Справа № 22ц-596/2011 рік                                            

Головуючий першої інстанції Моцний В.В.

Категорія:

53                                                                              

  Доповідач: Осипчук О.В.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

    „11січня  2011 року               Апеляційний суд Донецької області у

складі:

Головуючого:  Висоцької В.С.

Суддів:    Осипчук О.В., Біляєвої О.М.

                                                                         При

секретарі:  Муравченко В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку апеляційну скаргу

ОСОБА_1 на рішення Старобешівського районного суду

Донецької області від 25 жовтня 2010 року по цивільній справі за позовом  

ОСОБА_1 до Старобешівського управління по газопостачанню і

газифікації ВАТ «Донецькоблгаз», Відкритого акціонерного товариства

«Донецькоблгаз» НАК «Нафтогаз України», профспілкового комітету

Старобешівського управління по газопостачанню й газифікації ВАТ

«Донецькоблгаз», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні

відповідача – ОСОБА_2, про поновлення на роботі,  стягнення

середнього заробітку за час вимушеного прогулу, перерахунок заробітної плати і

стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

    26 травня 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів про

поновлення на роботі, виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу,

перерахунок заробітної плати і стягнення моральної шкоди, посилаючись на те, що

в Старобешівському управлінні по газопостачанню та газифікації ВАТ

«Донецькоблгаз» НАК «Нафтогаз України»  він пропрацював одинадцять років: з

1996 року по 2002 рік слюсарем по експлуатації та ремонту газового обладнання,

з квітня 2003 року по липень 2007 року працював майстром ВДГО та одночасно

виконував з червня 2004 року по липень 2007 року обов’язки начальника дільниці

в смт. Новий Світ. За вказаний період він мав право на доплату за сумісність

посад до 50% і за сумісність обов’язків тимчасово відсутнього робітника до 25%,

але доплати йому не проводилися. У зв’язку з тим,  що він претендував на

зайняття посади головного інженера ВАТ «Донецькоблгаз», з кінця 2005 року –

початку 2006 року почалися його переслідування з боку керівництва. 10 липня

2007 року внаслідок стану здоров*я та ненадання відповідачем відпустки, він

вимушений був написати заяву про звільнення за власним бажанням, в подальшому

він подав заяву про звільнення за згодою сторін. Повний розрахунок та належно

оформлену трудову книжку йому так і не надали. Під час роботи у відповідача

йому була надана матеріальна допомога у розмірі 5000  грн. Потім з його

заробітної плати, без його згоди та без договору бухгалтерія утримувала по 417

грн. щомісяця в рахунок погашення цієї допомоги. Просив визнати протиправними

дії Старобешівського УГГ ВАТ «Донецькоблгаз» щодо переслідування його та членів

його сім*ї та проведення процедури звільнення, поновити його на посаді

начальника дільниці Старобешівського управління по газопостачанню та

газифікації ВАТ «Донецькоблгаз», стягнути на його користь середній заробіток за

час вимушеного прогулу, матеріальну шкоду в сумі 70068 грн., у відшкодування

моральної шкоди 125000 грн. зі Старобешівського УГГ; визнати протиправними дії

профспілкового комітету Старобешівського управління по газопостачанню та

газифікації ВАТ «Донецькоблгаз» при проведені процедури його звільнення та не

захисту його родини від переслідувань і  стягнути у відшкодування моральної

шкоди 25000 грн.

    Рішенням Старобешівського районного суду Донецької області від 25

жовтня 2010 року в задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.

    Не погоджуючись з рішенням суду  ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в

якій просить рішення суду скасувати і ухвалити нове по суті позовних вимог,

посилаючись на неповне з*ясування судом обставин, що мають значення для справи,

недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав

встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення

судом норм процесуального права.

    В обґрунтування доводів скарги позивач посилається на те, що судом не

прийнято до уваги, що наказ № 11 від 16.07.2007 року на його звільнення та

дублікат трудової книжки підписані колишнім начальником Старобешівського УГГ

ОСОБА_3, який на час його звільнення не мав допуску до роботи, яка

забезпечується контрактом і не мав повноважень на його звільнення. Суд не

врахував, що ним були надані докази щодо недоплати заробітної плати під час

виконання трудових обов’язків двох штатних одиниць. В рішенні суду не знайшла

відображення обставина написання ним заяви про звільнення під дією погроз,

шантажу та переслідування з боку відповідачів. Відповідач не доказав суду

правомірність видачі йому дублікату трудової книжки  замість оригіналу. Він

своєї згоди на звільнення з 18.07.2007 року за згодою сторін не давав.

    В апеляційному суді ОСОБА_1 підтримав доводи скарги в повному

обсязі, пояснивши, що він після звільнення з 18 липня 2007 року став на облік в

центр зайнятості, де отримував до 2008 року допомогу. Коли допомогу перестали

виплачувати він став шукати роботу, але з*ясувалося, що дублікат трудової

книжки, яку йому видав відповідач, оформлений без дотримання вимог

законодавства, що унеможливлює його працевлаштування, тому він звернувся до

суду з позовом про поновлення на роботі.

    Представники відповідачів заперечували проти скарги, просили рішення

суду залишити без змін.

    Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача

ОСОБА_2 просила апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду скасувати.

    Заслухавши доповідь судді, пояснення присутніх осіб, дослідивши

матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи апеляційний суд

вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду – скасуванню

з ухваленням нового рішення з таких підстав.

    Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України порушення або неправильне

застосування судом норм матеріального або процесуального права є підставою для

скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

    Судом першої інстанції визнано встановленим, що в Старобешівському

управлінні по газопостачанню та газифікації ВАТ «Донецькоблгаз» НАК «Нафтогаз

України» ОСОБА_1 працював 11 років: з 1996 року по 2002 рік слюсарем по

експлуатації та ремонту газового обладнання 2-3 розряду, з квітня 2003 року по

18 квітня 2004 року працював майстром ВДГО та з 18.04.2004 року по 18.07.2007

року виконував обов’язки начальника дільниці в смт. Новий Світ, що

підтверджується наказом № 43 від 18.10.2004 року про тимчасове переведення на

іншу роботу. Факт виконання позивачем обов’язків керівника дільниці в смт.

Новий Світ Старобешівського УГГ підтверджується графіком відпусток робітників

Старобешівського УГГ на 2007 рік, довідкою виданою позивачеві про те, що він

дійсно працював в Старобешівському УГГ з 19.03.2003 року на посаді виконуючого

обов’язки керівника дільниці смт. Новий Світ. Про нарахування ОСОБА_1

доплати за сумісництво посади керівника дільниці смт. Новий Світ свідчить

довідка, у якій зазначено, що була проведена доплата за сумісництво: у червні

2004 року – 581,30 грн., у липні 2004 року – 448,02 грн., у серпні 2004 року –

352,49 грн., у вересні 2004 року – 555,98 грн., у жовтні 2004 року – 284,38

грн., за 2007 рік: січень – 344,60 грн., лютий – 251,59 грн., березень – 257,66

грн., квітень – 265,04 грн., травень - 319,21 грн., червень – 109,12 грн.,

липень – 13,82 грн., а всього на суму 3783 грн. 21 коп. Наказом начальника

Старобешівського управління по газопостачанню та газифікації ВАТ

«Донецькоблгаз» НАК «Нафтогаз України» № 11 від 16.07.2007 року ОСОБА_1

звільнено по п. 1 ст. 36 КЗпП України за згодою сторін з 18.07.2007 року.

Дублікат трудової книжки позивачеві виданий 18 липня 2007 року у день

звільнення, про що свідчить його власноручний підпис у книзі реєстрації руху

трудових книжок Старобешівського УГГ. З 26 липня 2007 року ОСОБА_1 була

розпочата виплата допомоги по безробіттю Старобешівським районним центром

зайнятості населення.

    Відмовляючи в задоволені позову, суд виходив з порушення позивачем

встановленого ст. 233 КЗпП України місячного строку звернення до суду, поновити

пропущений строк позивач не просить і поважних причин для поновлення цього

строку судом не встановлено.

    Між тим апеляційний суд, погоджуючись з висновком суду про необхідність

відмови в задоволені позову, не може погодитися з обґрунтуванням відмови тільки

внаслідок пропуску строку до суду.

    Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада

1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз’яснено, що

встановлені статтями 228,233 КЗпП України строки звернення до суду

застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов’язаний

перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні

мотиви, чому він поновлює, або вважає неможливим поновити порушений строк.

Передбачений ст. 233 КЗпП місячний строк поширюється на всі випадки звільнення

незалежно від підстав припинення трудового договору. Якщо місячний строк

пропущений без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.

Оскільки при пропуску місячного строку у позові може бути відмовлено за

безпідставністю вимог, суд з*ясовує не лише причини пропуску строку, а всі

обставини справи, права і обов’язки сторін.

Суд першої інстанції вірно зазначив в рішенні про відсутність поважних причин

несвоєчасного звернення до суду з позовом про поновлення на роботі. В

апеляційному суді ОСОБА_1 також пояснив, що після звільнення в липні 2007

року він почав отримувати допомогу по безробіттю, а коли її перестали

виплачувати і він не зміг працевлаштуватися внаслідок неправильного оформлення

дубліката трудової книжки, то в травні 2008 року звернувся до суду з вказаним

позовом. В період з липня 2007 року по травень 2008 року він на стаціонарному

лікуванні не знаходився і будь – яких інших поважних причин довести суду не

зміг.

Між тим, апеляційний суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають

задоволенню у зв’язку з їх безпідставністю, виходячи з наступного.

    Згідно ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті

обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень,

крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Пунктом 8 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6.11.1992 року «Про

практику розгляду судами трудових спорів» роз*яснено, що судам необхідно мати

на увазі, що при домовленості між працівником і власником підприємства,

установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового

договору за п.1 ст. 36 КЗпП України ( за згодою сторін) договір припиняється в

строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише

при взаємній згоді сторін про це власника або уповноваженого ним органу і

працівника.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 36 КЗпП України угода сторін є підставою припинення

трудового договору.

 З матеріалів справи вбачається, що 10 липня 2007 року ОСОБА_1 подав заяву

про своє звільнення за власним бажанням ( а.с.145). Згідно заяви позивача від

10.07.2007 року ( а.с.130) він просить звільнити його за згодою сторін, при

цьому зазначає про відклик своєї заяви про звільнення за власним бажанням.

Згідно наказу № 11 від 16.07.2007 року позивача звільнено з 18 липня 2007 року

по п.1 ст. 36 КЗпП України. З даним наказом позивач ознайомлений 18.07.2007

року і власноручно зробив напис про стягнення з його заробітної плати за липень

2007 року суму недостачі по майново – матеріальним та іншим цінностям у розмірі

3 грн. 27 коп. ( а.с.41).

Апеляційний суд не приймає до уваги доводи скарги щодо неправомірності

звільнення з 18 липня 2007 року, а не з 10 липня 2007 року за згодою сторін,  

оскільки в даному випадку взаємної згоди власника та працівника на анулювання

домовленості про звільнення за згодою сторін досягнуто не було. Звільнення

позивача з 18 липня 2007 року  не свідчить про порушення його прав та інтересів.

Крім того, звільнившись з 18 липня 2007 року по п. 1 ст. 36 КЗпП України, що

надавало відмінно від звільнення за власним бажанням скоріше отримувати

допомогу по безробіттю, ОСОБА_1 вже з 26 липня 2007 року почав отримувати

допомогу і, як він пояснив в судовому засіданні апеляційного суду, його це

влаштовувало, доки не перестали виплачувати допомогу по безробіття і потрібно

було працевлаштовуватися.

Довід апеляційної скарги щодо відсутності повноважень у ОСОБА_3 на його

звільнення неспроможний, оскільки згідно наказу (розпорядження) № 58-к ВАТ

«Донецькоблгаз» від 14 червня 2007 року ОСОБА_3 зарахований на

роботу з 19 червня 2007 року по контракту, як керівник,  начальником

Старобешівського УГГ ВАТ «Донецькоблгаз».

Відповідно до п. 3.10.8 Статуту ВАТ «Донецькоблгаз» повноваження керівників

філій та представництв обумовлюється Положенням про філію та представництво.

Відповідно до п. 5.4.13 Положення про Старобешівське УГГ, затвердженого

загальними зборами ВАТ «Донецькоблгаз» ( протокол № 7 від 24 квітня 2001 року)

керівник філії у межах компетенції без доручення приймає на роботу і звільняє

робітників згідно з трудовим законодавством ( з урахуванням положень п.5.2

цього Положення).

З урахуванням наведеного апеляційний суд вважає, що звільнення позивача

відбулося з дотриманням норм трудового законодавства, тому його позовні вимоги

щодо визнання незаконними дій відповідачів по процедурі його звільнення та

поновлення на роботі є безпідставними і такими, що задоволенню не підлягають.

Оскільки суд дійшов висновку про законність звільнення позивача, то не

підлягають задоволенню його вимоги щодо стягнення з відповідача середнього

заробітку за час вимушеного прогулу.

Посилання позивача на те, що він підлягає поновленню на роботі також з тієї

підстави, що відповідачем йому видано дублікат трудової книжки, яка оформлена

неналежним чином, що перешкоджає його подальшому працевлаштуванню,

безпідставне, оскільки  не є предметом позову по даній справі і не може

являтися підставою для поновлення на роботі. З позовними вимогами до

відповідача щодо невірного оформлення його трудової книжки та зобов’язання

вчинити певні дії він не звертався, судом це питання  в межах позову по цій

справі не досліджувалося.

Апеляційний суд вважає, що вимоги ОСОБА_1 щодо визнання дій відповідачів

по переслідуванню його та його родини незаконними також задоволенню не

підлягають, оскільки позивачем не надано суду доказів на підтвердження цих

позовних вимог.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_1 щодо оплати його праці, то

апеляційним судом встановлено наступне. Наказом по філії № 22 від 14.06.2004

року ( а.с.131) з причини знаходження на лікарняному начальника дільниці пгт.

Новий Світ ОСОБА_1. з 14.06.2004 року до 17.10.2004 року  виконання її обов’

язків  покладена на майстра дільниці ОСОБА_1 – позивача по справі, з

доплатою  40% посадового окладу. Наказом по філії № 43 від 18.10.2004 року( а.

с. 129) позивач тимчасово переведений на посаду начальника дільниці пгт. Новий

Світ і відповідно отримував посадовий оклад начальника дільниці. Відповідно до

наказу по філії № 1-к від 09.01.2007 року на час знаходження у відпустці по

догляду за дитиною до трирічного віку начальника дільниці ОСОБА_1. визначено

проводити доплату за суміщення посади начальника дільниці майстру ВДГО ОСОБА_1. з 01.01.2007 року по 15.08.2007 року включно в розмірі 20% від посадового

окладу. Проведення виплат позивачеві за період з червня 2004 року по липень

2007 року зазначено в наданій відповідачем довідці.

Представник відповідача пояснив, що період знаходження позивача на посаді

начальника дільниці пгт. Новий Світ, тобто з листопада 2004 року по грудень

2006 року включно доплата йому не проводилася відповідно до вимог п.15 чинної

на даний час постанови Ради Міністрів СРСР № 1145 від 14.12.1981 року «Про

порядок та умови суміщення професій та посад», яка не поширюється на керівників

структурних підрозділів, відділів, цехів, служб та їх заступників, тобто

доплати за суміщення цим категоріям працівників не проводиться. При звільненні

з позивачем було проведено повний розрахунок і ніякої заборгованості не існує,

навпаки позивач не повернув в повному обсязі надану підприємством фінансову

допомогу.

Аналізуючи надані докази апеляційний суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1

щодо стягнення з відповідача недоплаченої заробітної плати є необґрунтованими,

недоведеними і задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим

ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його

законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’

язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Посилання позивача в позові на неправомірні дії відповідача щодо відрахування з

його заробітної плати сум для погашення отриманої ним суди у розмірі 5000 грн.,

що є одним із обґрунтувань заявленої ним моральної шкоди, апеляційним судом до

уваги не приймаються, оскільки ці твердження спростовуються наявними в

матеріалах справи письмовими доказами.

Згідно заяви ОСОБА_1 на ім*я начальника Старобешівського УГГ він просив

надати йому суду у розмірі 5000 грн. на один рік з 1 квітня 2007 року по 1

квітня 2008 року. Відповідно до заяви позивача від 22 березня 2007 року ОСОБА_1. просив утримувати щомісячно з його заробітної плати в рахунок погашення  

суди  по 417 грн., починаючи з квітня місяця. З довідки головного бухгалтера

Старобешівського УГГ вбачається, що ОСОБА_1 була надана поворотна

фінансова допомога у розмірі 5000 грн.. Погашення зазначеної допомоги

проводилося шляхом утримувань із заробітної плати позивача по 417 грн.

щомісяця. На момент звільнення ОСОБА_1 було погашено 1668 грн.

Заборгованість станом на 18.07.2007 року складає 3332 грн.

Крім цього позивач обґрунтовував заявлений позов про стягнення моральної шкоди

приниженням його честі, гідності та ділової репутації, душевними стражданнями,

які він переніс внаслідок необґрунтованого постійного тиску з боку роботодавця,

що призвело до погіршення стану його здоров*я.

Проте, зазначені вимоги свого підтвердження не знайшли, позивачем не доказано

наявність такої шкоди, протиправність діяння відповідачів, наявність причинного

зв*язку між погіршенням стану здоров*я позивача  і  діями відповідачів та

наявності вини останніх.

З урахуванням вище приведеного апеляційний суд вважає, що рішення суду першої

інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в

задоволені позову внаслідок безпідставності позовних вимог.

    Керуючись ст.ст. 307,309,314,316 ЦПК України, апеляційний суд –

 В И Р І Ш И В:

    Апеляційну скаргу  ОСОБА_1 – задовольнити

частково.

    Рішення   Старобешівського районного суду Донецької області   від 25

жовтня  2010 року  скасувати.

    Ухвалити нове рішення, яким в задоволені позову ОСОБА_1 до Старобешівського управління по газопостачанню і газифікації ВАТ

«Донецькоблгаз», Відкритого акціонерного товариства «Донецькоблгаз» НАК

«Нафтогаз України», профспілкового комітету Старобешівського управління по

газопостачанню й газифікації ВАТ «Донецькоблгаз», третя особа, яка не заявляє

самостійних вимог на стороні відповідача – ОСОБА_2, про

поновлення на роботі,  стягнення середнього заробітку за час вимушеного

прогулу, перерахунок заробітної плати і стягнення моральної шкоди, - відмовити.

    Рішення набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржено

безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня

набрання законної сили.

    Головуючий:                                                            

Судді: