Справа №22-5929/2010
Головуючий у І інстанції Чиньонов О.В. Категорія
5
Доповідач Песоцька Л.
І.
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
15 листопада 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних
справах апеляційного суду Донецької області у складі:
головуючого Песоцької Л.І.
Кочегарової Л.М., Козлова О.М.
при секретарі Тишкевич О.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі справу за позовом
ОСОБА_3 до ОСОБА_4 і ОСОБА_7 про виселення без надання іншого жилого приміщення та за
позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про
визнання договору дарування удаваною угодою, визнання ? частини жилого будинку
спільною сумісною власністю і права власності на ? частку ? частини жилого
будинку за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення
Тельманівського районного суду Донецької області від 9 липня 2010 року,
в с т а н о в и л а :
У липні 2007 року ОСОБА_3 звернулась в суд з позовом до
ОСОБА_4 про виселення без надання іншого житлового приміщення.
Вказувала на те, що вона є власником ? частини жилого будинку по АДРЕСА_1 Тельманівського району Донецької області, в якому
проживала з двома неповнолітніми синами і відповідачем, її чоловіком, з яким
знаходилась у шлюбі з 1995 року по 26 листопада 2006 року. Через неправильну
поведінку відповідача вона з дітьми залишила будинок, бажає повернутися, але
спільне проживання з ним у будинку є неможливим.
У серпні 2007 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до ОСОБА_3. про визнання договору дарування будинку удаваною угодою, визнання будинку
спільною сумісною власністю. Вказував на те, що у листопаді 2000 року вони з
відповідачкою за спільні кошти і кошти батьків купили у ОСОБА_6 ? частину
будинку АДРЕСА_1, про те, що угода оформлена
договором дарування йому не було відомо.
У вересні 2007 року ОСОБА_3, посилаючись на ті ж обставини, що
і в первинній заяві, пред’явила позови до ОСОБА_4 і ОСОБА_7 про
визнання неправомірними їх дій по володінню і користуванню спірною часткою
будинку та про їх виселення без надання іншого жилого приміщення і вселення її
з синами.
Рішенням Тельманівського районного суду Донецької області від 9 липня
2010 року позов ОСОБА_3 про виселення задоволено частково. ОСОБА_7. виселена з будинку АДРЕСА_1 без
надання іншого жилого приміщення. У задоволенні позову ОСОБА_4 про
визнання договору дарування удаваною угодою, визнання ? частини житлового
будинку спільною сумісною власністю та визнання права власності на ? частку ?
частини житлового будинку відмовлено у зв’язку з пропуском строку позовної
давності. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 витрати по
сплаті судового збору в розмірі 8 грн. 50 коп. і на інформаційно-технічне
забезпечення розгляду справи і розмірі 7 грн. 50 коп.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_4 ставить питання про
скасування рішення суду в частині задоволення позову ОСОБА_3 і
ухвалення нового рішення про поновлення йому строку позовної давності,
визнання договору дарування жилого будинку удаваною угодою, визнання спірного
будинку спільною сумісною власністю і за ним права власності на ? частку ?
частини будинку, посилається на те, що судом порушені норми процесуального та
матеріального права, допущені як суперечливі висновки так і висновки, які не
відповідають обставинам справи.
Заслухавши суддю доповідача, пояснення ОСОБА_4, його
представника ОСОБА_8 і ОСОБА_9, які підтримали скаргу, обговоривши
доводи скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що
апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду зміні з таких
підстав.
Судом встановлено, що ? частина жилого будинку АДРЕСА_1 належала на праві приватної власності ОСОБА_6 За
договором дарування від 8 листопада 2000 року ОСОБА_6 подарував належну
йому частину будинку ОСОБА_3 З 20 квітня 1995 року по 21 червня 2007
року ОСОБА_4 і ОСОБА_3 знаходились у шлюбі, мають двох синів
ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, і ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_2 року
народження.
У зв’язку зі смертю 18 червня 2008 року ОСОБА_6, який проживав
у місті Луганську, не був залучений до участі у справі (а.с. 126). Спадкова
справа після його смерті не заводилась (а.с.161).
Відповідно до ст. 71 ЦК України (в редакції 1963 року) загальний
строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна
давність), встановлюється в три роки.
За ст. 75 ЦК України позовна давність застосовується судом,
арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін.
Згідно зі ст. 76. ЦК України перебіг строку позовної давності
починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли
особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з
цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної
давності встановлюються законодавством Союзу РСР і статтями 78 і 79 цього
Кодексу.
Відмовляючи у задоволенні позовів ОСОБА_4 про визнання
договору дарування, укладеного між ОСОБА_6 і ОСОБА_3, удаваною
угодою, суд виходив з того, що позивач пропустив строк позовної давності без
поважних причин. З таким висновком можна погодитись.
Сторони проживали у спірному будинку однією сім’єю, позивачу було
відомо про укладення дружиною договору про придбання будинку і документи про
укладену угоду знаходились за місцем їх проживання. За цими документами
зареєстроване право власності ОСОБА_3 на будинок, сторони прописані у
будинку, оформлено технічний паспорт на будинок, сплачувались податки. Тому з
урахуванням зазначеного та пояснень ОСОБА_3 про те, що ОСОБА_4
було відомо про укладення договору дарування будинку, колегія суддів вважає
обґрунтованим висновок суду про пропуск ним строку позовної давності без
поважних причин.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_4 не надав доказів
поважності причин пропуску строку позовної давності та доказів у спростування
висновків суду.
Його посилання на трирічний строк позовної давності до вимоги про
поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, передбачений ч. 2 ст. 72 СК
України, є помилковим. Оскільки в даному випадку строк позовної давності
застосовано не до вимоги про поділ майна подружжя, а до вимоги про визнання
сумісною власністю подружжя особистого майна дружини.
Доводи ОСОБА_4 про те, що судом у рішенні допущені
суперечливі висновки відносно визнання договору дарування удаваною угодою та
спірного будинку сумісною власністю подружжя, заслуговують на увагу.
Тому колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_4
підлягає частковому задоволенню, а рішення суду – зміні.
А саме з мотивувальної частини рішення підлягають виключенню
висновки суду про те, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 був укладений
договір купівлі-продажу ? частки будинку АДРЕСА_1, за який подружжя ОСОБА_3 заплатили продавцю 800 доларів США, а
оформлена ця угода була як договір дарування; що суд визнає угоду дарування
будинку удаваною, оскільки цей правочин був вчинений сторонами (ОСОБА_3
і ОСОБА_6) для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили;
що відносини сторін регулюються правилами щодо договору купівлі-продажу; що
договір дарування укладений 8 листопада 2000 року між ОСОБА_3 і
ОСОБА_6 є удаваною угодою і фактично є договором купівлі-продажу, згідно
з яким подружжям ОСОБА_3 і ОСОБА_6. було придбано у спільну
сумісну власність ? частку будинку АДРЕСА_1.
Оскільки, ці висновки, як вбачається з рішення, є припущеннями суду.
Крім того, судом не враховано, що при пропуску строку без поважних
причин суд наводить мотиви прийнятого рішення та зазначає, що відмовляє у
позові саме з цих підстав, не аналізуючи в рішенні обґрунтованості вимог по
суті.
ОСОБА_7. не оскаржила рішення про її виселення зі спірного
будинку, повноважень представляти її інтереси у ОСОБА_4 немає, тому
його посилання на незаконність рішення в зазначеній частині, не приймаються до
уваги.
У решті частини рішення підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів,
в и р і ш и л а:
апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Виключити з мотивувальної частини рішення Тельманівського районного суду
Донецької області від 9 липня 2010 року висновки суду про те, що між
ОСОБА_3 та ОСОБА_6 був укладений договір купівлі-продажу ?
частки будинку АДРЕСА_1, за який подружжя
ОСОБА_3 заплатили продавцю 800 доларів США, а оформлена ця угода була як
договір дарування; що суд визнає угоду дарування будинку удаваною, оскільки цей
правочин був вчинений сторонами (ОСОБА_3 і ОСОБА_6.)для
приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили; що відносини сторін
регулюються правилами щодо договору купівлі-продажу; що договір дарування
укладений 8 листопада 2000 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_6 є удаваною
угодою і фактично є договором купівлі-продажу, згідно з яким подружжям
ОСОБА_3 і ОСОБА_6. було придбано у спільну сумісну власність ?
частку будинку АДРЕСА_1.
У решті частини рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути
оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.
Судді