Справа № 22ц-4728/2011 рік Головуючий
першої інстанції Кротінов В.О.
Категорія:
51
Доповідач: Осипчук О.В.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
„21 червня 2011 року Апеляційний суд Донецької області
у складі:
Головуючого: Пономарьової О.М.
Суддів: Осипчук О.В., Шигірта Ф.С.
При
секретарі: Коваленко М.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за
позовом ОСОБА_2 до ПП «Атлантік» про зміну дати і
формулювання причини звільнення, виплату заборгованості по заробітній платі,
компенсації за невикористані відпустки, середнього заробітку за час вимушеного
прогулу, за апеляційною скаргою позивача на рішення Ленінського районного суду
м. Донецька від 09 березня 2011 року, -
В С Т А Н О В И В:
В листопаді 2010 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, посилаючись
на те, що в травні 2008 року він був прийнятий до відповідача на посаду
регіонального менеджера продаж. Наказом № 30/к від 01.09.2010 року був
звільнений з займаної посади на підставі п.4 ст. 40 КЗпП України. Копію наказу
про звільнення отримав поштою 15 жовтня 2010 року. В поштовому конверті також
знаходилась трудова книжка на його ім*я, в якій було заповнено тільки титульний
лист. Вважає своє звільнення за прогул незаконним, оскільки з 01 по 20 вересня
2010 року знаходився на лікарняному. Про своє знаходження на лікарняному він
повідомляв засновника та директора ПП «Атлантик» по телефону, але його
повідомили, що він звільнений за прогул. 02 вересня 2010 року рекомендованим
листом він направив заяву про звільнення за власним бажанням, яка отримана
відповідачем 08.09.2010 року. Просив суд скасувати наказ № 30/к від 01.09.2010
року, зобов’язати відповідача звільнити його за власним бажанням з внесенням
відповідного запису до трудової книжки, виплатити компенсації за невикористану
відпустку, стягнути з відповідача на його користь заборгованість по заробітній
платі за серпень, вересень 2010 року, середній заробіток за весь час вимушеного
прогулу – з 01.09.2010 року по день ухвалення судом рішення та 10000 грн. у
відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Ленінського районного суду м. Донецька від 09 березня 2011 року
позов задоволено частково. Скасовано наказ № 30/к від 01.09.2010 року, виданий
ПП «Атлантік» про звільнення, зобов’язано відповідача звільнити ОСОБА_2 за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України з
02.09.2010 року та внести відповідний запис до трудової книжки. В решті позову
відмовлено.
Додатковим рішенням цього ж суду від 12 квітня 2011 року стягнуто з ПП
«Атлантік» на користь держави судовий збір в сумі 8,50 грн. та витрати на
інформаційно – технічне забезпечення розгляду справи у сумі 60 грн.
З вказаним судовим рішенням частково не погодився позивач і подав апеляційну
скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове
рішення, яким його вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на
порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з*ясування
судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають
значення для справи, які суд вважав встановленими та невідповідність висновків
суду обставинам справи.
В обґрунтування доводів скарги посилається на те, що суд безпідставно визнав
встановленим факт, що на його адресу була направлена належна трудова книжка,
яку робітник пошти особисто перевіряв та заповнював опис вкладення, оскільки
до обов’язків робітника пошти не входить заповнення опису, він тільки повинен
перевірити відповідність вкладення опису, а аналіз змісту трудової книжки не
входить в обов’язки працівників пошти. Опис цінного листа доводить лише те, що
на його адресу будо відправлено документ під назвою трудова книжка, в опису
відсутні дані про серію та номер трудової книжки. Судом безпідставно прийняті
до уваги показання свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які
підтвердили, що йому направлялася саме його трудова книжка, оскільки ці особи
присутніми при відправлені цінного листа не були. Висновки суду про ненадання
ним жодного доказу сповіщення відповідача про знаходження на лікарняному також
неспроможні, оскільки суд безпідставно не прийняв до уваги надану інформацію
щодо послуг МТС, де чітко зазначено, що 01 та 02 вересня він мав розмову з
заступником директора ПП «Атлантік». Судом не з’ясовано і в рішенні не
зазначено, чому, не маючи його письмової згоди на надіслання трудової книжки
поштою, відповідач саме таким способом намагався повернути йому трудову книжку.
Відповідач не надав суду жодного доказу про надіслання на його адресу
повідомлень про необхідність отримання трудової книжки. Висновок суду про його
звільнення з 02 вересня 2010 року не відповідає вимогам ст. 38 КЗпП України,
відповідно до якої власник не вправі звільнити працівника до закінчення
двотижневого строку після подачі працівником заяви про звільнення. Також судом
не враховано, що наказ про звільнення на його адресу був відправлений тільки
14.10.2010 року, а отриманий 15.10.2010 року, тому він не може бути звільнений
раніше цієї дати. Відмовляючи у стягненні сум суд в порушення вимог ст.ст.
116,117 КЗпП України не звернув уваги, що розрахунок з ним не проведений і
дійшов хибного висновку про відсутність порушень його трудових прав з боку
відповідача. Крім того, судом при розгляді справи порушені розумні строки, що є
порушенням ст. 157 ЦПК України.
В апеляційному суді позивач та його представник підтримали доводи скарги в
повному обсязі, уточнивши, що рішення суду в частині задоволення позовних вимог
про скасування наказу та зміни формулювання причини звільнення не оскаржується.
Представник відповідача заперечував проти скарги, просив рішення суду залишити
без змін, пояснивши, що незаконно звільнили позивача за прогули під час
знаходження на лікарняному, тому рішення суду не оскаржують.
Заслухавши суддю – доповідача, пояснення присутніх осіб , дослідивши матеріали
справи, перевіривши доводи скарг, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає
частковому задоволенню, а рішення суду – скасуванню з ухваленням нового
рішення з таких підстав.
Відповідно до п.п.2,4 ч.1 ст. 309 ЦПК України недоведеність обставин, що мають
значення для справи, які суд вважав встановленими; порушення або неправильне
застосування норм матеріального права є підставою для скасування рішення суду
першої інстанції і ухвалення нового рішення.
Судом першої інстанції визнано встановленим, що позивач з травня 2008 року
знаходився у трудових відносинах з відповідачем. Наказом № 30/к від 01.09.2010
року був звільнений з роботи за прогул відповідно до п.4 ст. 40 КЗпП України.
Згідно акту, складеного комісією ПП «Атлантік» позивач 01 вересня 2010 року був
відсутній на роботі. В цей же день ОСОБА_2 звернувся до Донецької
міської лікарні № 7 і з цього дня проходив амбулаторне лікування. Про причини
неявки на роботу позивач не повідомив відповідача. Трудова книжка була
відправлена цінним листом на адресу позивача, працівник пошти самостійно
заповнював опис вкладення та перевіряв саму трудову книжку.
Частина третя ст. 40 КЗпП містить обмеження на звільнення працівника з
ініціативи власника, забороняє, зокрема, звільняти працівників в період
знаходження на лікарняному. Це правило поширюється не тільки на випадки
звільнення за пунктами 1-8 ст. 40 КЗпП, а і на всі інші випадки, коли
звільнення кваліфікується як таке, що здійснено з ініціативи власника ( п.1-3
ст. 41 КЗпП).
Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що звільнення позивача з
ініціативи власника проведено незаконно,і , враховуючи те, що він не бажає
продовжувати трудові відносини з відповідачем, вважає за доцільне визнати
звільнення незаконним із зазначених позивачем підстав, і не поновлюючи його на
роботі, змінити формулювання причин відповідно до ст. 38 КЗпП.
Враховуючи, що рішення суду в частині задоволення позовних вимог щодо
скасування наказу № 30/к від 01.09.2010 року та зміни формулювання причини
звільнення ніким із сторін не оскаржується, то апеляційним судом в цій частині
судове рішення не ревізується.
Задовольняючи частково позовні вимоги в частині зміни дати звільнення і, зобов’
язуючи відповідача звільнити позивача з 02 вересня 2010 року, суд першої
інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 написав заяву про звільнення 02
вересня 2010 року, тому відповідач і повинен звільнити його саме з цієї дати.
Відмовляючи в задоволені позовних вимог щодо стягнення заборгованості по
заробітній платі, компенсації за невикористані відпустки, середнього заробітку
за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, суд виходив з того, що не
встановлено з боку відповідача порушення трудових прав позивача, який не надав
на підтвердження цього будь – яких доказів.
Між тим апеляційний суд не може погодитися з такими висновками суду першої
інстанції, оскільки вони не ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на
які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків,
встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими
особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які
мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших
осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може
ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум,
що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день
звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми
мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим
працівником вимоги про розрахунок.
З наданої відповідачем довідки вбачається, що заборгованість перед позивачем по
заробітній платі та компенсація за невикористані відпустки складає 1274 грн. 55
коп.
В судовому засіданні і позивач і представник відповідача підтвердили той факт,
що до цього часу заборгованість позивачеві не сплачена.
Таким чином, суд першої інстанції при наявності позовних вимог щодо стягнення
заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористані відпустки і
підтвердження матеріалами справи цих вимог, безпідставно відмовив в
задоволені позову в цій частині. Тому рішення суду в цій частині підлягає
скасуванню з ухваленням нового про стягнення з ПП «Атлантік» на користь
ОСОБА_2 суми заборгованості у розмірі 1274,55 грн.
Частиною третьою статті 235 КЗпП України передбачено, що у разі визнання
формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає
чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення
працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов’язаний змінити
формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з
формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю
(пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій
книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий
спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час
вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї
статті.
Апеляційний суд вважає, що відповідачем не надано належних та допустимих
доказів щодо відправлення на адресу позивача його трудової книжки, оскільки
опис вкладення цінного листа не містить серії та номеру трудової книжки.
Трудова книжка НОМЕР_1, яку отримав поштою позивач, і свій підпис в якій
він заперечує, не містить навіть печатки підприємства, яке первинно видавало цю
книжку. Крім першої сторінки дана книжка взагалі не заповнена Між тим, згідно
копії книги обліку руху трудових книжок ПП «Атлантік» ( а.с. 74-76) серія і
номер трудової книжки позивача НОМЕР_2, дата видачі зазначено 01.09.2010
року, підпис працівника про отримання відсутній. Відправляючи трудову книжку
поштою відповідач порушив вимоги Інструкції про порядок ведення трудових
книжок, оскільки ОСОБА_2 такої згоди не висловлював. Позивачем були
надані апеляційному суду для огляду довідки про його час та місце роботи на
попередніх підприємствах, що свідчить про намагання відновити ним свій трудовий
стаж до роботи в ПП «Атлантік».
З урахуванням наведеного апеляційний суд вважає, що відповідач не спростував
доводів позивача про неотримання ним своєї трудової книжки до цього часу, що
перешкоджає йому працевлаштуватися, тому на думку апеляційного суду рішення
місцевого суду в частині визначення дати звільнення підлягає скасуванню з
ухваленням нового рішення про зміну дати звільнення ОСОБА_2 з ПП
«Атлантік» з 02 вересня 2010 року на 21 червня 2011 року.
Посилання суду в тексті рішення на те, що позивач підлягає звільненню з
02.09.2010 року, оскільки в цей день подав заяву про звільнення за власним
бажанням, не ґрунтуються на вимогах трудового законодавства і є хибними.
Також підлягає скасуванню рішення суду в частині відмови в задоволені позову
щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і з відповідача
підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу на користь
позивача по день ухвалення апеляційним судом рішення, тобто по 21 червня 2011
року.
Відповідно до вимог розділу 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати,
затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100,
середній заробіток визначається за загальними правилами обчислення середнього
заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарних місяці роботи, що
передували події, з якою пов’язана відповідна виплата. Середньоденна заробітна
плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом
двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів.
Враховуючи, що позивач був звільнений 01.09.2010 року, весь серпень 2010 року
не працював, оскільки знаходився у відпустці, то середньомісячна заробітна
плата повинна обчислюватися виходячи з виплат за червень та липень 2010 року.
Загальна сума заробітної плати за вказані місяці складає 1045,5 грн., ( 545,50
+ 500). Кількість робочих виходів позивача з урахуванням його графіку роботи за
вказані місяці складає 43 дні, і таким чином середньоденна заробітна плата
складе 24 грн. 31 коп. (1045,5 : 43).
Згідно довідки, наданої відповідачем, за період з часу звільнення і станом на
21 червня 2011 року кількість робочих виходів позивача склала би 202 дні.
З урахуванням наведеного сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача складе 4910 грн. 62
коп. (24,31 грн. х 202 дні).
Також апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанції про
відмову в задоволені вимог про відшкодування моральної шкоди з підстав
ненадання позивачем доказів порушення його трудових прав.
Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим
ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його
законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’
язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Апеляційний суд вважає, що в судовому засіданні з’ясовано наявність такої
шкоди, протиправність діяння відповідача по незаконному звільненню позивача,
несплати при звільненні належних сум, не видачі у встановленому порядку
трудової книжки, наявність причинного зв’язку між шкодою і протиправними діями
заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
На думку апеляційного суду ці вимоги підлягають частковому задоволенню в сумі
1000 грн.
Обґрунтовуючи суму моральної шкоди апеляційний суд враховує характер,
тривалість та обсяг спричинених моральних страждань, вимушених змін в житті
позивача, ступінь вини відповідача.
З урахуванням наведеного апеляційний суд вважає доводи скарги обґрунтованими та
такими, що свідчать про порушення судом першої інстанції норм матеріального та
процесуального права, що призвело до ухвалення помилкового рішення.
Між тим, посилання в скарзі на ст. 117 КЗпП України до уваги не приймається,
оскільки позивачем вимоги щодо сплати середнього заробітку за затримку
розрахунку не заявлялися, предметом судового розгляду не були, що підтвердила в
судовому засіданні представник позивача.
Враховуючи, що апеляційним судом скасовується рішення суду першої інстанції і
ухвалюється нове рішення про стягнення певних сум, то додаткове рішення суду
від 12 квітня 2011 року щодо визначення судових витрат також підлягає
скасуванню.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України апеляційний суд вважає за необхідне стягнути з
відповідача на користь держави витрати на інформаційно – технічне забезпечення
розгляду справи в сумі 120 грн., а також судовий збір в сумі 61,85 грн. з
урахуванням задоволених вимог.
Керуючись ст.ст. 307,309,314,316 ЦПК України, апеляційний суд –
В И Р І Ш И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити
частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Донецька від 09 березня 2011
року та додаткове рішення від 12 квітня 2011 року скасувати в частині відмови в
задоволені позову та дати звільнення.
Ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_2 до
ПП «Атлантік» про зміну дати звільнення, виплату заборгованості по заробітній
платі, компенсації за невикористані відпустки, середнього заробітку за час
вимушеного прогулу та моральної шкоди задовольнити частково.
Змінити дату звільнення ОСОБА_2 з роботи з
приватного підприємства «Атлантік» з 01 вересня 2010 року на 21 червня 2011
року.
Стягнути з ПП «Атлантік» на користь ОСОБА_2
заборгованість по заробітній платі в розмірі 1274 грн. 55 коп.(одна тисяча
двісті сімдесят чотири грн. 55 коп.) (сума зазначена без утримання прибуткового
податку й інших обов’язкових платежів), середній заробіток за час вимушеного
прогулу у розмірі 4910 грн. 62 коп. (чотири тисячи дев’ятсот десять грн. 62
коп.) (сума зазначена без утримання прибуткового податку й інших обов’язкових
платежів), у відшкодування моральної шкоди 1000 грн. (одна тисяча грн.).
Стягнути з ПП «Атлантік» на користь держави судовий збір у розмірі 61 грн. 85
коп.( розрахунковий рахунок 21411537700004, отримувач – Місцевий бюджет м.
Донецька Ворошиловський район, ЕДРПОУ 34686537, МФО 834016, банк ГУ ДКУ у
Донецькій області) та витрати на інформаційно – технічне забезпечення розгляду
справи в сумі 120 грн. ( розрахунковий рахунок 31213263700004, отримувач
Державний бюджет м. Донецька Ворошиловський район, ЕДРПОУ 34686537, МФО 834016,
банк ГУ ДКУ у Донецькій області).
Рішення набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржено
безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня
набрання законної сили.
Головуючий:
Судді: