Справа № 22ц-591 головуючий в I інстанції Курова О.І.
Категорія 27 суддя доповідач Никифоряк Л.П.
_____________________________________________________________________________
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
19 січня 2011 року апеляційний суд Донецької області в складі:
Головуючого судді Краснощокової Н.С.
суддів Кіянової С.В., Никифоряка Л.П.
при секретарі судового засідання Рачинському Д.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» на рішення Совєтського районного суду м. Макіївки Донецької області від 14 вересня 2010 року за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання недійсною окремої частини договору щодо третейського застереження, –
В С Т А Н О В И В :
12 травня 2010 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом який обґрунтовувала тим, що 10.09.2008 року між нею та закритим акціонерним товариством «Альфа Банк» /надалі Банк/ було укладено кредитний договір за умовами якого вона отримала кредит у розмірі 2187,00 доларів США із строком повернення до 10.03.2010 року та сплатою за користування кредитом 40% річних.
Позивач зазначала, що кредитним договором також передбачено, що спори які виникають при виконанні або припиненні даного договору підлягають остаточному вирішенню у постійно діючому третейському суді при Всеукраїніській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз», та вказаним третейським застереженням порушуються конституційні права позивача, посилаючись на викладене, позивач просила визнати несправедливими умови пункту 10 кредитного договору та визнати недійсним третейське застереження
Рішенням Совєтського районного суду м. Макіївки Донецької області від 14 вересня 2010 року позов задоволено визнано несправедливим та недійсним третейське застереження, встановлене пунктом 10 кредитного договору від 10 вересня 2008 року.
З рішенням суду не погодився Банк, в апеляційній скарзі представник банку просить скасувати ухвалене в справі судове рішення та постановити нове, яким в задоволенні позову відмовити.
На думку відповідача, суд не врахував, що взаємовідносини між сторонами виникли із договору кредитування та пунктом 10 Договору передбачено, що спори які виникають при виконанні або припиненні даного договору підлягають остаточному вирішенню у постійно діючому третейському суді при Всеукраїніській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз», та з цього приводу ОСОБА_1 висловила свою волю та підписала договір саме за таких умов.
У той же час, положення пункту 10 Договору повністю узгоджуються із змістом чинного законодавства яким було передбачено третейський розгляд спорів між сторонами у сфері цивільних правовідносин.
Заслухавши доповідача, пояснення сторін, що з’явилися, дослідивши матеріали справи, та перевіривши наведені у скарзі доводи, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу відповідача слід задовольнити за наступних підстав.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального права або процесуального права.
Суд першої інстанції задовольнив позов, виходячи з того, що між сторонами 10.09.2008 року було укладено кредитний договір, пункт 10 якого, що містить третейське застереження, порушує права ОСОБА_1, оскільки на думку суду, передумовою укладення третейської угоди та однією з підстав для звернення до третейського суду є наявність спору, а на момент укладення кредитного договору між сторонами не існувало спору, також порушенням є те, що в Договорі не зазначено місцезнаходження третейського суду.
З такими висновками суду не можна погодитися, оскільки суд першої інстанції дійшов їх з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Вирішуючи по суті спір, суд не врахував, що відповідно до ст. 1 Закону України "Про третейські суди" та ст. 17 ЦПК України сторони мають право передати спір на розгляд третейського суду, крім випадків, встановлених законом, ці випадки зазначені в ст. 6 Закону України "Про третейські суди".
Рішенням Конституційного Суду України від 10 січня 2008 року у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців сьомого, одинадцятого статті 2, статті 3, пункту 9 статті 4 та розділу VIII "Третейське самоврядування" Закону України "Про третейські суди" (справа про завдання третейського суду) визнано, що відповідно до чинного законодавства підвідомчий суду загальної юрисдикції спір у сфері цивільних правовідносин може бути передано його сторонами на вирішення третейського суду, крім випадків, встановлених законом (ст. 17 ЦПК України, ст. 6 Закону України "Про третейські суди"), отже, гарантуючи право на судовий захист з боку держави, Конституція України водночас визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захистити свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ч. 5 ст. 55 Конституції України).
Закон України "Про третейські суди" у ст. 1 передбачає, що до третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.
Відповідно до ст. 12 цього Закону третейська угода може бути укладена у вигляді застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. Третейська угода укладається в письмовій формі.
Третейська угода може містити як вказівку про конкретно визначений третейський суд, так і просте посилання на вирішення відповідних спорів між сторонами третейським судом. Отримання додаткової письмової згоди сторін за наявності третейської угоди в договорі (контракті) Закон України "Про третейські суди" не передбачає.
Визнаючи недійсною угоду з підстав, передбачених цивільним законодавством України, суд, у порушення вимог ст. 203 ЦПК України не зазначив, яких саме вимог не було додержано при укладені договору.
Судом також не враховано, що незнання закону чи неправильне його тлумачення, не є підставою для визнання правочину недійсним (п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").
Разом з тим, застосовуючи до спірних правовідносин Закон України "Про захист прав споживачів", суд не врахував, що цей Закон встановлює загальні підстави відповідальності за порушення прав споживачів. Однак відносини, що виникають із кредитування, відносяться до договірних відносин, які регулюються насамперед нормами цивільного законодавства.
Таким чином, позивач на яку покладено обов’язок доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, жодних належних доказів щодо порушення вимог цивільного законодавства не надано, а в ідповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Із наведеного необхідно зробити висновок, що судом неповно з’ясовані обставини що мають значення для справи, а повне і всебічне дослідження справи є необхідною умовою ухвалення судом обґрунтованого рішення, також встановлені у справі обставини свідчать про порушення судом норм матеріального права, що свідчить про незаконність рішення.
Оскільки рішення суду не відповідає вимогам про обґрунтованість та законність рішення суду, воно підлягає скасуванню із відмовою в позові ОСОБА_1.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313-316 ЦПК України, апеляційний суд, –
В И Р І Ш И В:
Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» задовольнити.
Рішення Совєтського районного суду м. Макіївки Донецької області від 14 вересня 2010 року скасувати.
В задоволені позову ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання недійсною окремої частини договору щодо третейського застереження відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.
Судді: