7 визнав, що договором дарування був прикритий договір
позики. З висновком суду не можна не погодитись.
Згідно з ч.1 ст. 56 ЦК УРСР (1963 року), яка діяла на час укладення
спірних угод, угода, укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, може
бути визнана недійсною за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки.
Крім того, судом установлено що, у квітні 2001 року між ОСОБА_7. і ОСОБА_5 було укладено усний договір позики на 550 доларів США.
20 квітня 2001 року ОСОБА_5 склав письмову розписку, в якій зобов’язався
повернути борг за першою вимогою (а.с.3 т.3).
За довіреністю від 20 квітня 2001 року (а.с.18 т.1) ОСОБА_3
і ОСОБА_4 уповноважили ОСОБА_5 розпоряджатися належною їм на
праві власності 24/100 часткою будинку. Повноважень на отримання позики
вказаною довіреністю не передбачено.
Відповідно до ст. 62 ЦК УРСР, який був чинним на момент виникнення
спірних правовідносин, представник не може укладати угоди від імені особи, яку
він представляє, ні у відношенні себе особисто, ні у відношенні другої особи,
представником якої він одночасно є.
До того ж з пояснень ОСОБА_7 і ОСОБА_5 вбачається,
що ОСОБА_7 за своїм розсудом запропонував укласти договір дарування
частки будинку, за яким зареєстрував своє право власності.
Тому доводи ОСОБА_7 у скарзі про необґрунтованість
висновків суду щодо визнання недійсними зазначених довіреності та договору
дарування і відмови визнання дійсним договору застави є неспроможними.
Обґрунтовано судом відмовлено у позові ОСОБА_7 про
стягнення суми боргу з ОСОБА_3 і ОСОБА_4
З пояснень сторін та матеріалів справи убачається, що ОСОБА_3. і ОСОБА_4 договір позики з ОСОБА_7 не укладали і не зобов’
язувалися повернути борг.
Посилання ОСОБА_5 у скарзі на те, що сума боргу повернути, не
можуть бути прийняті до уваги, оскільки доказів тому, що борг ОСОБА_7
повернуто, суду не надано.
Статтею 214 ЦК УРСР 1963 року, яка діяла на час укладення спірного
договору позики, не передбачалась можливість стягнення процентів за
користування позикою.
Тому неспроможні посилання ОСОБА_7 у скарзі на те, що суд
безпідставно не стягнув на його користь проценти за користування сумою позики.
Правильно судом відмовлено у задоволенні позовів ОСОБА_3 і
ОСОБА_4 до ОСОБА_7 про відшкодування моральної шкоди, оскільки
ЦК УРСР 1963 року, який діяв на час укладення спірних угод, не передбачалось
право на відшкодування моральної шкоди у договірних правовідносинах.
Посилання позивачок на те, що суд мав застосувати положення ст. 230
ЦК України 2003 року суперечать положенням ст. 5 ЦК України про дію актів
цивільного законодавства у часі.
Правильно судом відмовлено у їх позові до нотаріуса ОСОБА_11 про
відшкодування моральної шкоди.
Договір дарування належного їм будинку посвідчено нотаріусом на
підставі нотаріально посвідченої довіреності, яку вони необачно видали
ОСОБА_5 на розпорядження будинком.
Порушень норм процесуального права, які б були підставою для
скасування рішення, судом не допущено.
Рішення суду відповідає вимогам ст. ст. 10, 60, 215 ЦПК України і
постановлено на підставі ст. ст. 56, 214, 440-1 ЦК УРСР, підстав для його
скасування не має.
З ОСОБА_7 підлягають стягненню витрати на інформаційно-
технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн., сплата яких була
відстрочена.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів,
у х в а л и л а :
апеляційні скарги ОСОБА_3 і ОСОБА_4; ОСОБА_5 та ОСОБА_7
відхилити.
Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від
14 липня 2010 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_7 витрати на інформаційно-
технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн. на рахунок
31213263700004, код бюджетної класифікації – 22050002, МФО в ГУ ДКУ Донецької
області - 834016, код ОКПО - 34686537, одержувач – Державний бюджет м.
Донецька Ворошиловський район.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути
оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.
Судді