5
Справа №22-
6083/2010
Головуючий у І інстанції Гімон М.М. Категорія
21
Доповідач Песоцька Л.І.
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
2 грудня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах
апеляційного суду Донецької області у складі:
головуючого Песоцької Л.І.
Кочегарової Л.М., Кучерявої В.Ф.
при секретарі Тишкевич О.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі справу за позовом
ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа ОСОБА_6, про визнання договору
дарування недійсним і витребування майна із чужого володіння за апеляційною
скаргою ОСОБА_5 на рішення Іллічівського районного суду
міста Маріуполя Донецької області від 14 жовтня 2010 року,
в с т а н о в и л а:
У березні 2010 року ОСОБА_3 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_4
про визнання договору дарування недійсним.
Указувала на те, що в середині листопада 1990 року її онук, ОСОБА_4,
запропонував їй та її чоловіку свої послуги по забезпеченню її доглядом,
харчуванням та утриманням, за що попросив відписати йому належний їй жилий
будинок по АДРЕСА_1. 13 листопада 1990 року у
нотаріальній конторі нею був укладений договір, текст якого вона не читала,
вважаючи, що це договір довічного утримання і в ньому передбачені всі права та
обов’язки, про які вони домовились.
Деякий час ОСОБА_4 утримував їх з чоловіком, а потім, приблизно з 1995
року, відмовився від виконання своїх зобов’язань, мотивуючи це скрутним
становищем.
У 2006 році відповідач вибув з місця проживання і вона, залишившись одна,
звернулась за допомогою до доньки, яка погодилась доглядати її при умові
укладення договору довічного утримання.
Збираючи документи для укладення договору, вона тільки у січні 2010 році
дізналась, що уклала з відповідачем договір дарування будинку.
Посилаючись на те, що помилялась відносно того, який договір укладає, просила
визнати недійсним договір дарування спірного будинку ОСОБА_4
У квітні 2010 року позивач звернулася з додатковою заявою, в якій заявила
позови до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 і, посилаючись на ті ж обставини, а
також на те, що 23 січня 2009 року дружина ОСОБА_4 ОСОБА_7 від його
імені за довіреністю продала спірний будинок ОСОБА_5, просила визнати
недійсним договір дарування спірного будинку та витребувати будинок у ОСОБА_5
Рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 14
жовтня 2010 року визнано недійсним договір дарування будинку АДРЕСА_1 укладений 13 листопада 1990 року між ОСОБА_3 та
ОСОБА_4, і витребувано будинок з незаконного володіння ОСОБА_5 з
переданням його у власність ОСОБА_3 Стягнуто з ОСОБА_4 на користь
ОСОБА_3 відшкодування судових витрат в сумі 45 грн. 50 коп. Скасовано
накладений на будинок арешт.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_5 просить рішення скасувати, ухвалити
нове, яким відмовити у позовах ОСОБА_3, посилається на порушення судом
норм матеріального та процесуального права, необґрунтоване задоволення позовів
про визнання недійсним договору дарування та витребування у нього будинку.
Заслухавши суддю доповідача, пояснення представника відповідача ОСОБА_5
ОСОБА_8, який підтримав скаргу, пояснення представників ОСОБА_3
ОСОБА_9, ОСОБА_4 – ОСОБА_10 і третьої особи ОСОБА_6,
які заперечували проти скарги, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи
скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню,
рішення суду, як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального та
процесуального права скасуванню.
У відповідності з вимогами ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування
рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;2)
недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав
встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4)
порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального
права, а також розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в
ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що
викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом
апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим
суддею, який розглядав справу.
Судом встановлено і ці обставини підтверджуються матеріалами справи, що за
договором купівлі-продажу від 23 серпня 1978 року ОСОБА_3 була власником
жилого будинку по АДРЕСА_1 (а.с.14-15).
За договором дарування від 13 листопада 1990 року, посвідченим нотаріусом
Третьої Маріупольської державної нотаріальної контори і зареєстрованим в
реєстрі за № 8891, вона подарувала, а ОСОБА_4 прийняв у дар жилий будинок
по АДРЕСА_1 (а.с.12-13).
За договором купівлі-продажу від 20 січня 2009 року, посвідченим державним
нотаріусом Четвертої маріупольської державної нотаріальної контори і
зареєстрованим у реєстрі за № 1-60, ОСОБА_7, діючи за довіреністю від
імені ОСОБА_4, продала зазначений будинок ОСОБА_5
За довідкою Маріупольського БТІ і витягу про реєстрацію права власності на
нерухоме майно ОСОБА_5 зареєстрував своє право власності на будинок.
Визнаючи недійсним договір дарування спірного будинку, укладений 13 листопада
1990 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_4, суд виходив з того, що позивач в
силу свого віку, освіти та стану здоров’я, а також конкретних обставин справи,
підписуючи договір помилялась щодо природи правочину, прав та обов’язків, які
виникнуть після його підписання, тому цей договір повинен бути визнаний
недійсним на підставі ст. 229 ЦК України.
З висновком суду погодитись не можна.
Згідно з п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільний кодекс України
застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.
Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом
України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що
виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Тому не можна погодитись з тим, що суд, розглядаючи позов про визнання
недійсним договору дарування, укладеного у 1990 році, застосував положення ЦК
України (в редакції 2003 року).
Відповідно до ст. 56 ЦК України (в редакції 1963 року), угода, укладена
внаслідок помилки, що має істотне значення, може бути визнана недійсною за
позовом сторони, яка діяла під впливом помилки.
Під помилкою у даному випадку слід розуміти таке неправильне сприйняття
стороною суб'єкта, предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на її
волевиявлення, при відсутності якого за обставинами справи можна вважати, що
угода не була б укладена.
Правила ст. 56 ЦК не поширюються на випадки, коли помилка стосується до мотивів
укладення угоди.
Зі справи вбачається, що 14 серпня 1990 року ОСОБА_3 зверталась з
замовленням в Маріупольське БТІ про виділення техніка для обстеження будинку і
видачі довідки – характеристики будинку АДРЕСА_1 для його
дарування (а.с.99).
Рішенням виконкому Іллічівської районної ради міста Маріуполя від 24 жовтня
1990 року № 526 ОСОБА_3 за її заявою було дозволено оформити договір
дарування будинку АДРЕСА_1 своєму онуку ОСОБА_4(а.с.79).
Зі спірного договору дарування вбачається, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4
склали цей договір про те, що ОСОБА_3 подарувала, а ОСОБА_4 прийняв
у дар жилий будинок по АДРЕСА_1 зміст ст. ст.
101, 226 ЦК УРСР сторонам роз’яснено, договір підписаний сторонами з повним
зазначенням кожним прізвища, ім’я та по батькові (а.с.12-13).
Даний договір укладений за згодою чоловіка ОСОБА_3 ОСОБА_6, який 13
листопада 1990 року звернувся в нотаріальну контору з письмовою заявою про те,
що дає згоду на дарування дружиною будинку по АДРЕСА_1 (а.с.18).
З пояснень третьої особи ОСОБА_6 вбачається, що у 1990 році на сімейній
раді було прийняте рішення про дарування будинку ОСОБА_4, після
укладення договору його дружина виписалась зі спірного будинку і по цей час
вони проживають у АДРЕСА_1 який
належить йому на праві власності.
Позивач ОСОБА_3 не посилалась на те, що між нею та ОСОБА_4 були
узгоджені конкретні умови довічного утримання, на яких укладався договір.
Договір дарування укладався двадцять років назад; за наданими медичними
документами позивач знаходиться на обліку з 1998 року щодо діабетичної
ретинопатії, з 2006 року – глаукоми (а.с. 66).
Зі справи вбачається, що, ОСОБА_4 1 березня 1999 року був засуджений за
скоєння злочину, звільнений з місць позбавлення волі 26 листопада 2004 року, у
спірному будинку він не проживає тривалий час.
Позов заявлено після того, як у 2009 році спірний будинок був проданий дружиною
ОСОБА_4 ОСОБА_7 ОСОБА_5
З урахуванням встановленого колегія суддів вважає, що висновки суду про те, що
ОСОБА_11, укладаючи договір дарування, помилялась щодо того, який саме
договір вона укладає, не відповідають обставинам справи.
Більше того, обставини справи та надані докази свідчать про відсутність підстав
для задоволення позову про визнання договору дарування недійсним.
Тому рішення суду в частині визнання недійсним договору дарування, укладеного
13 листопада 1990 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_4, підлягає скасуванню з
відмовою у задоволенні даного позову, оскільки доказів його обґрунтованості не
наведено.
Зі справи вбачається, що позов про витребування будинку, ОСОБА_3
обґрунтувала тим, що, оскільки договір дарування будинку є недійсним, ОСОБА_4. не мав права відчужувати будинок.
Задовольняючи цей позов, суд виходив з того, що договір дарування цього будинку
визнано недійсним, тому будинок підлягає витребуванню у нового власника. З
висновком суду погодитись не можна.
Згідно зі ст. 388 ЦК України (2003 року) якщо майно за відплатним договором
придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і
не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно
від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою,
якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи,
якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи,
якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Відповідно до ч. 5 ст.12 ЦК України якщо законом встановлені правові наслідки
недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що
поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.
З урахуванням встановленого та положень закону, колегія суддів вважає, що
оскільки спірний будинок вибув з володіння ОСОБА_3 з її воли, а саме у зв’
язку з укладенням нею договору відчуження будинку, відсутні підстави для
задоволення її позову про витребування цього будинку у добросовісного власника
ОСОБА_5, який за договором купівлі-продажу придбав цей будинок у ОСОБА_4.
Тому рішення суду в цій частині підлягає скасуванню, як таке, що постановлене з
порушенням норм матеріального права, з відмовою у задоволені позову.
Керуючись ст. ст. 307, 309 ЦПК України, колегія суддів,
в и р і ш и л а :
апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.
Рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 14
жовтня 2010 року скасувати в частині задоволення позовів.
У задоволенні позовів ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсним договору
дарування будинку АДРЕСА_1 у місті Маріуполі, укладеного 13
листопада 1990 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_4, і витребування у ОСОБА_5 будинку АДРЕСА_1 відмовити.
У частині скасування арешту на будинок АДРЕСА_1 у місті
Маріуполі рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в
касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.
Судді